Інфляційний розрив

На графіку потенційний ВВП забезпечується при сукупних витратах на рівні СуВ2. Але фактично економіка витрачає більше - СуВ1. Отже, має місце надлишок сукупних витрат: СуВ1 > СуВ2. Тому фактичний ВВП номінально перевищує потенційний: ВВП1 > ВВП2. Таке явище називається інфляційним розривом. На графіку величина інфляційного розриву дорівнює відстані по вертикалі між лініями СуВ1 і СуВ2.

Інфляційний розрив – це величина, на яку повинен скоротитися сукупний попит (сукупні витрати), щоб усунути інфляційний надлишок за умов повної зайнятості.

- ∆СуВп = (9.8), де:

- ∆СуВп – інфляційний розрив (необхідне початкове зменшення сукупних витрат);

– ∆ВВПі – інфляційне зменшення ВВП за умов повної зайнятості

(– ∆ВВП інфляційний = ВВПп – ВВПфакт.) (9.9);

ВВПп – потенційний ВВП;

ВВПфакт. – фактичний ВВП;

Мв – мультиплікатор витрат.

Інфляційний розрив виникає в зв’язку з тим, що зростання сукупних витрат (сукупного попиту) не супроводжується адекватним зростанням виробництва (сукупної пропозиції). В умовах, коли економіка досягла повної зайнятості, підприємства (фірми) не можуть швидко відповісти на збільшення сукупного попиту відповідним збільшенням фізичних обсягів виробництва. Для цього потрібен певний час. Єдиним наслідком у цьому випадку є зростання цін, тобто інфляція. Тому усунення інфляційного розриву спричинить лише зменшення номінального ВВП без зміни реального ВВП.

ВИСНОВКИ

1. У процесі аналізу рівноваги між сукупними витратами та валовим внутрішнім продуктом застосовуються дві моделі: “витрати-випуск” і “вилучення-ін’єкції”. Модель “витрати-випуск” – кейнсіанська модель визначення рівноважного ВВП за умов тотожності між сукупними витратами і виробленим валовим внутрішнім продуктом. Рівноважний ВВП – це такий обсяг валового внутрішнього продукту, якому відповідають сукупні витрати, достатні для закупівлі всієї продукції, виробленої у поточному році. Модель “вилучення-ін’єкції” – модель визначення рівноважного валового внутрішнього продукту за умов тотожності між вилученнями та ін’єкціями в економічному кругообігу.

2. Мультиплікатор – це число, на яке потрібно помножити зміни в запланованих інвестиціях, щоб визначити зміни в сукупному обсязі виробництва. Мультиплікатор витрат є величиною, оберненою граничній схильності до заощадження.

3. Рівновага в економіці може забезпечуватися при повній або неповній зайнятості, на інфляційній або безінфляційній основі. Рецесійний розрив – це величина, на яку сукупні витрати повинні початково збільшитися, щоб забезпечити досягнення потенційного рівня ВВП.

Інфляційний розрив – це величина, на яку сукупні витрати повинні початково зменшитися, щоб усунути інфляційний надлишок ВВП за умов повної зайнятості.

Лекція 10. ЕКОНОМІЧНА ДИНАМІКА

1. Сутність, фактори і типи економічного зростання.

2. Модель економічного зростання Домара-Харрода.

3. Модель економічного зростання Р. Солоу.

4. Теорії державного регулювання економічного зростання.

1. Сутність, фактори і типи економічного зростання

Економічне зростання– довгостроковий сталий розвиток економіки, тобто довготермінова тенденція збільшення реального ВВП.

Економічне зростання вимірюється двома способами: 1) річними темпами зростання реального ВВП; 2) річними темпами зростання реального ВВП на душу населення.

Основні показники вимірювання економічного зростання:

а) коефіцієнт зростання – відношення показника періоду, що аналізується, до показника базисного періоду;

б) темп зростання – коефіцієнт зростання, помножений на 100%;

в) темп приросту – темп зростання мінус 100%.

