Соц_олог_я
.pdfІнтерв'ю (тобто бесіда, що проводиться за певним планом) може бути особистими груповим, телефонним, клінічним (глибоким, довгочасним) і сфокусованим (короткочасним),
структурованим і неструктурованим.
До аналізу документів та опитування близький ще один із соціологічних методів —
метод спостереження. Спостереження — це цілеспрямоване сприйняття явищ об'єктивної дійсності, у процесі якого одержують знання щодо зовнішніх сторін, властивостей та відносин об'єктів, що вивчаються. Іншими словами, спостереження — це пряма реєстрація подій (що відбуваються) з боку очевидця, тобто того, хто спостерігає.
На відміну від буденного спостереження, у науковому спостереженні наперед планується його організація, розробляється методика реєстрації, опрацювання та інтерпретації даних, що забезпечує відносну надійність отриманої інформації. Головним об'єктом при цьому є поведінка окремих людей і соціальних груп, а також умови їх діяльності. Використовуючи метод спостереження можна вивчати реальні стосунки у дії,
аналізувати реальне життя людей, конкретну поведінку суб'єктів різноманітної діяльності.
Диференціація методу спостереження означає його поділ на структуроване і неструктуроване. Перше здійснюється за попередньо розробленим планом і контролюється,
при цьому соціолог визначає цільову установку і структуру дослідження; друге — не контролюється, тут відсутні параметри спостереження, крім визначення безпосереднього об'єкта дослідження, коли воно перебуває на початковому етапі і має пошуковий характер.
Залежно від ступеня участі спостерігача в ситуації, що досліджується, розрізняють: 1)
включене спостереження (за участю спостерігача); 2) невключене (без участі дослідника, який перебуває поза об'єктом, лише фіксуючи те,
що відбувається). При включеному спостереженні соціолог бере безпосередню участь у досліджуваному процесі, перебуває в контакті з людьми, за якими веде спостереження, діє спільно з ними.
Продовжуючи тему диференціації соціологічних методів, слід зауважити, що за місцем проведення та умовами організації спостереженняподіляють на такі: 1) польові (які проводяться в природних умовах, у реальній життєвій ситуації, за безпосереднього контакту з об'єктом); 2) лабораторні (за яких умови навколишнього середовища та ситуація,
щоспостерігається, визначаються дослідником).
За регулярністю проведення розрізняють: 1) систематичне спостереження, яке характеризується регулярністю фіксації дії, процесу, ситуації, упродовж визначеного періоду часу і дозволяє виявити динаміку процесу; 2) випадкове, яке проводиться в незапланованій ситуації.
Спостереження може проводитись як відносно самостійно, так і у зв'язку з експериментом. Різниця між ними полягає в тому, що в експерименті дослідник активно втручається в перебіг процесу, що вивчається, з метою набуття потрібних знань. Специфіка експерименту — у відсутності відомостей про нього у тих, хто досліджується, щоб не деформувати очікувані результати. У свою чергу, експеримент — це спосіб отримання інформації, що проводиться у спеціально створених і контрольованих умовах, які дозволяють щоразу поновлювати хід явища при повторенні умов.
Розрізняють дві основні функції соціального експерименту як одного з методів соціологічних досліджень: 1) досягнення ефекту в практично перетворювальній діяльності; 2) перевірка наукових гіпотез, тобто визначення ефективності функціонування соціального об'єкта.
Виходячи з того, що соціальний експеримент є способом одержання інформації про кількісні та якісні зміни показників соціального об'єкта внаслідок впливу на нього керованих і контрольованих чинників, розрізняють два типи експерименту: натурний і уявний. Перший передбачає втручання експериментатора у природний хід подій, а другий — коли замість маніпуляцій з реальними об'єктами дослідник оперує інформацією про об'єкт.
Щодо сфер суспільного життя соціальний експеримент (соціальний як синонім суспільного — широке розуміння соціального) розрізняється за сферами суспільства:
економічний, правовий, педагогічний, естетичний, психологічний, культурологічний,
управлінський.
Необхідно також зазначити, що в соціології часто використовується і такий метод збирання первинної інформацй, як соціометрія, особливо при вимірі стосунків між членами малих соціальних груп. Як вважає його засновник Дж. Морено, соціометрія — це певний набір прикладних методик вивчення структури й динаміки "неформальних" взаємовідносин між індивідами, а саме: структури соціальних груп та соціальної дистанції між їх членами з погляду на їх особисті переваги.
Кожний тип має свої підтипи. Підтипами аналізу документів є традиційний і формалізований (контент-аналіз), спостереження — включене і невключене, опитування —
анкетування, інтерв'ю, спеціальні методики(соціометричні процедури, метод експертних оцінок тощо), соціальногоексперименту — натурний і уявний експеримент. Визначено також об'єктиокремих типів і підтипів (документи, процеси, працівники, ефективністьїх роботи).
