Розділ 2 Аналіз туристсько-рекреаційних ресурсів Долинського району

2.1 Історико-культурні ресурси Долинського району

Долинський район утворено у 1939 році. Районний центр - м.Долина, яке виникло приблизно у другій половині X ст. Заселення цих земель було певною мірою зумовлене наявністю покладів солі серед густих лісів.

У 1525р. Долина отримала Магдебурзьке право і привілеїв на видобуток солі. Від ворожих чужинців місто був захищений високими валами, які, однак, не вберегли міщан від спустошливих набігів кочівників: в 1594р. місто було майже повністю зруйноване. Залишки валів ще де-не-де помітні у гори Замчіще. З плином віків змінювалася коньюктура, сіль вже не була на вагу золота, Долина потихеньку приходила в занепад. 8 червня 1791р. поселення позбавили міського статусу. Але непокірні прікарпатци не погодилися з такою несправедливістю і неодноразово опротестовивалі це рішення, поки влада не здалася і не повернула Долині міські привілеї. Залізнична дорога, що зв'язала в 1875р. Долину зі Львовом і Станіславовим, вдихнула нове життя в місто. Навіть страшні пожежі 1886 та 1898рр. не зупинили його розвиток. А в 1950 році Карпати подарували місту новий чудовий презент: тут було відкрито потужне Долинське родовище нафти. Чорне золото нафти замінило біле золото солі. Уже в 1958р. Долинський район давав 65% республіканської видобутку нафти. Долина - батьківщина кардинала Івана Любачівского, композитора Ярослава Лопатинського, архітектора Івана Левинського, який збудував чимало красивих споруд у Львові. У місті діє краєзнавчий музей [39].

До давніх населених пунктів відносяться Гошів (1469 р.), Міжріччя (1371 р.), Тисів (1464 р.). Найдавніше місто на території району - Болехів. Болехів - місто обласного підпорядкування. Перша письмова згадка про "болехівські землі" належить до 1371 року. У 1546 році в Болехові, на Старій Бані, було споруджено перше підприємство - солеварню.

З історією Болехова тісно пов'язаніімена видатних людей. До них насамперед належить Н.Кобринська (1855-1920) - відома українська письменниця і громадська діячка, організатор жіночого руху на Прикарпатті. Спільні справи єднали Н.Кобринську з О.Кобилянською, яка часто відвідувала Болехів у 20-х роках XX ст. У Болехові в 1884-1888 рр. бував І.Франко. Він також перебував у с.Лолин, де написав ряд оповідань, а згодом на основі місцевого матеріалу створив драму "Украдене щастя" [24,с.59].

Долинський краєзнавчий музей Тетяни і Омеляна Антоновичів "Бойківщина" – один із наймолодших в Карпатському регіоні – заснований 1998 року. Тут створено відділи природи, історії, етнографії та сакрального мистецтва.

Це перший музей на Прикарпатті, присвячений Бойківщині – краю, що незважаючи на свою яскраву самобутність і давню історію, до цих пір мало досліджений і вивчений. Нова сторінка діяльності музею розпочалась з вересня 2003 р., коли завдяки усесвітньо відомій благодійній фундації Тетяни та Омеляна Антоновичів (США) музей одержав новозбудоване приміщення. Урочисте відкриття нового музею відбулося 05.09.2003 р. і було приурочене першому Всесвітньому бойківському фестивалю на Прикарпатті. Серед матеріалів експозиції – цікаві археологічні знахідки, знаряддя праці та побуту минулих часів, бойківський одяг і вишивка. У музеї є документи, що висвітлюють різні події з історії краю, стародруки, видані в Україні, твори образотворчого українського і народного мистецтва, а також твори сакрального мистецтва. Безперечними родзинками музею є реконструкція бойківської хати - типової бойківської оселі; писанки, вишиті кольоровими нитками; колекція ляльок та сакральні пам'ятки XVI - XVIII століть[42].

