5.Народний фронт у Франції

Створення Народного фронту[ред.•ред. код]

В липні 1934року, соціалісти і комуністи домовилися діяти разом проти фашизму. Пізніше до цього блоку приєдналися і радикали. Після довгих переговорів, соціалісти, комуністи, ВКТ, і Радикальної партії та ряд іших дрібних переважно лівих та лівоцентристських організацій уклали14 липня1935року угоду про створення політичного союзу під назвою Народне об'єднання (фр.le Rassemblement populaire), яке проте стало більш відомим під назвою Народний фронт, на основі соціал-демократичної «мінімальної» програми.[2]

Виборча кампанія і прихід до влади[ред.•ред. код]

На виборах у травні 1936року партії Народного фронту отримали 389 з 618 місць у Палаті депутатів. Соціалісти отримали 19,86% голосів, комуністи — 15,26%, а радикал-соціалісти — 14,45%. Інші ліві отримали 7,6% голосів. У порівнянні із виборами1932року комуністи значно збільшили свій вплив, соціалісти зберегли, а радикал-соціалісти втратили. Тільки 174 депутати були обрані у першому турі, а 424 у другому. Згідно із домовленістю між партіями Народного фронту, вони разом підтримували одного із своїх кандидатів, що вийшов у другий тур. Найбільшу кількість місць отримали соціалісти, тому їх лідер, Леон Блюм, очолив уряд. До уряду увійшли також радикали. Комуністи не стали брати участь у формуванні уряду, хоча і підтримали його у парламенті.

Уряд народного фронту[ред.•ред. код]

Через декілька тижнів після перемоги Народного фронту у Франції розпочалися масові страйки. Так у травні та червні страйкувало більше ніж 2 мільйони робітників. Почалося захоплення робітниками промислових підприємств. Чисельність профспілок зросла із 1,5 мільйона членів до майже п'яти 7 червня1936за сприяння уряду Народного фронту Загальної конфедерації французьких роботодавців (CGPF) і Загальна конфедерація праці (ЗКП) уклали між собої так звані Матіньонскі угоди, що було значущою перемогою профспілок в історії Франції.

19 червня декретом уряду Леона Блюма були заборонені фашистські організації.

Народний фронт розпочав амбітну широкомаштабну програму реформ. Так 20 червня1936року було прийнято закон, що встановлював щорічну оплачувану відпустку (фр.le conges payes) в індустрії, торгівлі, вільних професіях, домашній службі і сільському господарстві. Згідно із цим законом кожен робітник, службовець або учень, що пропрацював не менше 1 року на підприємстві, мав право на оплачувану відпустку тривалістю 14 днів, у тому числі 12 робочих.

27 червня1936року прийнято закон, що встановлював 40годинний робочий тиждень в промислових, торгових та ремісничих підприємствах, а також обмежував тривалість перебування у рудниках не більше 38 годин 40 хвилин на тиждень.

Серед інших реформ проведених за ініціативи Народного фронту було:

введення обовязкових колективних трудових договорів;

впровадження програми основних громадських робіт (за прикладом «Нового курсу» в США);

часткова націоналізація військової промисловості та повна націоналізація залізниць;

продовження обов'язкової шкільної освіти з 13 до 14 років, а також створення Міністерства спорту та культури та Народної академії мистецтв.

Загалом у 1936році парламент Франції прийняв 133 закони, що реалізовували програму Народного фронту. Була прийнята чотирирічна програма переозброєння армії.

У 1937року була проведена податкова реформа, за якою вводився податок для дрібних підприємств у розмірі 2% з обороту, а для великих — 6%. Були збільшені податки на велику спадщини і доходи, у тому числі на прибуток акціонерних компаній. Реорганізація Французького банку поставила його під контроль держави, хоча і не означала формальної націоналізації.

Крах народного фронту[ред.•ред. код]

Політика Народного фронту не торкалася кредитно-фінансового механізму. Фінансові кола, що були незадоволені політикою Народного фронту, масово виводили капітали за кордон. Так у період з 1936по1937рік до зарубіжних банків було переведено близько 100 млрд франків. Відтік капіталів сприяв зростанню інфляції та наростанню кризових явищ в економіці. У1937році французьку економіку охопила нова криза. Рівень промислового виробництва впав до 70% по відношенню до1929року.

У лютому 1937року Блюм заявив про необхідність «перепочинку» в здійсненні реформ. У червні1937року він пішов у відставку і уряд очолив представник партії радикалівКаміль Шота.24 липняуряд Шота проводить нову девальвацію франка, а 31 липня скорочує асигнування на державну програму із ліквідації безробіття. Політика жорсткої економії викликала кризу в середині Народного фронту та призвела до відставки Шота у січні1938року. У парламенті недовіру уряду Шота підтримали комуністи та соціалісти.

Уряд знову очолив Леон Блюм. Він закликав до створення широкої коаліції за участю різних політичних сил Народного фронту від лівих до центристів. Блюм намагався впровадити антикризову програму, яка включала в себе підвищення податків на великий капітал та встановлення адміністративного контролю над переміщенням капіталу за кордон. Для реалізації цієї програми йому потрібні були надзвичайні повноваження, які Сенат відмовлявся йому надати. Не маючи змоги реалізувати свою програму, уряд Блюма знову пішов у відставку.

10 квітня1938року уряд очолив лідер партії радикалівЄдуар Даладьє. Уряд Даладьє офіційно не відмовлявся від співпраці з лівими у рамках Народного фронту, проте почав відходити від соціальної та економічної політики Народного фронту, проводячи так званий «національний курс».

Питання зовнішньої політики також викликали розкол всередині Народного фронту. Протиріччя викликало питання відношення до громадянської війни у Іспанії. Комуністи та інші ліві організації виступали за підтримку республіканської влади у Іспанії та закликали уряд Франції до надання допомоги у вигляді постачання зброї та ресурсів. Водночас помірковані та консервативні елементи висловлювалися за надання допомоги Франко. Зрештою уряд Блюма схилився до політики «невтручання» у іспанські справи. Ліві партії піддавали значній критиці уряд Даладьє за так звану політику «умиротворення» нацистської Німеччини. Із підписанняМюнхеньської угодиіз нацистською Німеччиною Народний фронт остаточно розпався.[3]30 жовтня1938року на з'їзді у Марселі радикально-соціалістична партія відмовилася від участі у Народному фронті, посилаючись на те, що комуністи відмовилися підтримати у парламенті Мюнхенську угоду.

У листопаді 1938року декретами уряду Даладьє були ліквідовані окремі соціальні гарантії (зокрема скасовувався 40-годинний робочий тиждень, підвищувалися прямі та непрямі податки).

У серпні 1939року урядом Даладьє були заборонені усі друковані органи Французької комуністичної партії (друкований орган — газета«Юманіте»та інші). А у вересні була заборонена і діяльність компартії.