2.2. Міжгалузеві господарські комплекси і регіональний продукт

Міжгалузеві комплекси - це сконцентровані виробництва взаємопов'язаних суміжних галузей. Розрізняють галузі і базових виробництв У промисловості виділяють видобувну і обробну. Сучасна економічна наука в Україні виділяє такі міжгалузеві комплекси:у соціальній сфері – соціальний,у промисловості - паливно-енергетичний, металургійний, машино-будівний, хімічний і нафтохімічний, лісопромисловий;у сільському господарстві - рослинницький, тваринницький;у будівництві - капітальне будівництво (інвестиції), виробництво будівельних матеріалів;на транспорті - транспортний.

Соціальний комплекс. Соціальний комплекс об'єднує галузі національної економіки, які стосуються відтворення людини і її рівня життя. До соціального комплексу належать:

сфера послуг; виробництво товарів народного споживання; доходи і рівень життя населення; споживчий ринок.

Сфера послуг охоплює житловий сектор, комунальні послуги, соціально-культурні послуги, культурні послуги, охорону здоров'я.

Комплекс виробництв товарів народного споживання охоплює харчову промисловість (м'ясну, молочну, цукрову, борошномельну, круп'яну, консервну, олійну, крохмальну), легку промисловість (текстильну, швейну, взуттєву, хутрову, трикотажне виробництво) та підприємства машинобудування, деревообробки, хімії, будівельних матеріалів, що виробляють товари для населення.

Рівень доходів і життя населення є одним з найголовніших чинників соціальної стабільності суспільства, розвитку особистості. Основними показниками оцінки доходів і рівня життя населення є: грошові доходи, грошові витрати, номінальна заробітна плата, реальна заробітна плата, сукупний дохід сім'ї, нагромадження (заощадження).

Споживчий ринок характеризує купівлю-продаж товарів і послуг, динаміку цін на товари і послуги, виявляє рівень життя населення, який оцінюється рівнем (індексом) реальної заробітної плати. Рівень життя населення залежить від рівня споживчих цін.

Паливно-енергетичний комплекс. В Україні базою формування паливно-енергетичного комплексу є такі види палива: вугілля, нафта, газ, торф, горючі сланці. Відповідно сформувалися такі регіони:

а)вугільні басейни:

• Донецький кам'яновугільний басейн, який простягається смугою від низов'я р. Ворскли на південний схід до м. Донецька і завертає до м. Луганська;

• Львівсько-Волинський кам'яновугільний басейн, розташований на обох берегах р. Західний Буг;

• Дніпропетровський буро-вугільний басейн, розташований на межі з Донецьким;

б)нафтогазоносні провінції та області:

• простягаються смугою від Чернігівської області до Донбасу;

• розташовані в Карпатському регіоні (Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Закарпатська області) і на Волині;

• розташовані на півдні України (Одеська, Херсонська області й АР Крим).

в)основними регіонами розміщення підприємств з виробництва електроенергії є Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Харківська та Луганська області - на сході, Львівська та Івано-Франківська – на заході, Вінницька та Київська області - в центральній частині України.

Підприємства, які виробляють і передають споживачам теплову енергію, розташовані в усіх великих населених пунктах України.

Металургійний комплекс. За складом металургійний комплекс поділяють на чорну та кольорову металургію.

Чорна металургія. Комплекс чорної металургії є однією з провідних галузей промисловості України. За оцінками експертів, чорна металургія є галуззю спеціалізації України в загальному поділі праці країн Східної та Центральної Європи. За обсягом виробництва чорних металів серед країн Західної Європи Україна поступається лише Німеччині. У структурі українського експорту чорні метали посідають провідне місце.

Комплекс виробництв чорної металургії охоплює:

• видобуток залізної, марганцевої руд, вапняків, глин, коксівного вугілля, флюсів;

• збагачення руд, виробництво агломерату, коксу;

• виплавку чавуну, сталі, виробництво прокату, катанки, труб;

• виробництво феросплавів, виплавку електросталі та сплавів, виробництво профільного прокату, порошкової металургії;

• використання відходів металургії: виробництво будівельних матеріалів, азотних добрив, пластмас та ін.

