3.2. Кодекси України
Найбільш уживаним видом кодифікованого акта є кодекс. Це великий зведений акт, що детально і конкретно регулює певну сферу відносин і підлягає безпосередньому застосуванню. Він, або повністю поглинає всі норми відповідної галузі, або містить основну за обсягом найбільш важливу частину таких норм. Поряд з нормами-принципами і нормами-дефініціями у кодексах формулюються норми безпосереднього регулювання, конкретні варіанти поведінки, що складають основний їх зміст.
Кодекс — оптимальний варіант узагальнення і систематизації законодавства за певним напрямом, дієвий засіб ліквідації множинності актів з одного і того ж питання. Сьогодні більшість галузевих кодексів України потребує суттєвого перероблення. Відповідна робота у цьому напрямі невпинно провадиться.
Теорія права за характером відносин, що регулюються, поділяє всі кодекси на галузеві або комплексні, спеціальні. Перші регулюють конкретну сферу суспільних відносин, яка визначає поділ права на галузі і інститути. Це — Кримінальний, Цивільний кодекси, Кодекс законів про працю, Цивільно процесуальний кодекс, Житловий кодекс, Земельний кодекс, Кодекс адміністративного судочинства, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Господарсько процесуальний кодекс, Сімейний кодекс, Кримінально-виконавчий кодекс, і Бюджетний кодекс. Комплексний або між галузеві кодекс систематизує норми, зібрані разом не за галузями права, а за іншими підставами і об'єднані єдиною концепцією, загальними принципами регулювання значної сфери відносин - Повітряний кодекс, Митний кодекс, Кодекс торговельного мореплавства, Господарський кодекс. Спеціальна або внутрішньогалузева припускає об’єднання правових норм конкретного інституту або підгалузі права певної галузі. Як і комплексна кодифікація, спеціальна кодифікація є напрямком кодифікаційних робіт, що доповнюють галузеву кодифікацію. Це - Водний кодекс, Лісовий кодекс, Про надра Кодекс і Податковий кодекс. [26]
Кодифікація сприяє посиленню стабільності законодавства. Кодекси, що розробляються, представляють собою нові законодавчі акти, які заміняють закони, що діяли раніше, і акти, що регулюють те саме коло суспільних відносин. При всій широкості кола норм, що містяться в кодексів, він характеризується цілісністю, внутрішньою єдністю і власною системою. Кодифікаційні акти покликані бути основою законодавчої діяльності.[28]
Інтереси створення єдиної, логічно узгодженої системи законодавства потребує, щоб у законодавчій діяльності перевага надавалася в першу чергу галузевим кодексам як актам, що безпосередньо відображають науково обґрунтований розподіл нормативного матеріалу за предметом і методом правового регулювання. [26]
Галузева кодифікація
Цивільний кодекс України
Цивільний кодекс України (ЦКУ) — основний нормативно-правовий акт цивільного законодавства України, прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 року.
Цивільний кодекс України є кодифікованим нормативним актом (законом) яким регулюються особисті немайнові та майнові відносини, учасниками яких є фізичні та юридичні особи, Держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Загальними засадами цивільного законодавства є:
Неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини, неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом, свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, судовий захист цивільного права та інтересу, справедливість, добросовісність та розумність.
Акти цивільного законодавства України
Основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу.
Структура документа:
Побудований за пандектною системою Цивільний кодекс України складається з шести книг,розмежованих за сферою регулювання:
1. Книга перша. Загальні положення.
Розділ I. Основні положення; Розділ II. Особи; Розділ III. Об'єкти цивільних прав; Розділ IV. Правочини. Представництво; Розділ V. Строки та терміни. Позовна давність;
2. Книга друга. Особисті немайнові права фізичної особи.
3. Книга третя. Право власності та інші речові права.
Розділ I. Право власності; Розділ II. Речові права на чуже майно.
4. Книга четверта. Право інтелектуальної власності
5. Книга п'ята. Зобов'язальне право.
Розділ I. Загальні положення про зобов'язання;Розділ II. Загальні положення про договір;Розділ III. Окремі види зобов'язань.
6. Книга шоста. Спадкове право.[6]
Цивільний процесуальний кодекс України
Цивільний процесуальний кодекс України (до 15 грудня 1992 р. — «Цивільний процесуальний кодекс Української РСР»,) — кодифікований акт у галузі цивільного процесуального права, основне джерело процесуального права в Україні в цивільних справах та справах за позовам до суб'єктів владних повноважень.
Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право". Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Структура документа :
Розділ I - основні принципи цивільного процесу, склад суду, докази, судові виклики, витрати, штрафи тощо;Розділ II- права й обов'язки сторін у процесі; Розділ III- регулював провадження справи у першій інстанції; Розділ IV - у касаційній і наглядній інстанціях; Розділ V- був присвячений питанням виконання рішень судів;Розділ VI - процесуальним правам чужинців та іноземних організацій, дипломатичних представників та бездержавних громадян (див. Цивільний процес).
ЦПК УРСР законом від 15 грудня 1992 р. було перейменовано у ЦПК України, а з 1 вересня 2005 замінено на новий ЦПК України від 18 березня 2004 р., нині чинний.[5]
Житловий кодекс Української РСР
Житловий кодекс УРСР є визначальним в системі законодавчих актів, якими регулюються житлові відносини в Україні. Кодекс був прийнятий Верховною Радою Української РСР 30 червня 1983 року і на протязі терміну дії затверджено 21 зміна та доповнення.
Основні положення:
Житловий кодекс визначає зміст і структуру житлового фонду, призначення жилих будинків і приміщень, порядок виключення з житлового фонду останніх, житлові права і обов'язки громадян, регулює питання забезпечення громадян жилими приміщеннями, користування ними та інші, пов’язані з наймом приміщень державного та громадського житлового фонду, користуванням службовими жилими приміщеннями, гуртожитками, жилими приміщеннями у будинках житлово-будівельних кооперативів, приватному житловому фонді, забезпеченням схоронності житлового фонду, з його експлуатацією та ремонтом, відповідальністю за порушення житлового законодавства.
Ідеологія Кодексу базується на житлових відносинах, в яких наймодавцем виступає держава.
Кодекс визначає структуру житлового права й досі, хоча й не відповідає сучасній ситуації та потребам суспільства побудови ринкової економіки. Він лише частково враховує нові нормативні акти, майже не відтворює питань, пов’язаних з приватизацією житла та утриманням приватизованого житлового фонду, особливостей його експлуатації та ремонту.
Основним завданням Житлового кодексу має бути створення механізму реалізації положення статті 47 Конституції України, відповідно до якого держава формує умови, за яких громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду, а громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається безоплатно або за доступну для них плату. Житловий кодекс УРСР не встановлює конкретного механізму реалізації соціально значущого положення Конституції України.
Структура документа:
Розділ I- Загальні положення; Розділ II- Управління житловим фондом;
Розділ III- Забезпечення громадян жилими приміщеннями. Користування жилими приміщеннями; Розділ IV- Забезпечення схоронності житлового фонду, його експлуатація та ремонт; Розділ V- Відповідальність за порушення житлового законодавства; Розділ VI- Вирішення житлових спорів; Розділ VII- Заключні положення.[19]
Земельний кодекс України
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин. Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Структура документа:
Розділ I. Загальна частина; Розділ II. Землі України; Розділ III. Права на землю; Розділ IV. Набуття і реалізація права на землю; Розділ V. Гарантії права на землю; Розділ VI. Охорона земель; Розділ VII. Управління в галузі використання і охорони земель; Розділ VIII. Відповідальність за порушення земельного законодавства; Розділ IX. Прикінцеві положення; Розділ X. Перехідні положення.[12]
Кодекс адміністративного судочинства України
Кодекс адміністративного судочинства України визначає юрисдикцію, повноваження адміністративних судів щодо розгляду адміністративних справ, порядок звернення до адміністративних судів та порядок здійснення адміністративного судочинства.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Структура документа:
Розділ I-Загальні положення; Розділ II-Організація адміністративного судочинства; Розділ III-Провадження в суді першої інстанції; Розділ IV- Перегляд судових рішень; Розділ V- Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах; Розділ VI- Заходи процесуального примусу; Розділ VII- Прикінцеві та перехідні положення.[4]
Кодекс законів про працю України
Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Право громадян України на працю - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.
Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.