Для визначення величини реального ВВП через певну кількість років використовується “Правило 70”. Воно стверджує, що якась змінна збільшується темпом Х % на рік, то її величина подвоюється приблизно через 70 років. Наприклад, якщо реальний ВВП на душу населення збільшився на 5% на рік, то його величина подвоїться приблизно через 14 років (70:5 = 14).

Економічне зростання будь-якої країни визначають:

• фактори пропозиції (кількість та якість природних ресурсів; кількість та якість

трудових ресурсів; кількість та якість капіталу; технологія і організація виробництва);

- фактори попиту виявляються в тім, що макроекономічне середовище має забезпечити такий рівень сукупних витрат, за якого наявні ресурси використовуються повністю (податковий тиск; ефективність кредитно-банківської системи; зростання споживчих, інвестиційних та державних витрат; розширення експортних поставок тощо);.

• фактори розподілу (перерозподіл виробничих ресурсів у економіці, чинна

система розподілу доходів).

Екстенсивне економічне зростання - це нарощування виробництва товарів і послуг шляхом збільшення кількості факторів на основі незмінного рівня технології. За екстенсивного типу економічного зростання продуктивність праці залишається незмінною, тому що кваліфікація працівників, якість устаткування й технології не змінюються.

Інтенсивний тип економічного зростання – це збільшення виробництва товарів і послуг на основі підвищення ефективності використання ресурсів і підвищення їх якості. За цього типу економічного зростання продуктивність праці зростає.

Реальний ВВП країни за певний рік визначається добутком затрат праці, вимірюваних у людино-годинах, та продуктивності праці (реальний щорічний виробіток на одного зайнятого).

ВВПр = (10.1), де:

ВВПр – реальний ВВП;

ЗП – затрати праці (кількість відроблених людино-годин);

ПП – продуктивність праці.

Продуктивність праці - це кількість товарів і послуг, створюваних у національній економіці зайнятими за певний проміжок часу (зазвичай за рік).

Продуктивність праці залежить від таких чинників, як науково-технічний прогрес, капіталоозброєність, якість робочої сили (рівень освіти та професійної підготовки кадрів), ефективність розподілу ресурсів, організація управління ресурсами, та інших.

Капіталоозброєність– вартість капіталу, який припадає на одного працюючого.

к = (10.2), де:

к – капіталоозброєність;

К – капітал;

П – працюючі.

Економічний розвиток – це багатофакторний процес, що характеризує зміни у всіх галузях економіки та життя людей. Основним критерієм економічного розвитку країни є темпи економічного зростання.

Головними показниками економічного розвитку країни є:

1. ВВП реальний на душу населення;

2. Показники ефективності функціонування економіки, які

обчислюються на основі ВВП:

- Продуктивність праці: ПП = ВВП/Кількість зайнятих;

• Фондовіддача : Фв = (10.3), де:

ВВП – валовий внутрішній продукт;

ОВФ – вартість основних виробничих фондів.

- Матеріаломісткість виробництва:

Мм = (10.4), де:

Мм – матеріаломісткість;

МР – витрати матеріальних ресурсів;

ВВП – валовий внутрішній продукт.

3. Показники виробництва основних видів продукції на душу

населення (рівень розвитку основних галузей економіки країни).

4. Рівень і якість життя населення (середня тривалість життя; рівень

освіти населення; середня тривалість робочого дня; добове споживання кілокалорій на душу населення; кількість студентів на 10000 населення; кількість лікарів на 10000 населення; забезпеченість населення житлом та ін).

Для визначення показника рівня якості життя найчастіше використовують індекс

людського розвитку (ІЛР). Цей показник обчислюють на основі рівня освіти населення середньої тривалості життя й ВВП реальний на душу населення.

2. Модель економічного зростання Домара-Харрода

Найвідомішими в економічній теорії є моделі економічного зростання англійського

вченого Р. Харрода та американського вченого О. Домара. Вони вважали, що головну роль в економічному зростанні відіграють інвестицій як компонент сукупного попиту і як засіб нагромадження капіталу та збільшення виробничого потенціалу економіки. Дана модель економічного зростання ґрунтується на кейнсіанській теорії.

