Тема 8. Правові, нормативні та організаційні основи безпеки життєдіяльності.

Становлення суверенної України супроводжується прагненням створення безпечного стану довкілля, виробництва, побутових умов, тобто середовища життєдіяльності. Основне місце в цьому процесі посідає законодавство, яке спрямоване на формування відносин з охорони здоров`я людини, навколишнього середовища і безпеки життєдіяльності у будь яких умовах. Ці відносини регулюються цілої низкою нормативних актів різної юридичної сили. Перш за все Конституцією України проголошено:

–“Кожна людина має право на життя … Кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань” (Ст. 27);

• “Кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування… Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя” (Ст. 49);

• “Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди” (Ст. 50).

Правову основу безпеки системи життєдіяльності створюють наступні закони України:

– “Про основи національної безпеки України”;

– “Про охорону здоров`я”;

– “Про дорожній рух”;

– “Про правові засади цивільного захисту”;

– “Про охорону навколишнього природного середовища”.

Об`єктами національної безпеки у відповідності з Законом “Про основи національної безпеки України” перш за все є:

– людина і громадянин – його конституційні права і свободи;

– суспільство – його духовні, морально-етичні, культурні та інші цінності;

– держава – її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканість.

До основних принципів національної безпеки відносяться:

– пріоритет прав і свобод людини і громадянина;

– верховенство права;

– пріоритет договірних (мирних) засобів у розв’язанні конфліктів;

– своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам;

– чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у забезпеченні національної безпеки;

– демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією держави та іншими структурами в системі національної безпеки;

– використання в інтересах України міждержавних систем та механізмів міжнародної колективної безпеки.

У відповідності з Законом України “Про охорону здоров`я” до основних принципів охорони здоров`я відносяться:

– визнання охорони здоров`я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави;

– дотримання прав і свобод людини в галузі охорони здоров`я;

– гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими;

– рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги;

– відповідність завданням і рівню соціально-економічного та культурного розвитку суспільства, наукова обґрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість;

– орієнтація на сучасні стандарти здоров`я та медичної допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим досвідом у галузі охорони здоров`я;

– випереджувально-профілактичний характер, комплексний соціальний, екологічний та медичний підхід до охорони здоров`я;

– багатоукладність економіки охорони здоров`я і багатоканальність її фінансування, поєднання державних гарантій з демонополізацією та заохоченням підприємництва і конкуренції;

– децентралізація державного управління, розвиток самоврядування закладів та самостійності працівників охорони здоров`я на правовій і договірній основі.

Право на охорону здоров`я має кожний громадянин України, що передбачає у відповідності з Законом України “Про охорону здоров`я” :

– життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров`я людини;

– безпечне для життя і здоров`я навколишнє природне середовище;

– санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де він проживає;

– безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку;

– кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров`я;

– достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров`я і здоров`я населення, включаючи існуючі можливі фактори ризику та їх ступень;

– участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формування державної політики в галузі охорони здоров`я;

– участь в управлінні охороною здоров`я та проведенні громадської експертизи з цих питань у порядку, передбаченому законодавством;

– можливість об`єднання в громадські організації з метою сприяння охороні здоров`я;

– правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов`язаних зі станом здоров`я;

– відшкодування заподіяної здоров`ю шкоди.

Особливої уваги останнім часом людство приділяє боротьбі з “чумою ХХІ століття” – синдромом набутого імунодефіциту (СНІД), тому в Україні навіть прийнято спеціальний Закон“Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення”, у відповідності з яким СНІД – особливо небезпечна інфекційна хвороба, що викликається вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) і через відсутність у даний час специфічних методів профілактики та ефективних методів лікування призводить до смерті.

Крім цього, Закон України “Про захист населення від інфекційних хвороб”спрямовано на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Значна увага приділяється в Україні збереженню життя і здоров`я людей у виробничих умовах. Законодавча база з охорони праці складається із:

– Закону України ”Про охорону праці”;

– Кодексу законів про працю України;

– Закону України ”Про загальнообов`язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”.

До основних принципів державної політики в галузі охорони праці відносяться:

– пріоритет життя і здоров`я працівників;

– підвищення рівня промислової безпеки, створення безпечних та нешкідливих умов праці;

– комплексне розв`язання завдань охорони праці;

– соціальний захист працівників;

– встановлення єдиних вимог з охорони праці підприємств;

– адаптація трудових процесів до можливостей працівника;

– використання економічних методів управління охороною праці;

– інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

– забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, що розв`язують проблеми охорони праці;

– використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов праці.

Правова основа цивільного захистув Україні складається з:

– Конституції України;

– Закону України “Про правові засади цивільного захисту”;

– Закону України “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру”;

– Закону України “Про Цивільну оборону України”;

– Закону України “Про правовий режим надзвичайного стану”;

– Закону України “Про правовий режим воєнного стану”;

– Закону України “Про аварійно-рятувальні служби”;

– Закону України “Про пожежну безпеку”;

– Закону України “Про об`єкти підвищеної небезпеки”;

– Закону України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку”;

– Закону України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”;

– Закону України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Закон України “Про правові засади цивільного захисту”визначає правові та організаційні засади у сфері цивільного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного, природного та військового характеру, повноваження органів виконавчої влади та інших органів управління, порядок створення і застосування сил, їх комплектування, проходження служби, а також гарантії соціального і правового захисту особового складу органів та підрозділів цивільного захисту.