Структура документа:
Розділ I:Загальнi положення; Розділ II:Колективний договiр;Розділ III:Трудовий договiр; Розділ III-А:Забезпечення зайнятостi вивiльнюваних працівників; Розділ IV:Робочий час;Розділ V:Час вiдпочинку; Розділ VI:Нормування праці; Розділ VII:Оплата праці;Розділ VIII: Гарантiї i компенсацiї;Розділ IX: ГарантiЇ при покладеннi на працiвникiв матерiальноЇ вiдповiдальностi за шкоду, заподiяну пiдприємству, установi, органiзацiЇ;Розділ X:Трудова дисципліна;Розділ XI:Охорона праці;Розділ XII:Праця жінок;Розділ XIII: Праця молодi; Розділ XIV:Пiльги для працiвникiв, якi поєднують роботу з навчанням; Розділ XV:Iндивiдуальнi трудовi спори; Розділ XVI:Професiйнi спiлки. участь працiвникiв в управлiннi пiдприємствами, установами, органiзацiями; Розділ XVI-А: Трудовий колектив; Розділ XVII: Загальнообов'язкове державне соцiальне страхування та пенсiйне забезпечення;Розділ XVIII:Нагляд i контроль за додержанням законодавства про працю.[20]
Кодекс України про адміністративні правопорушення
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України. Закони України про адміністративні правопорушення до включення їх у встановленому порядку до цього Кодексу застосовуються безпосередньо. Положення цього Кодексу поширюються і на адміністративні правопорушення, відповідальність за вчинення яких передбачена законами, ще не включеними до Кодексу.
Структура документа:
Розділ I. Загальні положення; Розділ II. Адміністративні правопорушення і Адміністративна відповідальність; Розділ III Органи, уповноваженні розглядати справи про адміністративні правопорушення;Розділ IV. Провадження в справах по адміністративні правопорушення;Розділ V. Виконання постанов по накладення адміністративних стягнень.[18]
Господарський процесуальний кодекс України
Правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності. Угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Структура документа:
Розділ I. Основні засади господарської діяльності; Розділ II. Суб’єкти господарювання; Розділ III. Майнова основа господарювання; Розділ IV. Господарські зобов’язання; Розділ V. Відповідальність за порушення у сфері господарювання; Розділ VI. Особливості правового регулювання в окремих галузях господарювання; Розділ VII. Зовнішньоекономічна діяльність; Розділ VIII. Спеціальні режими господарювання; Розділ IX. Прикінцеві положення.[17]
Сімейний кодекс України
Сімейний кодекс України визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів. Регулювання сімейних відносин здійснюється цим Кодексом з метою: зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім'ї; побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки; забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.
Структура документа:
Розділ I. Загальні положення; Розділ II. Шлюб, права та обов'язки подружжя; Розділ III. Права та обов'язки матері, батька і дитини; Розділ IV. Влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування; Розділ V. Права та обов'язки інших членів сім'ї та родичів; Розділ VI. Особливості усиновлення за участю іноземців та осіб без громадянства; Розділ VII. Прикінцеві та перехідні положення.[9]
Кримінальний кодекс України
Кримінальний кодекс України — єдиний законодавчий акт України, який регулює правовідносини, що виникають внаслідок вчинення особою кримінально караного суспільно небезпечного діяння, зокрема встановлює підстави та обсяг кримінальної відповідальності.
В Україні тільки закон про кримінальну відповідальність має значення нормативно-правового акту, який визначає, яке суспільно небезпечне діяння визнається злочином і які покарання можуть бути застосовані за його вчинення. Норми інших галузей законодавства можуть містити принципові положення або окремі визначення, що мають безпосереднє значення для формування норми закону про кримінальну відповідальність, але такі положення або визначення можуть бути тільки нормативною базою для прийняття відповідного закону про кримінальну відповідальність.
Кримінальний кодекс України складається з Загальної та Особливої частин. Загальна частина містить 15 розділів і визначає загальні підстави визнання або невизнання особи винною у вчиненні злочину. Особлива частина складається з 21 розділу, в ній описано кожен склад злочину та визначено міру відповідальності за них. Також до структури Кримінального кодексу входять Прикінцеві та перехідні положення,які складаються з двох розділів, та додаток, який має назву "Перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком".[11]
Кримінально-виконавчий кодекс України
Кримінально-виконавчий кодекс України — це нормативний акт, який регулює порядок відбування кримінального покарання.
Кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок та умови виконання кримінальних покарань з метою захисту особи, суспільства, держави від засуджених, їх виправлення та ресоціалізації, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання незаконному поводженню із засудженими.
