- •1.Предмет і структура курсу «Українська мова за професійним спрямуванням» Зв'язок з правовими дисциплінами.
- •2.М ова як засіб професійного спілкування
- •4. Поняття усного та писемного мовлення. Майстерність публічного виступу.Види підготовки до виступу.
- •5.Промова адвоката, прокурора, судді під час судових засідань.Промови відомих адвокатів.
- •6. Кодифікація мови. Місце мови у комунікативній деонтиці юриста.
- •7.Функціональна диференціація сучасної української мови.
- •8.Офіційно – діловий стиль як один з функціональних стилів сучасної літературної мови.Особливості офіційно – ділового стилю.Кліше.
- •9.Сучасна українська ділова мова: етапи становлення,проблеми та перспективи розвитку.
- •10.Поняття про документ, його властивості, вимоги до його оформлення. Мовностильові особливості тексту документа.
- •11.Мова і професія.Мовленева діяльність як один з основних відів діяльності людини.
- •12.Культура мови і мовлення.Основні ознаки культури мовлення юриста.
- •14.Правила культури спілкування (за. І.Томаном)
- •15.Поняття спілкування. Особливості професійного спілкування.
- •17.Етичні норми і нормативи. Професійна юридична етика.
- •19.Форми та функції спілкування юристів у ділових стосунках
- •22.Допит як різновид переговорів
- •24.Загальні принципи і правила ділового спілкування фахівця: моральність, повага до інших людей,раціональність, правила критики і самокритики.Культура телефонного діалогу.
- •26.Основи комунікативної лінгвістики
- •27.Нлп як мистецтво комунікації.
- •28.Загальні засади психолінгвістики.
- •29.Герменевтика як наука тлумачення текстів.
- •30.Закон про мови в Українській рср – нормативно – правова основа утвердження української мови як державної в Україні.
- •31.Конституція України про функціонування та розвиток мов в Україні.
- •32.Державна мова та її функції
- •33.Функції мови у суспільстві
- •34.Синтаксичні структури у професійному мовленні
- •35. Прямий порядок слів, вживання інфінітивних конструкцій, дієприкметникових та дієприслівникових зворотів.
- •37.Складні випадки керуванняя та узгодження у діловому мовленні.
- •38.Просте і складне речення у юридичному документі.
- •39.Документ – основний вид ділового мовлення.
- •40.Вимоги до складання та оформлення різних видів документів .Реквізити документу. Правила написання тексту документа.
- •41.Види документів та їх класифікація
- •43.Правила оформлення сторінки, рубрикація тексту,правила оформленняя заголовків, видилення окремих частин тексту.
- •44.Реквізити документів та вимоги до їх написання.
- •45. Документи щодо особового складу: автобіографія, характеристика, накази щодо особового складу, резюме, заява.
- •46.Види службових листів.Ділове листування.Вимоги до офіційного листування.
- •47.Етикет ділового листування
- •48.Кореспонденція за характером інформації.
- •49.Телеграма, факс.
- •50.Оформлення довідково – інформаційних документів: оголошення, запрошення, доповідні та пояснювальні записки, виробничі звіти.
- •У рефераті розглянуто такі форми довідково-інформаційної документації як звіт, факс, телеграма а телефонограма
- •51.Виробничі протоколи,витяг з протоколу
- •52.Управлінська документація.Оформлення стандартних документів
- •53.Розпорядчі документи: наказ, розпорядження,постанова
- •55.Позовна заява
- •56.Види договорів.
- •57.Протокол слідчої дії.
- •58.Загальне поняття про лексику, лексикологію, термін, термінологію.
- •59.Слово як найменша самостійна одиниця мови, його лексичне значення.
- •60.Лексіка сучасної української мови з погляду її походження.
- •61.Стилистична диференціація української лексики. Професійна лексика.
- •62.Канцеляризми і штампи
- •63.Фразеологія у професійному спілкуванні юристів. Українська лексикографія.
- •65.Поняття юридичного терміна.Класифікація юридичних термінів.
- •66.Запозичення в юридичній термінології.
- •67.Труднощі, що виникають при перекладі з української на російську мову.Синоними, омоніми та пароними в юридичній термінології.
- •68.Міжмовні пароніми.
- •69. Особливості використанняя різних частин мови у професійному спілкуванні.
- •70.Іменники на позначення професій, посад, звань, їх рід та правильність вживання.Узгодження прикметників з іменником на означення певних професій.
- •71.Відмінювання, імен, по батькові, прізвищ, географічних назв.
- •72.Правопис відмінкових закінчень іменників іі відміни у родовому відмінку Особливості відмінкових закінчень іменників у документах
- •У родовому відмінку однини іменники іі відміни можуть мати закінчення –а, -я; -у, -ю
- •74. Нормативність уживання граматичних форм прикметника Прикметник як частина мови
- •Морфологічні ознаки
- •Синтаксична роль
- •75.Нормативність уживання граматичних форм числівника, написання цифрових даних у ділових документах
- •77.Нормативність уживання граматичних форм дієслова та дієслівних форм.