Цивільний захиств Україні здійснюється на принципах:

– гарантування державою громадянам прав на захист життя, здоров`я та їх майна;

– добровільності при залученні людей до здійснення заходів у сфері цивільного захисту;

– комплексного підходу до вирішення завдань цивільного захисту;

– створення системи раціональної превентивної безпеки;

– територіальності та функціональності єдиної системи цивільного захисту;

– мінімізації заподіяння шкоди довкіллю;

- гласності, вільного доступу населення до інформації у сфері цивільного захисту.

Згідно із Законом України “Про цивільну оборону”кожен має право на захист свого життя і здоров`я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійного лиха та на вимогу гарантій забезпечення реалізації цього права від Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування.

Завданнями цивільної оборони є:

– запобігання виникненню НС техногенного походження;

– оповіщення населення про загрозу і виникнення НС;

– захист населення від наслідків аварій, катастроф, великих пожеж, стихійного лиха;

– організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф, стихійного лиха та у воєнні часи;

– організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у районах лих і осередках ураження;

– створення систем аналізу і прогнозування управління, оповіщення і зв`язку, спостереження і контролю за радіоактивними, хімічними і бактеріологічними зараженнями;

– підготовка і перепідготовка керівного складу цивільної оборони, її органів управління та сил.

Закон України “Про пожежну безпеку”визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності.

Закон України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права і обов`язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідемічної служби і здійснення державного санітарно-епідемічного нагляду в Україні”.

Згідно із Законом України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”громадяни мають наступніправа:

– безпечні для здоров`я і життя продукти харчування, питну воду, умови праці, навчання, виховання, побуту, відпочинку та навколишнє природне середовищу;

– участь у розробці, обговоренні та громадській експертизі проектів програм і планів забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення;

– відшкодування шкоди, завданої їх здоров`ю внаслідок порушення підприємствами та громадянами санітарного законодавства;

- достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров`я, здоров`я населення, наявні та можливі фактори ризику;

та обов`язки:

– піклуватися про своє здоров`я та здоров`я та гігієнічне виховання дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян;

– брати участь у проведенні санітарних і протиепідемічних заходів;

– проходити обов`язкові медичні огляди та робити щеплення у передбачених законодавством випадках;

– виконувати розпорядження та вказівки посадових осіб державної санітарно-епідемічної служби при здійсненні ними державного санітарно-епідемічного нагляду;

– виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя.

Закон України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку”встановлює пріоритет безпеки людини та навколишнього природного середовища, права і обов`язки громадян у сфері використання ядерної енергії, регулює діяльність, пов`язану з використанням ядерних установок та джерел іонізуючого випромінювання, встановлює також правові основи міжнародних зобов`язань України щодо використання ядерної енергії.

До основних принципів радіаційного захисту в Україні відносяться:

– не може бути дозволена жодна діяльність з іонізуючим випромінюванням, якщо кінцева вигода від неї не перевищує заподіяної нею шкоди;

– величина індивідуальних доз, кількість осіб, які опромінюються, та ймовірність опромінення від будь-якого з видів іонізуючого випромінювання повинні бути найнижчими;

– опромінення окремих осіб від усіх джерел та видів діяльності у підсумку не повинно перевищувати встановлених дозових меж;

– регулювання експорту та імпорту ядерних матеріалів і джерел іонізуючого випромінювання, обладнання, робіт і послуг у сфері використання ядерної енергії;

– регулювання ввезення в Україну відпрацьованого ядерного палива;

– прийняття рішень про розміщення, проектування, будівництво ядерних установок і об`єктів;

– погодження порядку розробки і затвердження норм, правил та стандартів з ядерної та радіаційної безпеки.

Закон України “Про перевезення небезпечних вантажів”визначає правові, організаційні, соціальні та економічні засади діяльності, пов`язаної з перевезенням небезпечних вантажів залізничним, морським, річковим, автомобільним та авіаційним транспортом.

Закон України “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру”визначає організаційні та правові основи захисту громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України, захист об`єктів виробничого і соціального призначення, довкілля від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Закон України ”Про об`єкти підвищеної небезпеки” визначає правові, економічні, соціальні та організаційні основи діяльності, пов`язаної з об`єктами підвищеної небезпеки і спрямований на захист життя і здоров`я людей та довкілля від шкідливого впливу аварій на цих об`єктах шляхом запобігання їх виникненню, обмеження (локалізації) розвитку і локалізації наслідків.

Закон України “Про дорожній рух”визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя і здоров`я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища.

У відповідності із цим Законом учасники дорожнього руху мають наступні права:

– безпечні умови дорожнього руху;

– відшкодування збитків, завданих внаслідок невідповідності стану автомобільних доріг;

– вивчення норм і правил дорожнього руху;

– отримання від гідрометеорологічних, дорожніх, комунальних та інших організацій інформації про умови дорожнього руху;