До металургійного комплексу належать виробництво гірничого та металургійного устаткування, вогнетривів, цементу тощо.В Україні сформувалися і функціонують кілька промислових районів чорної металургії: Придніпровський, Донецький та Приазовський.

Кольорова металургія. Сучасний розвиток наукомісткого машино­будування, особливо електроніки, радіотехніки, космічної техніки базується на використанні кольорових металів.

Комплекс підприємств кольорової металургії видобуває, збагачує і переробляє руди кольорових і рідкісних металів Його структуру формують виробництво сплавів, прокат кольорових металів і переробка вторинної сировини. Розташування підприємств кольорової металургії зумовлене двома основними чинниками - сировинним й енергетичним.

Машинобудівний комплекс. Виробництво машин різноманітного призначення поглиблює поділ праці, спеціалізацію підприємств на виготовленні окремих комплектуючих для конкретних машин. Поділ та спеціалізація праці зумовили формування тристадійного процесу виробництва машин:

1. Створення заготовок, з яких виробляють деталі та частини машин. Одна заготовка може містити металу на 30-50% більше, ніж потрібно на одну деталь чи частину.

2. Механічна обробка металевих заготовок і виготовлення деталей та частин внаслідок якої 30-50% металу потрапляє у відходи і знову переплавляється на металургійних підприємствах.

3. Складання деталей, частин, тобто створення комплектуючих деталей, вузлів, агрегатів для випуску готових машин.

Загалом вважають, що на розвиток і розміщення машинобудівних підприємств впливають такі чинники:

сировинний - наявність бази металів, особливо для виготовлення важких і середніх машин; споживчий наявність потенційного споживання, наприклад, сільськогосподарських машин, устаткування для легкої, харчової, хімічної промисловості, нафтового, газового і вугільного комплексу; трудовий наявність кваліфікованих працівників; науковий наявність науково-дослідних інститутів, конструкторських бюро, здатних сприяти виготовленню наукомісткого машинобудування, верстато- і приладобудування, електронного, електротехнічного устаткування та ін.

Підприємства хімічного і нафтохімічного комплексу розміщені на Прикарпатті, Донбасі , Придніпров'ї, Криму, будівельного - у великих містах Україна, лісопромислового - у Карпатах, на Волині, в обласних центрах, транспортний - у Західній Україні, Придніпров'ї, Донбасі та Півдні України.

Сільськогосподарський комплекс. Сільське господарство є другою після промисловості сферою матеріального виробництва. У ньому зосереджено майже 25% основного виробничого капіталу, 20% усіх зайнятих в економіці, створюється 20% національного продукту. Загалом ці дані засвідчують низьку ефективність не лише сільського господарства, а й усієї національної економіки. У країнах з розвинутою ринковою економікою у сільськогосподарському секторі зайнято 3-5% від усіх працюючих, які створюють 4-6% валового національного про­дукту, повністю забезпечують власні продовольчі потреби і значну час­тину продовольства експортують. Це свідчить, що у цих країнах роз­винута сфера послуг - понад 50% ВНП та промисловість - 30% ВНП. В Україні сільське господарство є однією з важливих сфер матеріального виробництва, але не забезпечує національних потреб у продовольстві. Сільському господарству властиві такі особливості:

основним засобом виробництва є земля, наділена родючістю; рослини і тварини одночасно є і засобами, і предметами праці;

для сільського господарства характерні природні цикли виробництва.

Сільськогосподарське виробництво потребує інституційних і економічних умов, які б регулювали відносини власності, забезпечували високоефективне виробництво і реалізацію продукції. Сільськогосподарські виробники повинні стати повноправними суб'єктами ринку. Результативною ознакою виробничого функціонування праці і капі талу регіону є «випуск регіонального продукту», тобто обсягу товарів, робіт і послуг для виробничого і соціального споживання. Його величина залежить від кількості і якості задіяних у виробництво регіону праці і капіталу. Випуск регіонального продукту вартість регіонального продукту, створеного протягом певного періоду всіма задіяними чинниками регіонального капіталу.Іншими словами, регіональний продукт - це сумарна вартість товарів, робіт і послуг, створених виробниками регіону за певний період. Вартість випуску регіонального продукту містить вартість регіональних витрат, тобто вартість задіяних основних чинників регіональної економіки.

