Тема лекції: Кохання як одне з досягнень людської культури

1. Психологія кохання.

Термін «любов» - багатозначний, ним означають всілякі по­зитивні ставлення високої інтенсивності до людей, речей, ідей, починаючи від найпримітивніших (фізіологічних) егоїстичних форм до найвищих, очищених від будь-якого егоїзму і егоцентриз­му, альтруїстичних відносин. Поряд з любов'ю статевою є любов нестатева, любов до Батьківщини, любов матері, батьківська любов, любов до своєї справи, любов до життя, любов до жінки чи чоловіка (власне статева любов). Всі ці різновиди любові об'­єднуються головним - наявністю об'єкта і зосередженням, кон­центрацією на ньому душевних сил, психічної енергії, прагнен­ням зробити для нього максимум хорошого. Складне людське почуття «любов» у широкому значенні цього слова становить ос­нову психічного життя людини, є організуючим началом її жит­тя, надас йому сенс і цінність. Особливо це характерно для лю­бовних відносин чоловіка і жінки. Однак і тут слово «любов» зно­ву ж таки неоднозначне. Любов 16-річних сильно відрізняється від подружньої любові, любов Дон Жуана чи Казанови відрізня­ється від любові Ромео чи Орфея. Можна говорити про різні від­тінки, рівні, складові компоненти любовного почуття, можна зна­йомитись з різними, часом прямо протилежними, висловлюван­нями відомих людей про це почуття, вивчати різні наукові трак­тати про любов, але знайти єдину позицію, єдині підходи до ха­рактеристики цього багатопланового поняття практично немож­ливо.

В українській мові термін «любов» у стосунках чоловіка і жін­ки замінюють терміном «кохання», намагаючись підкреслити своєрідність стосунків між статями, вершину любовного почуття. Щаслива можливість кохати закладена в природі людини. Істин­на сутність кохання полягає в тому, що людина, відчуваючи до іншої людини незвичайну силу тяжіння, а потім прив.'язаність, готова відмовитись від усвідомлення самої себе, забути себе в ін­шому «я», але саме в цьому «зникненні» і «забутті» знайти нового себе і по-новому володіти собою, знаходити в щасті іншого своє особисте щастя. «Кохання, - пише соціолог Ю. Рюриков, - це най­вище досягнення людської культури, найвищий вид близькості людини до людини, найвищий вид розуміння людини людиною,

найвищий вид допомоги людині людиною» [10].

Кохання позитивно впливає на людину. Кажуть, що воїни і закохані не хворіють. Доктор Девід Макклелланд зареєстрував у цих двох категорій людей підвищену концентрацію Т-клітин, які входять до імунної системи організму, що захищають його від ін­фекційних захворювань. Ендорфін, що виробляється в людсько­му організмі в стані закоханості, діє як болевгамовуючий засіб, швидше заліковує рани і запалення. Під впливом цього наркоти­ку людина готова долати будь-які перешкоди і перепони.

Така сприятлива фізіологічна основа детермінує і відповідний стан психіки. Чоловік і жінка, що пізнали глибоке і щасливе ко­хання, не знають меланхолії, нудьги і байдужості. В свідомості закоханих живе радісне хвилювання і особлива легкість, вони наче відчувають внутрішній катарсис - «очищення душі». Така настро­єність свідомості відкриває простір всім силам людини. Кохання внутрішньо стимулює їх до найдоцільнішого подолання трудно­щів. З другого боку, неминуче виникають специфічні тенденції у сфері психіки. Людина, яка кохає, сповнена пристрасного бажан­ня здійснити в житті щось виняткове, щось таке, чого не зробили б інші, щоб завоювати, перемогти, заслужити об'єкт свого кохан­ня. Жінка хоче стати красивішою, добрішою, чоловік - сміливі­шим, винахідливішим, оригінальнішим.

