I. Формування ринку землі на сучасному этапі
В Україні виділяють такі основні етапи розвитку ринку землі у процесі трансформації економіки до ринкових відносин.
З 1992 р. розпочалась приватизація громадянами земельних ділянок. Саме з початку 90-х років ХХ ст.. розпочинається перший етап реформування аграрних і земельних відносин, формування ринку землі в Україні – поява і розвиток різноманітних форм земельної власності.
Другий етап реформування аграрно-земельних відносин і становлення ринку землі розпочався з кінця 1990 – початок 2000-х років. Виникають земельні аукціони, запроваджуються платні, конкурентні способи продажу земель несільськогосподарського призначення, оренда землі для комерційного і житлового будівництва. [3, с. 22]
Паралельно з другим етапом формування ринку землі , розпочався й третій етап – земля стає не тільки товаром, а й капіталом.
Основним завданням земельної реформи було відновлення поряд з державною приватної власності на землю і формування нових форм землекористування.[1, с.15].Основним підсумком земельної реформи прийнято вважати становлення приватної власності на землю. За період проведення земельної реформи офіційно визначаються наступні середні результати:
- 27,6 мільйони гектарів сільськогосподарських земель передано безоплатно в приватну власність, що еквівалентно приблизно 66 % площі сільськогосподарських земель в Україні;
- 11,5 тисяч підприємств (колишніх КСП) трансформовано в 15,1 тис. нових сільськогосподарських підприємств на основі приватної власності на землю;
- 6,7 мільйонів сільських громадян одержали сертифікати на право власності на землю;
- 22,3 мільйони гектарів сільськогосподарських земель передано в оренду власниками сертифікатів, що засвідчують право власності на землю;
- 11 мільйонів громадян приватизували земельні ділянки для ведення господарства: будівництва і обслуговування житлових будинків;
- 2,3 мільйона громадян отримали державні акти на право власності на землю [6,11].
Протягом формування ринку землі виділяють такі основні віхи земельного ринку:1970 рік – прийнято Земельний кодекс.
1988 рік – ухвалено Закон «Про кооперацію в СРСР», що визначає три форми земельних орендних відносин: колективну, сімейну та індивідуальну.
1990 рік – прийнято новий Земельний кодекс.
1992 рік – Верховна Рада легалізувала колективну і приватну форми власності на землю.
1995 рік – постановою уряду затверджено форми сертифікатів право на земельну частку (пай). 1998 рік – ухвалено Закон «Про оренду землі», що стимулює масове надання земель КСП в оренду.
1999 рік – підписано президентський Указ «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки».
2002 рік–запроваджено мораторій на продаж ділянок сільськогосподарського призначення. 2004 рік – Верховна Рада продовжила дію земельного мораторію до 1 січня 2007-го року.
2006 рік – мораторій продовжено до 1 січня 2008-го.
2007 рік – мораторій пролонговано до 1 січня 2010-го. Фізичним та юридичним особам заборонено переводити землю з однієї категорії в іншу, зробити це можна лише за участю місцевої влади.
2009 рік–заборону купівлю-продажу ділянок с/г призначення продовжено до 1 січня 2012-го.
Щодо сучасного стану, 12 березня 2010 року Президент України Віктор Янукович провів зустріч з правоохоронними органами, серед проблем, які обговорювалися було і питання про стан справ у земельній сфері.[3,24]
11.03.2010 в сесійній залі Верховної Ради говорили про ринок земель. У проекті визначається, хто «може провадити» аукціонну діяльність. Цікавий момент, що продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення «державної власності із земельного запасу, на яких не розташовані будівлі, споруди та інші об’єкти нерухомості, здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів виключно на аукціонах». [4,13]
На сьогодні передбачаються такі етапи реформування ринку землі:
І етап (до кінця 2010 р.): забезпечити передбачуваність державної політики, створити прозорий ринок землі сільськогосподарського призначення на основі єдиної системи земельного кадастру;
ІІ етап (до кінця 2012р.): створити ефективні професійні державні служби, які б відповідали за ведення кадастру та реєстрацію прав власності на землю; гармонізувати систему стандартів і технічного регулювання сільськогосподарської продукції згідно з нормами ЄС. [6,24]