3. Роль і місце туризму в системі оздоровлення та соціальної інтеграції неповносправних осіб

Фізичне виховання – це цілеспрямований вплив на комплекс природних властивостей організму, що належить до фізичних якостей людини. З допомогою фізичних вправ і інших засобів фізичного виховання можна в певному діапазоні змінювати функціональний стан організму, що веде до прогресивних адаптаційних змін у ньому. Впливаючи таким чином на фізичні якості, при певних умовах досягають суттєвої зміни рівня і спрямованості їх розвитку. Це виражається в прогресуванні тих чи інших рухових здібностей (силових, швидкісних та ін.), підвищенні рівня працездатності, зміцненні здоров’я, поліпшенні будови тіла. Велику увагу фізичному вихованню приділяв Х. А. Гельвецій, який вважав, що зміцнити тіло і дух, зробити людину сильнішою, міцнішою, здоровішою, а, отже, щасливішою. Фізичне виховання пов’язане з подоланням труднощів, що вимагають і сприяють розвитку моральних і вольових якостей. Фізичне виховання передбачає виконання багатьох завдань: освітніх, оздоровчих, виховних.

Важливу роль в житті неповносправної дитини відіграє фізична реабілітація. Згідно з ст. 35 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» фізична реабілітація передбачає відновлення та/або компенсацію втрачених функцій організму, досягнення фізичної самостійності та активності, покращення фізичного стану життєдіяльності інваліда, дитини-інваліда.

Термін фізична реабілітація В. М. Мухін у підручнику «Фізична реабілітація» визначає як «застосування з лікувальною і профілактичною метою фізичних вправ і природних факторів у комплексному процесі відновлення здоров’я, фізичного стану та працездатності хворих і інвалідів».

Не всі діти з проблемами здоров’я вимагають лікування, але всі вимагають піднесення загальної справності і навчання навиків використання вільного часу. В цьому процесі важливу роль відіграє туризм, який дозволяє відпочивати активним способом, пов’язувати процес пізнавання безпосередньо через контакт з відповідними територіями і об’єктами, для осіб з дисфункцією зору і дисфункцією органів руху дає загальне піднесення рухової справності, унезалежнення від допомоги інших осіб, навчання переконання у власній справності і життєвій придатності.

Туризм як один із видів активного відпочинку має оздоровчу дію та сприяє розвитку й удосконаленню фізичних якостей, позитивно впливає на розумову, фізичну працездатність і здоров’я.

Найважливіші завдання туризму є: визволення неповносправних осіб з суспільної ізоляції, піднесення бажання до життя, до здійснення спеціальних вправ в процесі реабілітації, релаксації. Найбільш терапевтичним з точки зору широкої реабілітації є активний туризм, який розвиває фізично, морально, оздоровчо, етично і естетично.

Формою участі неповносправних осіб у фізичній культурі є туризм. Як стверджує W. Dęga, так як і спорт, туризм мусить бути узгодженим з процесом реабілітації, має бути підібраним відповідно до їх фізичних і психічних можливостей. J. Dziedzic стверджує, що всі неповносправні, особливо діти, вимагають піднесення загальної справності і навчання активного проведення часу. На велику роль туризму в житті неповносправної дитини вказує B. Oszek, J. Wlodek, E. Jędruch. Організація ігор і забав, підбір відповідних спортивних заходів і екскурсій, позитивно впливає на фізичний і психічний стан дитини з вадами. Ігри і забави на свіжому повітрі і екскурсії часто є недооціненими. Великою кривдою для інваліда, особливо дитини, є проведення реабілітаційних заходів виключно в закритих приміщеннях. J. Wolski (1979) вважає, що туризм є істотним елементом реабілітації, метою якого є максимальне покращення фізичної, психічної, суспільної, професійної справності і пристосування до нормального життя.

О. Ю. Дмитрук, Ю.В. Щур вважають, що оздоровчий аспект туризму полягає в позитивному впливі на організм дитини факторів природи в поєднанні із загально-зміцнюючою м’язовою діяльністю, що сприяє повноцінному відпочинку, зміцненню здоров’я та загартуванню організму.