У моделі Домара-Харрода джерелом інвестування є заощадження, які залежать від доходу (ВВП) і норми заощаджень, тобто З = НЗхВВП (10.5), де:

З – заощадження; НЗ – норма заощаджень. Обсяг інвестування визначається попитом на інвестиції, який ставиться в залежність від приросту продукту та його капіталомісткості.

Км = _{(10.6), де: Км – капіталомісткість;} Δ К – приріст капіталу; Δ ВВП – приріст ВВП (продукту). Отже, капіталомісткість показує, на скільки одиниць збільшується капітал у разі зростання ВВП (продукту), виробленого з використанням цього капіталу, на одиницю. Оскільки ВІ=Δ К, а Δ К= Δ ВВПхКм, то попит на інвестиції визначається так: ВІ= Δ ВВПхКм (10.7).

Рівновагу між інвестиціями та заощадженнями можна виразити за допомогою такого рівняння:

Δ ВВПхКм = НЗхВВП (10.8) , де:

Км – капіталомісткість; НЗ – норма заощадження.

Поділимо обидві частини рівняння на ВВП:

Δ ВВПхКм/ВВП = НЗхВВП/ВВП = Δ ВВП/ВВП х Км= НЗ (10.9)..

У рівнянні (10.9) вираз Δ ВВП/ВВП відображає темп економічного зростання, який визначається за формулою: Δ ВВП/ВВП= НЗ/Км (10.10).

Оскільки в рівнянні (10.10) норма заощаджень (НЗ) і капіталомісткість (Км) є постійними, то і темп економічного зростання має бути постійним. Такий темп Харрод назвав «гарантованим». Крім «гарантованого» Хорродом уведено й поняття «природного» темпу зростання. Який досягається в умовах повної зайнятості.

Необхідність забезпечення «гарантованого» і «природного» темпів економічного зростання кейнсіанці не ототожнювали з автоматичною можливістю їх досягнення. Навпаки, вони визнавали, що фактичні темпи зростання економіки можуть відхилятися від бажаних. При цьому відхилення фактичних темпів від «гарантованого» породжує певні диспропорції в економіці, а відхилення «гарантованого» темпу від «природного» викликає рецесію або інфляцію.

Особливість моделі економічного зростання Домара-Хоррода полягає в тому, що її прихильники доходять до висновку про необхідність державного регулювання процесу нагромадження капіталу з метою підтримання в довгостроковому періоді стійких темпів зростання економіки. При цьому головним об’єктом державного регулювання мають бути інвестиції.

Головні особливості моделі Домара-Харрода:

1. Модель ґрунтується на так званій капітальній теорії вартості. Тобто приймається, що вирішальне значення для економічного зростання мають запас капіталу та його збільшення.

= const, де:

Δ П - приріст праці;

Δ К – приріст капіталу.

2. Модель не враховує технічного прогресу.

3. В моделі приймається, що =.

4. У моделі основним фактором економічного зростання є сукупний попит.

5. У моделі приймається, що інвестиції дорівнюють заощадженням (ВІ = З).

6. Чисті інвестиції тотожні приросту капіталу (ЧІ = Δ К).

Величину економічного зростання можна обчислити за формулами:

ЕЗ = (10.5), де:

ЕЗ – економічне зростання;

Δ ВВП – приріст ВВП протягом певного періоду;

ВВП – обсяг ВВП у попередньому періоді.

ССЗ = =(10.6), де:

ССЗ – середня схильність до заощадження;

З – обсяг заощаджень;

ВВП – обсяг валового внутрішнього продукту;

ЧІ – обсяг чистих інвестицій (ВІ = З).

Частка приросту капіталу (Δ К) у прирості ВВП позначається k:

k = =(10.7).

Виходячи з того, що = ССЗ, а =k, і визначивши

ВВП = і ВВП = , отримаємо формулу економічного зростання :

ЕЗ = ==(10.8).

Отже, економічне зростання визначається часткою заощаджень у ВВП (через яку оцінюється ССЗ), віднесеною до коефіцієнта, що показує внесок зростання капіталу у зростання ВВП.

У моделях Р.Хоррода і Е.Домара не враховувалися такі чинники, як зміна в капіталоозброєності праці та вплив технічного процесу, внаслідок чого моделі не могли адекватно відобразити картину реальних процесів економічного зростання.