Продуктивна функція регіональної праці і капіталу. Сучасна технологія виробництва дає змогу спрогнозувати, який валовий випуск продукції можна отримати за певної кількості праці та капіталу. Математично економісти виражають існуючу технологію, використовуючи продуктивну функцію, яка ілюструє, в який спосіб чинники регіональної економіки визначають обсяг випуску регіонального продукту, тобто розмір товарів, робіт і послуг за певний період. Офіційна статистика відстежує процес виробництва і здійснює відповідні розрахунки.

Перша виробнича стадія створення реального регіонального багатства, яким є випуск регіонального продукту, у системі регіональних рахунків проходить графою «випуск». Отже, випуск регіонального продукту це вартість створеного продукту протягом певного періоду, найчастіше за рік, що є наслідком виробничої діяльності одиниць-резидентів.

Величина випуску перебуває в прямій залежності від їх кількості. Зміни кількості чинників виробництва, технології впливають на продуктивну функцію, тобто на валовий випуск. Причому зміна кількості праці і кількості основного капіталу матимуть різний вплив на приріст валового випуску продукції на підприємстві, в регіоні чи країні загалом. Відмінність полягає в тому, що приріст праці впливає на приріст випуску продукції без зміни продуктивності праці одного зайнятого, тобто екстенсивно, а приріст основного капіталу впливає на приріст випуску продукції без зміни чисельності, але через зростання продуктивності праці одного зайнятого, тобто інтенсивно.

Продуктивна функція праці буде залишатися відносно екстенсивною і за відносного зростання продуктивності через збільшення основного капіталу, але за умови, що індекс приросту кількості праці вищий за індекс приросту продуктивності праці одного зайнятого.

Отже, приріст числа зайнятих неодмінно забезпечує приріст випуску. Однак теорія макроекономіки стверджує, що екстенсивні продуктивні функції мають властивість зменшення величини віддачі.

Інтенсивна продуктивна функція. На відміну від екстенсивної, інтенсивна виробнича функція має властивість зростання віддачі внаслідок зростання додаткової продуктивної сили одиниці задіяного капіталу. За рахунок поліпшення якісних параметрів чинників виробництва - новітнього продуктивнішого устаткування, машин і верстатів, кваліфікованої праці зайнятих, інтенсивних технологій тощо - досягається зростання їх продуктивної сили і відповідно, зростання віддачі. Зміна обсягів виробництва пропорційна зміні віддачі одиниці якіс­ніших чинників виробництва та технології на зростання. Це досягається за умови, що число зайнятих залишається незмінним, або індекс приросту зайнятих менший від індексу приросту продуктивної сили одного зайнятого.

Тепер необхідно з'ясувати, якими засобами і ресурсами досягається інтенсивна продуктивна функція, за якої число зайнятих не змінюється чи відносно зменшується, а обсяг виробництва, тобто валовий випуск зростає.

Насамперед необхідно з'ясувати, за рахунок якого чинника зростає продуктивна сила одного зайнятого , тобто його потенційна спроможність виробляти більше продукції за одиницю часу, ніж за попередніх умов. Для цього ліву і праву частину рівняння поділимо на кількість праці , тобто розрахуємо продуктивність праці до уваги не беремо, тому що одиниця не вносить жодних змін у показник обсягу виробництва і коефіцієнт капіталоозброєності (кількість основного капіталу, яка припадає на одного зайнятого

Особливість інтенсивної виробничої функції полягає в тому, що зміна параметрів чинників виробництва, є обернено пропорційна до зміни їх кількості праці. Якщо індекс продуктивної сили, тобто віддачі одиниці задіяного капіталу, зростає на величину і_в, то на таку величину або зменшується потреба в капіталі за змінного валового випуску, або зростає валовий випуск за незмінної кількості зайнятої праці. В аспекті економічного зростання інтенсивна виробнича функція має великі переваги над екстенсивною. В екстенсивній функції зростання затрат зменшує прибутковість і спричиняє збитковість, в інтенсивній зростання продуктивної сили зумовлює зменшення затрат вартості одиниці продукції і збільшення прибутковості. За інтенсивної виробничої функції можна отримати більший валовий випуск за меншої кількості задіяних чинників виробництва, в основному - за рахунок зростання продуктивної сили одиниці капіталу.