- •78.Прийменники у професійному мовленні. Прийменник по у діловому мовленні.
- •Правила використання прийменників у діловому стилі
- •79.Особливості українського правопису
- •80. Орфоепічні норми
- •Основні принципи української орфографії
- •82. Правопис призвіщ, імен та по-батькові в українській мові
- •83. Правопис складних іменників та прикметників
- •84. Правопис прислівників
- •85.Написання слів з великої літери
- •86. Особливості доречного слововживання
- •87. Словники енциклопедичні, перекладні, тлумачні та інші типи словників. Загальна характеристика словників
- •88. Багатозначні слова та омоніми.
- •89. Написання складноскорочених слів і графічних скорочень
35. Прямий порядок слів, вживання інфінітивних конструкцій, дієприкметникових та дієприслівникових зворотів.
Загальна грамотність документа, що виражається в чіткості й логічності викладу дотриманні правописних норм, а також дотриманні правил, обов'язкових для ділових паперів, досягається, зокрема, за рахунок синтаксису. Здебільшого це прямий порядок слів з узгодженими й неузгодженими означеннями. Вставні слова, які пояснюють окремі поняття чи систематизують виклад, переважно стоять на початку речення. Щодо структури речень ділових документів, то майже всі присудки вживаються в теперішньому часі. Поширеними є пасивні структури типу: закон приймається; наказ виконується; вимога ставиться
Синтаксис ділової' документації' визначається ще й вживанням інфінітивних конструкцій. Наприклад: поїхати у відрядження; написати листа; відбудувати споруду.
Важливою ознакою ділових паперів є і часте використання дієприкметникових і дієприслівникових зворотів, що надають діловим документам стислості. Крім того, в діловому листуванні переважає непряма мова, а пряма вживається лише в тих випадках, коли є необхідність дослівно передати зміст деяких законодавчих актів.
Стислість викладу інформації визначає і специфіку синтаксису. Найчастіше надається перевага простим реченням. Якщо ж використовуються складні, то вони невеликі: одне-два підрядних речення чи дієприкметниковий або дієприслівниковий звороти.
Прямий порядок слів передає загальний зміст речення без спеціального наголошення окремих його елементів. Він полягає ось у чому:
підмет ставиться перед присудком ;
узгоджене означення – перед означуваним словом, неузгоджене – одразу ж після нього;
вставні слова ставляться на початку речення; вони вказують на висловлене раніше, систематизують виклад, служать для пояснення окремих слів і словосполучень, відсилають до джерел та ін.
Типова ознака ділового стилю - використання віддієслівних іменників. Вони створюють загальне уявлення про дію. Наприклад: провести технічний огляд службових автомобілів в установлений строк; подати звіт до 20 серпня поточного року.
Віддієслівні іменники забезпечують однозначність, узагальненість змісту і надають документам певної офіційності. У ділових документах вживають розщеплені присудки, це мотивується тим. що вони конкретніші за дієслівні відповідники. Наприклад: пропонуємо проводити змагання за містом; рекомендуемо надавати перевагу одягу з натураіьної сировини.
До складу розщепленого присудка може входити іменник-термін або кілька означень.
У мові ділових документів є такі словосполучення дієслівного типу, які багато разів використовуються у конкретній виробничій чи адміністративно-виробничій ситуаціях, зокрема: взяти за основу; взяти до уваги; взяти на себе обов язок; зобов язання.
Із метою економності вислову й точності відтворення думки в документах часто вживають дієприкметникові та дієприслівникові звороти. Рекомендацій щодо їх вживання такі:
Дієприслівниковим зворотом не можна висловити значення часу, причини, умови.
Не рекомендується розпочинати речення або абзац дієприслівниковими зворотами, бо це збільшує його обсяг і надає сухого, трафаретного, канцелярського звучання усьому текстові.
Оскільки смислова близькість дієприслівникових зворотів до підрядних речень менша, ніж у прикметникових зворотів, при заміні – якщо є можливість вибору – про це слід пам’ятати.
Особливістю ділового мовлення є також переважне вживання непрямої мови. До прямої мови в діловому стилі звертаються тільки в тих випадках, коли дослівна передача тексту необхідна (цитування розпорядчих документів, законодавчих актів тощо).