Величезна роль у підвищенні якості техніки збирання первинної інформації приділяється правильному складанню інструментарію, серед видів якого головним є
соціологічна анкета (або опитувальник). Анкета (з лат. — "розслідування") є також однією з
умов одержання об'єктивно значущих результатів різного роду опитувань населення. Тому розробці анкети соціологи надають особливого значення.
Створенню анкети передує тривалий етап розробки програми соціологічного дослідження, тому що до анкети закладаються не тільки гіпотези, але й сформульовані задачі, які необхідно буде розв'язати в ході проведення соціологічного дослідження.
Перекласти основні положення науки на питання, що адресуються до респондентів, — дуже складна процедура, що потребує всебічних знань у галузі соціології, соціальної психології,
математики, соціолінгвістики тощо.
Для чого ж необхідний такий переклад? Зазвичай існують великі розходження в наукових термінах і повсякденній мові людей, тому різні поняття матимуть для простих людей і вчених неминучі інтерпретації.
Інформація, закладена в гіпотезах, як правило, носить абстрактний характер і утруднює відповіді опитуваних на ті чи інші запитання. Часто респондент не може дати об'єктивну інформацію, тому що події, які цікавлять соціолога, застаріли, і опитуваний їх погано пам'ятає, або вони не мали для нього істотного значення. На відповіді в анкеті можуть вплинути також особистісні відношення між опитуваним і соціологом, рівень довіри до останнього: Людина також може спотворити відповіді в анкеті виходячи з міркувань престижу або через некоректність питань, що задаються. Можуть бути й інші обставини, що призводять до деформації відповідей на питання соціологічної анкети.
Таким чином, при розробці анкети соціологічного дослідження трапляються об'єктивні труднощі, які соціолог неодмінно повинен собі чітко уявляти. Якщо не враховувати особливостей формулювання питань в анкеті, то навіть при дотриманні всіх інших вимог щодо організації соціологічного дослідження можна одержати помилкові результати.
Соціологічна анкета, як правило, починається зі вступної частини, тобто звернення до респондента, у якій описується мета дослідження,характер використання результатів, а
також спосіб заповнення анкети. Далі йде основна частина анкети, що містить відповідні блоки запитань доопитуваних (респондентів), і заключна частина або паспортичка, у якій подаються демографічні зведення про опитуваних.
Добре опрацьована анкета, як правило, може бути заповнена опитуваним протягом не більш 30 хвилин. Далі, як показує практика, настає психологічний поріг стомлюваності, і
увага до заповнюваної анкети істотнознижується. Однак існують і інші погляди на це питання. Зокрема, вважається, що чистий час, який потрібно для заповнення анкети, це не саме головне. Дослідники повинні думати про те, на які питання опитувані будуть відповідати охоче, які питання чи малюнки їх зацікавлять, а які ні. Інтерв'ювання має
справляти на опитуваного гарне враження, тому для цього існують так звані розважальні,
буферні та ігрові запитання, що підтримують інтерес респондента до заповнення анкети.
Нарешті варто пам'ятати, що думки й оцінки людей дуже мінливі і часто піддаються коливанням. Щоб уникнути перекручування отриманих даних,найкраще використовувати стислі строки для проведення опитування й обробки соціологічної інформації.
Резюме
1. Соціологічне дослідження — система логічно послідовних методологічних,
методичних та організаційно-технічних процедур, пов'язаних між собою єдиною метою заради отримання достовірної інформації про явище або процес, що вивчаються, тенденції і суперечності їхнього функціонування й розвитку для використання в практиці соціального управління різноманітними галузями суспільного життя.
2. Залежно від характеру одержуваного знання соціологічні дослідження поділяються на методологічні (знання про знання) і неметодологічні (знання про досліджуваний предмет).
Крім того, в соціології здійснюються не тільки наукові (фундаментальні) чи емпіричні
(прикладні), а й змішані дослідження, в яких вирішуються як наукові, так і прикладні завдання. Поряд з цим слід розрізняти суто соціологічні й соціальні дослідження. Перші покликані вивчати закономірності функціонуванняі розвитку різноманітних соціальних спільнот, характер та засоби взаємодії спільної діяльності людей. Соціальні дослідження (на відміну від соціологічних) поряд з формами виявлення дії соціальних законіві закономірностей передбачають вивчення конкретних форм і умов соціальної взаємодії людей
— економічних, політичних, демографічних тощо. Тому за своєю суттю вони є комплексними і проводяться на стику наук, тобто це соціально-економічні, соціально-
політичні, соціально-демографічні дослідження.