У господарській практиці навіть високо розвинутих країн переважає екстенсивно-інтенсивна функція праці та капіталу, тобто зростання обсягу виробництва здебільшого досягається за рахунок залучення додаткової праці та капіталу, рідше - за рахунок зростання їх віддачі за одиницю часу. Екстенсивна виробнича функція має властивість постійної віддачі від масштабу, інтенсивна - постійної віддачі від якості одиниці праці та капіталу. Структура регіонального продукту: проміжне споживання і додана вартість. Вартість створеного в регіоні продукту є основою проведення рахунків, які дають можливість з'ясувати співвідношення його складових. На рівні регіону такі рахунки називають регіональні, на рівні країни - національні. Система регіональних чи національних рахунків представляє собою сукупність показників послідовного та взаємопов'язаного опису найважливіших процесів і явищ економіки: виробництва, доходу, споживання, нагромадження капіталу, фінансів. Систему рахунків застосовують в умовах ринкових відносин.

Зменшення частки затрат у вартості валового випуску забезпечує:

• збереження стабільності або зменшення цін на одиницю продукції;

• збільшення валового випуску продукції;

• зростання рівня конкурентоспроможності продукції;

• зростання прибутку.

За часткою проміжного споживання можна характеризувати рівень ефективності господарювання підприємства, галузі.

Додана вартість. Обсяг продукту; який отримано після відшкодування задіяного на його виробництва оборотного капіталу, називають доданою вартістю. її створюють у сфері виробництва і сфері послуг. Додана вартість (дохід) - вартість чистого продукту (за винятком проміжних витрат), виробленого сферами виробництва товарів і послуг всередині регіону чи країни.

Цей чистий продукт і є створеним регіональним чи національним багатством протягом, наприклад року, яке ділиться на дві частини: споживання і нагромадження. За натурально-речовою формою чистий продукт утворюється зі створених засобів виробництва, які призначаються для його збільшення, та з предметів споживання для задоволення життєвих потреб людей. Предмети споживання називають фондом споживання, а засоби ви­робництва - фондом нагромадження. Фонд споживання розподіляється у формі заробітної плати та інших виплат, а фонд нагромадження - у формі капіталовкладень. Є ще фонд заміщення матеріальних витрат виробництва, тобто фонд обігового капіталу, частка якого у валовому випуску продукту в Україні більша, ніж частка чистого продукту. Це теж частина національного багатства, яка спрямовується на відтворен­ня матеріальної частини обігового капіталу.

Утворення доданої вартості. Перша стадія процесу відтворення засвідчує продуктивну функцію задіяного капіталу, тобто пряму залежність між масою капіталу, його продуктивною силою і валовим випуском . Друга стадія - обернену залежність між доданою вартістю і матеріальними затратами у вартості валового випуску. Перша і друга стадія процесу відтворення тривають одночасно як два нерозривні в часі вияву єдиної виробничої функції. Перша стадія характеризує продуктивну силу задіяних чинників виробництва, друга - ефективність використання (ефективність віддачі) одиниці праці та капіталу. За ефективної віддачі праці та капіталу у вартісній структурі валового випуску В присутні витратні та прибуткові компоненти: В - матеріальні витрати, Т - відтворення праці, А - амортизація, нарахування на основний капітал, тобто перенесена частина вартості основного капіталу на новостворену вартість і чистий прибуток .

Вартісна структура валового випуску, створеного на першій стадії, в системі національних рахунків подана в горизонтальних рядках матриці регіональних і національних рахунків. Головними категоріями вартісної структури валового випуску є проміжне споживання і валова додана вартість як сума валових доданих вартостей підприємств регіону, чи країни, галузей економіки, що відображає валову додану вартість на рівні країни:

Основними складовими процесу утворення доходу є кількість праці і капіталу, що використовуються у виробництві. Основним мотивом цього визначення є:

• отримання валового випуску продукту :

• отримання доходу як суми створеного доходу зайнятих праці и працівників і задіяного капіталу .

• відшкодування витрат на оплату праці і на основний капітал;

• отримання прибутку як частину приросту доходу.