Туристсько-краєзнавча робота виступає ефективним засобом формування почуттів патріотизму, національної гідності й самоповаги, загальнолюдських ідеалів, бажання бути корисним для суспільства, виховання бережливого ставлення до природи, любові до рідної мови й історії тощо. У системі навчально-виховної роботи зі школярами туризм – це вид пізнавально-культурної діяльності, який здійснюється з метою вивчення рідного краю, формування любові до його природи, довкілля. Отже, вже у самому означенні закладені його зміст і важлива роль у формуванні особистості.

Туризм – це рухова активність. Відомо, що рух має велике значення у розвитку людини з перших хвилин життя. Рухові обмеження значно знижують життєві можливості, служать причиною пригнічення, зневіри, стресу, втрати віри в себе. Через туризм здійснюється терапія і профілактика психосоматичних захворювань, підтримання фізичної форми і здоров'я. Туризм усуває відчуття втрати гідності, неповноцінності, інтегрує інвалідів у суспільство. Спорт і туризм створюють можливість встановлювати незалежні та різноманітні контакти, які допомагають отримати впевнену й ефективну життєву підтримку. Сприятливий клімат, гарна природа, близькість водних просторів (річка, озеро, море), наявність природних пам’яток, пам’яток матеріальної культури – все це сприяє позитивному психоемоційному настрою, що також є чинником реабілітації. Туризм повинен бути безпечним для туристів та оточення, знімати комплекси, приносити задоволення. Форми туризму повинні відповідати індивідуальності. Дуже важливі методичні тренінги, в залежності від ступеня порушення функцій. Необхідно відзначити комплексний вплив туризму на індивіда і процес реабілітації, яке визначає його успішність і результативність. Включення в соціум, впевненість у собі, активність у проведенні дозвілля, уявне розсування меж, навички та вміння активної побудови свого життя, адекватна поведінка – ось критерії успішного процесу інтеграції в суспільство людей з обмеженими фізичними можливостями. Туризм і спорт тісно переплітаються в програмах туристських подорожей, що допомагає придбати фізичні навички, підвищує мускульну силу, формує колектив однодумців, створює комфортне психологічну атмосферу.

E. Jędruch вказує на взаємозалежність між можливістю занять туризмом і процесом індивідуального розвитку. K. Kaganek, презентуючи результати досліджень серед хворих з афазією спровокованою ударом мозку, доводить корисний вплив туристичної активності на прискорення процесу видужання. A. Szczuciński звертає увагу на взаємозалежність між туристичною активністю і вмінням орієнтуватися і пересуватися людям з вадами зору. A. Wolski i D. Wolska вказують на вироблення в осіб з особливими потребами навиків рухової активності, яка готує до суспільного життя і праці.

Оздоровче значення туризму полягає в тому, що він дозволяє вивести людину з некорисного середовища і дає можливість відпочивати в натуральному корисному середовищі. Але для того, щоб туризм був справді фізичною активністю, необхідне планування екскурсій і походів з пропорційним фізичним навантаженням і відпочинком. Визнаний факт, що брак руху негативно впливає на весь організм, фізичну справність, створює нервове навантаження. Збільшення рухової активності сприяють процесам відновлення, регенерації і навіть компенсації функцій ушкодженого організму. Заняття туризмом можуть протистояти гіпокінезії, тобто браку руху, усунути відчуття меншовартості, інтегрувати осіб з вадами в суспільство. Туризм для неповносправних слід розглядати не лише як релакс, але і як терапевтично-виховний засіб, оскільки дозволяє долати щораз важчі цілі, які ставить перед собою людина. Туризм дозволяє інтегрувати осіб з вадами зі здоровими людьми, починаючи ще зі школи і лікувальних закладів. Дитина з особливими потреба завдяки туризму може пізнати нові місця, зав’язати нові знайомства, дружбу як з іншими дітьми з вадами, так і зі здоровими ровесниками, що має дуже важливе значення для психічного здоров’я.

Туризм в концепціях реабілітації осіб з вадми треба трактувати не лише як продовження чи збагачення форм рухової терапії, але і як спосіб піднесення зацікавлення і можливість участі в суспільному життя. В цьому випадку туризм стає чинником психотерапевтичної профілактики, протидіє страху і побоюванням.

