52.Соціологічні ідеї г.Спенсера.

До засновників соціології як окремої науки зараховують також видатного англійського мислителя Герберта Спенсера (1820-1903). Деякі історики соціології розглядають його концепцію як пряме продовження вчення О.Конта, інші — як послідовника Ч.Дарвіна з його вченням про походження видів у тваринному світі. Однак він сам заперечує проти таких співставлень. Г.Спенсер зокрема вказує, що Конт створив опис походження ідей (три стадії розвитку людського інтелекту); йому ж належить опис походження речей, тобто опис зовнішнього світу, який розвивається через еволюцію. З другого боку, Спенсер вважає, що не він в Дарвіна, а останній в нього запозичає ідею еволюції, яку Спенсер, за його словами, розвинув на 7 років раніше Дарвіна, першим сформулювавши принципи природного відбору та боротьби за існування.

Тому слід детальніше зупинитись на вченні Г.Спенсера, викладеному в працях «Вивчення соціології», «Принципи соціології», «Основи соціології», «Соціологія як предмет вивчення» тощо.

Теоретичні погляди Спенсера формувались головним чином під впливом природничих наук, які в той час все частіше звертались до ідеї еволюції. Ідея еволюції —центральний пункт вчення Спенсера. Він визначає еволюцію таким чином: це інтеграція (тобто об'єднання у ціле) речовини, в ході якого ця речовина переходить зі стану невизначеної однорідності до стану визначеної зв'язаної різнорідності.

Межа, за яку еволюція не може перейти, — це рівновага системи. Порушення рівноваги викликає розпад, з якого починається новий еволюційний процес. Все існуюче проходить через цей цикл розвитку й розпаду, а потім і творення нового. Спенсер виділяє три види еволюційних процесів: неорганічний, органічний,що стосується живої природи, і надорганічний, який здійснюється у суспільстві. Суспільство — частина природи; воно не створене штучно ані спільною волею людей, ані Богом.

53.Соціологічні ідеї Карла Маркса.

Карл Маркс не застосовував назви "соціологія", хоча деякі його твори можуть бути взірцем соціологічного мислення. Це пояснюється, насамперед, тим, що власне термін, яким позначали назву нової науки, ще міцно не увійшов у науко­вий обіг, а також тим, що між К. Марксом і його непримирен­ним опонентом О. Контом існували політичні, ідеологічні та міжособистісні розбіжності.

Карл Маркс є автором учення про матеріалістичне розуміння історії, згідно з яким суспільне буття (зокрема, су­спільне виробництво) є первинним, а також таким, що ви­значає собою суспільну свідомість. Ні ідеї, ні цінності, ні ре­лігія, а саме економіка є головним рушієм суспільних процесів, суспільного розвитку та суспільних змін. Для ви­кладу цієї концепції К. Маркс розробив спеціальний категорій­ний апарат. Він охоплює такі поняття:

• суспільно-економічна формаі(ія - певний історичний тип суспільства, що засновується на відповідному способі вироб­ництва. За К. Марксом, існує п'ять суспільно-економічних формацій, котрі послідовно змінюють одна одну, зумовлю­ючи прогресивний розвиток людства: первісна (родова), рабо­власницька, феодальна, буржуазна, комуністична;

• спосіб виробництва - історично зумовлений спосіб здо­бування засобів для людського існування, що, у свою чергу, складається з двох складових: виробничі відносини та про­дуктивні сили;

• виробничі відносини - сукупність об'єктивних відносин, що складаються в матеріальному виробництві, основу яких утворюють відносини власності - володіння, розпоряджання та використання;

• продуктивні сили — люди як активні суб'єкти процесу виробництва вкупі із засобами виробництва, за допомогою яких можливий власне процес виробництва;

• економічний базис — сукупність продуктивних сил і ви­робничих відносин певного суспільства;

• надбудова -сукупність політичних, ідеологічних, право­вих, релігійних, філософських та інших форм суспільної свідомості, що є відображенням економічного базису;

• класова боротьба — стан відносин, який виникає між різ­ними класами, інтереси котрих є полярними, непримиренн­ими (антагоністичними). За К. Марксом, класова боротьба є рушійною силою історичного процесу;

•  соціальна революція - корінний, якісний злам усієї си­стеми суспільних відносин, у результаті якого відбувається  соціальний прогрес суспільства. Революція - це локомотив історії, наслідком якого є соціальні зміни.

Перу К. Маркса належить учення про комуністичне су­спільство та формаційний розвиток людства. Він змалював майбутнє людства, пов'язане з безкласовим суспільством, із відсутністю експлуатації найманої праці, де свобода кож­ного громадянина стане запорукою свободи всіх, у такому суспільстві зникне соціальна нерівність і приватна власність, а з часом - і держава як механізм здійснення влади.

Соціальні закони К. Маркс визначив та сформулював таким чином:

• закон прогресивного руху людства через зміни суспільно-економічних формацій;

• закон визначальної ролі (первинності) базису та вторин­ності надбудови;

• закон класів, класової боротьби, диктатури пролетаріату та революції;

•  закон відповідності виробничих відносин рівню й ха­рактеру розвитку продуктивних сил.