3. Будь-яке соціологічне дослідження у загальному вигляді складається з трьох стадій,
кожна з яких може становити самостійне дослідження.
Перша стадія — методологічна — пов'язана з розробкою програми дослідження. Друга стадія — емпірична — пов'язана з отриманням первинної емпіричної інформації, її опрацюванням і аналізом, що дає змогу будувати теоретичне знання та формулювати практичні рекомендації. Третя стадія — теоретична — пов'язана з отриманням теоретичного знання, наприклад, побудовою типології явищ чи процесів, формуванням та розвитком соціологічних теорій тощо.
4. Соціологічне дослідження незалежно від його типу (або виду) поділяється на чотири взаємопов'язаних етапи: 1) підготовку дослідження; 2) збирання первинної соціологічної
інформації (тобто певних даних, що потребують подальшого опрацювання й аналізу); 3)
підготовку та опрацювання інформації; 4) аналіз отриманої інформації, підбиття підсумків дослідження та розробку відповідних висновків і рекомендацій.
5. Програма соціологічного дослідження, без якої неможливе його якісне проведення, є
стратегічним документом наукового пошуку, теоретико-методологічною основою всієї сукупності процедур дослідження, що здійснюються соціологом. Вона включає: 1)
визначення проблеми, об'єкта і предмета дослідження; 2) попередній системний аналіз об'єкта дослідження; 3) характеристику мети і завдань дослідження; 4) інтерпретацію та операціоналізацію основних понять; 5) формулювання робочих гіпотез; 6) визначення стратегічного плану дослідження; 7) складання плану вибірки; 8) опис методів збирання соціологічних даних; 9) опис схеми аналізу та подання даних.
6.Серед основних методів соціологічних досліджень виділяють такі: 1) метод аналізу документів; 2) метод опитування; 3) метод спостереження; 4) метод експерименту, які, у
свою чергу, поділяються на окремі види залежно від специфіки та особливостей збирання соціологічної інформації під час проведення соціологічного дослідження.
7.Головним інструментом збирання соціологічної інформації є анкета (опитувальник),
яка складається із вступної частини, тобто звернення до респондента; далі йде основна частина, що містить відповідні блоки питань до опитуваних; і заключної частини або паспортичка, у якій подаються демографічні дані про респондентів.
СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1.Аберкромби Н., Хилл С., Тернер Б. Соц. Словарь/ Под. ред.. С. Ерофеева. – М.:
Экономика, 2004.
2.Болотіна Є., Мішура В. Соціологія. – К., 2007.
3.Вишняк О. Соціокультурна динаміка політичних регіонів України. – К., 2006.
4.Головатий М. Соціологія молоді. Курс лекцій. – К., 2006.
5.Димитрова Л.М. Соціологія управління та організації: Навч. посіб. – К.: Ліра, 2005.
6.Катаєв С. Сучасне українське суспільство. Навч. посібник. – Л., 2007.
7.Кондауров В.И. Социология: общий курс. – М., 2008.
8.Лукашевич М.П., Туленков М.П. Соціологія: загальний курс. – К., 2008.
9.Лапин Н.И. Общая социология. – М., 2006.
10.Малахова Ж., Огаренко В. Викладання соціології: досвід інноваційних прийомів. – К., 2008.
11.Немировский В., Невирко Д.Д. Социология человека: от классическим к постнеклассическим подходам. – М., 2008.
12.Практикум з соціології: Навч. посібник/ За ред.. В.М.Пічі. – Л., 2006.
13.Сокурянская Л. Студенчество на пути к другому обществу: ценностный дискурс перехода. – Х., 2006.
14.Структурні виміри сучасного суспільства. Навч. посібник. – К., 2006.
15.Черниш Н. Соціологія: підручник за рейтингово-модульною системою навчання. – К., 2009.
16.Ядов В. Социология труда. Теоретико-прикладной словарь. – М., 2006.
17.Ядов В. Стратегия социологического исследования. – М., 2007.
Міністерство освіти і науки України
Донбаська національна академія будівництва і архітектури Кафедра історії і філософії
ПОЛІТОЛОГІЯІСОЦІОЛОГІЯ
Конспект лекцій
для студентів усіх спеціальностей
(ЧАСТИНА IІ. СОЦІОЛОГІЯ)
(адаптований до кредитно-модульної системи організації навчального процесу
для студентів усіх спеціальностей)
Автори упорядники:
КОВАЛЕНКО ВАСИЛЬ ГЕННАДІЙОВИЧ кандидат історичних наук
БОГУСЛАВСЬКА ВАЛЕНТИНА ГРИГОРІВНА кандидат історичних наук