F. Laurentowski пише, що туризм діє не лише як спосіб релаксації, але і ліквідує фрустрацію. M. Demel називає туризм вітаміном «Т» як досконалу терапевтичну форму.

J. Wolski, один з головних прибічників занять туризмом серед неповносправних осіб, вважає, що він є істотним елементом реабілітації, метою якого є підвищення максимальної фізичної, психічної, суспільної справностія і уможливлення поступовго пристосування до нормального життя. Найбільш терапевтичним з точки зору широкого розуміння реабілітації є активний туризм, який розвиває фізично, етично, оздоровчо, морально і естетично. Активний туризм є особливо рекомендований для неповносправних осіб, оскільки уможливлює випробування власних сил, дозволяє розвивати комунікабельність, активно проводити вільний час, сприяє виробленню впевненості в собі.

Туризм разом з краєзнавством має важливе значення в житті сліпих. A. Szczuciński, видатний знавець цього напрямку вважає, що «список видів і форм туризму, в яких можуть бути задіяні сліпі є відкритим і залежить від техніки і пристосування».

В процесі краєзнавчо – туристичних заходів з різним характером реалізовуються виховні цілі, які допомагають неповносправним учням краще функціонувати в оточуючій дійсності. До цих цілей можна зарахувати наступне: допомога і взаємна доброзичливість, формування норм суспільного співжиття, вироблення правильних навиків безпечного збереження і руху в чужому середовищі, самообслуговування, готування їжі і багато інших. Головною справою є показ дітям кращих і прекрасніших сторін життя, збільшення потреби пізнання, розвиток інтересів, пропагування цікавих форм вільного проведення часу для цілої родини. Туризм зі своїми рекреаційною, удосконалюючою, навчальною, виховною і суспільною функціями може стати винятковим "знаряддям" в руках вчителя, допомагаючи процесу суспільної інтеграції неповноцінних дітей з їх здоровими ровесниками. Результатом туристичних занять є взаємна інтеграція дітей, але також радість, що малюється на обличчях, коли можуть з іншими дітьми веселитися, їсти, танцювати. Одне певне, що всілякі форми рухової активності в житті неповноцінної дитини дуже істотні, тому що дозволяють йому на «відкриття» на світ. Дитина вчиться пред'являти емоції, але також вчиться воно вивантажувати в позитивний спосіб.

Дослідження А. Nowakowskiej показали, що сліпі і недобачаючі діти шукають нових вражень, цікаві того, що для них до цього часу було невідоме. Туризм формує молоді характери, дозволяє зменшити негативне відношення до себе через власну неповносправність, розвиває зацікавлення, дозволяє отримувати нові враження, навчає самодіяльності, дисципліни, задовольняє потребу у співпраці, виробляє відчуття безпеки, навчає відповідальності, відкриває нові знання, покращує якість життя.

I. Gedl-Pieprzyca і К. Kaganek вважають, що терапія з використанням рекреаційно-туристичної кінної їзди для неповносправних осіб, може стати інтеграційною формою рухової активності, інтеграційні виїзди зближають незрячих дітей до суспільства зрячих. Досвід проведення таких поїздок для дітей в Бещадах показав, що дуже корисно проводити такі поїздки в тандемі сліпих і зрячих дітей. В результаті таких поїздок в неповносправних дітей спостерігалось підвищення впевненості в собі, покращення самооцінки і психічного стану, покращення орієнтування власного тіла в просторі і рухової координації, зменшення емоційної напруги, позитивні зміни в контактах з ровесниками та іншими людьми.

Туризм на байдарках дозволяє неповносправним дітям досягати успіху, почути себе важливими. Ці діти, які мають багато емоційних проблем, часто не можуть налагодити контакт з іншими особами. Під час таких заходів перебувають разом з особами, які є більш справнішими від них, які можуть надати їм опіку і допомогу. Вони навчаються відповідальності за себе та інших. Зафіксовано також зміни в поведінці неповносправних осіб, які займаються туризмом. Стараються бути самодіяльними. Систематична участь в заходах сприяє їх розвиткові. Також зафіксовано зрушення в науці. Учасниками заходів на байдарках є діти різного ступеня впослідження, починаючи від незначного спізнення в розвитку до складних ушкоджень мозку, а також діти неповносправні рухово,глухі або сліпі.