Теми екскурсій по музею:

• «Оглядова»

• «Сім’я Антоновичів»

• «Історія міста Долини»

• «Видатні люди Бойківщини»

• «Кам’яне диво Бойківщини»

• «Митці Долинщини»

• «Природні ресурси Прикарпаття»

Музей історії міста Болехова імені Романа Скворія заснований 28 листопада 1967 року краєзнавцем, ентузіастом Романом Теодоровичем Скворієм. Поштовхом до збиральницької роботи стала підготовка до 40-річчя від дня смерті Наталії Кобринської, що припадало на січень 1960 року. Адже понад 30 років праці цієї письменниці і громадської діячки в Болехові та поза його межами залишили глибокий слід в пам’яті багатьох поколінь. І в 1964 році при бібліотеці почала діяти краєзнавча кімната. [51]

В 1970 році музеєві було присвоєно звання Народного. Краєзнавча робота музею набула розголосу і популярності, про що свідчили факти нових унікальних надходжень для експозиції: фрагменти рукописних богослужбових книг XVII ст. із стародавнього монастиря і церкви с. Довжки, цикл фотографій з періоду перебування в Болехові відомого українського скульптора Михайла Черешньовського (1939-1944), митрополита Андрея Шептицького (1909 р.). Зі Стрия передано цінний подарунок – ноти, написані рукою Т. Бобринського на емігрантську пісню, з власним штампом Н. Кобринської [42].

14 квітня 1999 року згідно з наказом Управління культури Івано-Франківської облдержадміністрації музей став державним. Він розміщений у шести залах.

Експозиція складається з таких розділів:

• «Історія міста Болехова»

• «Бойківська світлиця»

• «Розвиток промисловості, освіти і культури в 20-30-х роках ХХ ст.»

• «Друга світова війна, жертви фашистської і більшовицької окупації»

• «Національне і духовне відродження нашого краю»

• «Боротьба українського народу за утвердження своєї державності»

2005 рік було названо роком Наталії Кобринської в Болехові. 16 жовтня 2005 року відкрито нове приміщення з експозицією про відому галицьку письменницю, громадську діячку Наталію Кобринську, яке містить наступні розділи:

• «Белелуя»

• «Болехів у часи Наталії Кобринської»

• «Наталія Кобринська в колі сучасників»

• «Меморіальний куток»

• «Болехів вшановує пам’ять про письменницю»

• «Наталія Кобринська і Січове стрілецтво»

• «Наталія Кобринська і Іван Франко»

Земляки гідно оцінили подвижницьку працю Р. Скворія. З нагоди 70-річчя від дня його народження та до 30-річчя музею встановили меморіальну дошку на будинку бібліотеки, де він тривалий час працював. Відповідно до рішення ІІ сесії Болехівської міської ради від 07.02.2007 року «Про вшанування пам’яті Романа Скворія» музеєві історії міста Болехова присвоєно ім’я його засновника. Працівники музею проводять оглядові і тематичні екскурсії, літературні години і консультації, уроки краєзнавства і народознавства, різноманітні виставки, конференції [24, с.65].

Музей Івана Франка в селі Лолині, його експозиції розповідають про незабутні зустрічі молодого гімназиста з чарівною і освіченою донькою місцевого пароха, про титанічну творчість велета думки в царині національної культури, літератури, публіцистики. Тут збережені бойківські хатні старожитності, музичні інструменти, давні одяг і взуття. Село має свій герб, на якому зображені гусяче перо і два серця, що символізують поезію і кохання Івана Франка та Ольги Рошкевич. Усе тут дихає високою лірикою. У Долинському районі народились українські письменники О.Шухевич, М.Рашкевич, художниці О.Грицей, Г.Захарясевич, композитор В.Верховивець, заслужена артистка України Н.Наум.