Основним аргументом для залучення праці й капіталу є намір отримати прибуток від одного зайнятого і всіх зайнятих , від одиниці капіталу вартістю 1 грн. і всього капіталу – та маси прибутку.

З цього випливає, що чим більше праці та капіталу затратити у виробництво, тим вищий дохід і прибуток можна отримати. Але виробнича функція стверджує, що збільшення праці та капіталу зменшує одиницю приросту доходу на одиницю приросту праці чи капітал) Існує певний рівень, до якого можна збільшувати чисельність зайнятих кількість капіталу.

Чисельність зайнятих — це рівень оплати праці. Створений дохід повинен відшкодувати затрачену кількість праці у формі оплат праці і принести прибуток. Отже, збільшувати чисельність зайнятих можна, якщо.

Величина і співвідношення проміжного споживання і доданої вартості відображає реальну продуктивну силу всіх задіяних чинників виробництва на підприємстві, регіоні і в країні. Не кількість елементів Продуктивних сил визначає економічний стан країни, а створений ними продукт, який забезпечує відтворення самого виробництва та задовольняє потреби населення, держави, зовнішньої торгівлі тощо.

У теорії формування регіональної економіки вихідним є положення теорії мезо- і макроекономіки про рівність між валовим регіональним чи національним продуктом і валовими регіональними чи національними витратами. У системі регіональних рахунків вони характеризують головну тотожність руху чинників регіональної (національної) економіки і результатів їх функціонування. Витрати виражають розподіл створеного продукту між чинниками економіки пропорційно їх максимальній віддачі в процесі виробництва. Внаслідок цього кожний з чинників економіки отримає частину продукції яку він створив, а в процесі повторного виробництва знову створить максимально можливу частину. Отже, головну тотожність регіональних пі національних рахунків виражає рівняння. Так використовується весь створений продукт.

Головна тотожність регіональних і національних рахунків. Головна тотожність національних рахунків, представлена, свідчить, що валовий випуск дорівнює валовим витратам Задіяні у виробництві праця і капітал отримують власні граничні від дачі: праця капітал. Оскільки валовий випуск і сумою граничних віддач праці й капіталу. Валовий випуск, особливо його додана вартість, є мірилом peгіонального (національного) багатства. Виробництво доданої вартості на душу населення характеризує можливий рівень життя людей регіону (країни). Величина доданої вартості обернено пропорційна проміжному споживанню. Оскільки проміжне споживання є відтвореним оборотним капіталом, то ним і присвоюється. На цій підставі можна вважати, що весь валовий випуск є доходом регіону (країни), а його обсяг - основою розподілу за призначенням, тобто валовими ви­тратами регіону (країни). Аналогічно додана вартість є і доходом і витратами регіону (країни). Адже витратити чи спожити можна лише те, що створено.

Система регіональних (національних) рахунків України валові витрати поділяє на кілька груп.

1. Кінцеві споживчі витрати , у тому числі витрати:

• домашніх господарств;

• некомерційних організацій, які обслуговують домашні господарства;

• сектору загального державного управління, з них індивідуальні споживчі витрати та колективні споживчі витрати.

2. Валове нагромадження

3. Зміна запасів матеріальних оборотних коштів.

4. Придбання за винятком вибулих цінностей.

5. Експорт товарів і послуг.

6. Імпорт товарів і послуг .

Для спрощення аналізу у пропонованій системі регіональних (на­ціональних) рахунків позначено символами лише загальні напрями розподілу валового випуску. Не беруть до уваги детальніший розподіл, наприклад «витрати некомерційних організацій, які обслуговують домашні господарства», «зміна запасів матеріальних оборотних коштів» та ін. Це зовсім не вплине на методологію розподілу створеного продукту.

Використання регіонального (національного) доходу. Регіональний (національний) дохід розподіляється через бюджети держави, підприємств, сімей на основі податкової системи між зайнятими у виробництві товарів і послуг та незайнятими. Більша частина створеного в Україні доходу споживається домашніми господарствами. Рівень споживання залежить від рівня податків: чим вищий рівень податків, тим меншою є частина доходу домашніх господарств і споживання.

Кінцеві споживчі витрати залежить від величини проміжного споживання, а ця - від продуктивності праці та рівня капіталоозброєності зайнятих.