- •Іі. Навчально-методичне забезпечення дисципліни
- •1.2. Організації та їх властивості
- •1.3. Менеджмент як вид професійної діяльності
- •1.4.Рівні управління в організації
- •Тема 2. Еволюція розвитку науки управління
- •2.2. Школи менеджменту
- •2.3. Підходи до управління
- •Тема 3. Прийняття управлінських рішень
- •3.2. Процес прийняття рішень
- •3.3.Класифікація управлінських рішень
- •3.4. Методи обґрунтування управлінських рішень
- •Тема 4. Менеджмент як система
- •4.2.Організаційні структури управління
- •4.3. Проектування структур управління
- •Тема 5. Функція менеджменту планування
- •5.2. Місія і цілі управлінського планування
- •5.3. Стратегічне планування
- •Частка участі в ринку
- •Розмір переваги
- •Тема 6. Організація, як функція управління
- •6.2. Основи організаційного проектування
- •Після видокремлення окремих підрозділів здійснюється наступний етап організаційного процесу.
- •Повноваження, що передаютья підлелим, бувають трьох типів: лінійні; штабні; функціональні.
- •Порівняльна характеристика високої та плоскої структур організації
- •6.3. Управління організаційними змінами
- •Тема 7. Мотивація
- •Психологія і соціологія розглядають спонукання як поведінкове виявлення потреб, сконцентрованих на досягненні цілей.
- •7.2.Змістовні теорії мотивації
- •Дослідження МакКлелланда показали, що люди з потребами в успіху (досягненнях) найбільш мотивовані роботою, яка:
- •7.3.Процесні теорії мотивації
- •Тема 8. Контроль в менеджменті
- •8.2. Інструменти управлінського контролю
- •8.3. Контроль поведінки робітників в організації
- •Характеристика форм і типів влади
- •Тема 10: Ефективність менеджменту організації
- •10.1. Ефективність і якість управління
- •10.2.Чинники, які впливають на ефективність управління
- •10.1. Ефективність і якість управління
- •10.2.Чинники, які впливають на ефективність управління
1.4.Рівні управління в організації
Хоч усі керівники відіграють певні ролі та виконують функції, це не означає, що багато керівників у великій організації зайняті виконанням однієї й тієї самої роботи. Організації, досить великі для того, щоб забезпечити чіткий розподіл функцій у роботі керівників та некерівників, як правило, мають такий великий обсяг управлінської роботи, яку також потрібно поділити. Одна з форм поділу управлінської роботи має горизонтальний характер: розміщення конкретних керівників на чолі окремих підрозділів. Така робота скоординовується з метою забезпечення успішної діяльності організації. Деяким керівникам доводиться витрачати час на координування роботи інших керівників, які, у свою чергу, також здійснюють координацію. Це відбувається до рівня того керівника, який координує роботу неуправлінського персоналу — людей, що фізично виробляють продукцію або надають послуги. У результаті такого вертикального поділу праці утворюються рівні управління. Зазвичай в організації, щоб визначити, на якому рівні перебуває один керівник стосовно іншого, слід з'ясувати його посаду.
Незалежно від того, скільки є рівнів управління, керівників традиційно поділяють на три категорії. Соціолог Т. Парсонс розглядає ці категорії з погляду функції, що виконує керівник в організації. Згідно з визначенням Т. Парсонса, особи на технічному рівні в основному займаються щоденними операціями та діями, необхідними для забезпечення ефективної праці без перешкод у виробництві продукції або наданні послуг. Особи, котрі перебувають на управлінському рівні, здійснюють управління та координацію всередині організації; вони узгоджують форми діяльності різних підрозділів організації.
Керівники на інституціональному рівні розробляють довготермінові (перспективні) плани, формулюють цілі, роблять усе, щоб організація адаптувалася до різних змін, керують відносинами між організацією та зовнішнім середовищем, а також суспільством, в якому функціонує певна організація.
За загальновживаним способом визначення рівнів управління вирізняють керівників низової ланки, або операційних керівників, керівників середньої та вищої ланок.
Молодші начальники, яких також називають керівниками першої (низової) ланки, або операційними керівниками, становлять організаційний рівень, розташований над робітниками й іншими працівниками (некерівниками). Молодші начальники контролюють виконання виробничих завдань з метою безперервного забезпечення інформацією про правильність їх вирішення. Керівники цієї ланки часто відповідають за безпосереднє використання наданих їм ресурсів, таких як сировина й обладнання. Типовою назвою посади на такому рівні є майстер, сержант, завідувач відділу, кафедри, старша медсестра. Загалом більшість керівників — керівники низової ланки.
Роботу молодших начальників координують і контролюють керівники середньої ланки. За останнє десятиріччя середня ланка управління значно збільшилася і за чисельністю, і за значущістю. Керівник середньої ланки часто очолює великий підрозділ або відділ в організації. Характер його роботи більшою мірою визначається змістом роботи підрозділу, ніж організації загалом. Керівники цієї ланки управління займають такі посади: декан, директор філії, армійські офіцери від лейтенанта до полковника. Це проміжна ланка між вищою та низовою, її керівники готують інформацію для рішень, що ухвалюють керівники вищої ланки та передають їх у вигляді завдань керівникам нижчої ланки.
Вищий організаційний рівень — керівництво вищої ланки — менш численний, ніж інші. Типовими посадами цієї ланки є: голова ради, президент, міністр, генерал, ректор. Керівники вищої ланки відповідають за прийняття найважливіших рішень для організації загалом або для основної частини організації зокрема.
Рис.1.4. Співвідношення сфер і рівнів менеджменту
Рис. 1.1.Рівні менеджменту
Формальні повноваження, які отримують менеджери в організації визначають відповідний статус менеджера. Цей статус у свою чергу визначає характер міжособових відносин даного менеджера: з його начальниками; з робітниками рівного рангу; з підлеглими. Такі міжособові відносини з іншого боку забезпечують менеджеру отримання інформації, яка йому необхідна для прийняття рішень.
Дослідження, проведені у 70-рр. Г.Мінцбергом, дозволили визначити ролі, які виконують менеджери в організації та класифікувати їх за трьома групами: Міжособисті ролі, інформаційні ролі, ролі, пов’язані з прийняттям рішень.
Головний керівник – символічний голова, в обов’язки якого входить виконання звичайних дій керівника (прийом відвідувачів, участь у церемоніях тощо).
Лідер – відповідає за наймання, навчання та мотивацію робітників.
Зв’язна ланка – забезпечує зовнішні контакти (переписка, участь в нарадах на стороні тощо).
Приймач інформації – розшукує і отримує різну інформацію (обробка пошти, особисті контакти, поїздки тощо).
Розподілювач інформації – передає отриману інформацію членам організації.
Представник – передає інформацію для зовнішніх контактів організації, діє як експерт.
Підприємець – шукає можливості для удосконалень, ініціює нове, забезпечує його реалізацію.
Той, хто усуває порушення – забезпечує коригування курсу дій у випадку виникнення відхилень від планів.
Розподілювач ресурсів – розподіляє в межах своєї компетенції ресурси організації (розробка бюджетів).
Той, хто проводить переговори – представляє організацію на зовнішніх переговорах.
Питання для самоконтролю:
1.Що таке менеджмент?
2.В чому полягає відмінність між менеджером і адміністратором?
3.Назвіть основні функції менеджменту.
4.Які бувають ролі менеджера за Мінцбергом?
5.Скільки існує рівнів управління?
6.Які складові відносяться до внутрішнього середовища? Що таке внутрішнє середовище організації?
7.Назвіть основні складові зовнішнього середовища. Дайте визначення зовнішнього середовища?