Завданням кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їх прав, інтересів та обов'язку, порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення; визначення системи органів та установ виконання покарань, їх функцій, нагляду і контролю за виконанням покарань, порядку та умов виконання та відбування; визначення звільнення від відбування покарання.
Кримінально-виконавчий кодекс України складається з загальної частини, особливої частини та прикінцевих положень.
Загальна частина містить один розділ — «загальні положення», де регулюються правовий статус засуджених, органи та установи відбування покарання та нагляд за виконанням.
Особлива частина містить 4 розділи щодо виконання покарань: не пов'язаних із позбавленням волі (штраф, позбавлення рангу, тощо).
У прикінцевих положеннях зазначається, коли цей кодекс набрав чинності, які кодекси втратили чинність, які закони регулюють кримінально-процесуальне право тощо.[8]
Кримінально-процесуальний кодекс України
Кримінально-процесуальний кодекс України — це законодавчий акт, що регулює порядок провадження у кримінальних справах, а саме на досудовому слідстві та в суді. Цей кодекс є одним із кодифікованих актів Української РСР, який діє в незалежній Україні.
Відповідно до статей 1 та 2 КПК України, призначенням кодексу є визначення порядку провадження у кримінальних справах. Завданням кримінального судочинства є охорона прав та інтересів юридичних та фізичних осіб-учасників справи, повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення того, щоб були покарані саме винні, і ніхто інший, і щоб винні отримали належне покарання.
Структура документа :
Розділ I. Загальні положення; Розділ II. Порушення кримінальної справи. Дізнання і досудове слідство ; Розділ III. Провадження справ у суді першої інстанції; Розділ IV. Провадження по перевірці вироків. Постанова і ухвала суду; Розділ V. Виконання вироку. Ухвала і постанови суду; Розділ VI. Застосування примусових заходів медичного характеру; Розділ VII. Протокольна форма досудової підготовки матеріалів; Розділ VIII. Провадження в справах про злочини неповнолітніх; Розділ IX. Видача особи (Екстрадиція).[21]
Бюджетний кодекс України
Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів.
Структура документа:
Загальна частина. Розділ I. Загальні положення.
Особлива частина. Розділ II. Державний бюджет України;Розділ III. Місцеві бюджети; Розділ IV. Міжбюджетні відносини; Розділ V. Контроль за дотримання бюджетного законодавства та відповідальність за бюджетні правопорушення; Розділ VI. Прикінцеві положеня. [3]
Комплексна кодифікація
Повітряний кодекс України
Україні належить повний і виключний суверенітет над повітряним простором України, що є частиною території України. Повітряним простором України є частина повітряної сфери, розташована над суходолом і водною територією України, в тому числі над її територіальними водами.
Повітряний кодекс України регулює діяльність користувачів повітряного простору України з метою задоволення інтересів України та її громадян і забезпечення безпеки авіації. Авіація як галузь - це усі види підприємств, організацій та установ, діяльність яких спрямована на створення умов та використання повітряного простору людиною за допомогою повітряних суден. Дія Повітряного кодексу України поширюється на всіх користувачів повітряного простору України в частині, що їх стосується, як на території України, так і за її межами, якщо закони країни перебування користувача не передбачають іншого. Держава здійснює регулювання діяльності цивільної авіації через центральний орган виконавчої влади в галузі транспорту, відповідні органи авіаційного транспорту України.
Структура документа:
Розділ I. Загальні положення; Розділ II. Авіаційні правила України; Розділ III. Використання повітряного простору; Розділ IV. Повітряні судна; Розділ V. Авіаційний персонал; Розділ VI. Екіпаж повітряного судна; Розділ VII. Аеродроми і аеропорти; Розділ VIII. Повітряні траси і місцеві повітряні лінії;
Розділ IX. Польоти повітряних суден; Розділ X. Міжнародні польоти; Розділ XI. Повітряні перевезення; Розділ XII. Авіаційні роботи; Розділ XIII. Захист авіацій від актів незаконного втручання; Розділ XIV. Пошукові та аварійно – рятувальні роботи;Розділ XV. Розслідування авіаційних подій; Розділ XVI. Відповідальність за порушення законодавства, що регулює використання повітряного простору України; Розділ XVII. Авіаційне страхування; Розділ XVIII. Атрибутика, прапор, емблема, вимпел. [16]
Кодекс торговельного мореплавства України
Кодекс торговельного мореплавства України регулює відносини, що виникають з торговельного мореплавства. Під торговельним мореплавством у цьому Кодексі розуміється діяльність, пов'язана з використанням суден для перевезення вантажів, пасажирів, багажу та пошти, рибних та інших морських промислів, розвідки та видобування корисних копалин, виконання буксирних, криголамних і рятувальних операцій, прокладання кабелю, також для інших господарських, наукових і культурних цілей.