Всім зрозуміло, що при сучасній дотаційній підтримці з боку держави, культура, а особливо музейна справа не виживе, надто вона мізерна. Час вчитися працювати в нових умовах : розробляти нову концепцію роботи, залучати до неї комерціїні структури, опановувати нові технології. Один із варіантів – співпраця місцевих органів влади з туристичними структурами. На теренах України проводяться вже подібні експерименти : за підтримки Фонду Євразії у м. Івано-Франківськ з 2003 р. діє проект «Розширення бізнес можливостей розвитку музейної справи на базі регіонального туристично-інформаційного центру. Стратегія полягає в спільній роботі щодо вивчення діяльності музеїв та пошуку відкриття нових – на базі замків, фортець, історичних садиб та регіонів. Необхідно координувати і розповсюджувати інформацію про культурні заклади та культурну спадщину, яка є в тому чи іншому регіоні [37].

Музей історії села при Новошинській загальноосвітній школі відкрито на підставі наказу №27 від 19. 11. 1990 року.

Профіль музею – побут і культура села. Загальна кількість експонатів по книзі фондів 130. Всі експонати знаходяться в належному порядку і зареєстровані в інвентарній книзі. Музей займає одну кімнату.

В експозиції нараховується чотири експозиційних розділів по темах:

• «Національний одяг»

• « Куток Берешня»

• «Хатина мого дідуся»

• «Народна медицина»

Пошукова робота стала основою роботи музею, надихнула дітей на працю, творчість.По особливому проходять у школі вечори – зустрічі «Наше село тепер і колись», «Борці за волю України», «В нашому серці Україна». Протягом останніх трьох років було проведено 24 позакласних заходів та відкритих уроків, здійснено 105 екскурсій (для учнів школи та вчителів району).

Музей постійно поповнюється новими експонатами, з кожним роком зростає його популярність. Він є найбільш масовою формою краєзнавчої роботи [42].

Музей історії села Шевченкове створено при Шевченківський ЗОШ І-III ст. в 1998 р. Для музею виділено окрему кімнату площею 54 кв.м.Тут зібрані експонати старовини, знаряддя праці, зразки старовинної вишивки, бойківський одяг. На стендах висвітлено історію села в різних її періодах.

Експонати музею розповідають про далеку минувшину з історії села: назва села, видатних людей, що народилися в селі Шевченкове, їх творчу та наукову діяльність, роботу «Просвіти» в 30- ті рр. ХХ ст. Зібрано безліч документальних матеріалів, які розповідають про історію шкільництва, воїнів ІІ Світової війни, які є вихідцями з села та односельчанами з далекої діаспори. В музеї багато фотодокументів з історії села, зокрема, світлини обрядові, строю січових стрільців, діяльності «Просвіти».

Доповнюють експозиції музею постійні виставки про життя і діяльність великих поетів, письменників та з нагоди державних свят.Музей є центром пошукової роботи, яка проводиться в школі, зокрема з історії школи, бойків, назв урочищ, гір, річки, струмочків, запису старовинних пісень, легенд та інше.

Музей при Кропивницькій загальноосвітній школі 1-2 ст. імені М. Ф. Тимочка відкрито в 2000 р.

Метою його діяльності є залучення учнівської молоді до вивчення та збереження історико-культурної спадщини села Кропивник, виховання патріотизму, любові до рідного краю та пошани і поваги до людей, які творили історію села, й до тих, хто сьогодні збагачує її своїми працями і подвигами.

Музейна кімната поділена на 7 експозиційних розділів: «Село за обрієм віків»; «Село під владою Австрії та Польщі»; «Село породили таланти»; «Академік з Прикарпаття: До вершини науки. Творчий доробок вченого. Світ його захоплень»; «Село в післявоєнний період»; «Педагог і борець (розділ присвячений борцеві за волю України Квецку Д. М.)»; «Село сьогодні».

Основними напрямками музею є: навчально-виховна робота; масова робота з краєзнавства та туризму; пошукова та дослідницька діяльність; етнографічна робота.

