42. Українське національне відродження (кінець XVIII початок XX ст.): етапи та харатерні особливості.

Піднесення у першій половині XIX ст. визвольних рухів у Європі спричинило національно зорієнтовану хвилю поширення ідей просвітництва на західноукраїнських землях.

Перша хвиля національного відродження в Галичині пов'язана з діяльністю культурно-освітнього осередку в Перемишлі, що сформувався 1816 р. навколо греко-католицьких ієрархів Михайла Левицького та Івана Снігурського. До цього осередку входили Іван Могильницький, Іван Лаврівський та ін. Учасники гуртка виявляли великий інтерес до української історії, чимало зробили для піднесення національної освіти. І. Могильницький був, зокрема, автором першої в Галичині «Граматики» української мови та наукового трактату «Відомості о руськім язиці». Інтерес до національно-історичної спадщини й мови та усної народної творчості виявляли і представники духовенства інших західноукраїнських земель. Великий внесок в українське відродження на Закарпатті зробив священик Олександр Духнович — автор українськомовного молитовника та низки підручників для початкових шкіл і посібників для вчителів українською мовою. На Буковині першу спробу друкувати українські пісні кирилицею зробив Іван : Велигорський. Проте наступні діячі на буковинській літературній ниві продовжували вживати стару книжну мову. В цілому справа українського відродження в західноукраїнських землях знаходилася на початковому етапі в руках греко-католицького духовенства як найбільш освіченої верстви українського населення.

43. Кирило-Мефодіївське товариство та його історичне значення.

Під впливом шевченківських ідей у січні 1846 р. в Києві виникло Кирило-Мефодіївське товариство. Ініціаторами його створення виступили вчитель з Полтави Василь Білозерський, чиновник канцелярії Київського генерал-губернатора Микола Гулак, професор Київського університету Микола Костомаров, письменник Пантелеймон Куліш, етнограф Опанас Маркевич. У квітні 1846 р. до товариства вступив Тарас Шевченко. Організація була названа на честь слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія. Восени 1846 р. вона налічувала 12 осіб.

Програмні положення Кирило-Мефодіївського братства були викладені у «Книзі буття українського народу» і «Статуті Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія», основним автором яких був М. Костомаров, та у «Записці» В. Білозерського. Концепція кирило-мефодіївців містила:

• створення демократичної федерації рівноправних слов'янських республік;

• знищення самодержавства та скасування кріпацтва і станового поділу суспільства;

• утвердження в суспільстві демократичних прав і свобод громадян;

• досягнення рівності у правах на розвиток національної мови, культури та освіти всіма слов'янськими народами.

Головною метою товариство вважало досягнення Україною державної незалежності на зразок США або Французької республіки. Державна незалежність країни бачилась у федеративній спілці таких само незалежних слов'янських держав, кожна з яких мала б становити штат або розмежовувалася б на кілька штатів. Центральним містом цієї федерації мав бути Київ. Ідею визволення слов'янських народів з-під іноземного панування та їх єднання передбачалося поширювати головним чином за допомогою просвітницької діяльності.

Члени товариства вели активну громадсько-політичну діяльність: вони поширювали свої ідеї за допомогою прокламацій («До братів українців», «До братів великоросів і поляків»), творів Т. Шевченка; піклувалися про розвиток національної освіти, збирали кошти на відкриття народних шкіл, видання книг. Кирило-Мефодіївське товариство проіснувало трохи більше року. У березні 1847 р. за доносом воно було викрите. Члени товариства були вислані у різні губернії Російської імперії. Найтяжче було покарано Т. Шевченка, відданого на військову службу в Оренбурзький корпус із забороною писати і малювати — за радикальні погляди, висловлені в його творах.

Розгром товариства завдав великої шкоди українському національному рухові, загальмувавши його розвиток на більше ніж десятиліття.