Держава здійснює регулювання торговельного мореплавства через центральний орган виконавчої влади в галузі транспорту та інші центральні органи виконавчої влади відповідно до своїх повноважень.
До цивільних, адміністративних, господарських та інших правовідносин, що виникають із торговельного мореплавства і не врегульовані цим Кодексом, відповідно застосовуються правила цивільного, адміністративного, господарського та іншого законодавства України.
Структура документа:
Розділ I. Загальні положення; Розділ II. Судно; Розділ III. Екіпаж судна;
Розділ IV. Морський порт ;Розділ V. Морські перевезення; Розділ VI. Фрахтування суден; Розділ VII. Морське буксирування;Розділ VIII. Морське страхування; Розділ ІХ. Надзвичайні морські події; Розділ X. Обмеження відповідальності судновласника;Розділ ХІ. Претензії та позови. [13]
Митний кодекс України
Митний кодекс України - кодекс, що визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України. Кодекс спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення
додержання законодавства України з питань митної справи.
Структура документа:
Розділ I. Загальні положення; Розділ II. Митний контроль; Розділ III. Митне оформлення; Розділ IV. Переміщення та пропуск товарів і транспортних засобів через митний кордон України;Розділ V. Митні процедури при переміщенні товарів через митний кордон України різними видами транспорту; Розділ VI. Розпорядження товарами, що перебувають під митним контролем; Розділ VII. Підприємницька діяльність із надання послуг з декларування товарів і транспортних засобів та перевезення товарів, що переміщуються через митний кордон України або перебувають під митним контролем ;Розділ VIII. Митний режим щодо товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України; Розділ ІХ. Особливості пропуску та оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України громадянами; Розділ X. Сприяння захисту та прав інтелектуальної власності під час переміщення товарів через митний кордон України ;Розділ ХІ. Митна вартість товарів. Методи визнання митної вартості товарів;Розділ ХІI.Країна походження товару; Розділ ХІII. Митні пільги; Розділ ХІV. Митна статистика; Розділ ХV. Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності; Розділ ХVI. Верифікація сертифікатів про походження товарів з України; Розділ ХVІI. Запобігання контрабанді ; Розділ ХVІIІ. Порушення митних правил і відповідальність за них. Відповідальність осіб, які беруть участь у провадження в справах про порушення митних правил; Розділ ХІХ. Провадження у справах про порушення митних правил; Розділ ХХ. Працівники митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій; Розділ ХХІ. Прикінцеві положення. [10]
Господарський кодекс України
Господарський кодекс України встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності, яка базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності.
Господарський кодекс України має на меті забезпечити зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог Конституції України, утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами.
Структура документа:
Розділ I. Основні засади господарської діяльності; Розділ II. Суб’єкти господарювання; Розділ III. Майнова основа господарювання;Розділ IV. Господарські зобов’язання; Розділ V. Відповідальність за правопорушення у сфері господарювання;Розділ VI. Особливості правового регулювання в окремих галузях господарювання; Розділ VII. Зовнішньоекономічна діяльність;Розділ VIII. Спеціальні режими господарювання;Розділ IX. Прикінцеві положення.[7]
Спеціальна кодифікація
Водний кодекс України
Усі води (водні об'єкти) на території України є національним надбанням народу України, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту. Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу і є обмеженими та уразливими природними об'єктами.
В умовах нарощування антропогенних навантажень на природне середовище, розвитку суспільного виробництва і зростання матеріальних потреб виникає необхідність розробки і додержання особливих правил користування водними ресурсами, раціонального їх використання та екологічно спрямованого захисту.
Водний кодекс, в комплексі з заходами організаційного, правового, економічного і виховного впливу, сприятиме формуванню водно-екологічного правопорядку і забезпеченню екологічної безпеки населення України, а також більш ефективному, науково обгрунтованому використанню вод та їх охороні від забруднення, засмічення та вичерпання.