36.Місце в реченні вставних слів та словосполучень у діловому мовленні. Слова і словосполучення, введені в речення з метою внесення в нього того чи іншого пояснення або надання йому різних модальних значень, називаються вставними. Вони не пов'язані з членами речення способами узгодження, керування чи прилягання, але за смислом поєднані з реченням. Тому виключення вставних слів і словосполучень із речення змінює його зміст, але не порушує синтаксичної будови. Вставні слова і словосполучення часто використовуються у діловому мовленні, при складанні ділових паперів, ними розпочинаються речення, абзаци. Але рекомендується вживати їх обмежено. Вставні конструкції в сучасному мовознавстві піддаються класифікаціям з різних боків. Найважливіші з них — за складом компонентів і за семантикою. Інші класифікації сполучаються з цими двома. За складом, наприклад, розглядаються вставні слова, словосполучення і речення у зв'язках з вираженням компонентів різними частинами мови та частками . За складом виділяються вставні слова, словосполучення і речення. У ролі вставних слів найчастіше виступають модальні слова: мабуть, певно, безперечно, можливо, безсумнівно та ін. Більшість із них співвідноситься з прислівниками: звичайно, нарешті, власне, імовірно, взагалі, навпаки тощо. Або просто прислівники, утворені від інших частин мови, у тексті стають вставними словами: по-моєму, по-твоєму, по-перше, по-друге, по-двадцяте, зрештою, наприклад, без сумніву, по суті (прислівникові сполучення) та ін. Деякі дієслова також можуть виконувати роль вставних слів, граматично відриваючись від інших слів у реченні (даруйте, дозвольте, бачу, може, розуміється, знаєте, чуєте, буває тощо). Деякі сполучники, частки відіграють роль вставних слів: проте, однак, власне, мовляв, мов (рідко), отже, втім тощо. Слова однак і проте бувають вставними і надають значення модальної протиставності тільки тоді, коли вони стоять у середині речення. На початку речення це звичайні протиставні сполучники сурядності і після них не треба ставити кому. У другу групу умовно можна виділити вставні словосполучення і сполучення слів: чого доброго, коротше кажучи, кажучи відверто, з дозволу сказати, чесно кажучи, з одного боку, як правило, як звичайно, як відомо, на щастя, на лихо, на диво, за словами... Словосполучення бувають вільні і фразеологічні (дієслівні та іменні). До вільних належать такі: на мою думку, сказати по правді, за словами (переказами) чиїмись тощо. До фразеологічних — в усякому разі, таким чином, власне кажучи, так би мовити, хвалити Бога (долю), пробачте на слові та ін. Характер відношень між вставним словом і словосполученням, з одного боку, і словом речення, з яким вони пов'язані, зовсім інший, ніж у звичайному синтаксичному словосполученні при вільному сполученні слів. Тут нема граматичної злитості, семантичної єдності компонентів, які дозволяють словосполученню виконувати номінативну функцію: «Постать Джмелева як пасічника, либонь, найколоритніша на Україні» (С. Колесник). Віднесеність вставного слова либонь до присудка зумовлена метою, характером та обстановкою висловлювання в цілому, а не необхідністю семантичного розкриття присудка. Вставними можуть бути й цілі речення, переважно односкладні — означено-, неозначено- та узагальнено-особові, безособові. Основні групи вставних конструкцій За значенням виділяються такі групи вставних конструкцій: 1. Ті, що виражають ступінь вірогідності повідомлюваного: безперечно, безумовно, справді, очевидно, можливо, може, розуміється, певно, звичайно, мабуть, здається та ін. 2. Ті, що вказують на зв’язок думок, послідовність викладу чи його завершення: по-перше, по-друге, між іншим, до речі, втім, проте, однак, отже, значить, словом, таким чином тощо. 3. Вставні конструкції, які виражають почуття мовця: на жаль, на лихо, на щастя, на диво, чого доброго, на біду превелику тощо. 4. Ті, що вказують на характер висловлення або спроби оформлення думок: сказати по правді, коротше кажучи, іншими словами, так би мовити та ін. 5. Вставні конструкції, які вказують на джерело повідомлення: на думку..., за словами..., як кажуть, признатися, думаю, каже, за повідомленням..., на наш погляд, по-моєму тощо. 6. Вставні конструкції, звернені до співбесідника, щоб привернути увагу: розумієте, бач, бачте, чуєш, пам’ятаєте, уявіть собі, даруйте, пробачте на слові та ін. Інші групи менш виразні і не дуже численні. Місце розташування вставних конструкцій в основному реченні довільне, проте найчастіше розміщуються вони на початку і в середині речення. Рідше зустрічаються в кінці його. З розділових знаків, що виділяють вставні конструкції в реченні відокремлюють їх від інших членів, переважають коми. Якщо вставні конструкції входять до складу відокремлених членів речення, то вони, як правило, не виділяються комами. В текстах ділової мови здебільше використовуються такі вставні слова і словосполучення: 1. Вставні слова і словосполучення, що вказують на ставлення мовця до висловленої ним думки. Наприклад: звичайно, напевно, безумовно, та ін. 2. Вставні слова і словосполучення, що вказують на те, кому належить висловлена думка (самому мовцеві чи комусь іншому). Наприклад: по-моєму, по-нашому, по-вашому, тощо. 3. Вставні слова і словосполучення, що вказують на зв'язок висловлюваного з контекстом. До них належать: отже, наприклад, значить, виходить, до речі, нарешті, та ін. Явище вставленості, або вставності, тлумачиться в українському мовознавстві неоднозначне через його змістову неоднорідність. Вставним конструкціям приписується суб'єктивно-оцінне значення, вставленим — додатково інформаційне. Психологічна ж основа для вставних і вставлених конструкцій та сама: включати супровідні «змісти» в речення, виражати другий, неосновний план повідомлення. Синтаксичний підхід до вставних конструкцій означає розгляд їх із погляду місця і ролі в структурі речення.