Монастирський літопис(1570 рік) засвідчує, що церкву і монастир при ній в селі Гошів збудував побожний лицар коронного війська. Ченці вели тут спокійне богоугодне життя до початку ХVII століття, поки одна з розбійницьких ватаг не сплюндрувала обитель, а монахів повбивала. Відбудував монастир і церкву на свої кошти й назвав храм іменем Успіння Пречистої Богородиці Володарки український шляхтич Євстахій Шумлянський — сотник кінноти короля Яна Казимира. Він був одружений з Анною Гошовською і володів тоді селом. Подарувавши монастиреві три тисячі польських злотих, шляхтич на схилі літ прийняв чернечі обов’язки. А поховали Євстахія Шумлянського в монастирській церкві під головним вівтарем. У 1668-69 роках його син, львівський єпископ Йосип, висвячував у цьому храмі тих, хто побажав стати священиком. Не раз турки і татари брали монастир в облогу, а в 1762 році вони підпалили його разом із церквою. Ліс на відбудову храму дав Станіслав Косаковський, а його дружина з роду Потоцьких пожертвувала чималу суму грошей [3].

У 1837 році закінчено будівництво монастиря, а будівництво церкви завершилось у 1842 році. Донині монастирський храм Преображення стоїть на Ясній горі. Саме у ньому зберігається і унікальна проповідальниця у вигляді човна з Апостолами, рибалками людських душ. В радянські часи монастир використовувався як склад під добрива. Відновлення споруд було зроблено львівськими архітекторами протягом семи років на кошти німецьких доброчинців. З 1990 року Гошівський монастир повернули собі його правдиві власники монахи василіани УГКЦ.Монастир широко відомий в Галичині своїми відпустами і чудотворною іконою богоматері, яка зберігалася в церкві с. Преображення. Місцева ікона, намальована на зразок ченстоховської, визнана грамотою митрополита Афанасія Шептицького чудотворною і подарована монастиреві у 1737 р. У 50-роках ікона Богородиці зникла. Хтось каже, що її вивезли в Сибір, хтось – за кордон, версій чимало, але, на жаль, донині монахи не можуть знайти оригінал ікони, її шати та корону. У 2001 році вони віднайшли найстарішу копію Гошівської ікони. У 2009р. Папа Римський Бенедикт XVI благословив і освятив золоті корони для Гошівської чудотворної ікони. Апостольська столиця надала Гошівському монастиреві декрет про оголошення його великою Базилікою і прилученням до великих Маріїних відпустових місць Католицької церкви в усьому світі. На Успення Пресвятої Богородиці, 28 серпня, на Ясній горі відбулося коронування ікони Богородиці. Уже майже три століття тисячі паломників моляться біля ікони Матері Божої з думкою про зцілення власної душі й тіла, з проханням заступництва Богородиці для своєї родини, з надією та вірою.

Греко-католицька церква Різдва Богородиці спочатку була дерев'яна , збудована у Долині у 1648р., була 24м завдовжки і 11 - у ширину. Храм простояв майже 250 років, а у 1896р. громада вирішила збудувати нову велику муровану церкву. Земельну ділянку під будівництво було вибрано на головній вулиці міста (тепер це вул. Шептицького у Старій Долині). Примішення храму - хрестоподібне. Довжина - 32м, ширина - 22м, висота - 32м до хреста. Будівництво церкви Різдва Богородиці завершили у 1904р., а у 1906р. митрополит А.Шептицький освятив нову церкву. Іконостас виготовлено 1934р., його третій ярус малював відомий український художник А.Монастирський [24,с.85].

Костел Різдва Марії знаходиться у Старій Долині. Будівництво було розпочате ще у 1835р. Довжина собору - 34м, ширина - 14м. Внутрішній простір храму закінчується апсидою, в якій виготовлено вівтар, а вхід вирішено у формі вежі-дзвіниці, що опирається на два великих прямокутних приміщення, сходи з яких ведуть на просторий балкон, де колись був орган. 1838р. храм було освячено Львівським митрополитом Ф.П.Піштеком. З 1848 року костел використовували, як шкільний спортзал, а за радянських часів костел, звичайно, закрили, використовували під склад зерна. У 1990р. храм повернули римо-католицькій громаді міста, а у 1991р. храм знову освятили. Сьогодні це діюча святиня з богослужіннями на польській мові.