Кохання не лише виявляє і проявляє людську красу. Воно, по­дібно чарівниці, перетворює людину. Під захопленими очима ко­хання некрасиві стають красивими, грубі - ніжними, чуйними, розв'язні - зібраними, безпечні - турботливими, боязкі - сміливи­ми, нещасні - щасливими, скупі - щедрими, пасивні - діяльними. Це вже визнаний факт, що закохані стають кращими і внутріш­ньо, і зовнішньо. Кохання людини допомагає їй в оточуючому світі бачити нові фарби і відтінки. Кохаючий бачить весь світ че­рез призму свого кохання. Він чутливіше сприймає красу дійснос­ті, красу всього, що пов'язано з об'єктом кохання. Це сприяє мо­ральному і естетичному вдосконаленню людини. І. Мечніков на основі спеціального вивчення ролі кохання в творчості людей дій­шов висновку, що поезія, література, музика, мистецтво тісно по­в'язані з коханням, яке чинить благотворний вплив на творців прекрасного.

Трапляється, що кохання залишається без взаємності. Той, кого кохають, може навіть і не підозрювати про почуття кохаючого

Закоханий повинен прагнути стати необхідним для іншої люди­ни, зрозуміти і прийняти її духовний світ, її хвилювання, інтереси. Неподілене кохання слабкому духом приносить сльози і горе, силь­ному дає сили знайти себе, знайти своє місце в житті і, зрештою, пізнати радість. Сильний" засіб проти «сердечних» хвороб деякі знаходять у діяльності, спрямованій на служіння суспільству, нау­ці і мистецтву, в заняттях чимось корисним. Учені прийшли до цікавого висновку: кохання «функціонує» по-справжньому лише тоді, коли обидві сторони кохають з однаковою силою.

Кохання - найзагадковіше з почуттів, і недарма, мабуть, сим­волом його вибрали місяць - з його мінливістю, з його зворотною стороною, прихованою від іншого погляду. Прихована сторона кохання проте зменшується, люди все ближче підходять до її гли­бинних таємниць. Але світ кохання невичерпний, бо кожна люди­на кохає по-своєму і кожне кохання, хоч і схоже на інші, але все-таки не схоже на жодне. Немає людей ідентичних за своєю психі­кою, характером, особливостями мислення, пам'яттю, емоційніс­тю, за манерою поведінки. Саме цією відмінністю люди цікаві один одному, саме завдяки цьому вони доповнюють, приваблю­ють один одного в повсякденному спілкуванні, дружбі, коханні. Ще жоден чоловік не говорив своїй коханій: «Я кохаю тебе тому, що ти така, як усі!». Як правило, кажуть¹ «Ти незвичайна! Ти не схожа на інших! Я такої ніколи не зустрічав!». Кожна людина не­повторна в коханні, у кожної своє розуміння справжнього кохан­ня, кожна вкладає в кохання свою творчість

Труднощі вивчення почуття кохання пояснюються його склад­ністю. Але це не означає, що кохання не має якихось спільних ознак. Кохання має свої закони розвитку, свої вікові періоди. Якщо всі погоджуються з тим, що можна вивчити і зрозуміти ряд мо­ральних почуттів, то нерозумно виключати кохання з числа пред­метів вивчення, перетворювати його на щось надприродне, сти­хійне, непідвладне причинно-наслідковим зв'язкам.

У коханні виділяють дві сторони - біологічну і соціальну. Біо­логічне начало проявляється в цьому почутті як фізіологічне від­дання переваги одному об'єкту над іншим. Біологічна основа - це статевий інстинкт, той потужний рушій, який вабить один до од­ного представників різної статі. Кохання, на відміну від сексу, адресується конкретному об'єкту. Сексуальний потяг дає кохан ню рушійну силу проявити себе в пристрасті. Саме собою кохан­ня безсильне, а секс - сліпий і нерозумний. Кохання спрямовує секс, роблячи його творчим і взаємозадовольняючим. Взятий ок­ремо сексуальний потяг - тільки лиш голос тіла, а кохання - го­лос всієї сутності. Силою ж, яка наповнює кохання конкретним змістом і визначає форми його розвитку, є основа соціальна - сві­домість, розум, душевні особливості кожної окремої людини, її індивідуальний вибір і ті особливі форми, в яких проявляється людське кохання. Відомий вислів, що «кохання - це статевий ін­стинкт, облагороджений розумом». Саме союз розуму і чуттєвос­ті може вважатися досконалим, піднесеним, відповідаючи гармо­нії душі і тіла. Саме гармонія біологічного і соціального характе­ризує справжнє кохання чоловіка і жінки.