3. Модель економічного зростання Р. Солоу

Одним із найбільших досягнень теорії економічного зростання є створення моделі

Р.Солоу, яка була опублікована і 1956 р. Свою модель Р.Солоу побудував з урахуванням ідей як кейнсіанської, так і неокласичної теорій. У кейнсіанській теорії він запозичив функцію інвестицій, обсяг яких ставиться в залежність від доходу і норми заощаджень. Відповідно до неокласичної теорії Р.Солоу спирається на апарат виробничої функції, але чинники економічного зростання доповнює зростанням населення та технічним прогресом.

Модель економічного зростання Р. Солоу є неокласичною моделлю та показує вплив заощаджень, зростання населення й науково-технічного прогресу на динаміку рівня життя.

Основним інструментом неокласичного аналізу економічного зростання є виробнича функція:

ВВП = F (а1 +а2 +... + а n ) (10.9),

ВВП = ( а1 + -а2 + ... +аn) (10.10), де:

ВВП – обсяг ВВП;

аі – виробничі фактори (робоча сила, капітал, земля, підприємницькі здібності);

–граничний продукт і – го фактора.

Таким чином, відповідно до наведених формул, обсяг ВВП визначається сумою добутків кожного фактора на його граничний продукт.

Основні ознаки моделі економічного зростання Р. Солоу:

1. За основу зростання береться зростання продуктивності праці, а не збільшення ВВП.

2. Модель враховує вплив трьох чинників: капіталоозброєності (к = );

зростання населення (Δ Н); технічного прогресу (ТП).

3. За моделлю Р. Солоу, існує сталий рівень капіталоозброєності (к*), який визначає економічну динаміку. Цей сталий рівень капіталоозброєності (к*) можна визначити за формулою:

= (10.11), де:

НЗ – норма заощаджень;

НА – норма амортизації;

к* – сталий рівень капіталоозброєності;

ПП (к*) – продуктивність праці за стійкого рівня капіталоозброєності.

Сталий рівень капіталоозброєності– рівень капіталоозброєності, якому відповідає тотожність капіталу, що інвестується, капіталові, що вибуває.

4. Джерелами економічного зростання за Р. Солоу є:

а) зростання капіталоозброєності (к), яке залежить від зростання норми заощаджень (НЗ). Але зростання норми заощаджень не може бути постійним, оскільки заощадження (З) обмежують споживання (СВ). Аксіомою є положення, згідно з яким економічне зростання не може бути самоціллю, а має здійснюватися заради збільшення рівня споживання. У моделі Р.Солоу це положення реалізується на основі Золотого правила нагромадження капіталу. Під Золотим правилом мається на увазі така норма заощаджень, яка забезпечує економіці стійкий стан із найвищим рівнем споживання.

Стійка капіталоозброєність, яка максимізує споживання, називається капіталоозброєність за Золотим правилом, а норма заощаджень, що відповідає цим умовам, - нормою заощаджень за Золотим правилом. Для забезпечення стійкої капіталоозброєності за Золотим правилом потрібно забезпечити відповідний рівень заощаджень. Якщо, наприклад, стійка капіталоозброєність менше рівня Золотого правила, то держава має стимулювати збільшення рівня заощаджень. Якщо, навпаки, стійка капіталоозброєність більше рівня Золотого правила, то має запроваджуватися політика, спрямована на зменшення рівня заощаджень.

б) зростання населення (ТЗН - темп зростання населення) впливає на економічне зростання через динаміку капіталоозброєності:

Δ К = – (НА+ ТЗН) к (10.12), де:

Δ К – зростання капіталу;

–інвестиції на одного працюючого;

НА – норма амортизації;

ТЗН – темп зростання населення;

к – капіталоозброєність;

в) технічний прогрес, який за моделлю, на відміну від попередніх чинників, є джерелом постійного зростання як продуктивності праці (ПП), так і загального продукту (ВВП). Особливість технічного прогресу полягає в тому, що він здатний забезпечувати економічне зростання не дише коли Δ к більше 0, а й тоді, коли Δ к=0, тобто в стійкому стані. Отже, технічний прогрес є нескінченним чинником економічного зростання і підвищення життєвого рівня населення, яке спостерігається в багатьох країнах світу.