Сучасна література формує наступні цілі туризму і краєзнавства неповносправних осіб:

1. Лікувальна – туризм має бути по мірі можливості пов’язаний з програмою лікування. В підборі туристичних дисциплін треба особливий акцент зробити на роботі тих органів руху, які треба підтримувати для неповносправної особи. Участь в туризмі має запобігати змінам, які можуть виникнути в результаті розвитку хвороби чи зменшеної фізичної активності.

2. Біологічна – рух є необхідним для життя. Систематична рухова активність дозволяє компенсувати певні відхилення морфологічної справності.

3. Анатомічно-фізіологічна ціль – туризм позитивно впливає на основне функціонування систем організму. Туристична активність корисно впливає на основні функції організму, кінцевим ефектом занять туризмом є економізація цих функцій. Мається на увазі той факт, що особа з вадами виконує певний вид діяльності з меншими енергетичними видатками.

4. Гігієнічно-оздоровча ціль полягає в тому, що фізична активність показана для здорової людини, а для неповносправних є обов’язковою. Туризм може зробити цю активність більш атрактивною і цікавою, сприяючи загартовуванню організму, набуття навиків контролювання стану здоров’я і фізичної справності.

5. Ціль психологічно-виховна– неповносправні діти повинні якнайшвидше займатися фізичною культурою і туризмом. Така активність є необхідною. Часто в таких дітей можна спостерігати апатію, егоцентризм, а участь в туристичних заняттях виробляє відвагу, навчає життю в групі і гартує психічно.

6. Гедоністична ціль – участь в туризмі дає радість і задоволення. Реабілітаційні заходи є зазвичай монотонні, тоді як туристичні заходи є цікавими, часто захоплюючими для дітей. Туризм разом з краєзнавством сприяє новим знайомствам, дружнім відносинам.

7. Суспільна ціль – участь в туристичних заходах, часто в групі зі здоровими людьми, дозволяє влитися особам з вадами до суспільного, культурного життя.

Оцінка значення туризму залежить з одного боку від виду дисфункції, з другої від користі, яку несе туристична активність. Оздоровча функція є найважливіша. Реабілітаційна функція була також високо оцінена, особливо для осіб з вадами руху. Реабілітаційні функції не використовуються в повній мірі, причиною цього є брак мотивації і зацікавлення самих неповносправних, недоступність послуг та інфраструктури. Функція відпочинку має велике значння для недочуваючи і недобачаючих, тоді як для глухих і сліпих вона відіграє менше значення. Тут особливу роль відіграють суспільні організації і волонтери доброї волі. Krzemień представляє інтеграційну роль кінного туризму, особливо для молодого віку, хоча його дуже мало використовують неповносправні. Проте до аспектів інтеграційної функції слід підходити доволі обережно і проводити дальші дослідження в цьому напрямку. Цікавий підхід до проблематики інтеграції, який може бути використаний в туризмі, представляє Wensławska, яка доводить, що позитивний підхід повносправних до осіб з особливими потребами можливий лише тоді, коли зникають будь-які нервово психічні відносини, перестають функціонувати стереотипи і упередження щодо неповносправних. Як виникає з досліджень автора, неповносправні в різному ступені хотять контакту з іншими туристами. Такий контакт приносить важливий результат в майбутньому.

Отож, в сучасному суспільстві особливу увагу слід приділяти соціальній адаптації та інтеграції особам з особливими потребами. Значна роль в цьому процесі повинна відводитись туризму, як фактору, що позитивно впливає на їх фізичний і психічний стан, сприяє пристосуванню неповносправних до нормального життя, дає можливість відчувати свою значимість на рівні зі здоровими ровесниками, дозволяє встановлювати нові контакти, бороти страх, зменшує негативне ставлення дитини до себе і оточуючих, а, відповідно, сприяє адаптації та інтеграції дітей в житті.

24