Завданням водного законодавства є регулювання правових відносин з метою забезпечення збереження, науково обгрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об'єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування.
Водні відносини в Україні регулюються цим Кодексом, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" та іншими актами законодавства.
Структура документа:
Розділ I. Загальні положення; Розділ II. Державне управління і контроль у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;Розділ III. Водокористування; Розділ IV. Охорона води; Розділ V. Спори з питань використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів. Відповідальність за порушення водного законодавства; Розділ VI. Міжнародні відносини;[14]
Лісовий кодекс України
Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.
Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Лісові відносини - суспільні відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства Об'єктом лісових відносин є лісовий фонд України та окремі лісові ділянки. Суб'єктами лісових відносин є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, юридичні особи та громадяни, які діють відповідно до Конституції та законів України.
Лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" , цим Кодексом, іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Лісові відносини, що виникають при використанні землі, надр, вод, а також відносини щодо охорони, використання й відтворення рослинного та тваринного світу, не врегульовані цим Кодексом, регулюються відповідними законодавчими актами.
Структура документа:
Розділ I. Загальні положення; Розділ II. Права на ліси; Розділ III. Державне регулювання та управління у сфері лісових відносин; Розділ IV. Організація лісового господарства; Розділ V. Ведення лісового господарства; Розділ VI. Вирішення спорів у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, відповідальність за порушення законодавства; Розділ VII. Міжнародні відносини; Розділ VIII. Прикінцеві положення. [15]
Кодекс України про надра
Кодекс України про надра– Закон України про надра, що регулює гірничі відносини з метою забезпечення раціонального, комплексного використання надр для задоволення потреб у мінеральній сировині та інших потреб суспільного виробництва, охорони надр, гарантування при користуванні надрами безпеки людей, майна та навколишнього середовища, а також охорону прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій та громадян.
Гірничі відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", цим Кодексом та іншими актами законодавства України, що видаються відповідно до них. Особливості користування надрами під час виконання угоди про розподіл продукції, у тому числі пов'язані з наданням, передачею, обмеженням, тимчасовою забороною (зупиненням) та припиненням права користування надрами, а також з правовим оформленням таких відносин, регулюються Законом України "Про угоди про розподіл продукції". Земельні, лісові та водні відносини регулюються відповідним законодавством України.
Структура документа:
Розділ I. Загальні положення; Розділ II. Геологічне вивчення надр; Розділ III. Державний облік родовищ, запасів і проявів корисних копалин, а також ділянок надр, наданих у користування, не пов’язане з видобуванням корисних копалин ;Розділ IV. Проектування, будівництво і введення в експлуатацію гірничодобувних об’єктів, а також підземних споруд, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин; Розділ V. Користування надрами для розробки родовищ корисних копалин і для цілей, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин ;Розділ VI. Охорона надр; Розділ VII. Державний контроль і нагляд за веденням робіт по геологічному вивченню надр, їх використанням та охороною;Розділ VIII. Спори з питань користування надрами. Відповідальність за порушення законодавства про надра;Розділ IX. Міжнародні відносини.[16]
Податковий кодекс України
Податковий кодекс України зокрема визначає: вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування; платників податків та зборів, їх права та обов'язки; компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю; відповідальність за порушення податкового законодавства
Податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням ввізним або вивізним митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України; чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.
Структура документа:
Розділ I. Загальні положення; Розділ II. Адміністрування податків, зборів (обов'язкових платежів);Розділ III. Податок на прибуток підприємств;Розділ IV. Податок на доходи фізичних осіб; Розділ V. Податок на додану вартість;
Розділ VI. Акцизний податок; Розділ VII. Збір за першу реєстрацію транспортного засобу; Розділ VIII. Екологічний податок;Розділ IX. Рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України;Розділ X. Рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні;Розділ XI. Плата за користування надрами;Розділ XII. Місцеві податки і збори; Розділ XIII. Плата за землю; Розділ XIV. Спеціальні податкові режими;Розділ XV. Збір за користування радіочастотним ресурсом України; Розділ XVI. Збір за спеціальне використання води; Розділ XVII. Збір за спеціальне використання лісових ресурсів;Розділ XVIII. Особливості оподаткування платників податків в умовах дії угоди про розподіл продукції; Розділ XIX. Прикінцеві положення; Розділ XX. Перехідні положення.[2]