ВИСНОВКИ

1. Економічне зростання - довгостроковий сталий розвиток економіки, тобто довготермінова тенденція збільшення реального ВВП; вимірюється двома способами: 1) річними темпами росту ВВП; 2) річними темпами росту ВВП на душу населення.

2. Основними факторами економічного зростання є: фактори пропозиції, фактори попиту та фактори розподілу.

3. Екстенсивний тип економічного зростання – це нарощування виробництва товарів і послуг на основі збільшення кількості факторів виробництва при їх незмінному технічному рівні, тобто при незмінних продуктивності праці та ефективності виробництва.

Інтенсивний тип економічного зростання – це збільшення виробництва товарів і послуг на основі підвищення ефективності використання ресурсів – підвищення кваліфікації працівників, поліпшення використання фізичного капіталу, застосування принципово нових машин і механізмів, кращої організації господарської діяльності тощо. За цього типу відбувається зростання продуктивності праці.

4. Модель Домара-Харрода - модель, що відображує зв’язок між рівнем заощаджень, інвестиціями (капіталовкладеннями) та економічним зростанням. Згідно з даною моделлю, основним джерелом зростання є фізичне нагромадження капіталу, а основним інструментом регулювання росту – норма заощаджень.

5. Модель економічного зростання Р. Солоу – модель, у якій за основу береться зростання продуктивності праці, джерелами зростання є: зростання капіталоозброєності, зростання населення та технічний прогрес.

Лекція 11. ДЕРЖАВА В СИСТЕМІ МАКРОЕКОНОМІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

1. Роль держави у ринковій економіці та її економічні функції.

2. Класична теорія макроекономічного регулювання.

3. Кейнсіанська теорія як теоретична основа державного регулювання економіки.

4. Альтернативні теорії макроекономічного регулювання.

5. Роль фіскальної політики у регулюванні економіки.

1. Роль держави в ринковій економіці та її економічні функції

Ринковий механізм: 1) об’єднує виробників і споживачів у єдину економічну систему; 2) підпорядковує виробництво суспільним потребам в форму платоспроможного попиту; 3) сприяє ефективному розподілу ресурсів (спрямовує ресурси на виробництво тих товарів, які найбільш потрібні суспільству); 4) сприяє розробці та впровадженню нових, найефективніших технологій; 5) виконує велику селективну функцію серед товаровиробників.

Недоліки ринку (не здатний протистояти економічній нестабільності; не має механізмів, які здатні забезпечити людей суспільними благами; не може протистояти монополізму; веде до надмірної нерівності в доходах, нерівномірного розвитку окремих регіонів, порушення екологічних умов життя людей).

Економічні функції держави:

1) визначення головних цілей і пріоритетів макроекономічного розвитку, виходячи зі стану економіки і перспектив її розвитку;

2) розробка і впровадження правових норм функціонування ринкової економіки;

3) здійснення цілеспрямованого впливу на економічну діяльність господарюючих суб’єктів через фінансові важелі;

4) контроль за дотриманням антимонопольного законодавства захисту й стимулювання конкуренції;

5) регулювання зовнішньоекономічних відносин;

6) соціальний захист громадян;

7) фінансування суспільних потреб.

Основні форми державного регулювання ринкової економіки:

– фінансове (через систему фіскальної політики);

– грошово-кредитне (через регулювання грошової маси та процентної ставки);

– цінове (корекція рівня цін товарного ринку);

– структурне (через зміну галузевої структури економіки та, відповідно, структури попиту і пропозиції на ринку);

– соціальне (соціальний захист населення через державний перерозподіл доходів);

– адміністративне (через застосування неекономічних методів впливу на економічне життя).

Державне регулювання економіки – це цілеспрямована діяльність держави щодо створення правових, економічних і соціальних передумов для найефективнішого функціонування ринкового механізму та мінімізації його негативних наслідків.

Держава з метою впливу на економіку здійснює: фіскальну, монетарну, соціальну та зовнішньоекономічну політику.