- •Методичні вказівки
- •Спеціальності
- •6.070900 – «Землевпорядкування та кадастр»
- •Кременчук 2009
- •Практичне заняття 1 Право власності та користування землею. Право на землю
- •Задача 1
- •Задача 2
- •Задача з
- •Задача 4
- •Задача 5
- •Задача 6
- •Задача 7
- •Задача 8
- •Практичне заняття 2 Правовий режим земель: с/г призначення, населених пунктів, промисловості, транспорту, лісового та водного фонду
- •Задача 9
- •Задача 10
- •Задача 11
- •Задача 12
- •Задача 13
- •Задача 14
- •Задача 15
- •Задача 16
- •Практичне заняття 3 Охорона земель. Контроль за використанням та охороною земель
- •Задача 17
- •Задача 18
- •Задача 19
- •Задача 20
- •Задача 21
- •Практичне заняття 4 Правове реґулювання плати за землю
- •Задача 22
- •Задача 23
- •Задача 24
- •Задача 25
- •Задача 26
- •Практичне заняття 5 Правові форми управління в галузі використання, відтворення та охорони земель. Правове стимулювання громадян щодо ефективного використання, відтворення та охорони земель
- •Задача 27
- •Задача 28
- •Задача 29
- •Задача 30
- •Задача 31
- •Задача 32
- •Задача 33
- •Задача 34
- •Задача 35
- •Практичне заняття 6 Юридична відповідальність як засіб реалізації земельного права Задача 36
- •Задача 37
- •Задача 38
- •Задача 39
- •Задача 40
- •Список літератури
- •39614, М. Кременчук, вул. Першотравнева, 20
Практичне заняття 1 Право власності та користування землею. Право на землю
Поняття власності на землю слід розглядати в економічному та юридичному аспектах. Земельна власність в економічному аспекті являє собою систему суспільних економічних відносин з приводу присвоєння землі, перетворення її на благо, що належить окремій особі.
Як юридична категорія земельна власність являє собою результат закріплення правовими нормами економічних суспільних відносин щодо присвоєння землі, тобто відносин володіння користування та розпорядження землею особами, які юридично визнані власниками відповідних земельних ділянок.
Таким чином, інститут права власності є одним з основних правових інститутів земельного права, оскільки відносини власності виступають передумовою виникнення будь-яких інших правовідносин стосовно землі.
Право власності на землю є юридичним вираженням, формою закріплення економічних відносин власності і являє собою вреґульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження земельними ділянками.
Право власності − це вреґульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном (у тому числі й земельними ділянками): Цивільний кодекс України, 3емельний кодекс України, Закон України «Про власність» 1991 р.
Оскільки використання земель здійснюється як власниками земельних ділянок, так і землекористувачами, то у першому випадку правовою формою такої експлуатації земель виступає право власності на земельні ділянки, у другому − право землекористування.
Сутність права землекористування як правовідносин, які виникають у процесі використання земельних ресурсів, полягає в тому, що вони включають сукупність прав та обов’язків, пов’язаних зі здійсненням права землекористування.
Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою − це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває в державній або комунальній власності, без встановлення строку. Земельний кодекс України ст. 92.
Не слід також забувати, що відповідно до ст. 92 ЗКУ сфера поширення постійного землекористування істотно обмежена. Вона може здійснюватися лише на землях, що належать до державної або комунальної власності, і лише певними суб’єктами (підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності, а також громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об’єднання, установи та організації).
Як відомо, об’єктом права власності на землю є земельна ділянка, а суб'єктами виступають фізичні та юридичні особи. Суб’єкти права власності на землю розрізняються залежно від форми власності, у якій знаходиться та чи інша земельна ділянка. Таким чином, право власності на землю характеризується множинністю суб'єктів відповідно до форм власності − державної, комунальної та приватної.
За чинним законодавством, право розпорядження землями різної форми власності надано різним органам (органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування на базовому, регіональному чи національному рівнях), тому важливим етапом при вирішенні практичних задач є чітке визначення форми власності об’єкта і чітке уявлення правового статусу суб'єкта права власності.