Соц_олог_я

7) реалізуються і виявляються не взагалі, а в конкретній формі у процесі практичної діяльності людей, у взаємодії всіх сил, що беруть участь у соціальному процесі як особистостей, так і різних соціальних груп.

За ступенем спільності і тривалості дії в соціології виділяють наступні закони.

загальні (чи загальносоціологічні) закони, що виявляються протягом усієї історії розвитку людства.

специфічні (чи особливі) закони, дія яких обмежена однією чи декількома суспільними системами. Наприклад, закони, пов'язані з переходом від одного типу суспільства до іншого.

часткові (чи частковосоціологічні) закони, що діють протягом часу існування якої-небудь суспільної системи і характеризують функціонування окремих елементів соціальної сфери.

Крім того, за способом прояву в соціології розрізняють також динамічні статистичні закони.

Динамічні закони визначають напрям, чинники і форми соціальних змін, фіксують твердий, однозначний зв'язок між послідовністю подій у конкретних умовах. Динамiчнi

закони поділяються на причинні і функціональні. Причинні динамічні закони фіксують точно визначені зв'язки розвитку соціальних явищ. Наприклад, роль способу виробництва при переході від одного типу суспільних відносин до іншого. Що стосується функціональних динамічних законів, то вони відбивають зафіксовані емпірично і чіткоповторювані взаємозалежності між соціальними явищами.

Статистичні закони, на відміну від динамічних, не детермінують соціальні явища, а

відбивають основні напрями змін, їх тенденції при збереженні стабільності даного соціального цілого. Інакше кажучи, ці закони обумовлюють зв'язок явищ і процесів соціальної дійсності не точно, а з визначеним ступенем імовірності.

Крім того в соціологічній науці прийнято також виділяти два типи соціологічних законів, органічно пов'язаних між собою. Це закони розвитку (процесу) і закони функціонування (організації, структури).

Закони розвитку характеризують переходи від одного етапу, стану соціального об'єкта,

явища чи процесу до іншого етапу, стану, тобто їхні якісні зміни, перетворення та ін.

Наприклад, закон прискоренняісторичного розвитку свідчить, що на кожну наступну стадію.

іде менше часу, ніж на попередню.

Інший закон розвитку історії проголошує, що народи і нації розвиваються з неоднаковою швидкістю. От чому поряд з індустріально розвиненими регіонами сусідять райони, де проживають народи з доіндустріальним (традиційним) укладом життя.

Соціологічні закони мають велике значення в досліджені суспільних явищ, в управлінні соціальними процесами. Саме їх наявність і дія забезпечують можливість застосування наукового. підходу в соціології.

Соціологічні категорії є основними і найбільш загальними поняттями соціології, що відображають об'єктивну соціальну дійсність в узагальненому виглядї, у становленні,

розвитку й утвердженні та виступають "сходинками" пізнання соціальної дійсності, "цеглинками" соцюлопчної науки і соціологічного знання.

Соціологічні категорії мають свої визначені особливості.

По-перше, вони відображають не суспільство в цілому, а конкретні його компоненти різної функціонально-структурної спрямованості.

По-друге, вони є не загальними, як філософські категорії, а специфічними, тобто діють лише в соціології.

По-третє, вони мають подвійне призначення: з одного боку, їхній розвиток збагачує спеціальні соціологічні теорії, що складають спеціальну методологічну основу соціології, а з іншого боку — поповнення їх арсеналу сприяє більш глибокому проведенню польових робіт із прикладної соціології.

Усі соціологічні категорії умовно поділяють на два типи (види): методологічні і процедурні. Серед методологiчних категорій виділяють п'ять основних груп.

Перша група методологічних категорій розкриває сутність соціальних зв'язків:

соціальна система; соціальний інститут; соціальна організація; соціальний контроль;

соціальні дії; соціальні відносини; соціальна сфера; соціальна залежність; соціальний зв'язок;

соціальний факт.

Друга група методологічних категорій розкриває зміст соціальних спільнот:

суспільство; соціальна спільнота; соціальний клас; соціальний шар; соціальна група;

особистість.

Третя група методологічних категорій розкриває сутність соціальних процесів:

соціальний процес; соціалізація; соціальна адаптація; соціальна мобільність; соціальна інтеграція; соціальний конфлікт; соціальна дезорганізація.

Четверта група методологічних категорій розкриває суть соціального розвитку:

соціальний прогрес; соціальна дія; соціальний рух; соціальна діяльність; соціальний розвиток; соціальна інновація.

П'ята група методологічних категорій розкриває характер використання соціологічних знань у практиці суспільного життя: соціальне проектування; соціальне прогнозування;

соціальне планування; соціальна технологія.

5. Коротка справка про розвиток соціологічної науки.

У становленні і розвитку соціології як самостійної науки можна виділити декілька етапів.

Початковий етап пов'язаний з іменами О. Конта, Г. Спенсера і К. Маркс. Це етап глобальних концепцій розвитку суспільства. Орієнтація на перехід до позитивної науки поєднувалася зі створенням загальних, певною мірою абстрактних, теорій.

Засновником соціології був відомий французький вчений Огюст Конт. Він вважав, що соціологія,яку він спочатку називав "соціальною фізикою", повинна запозичити з природничих наук об'єктивність, перевірність, доказовість. "Соціальна фiзика'' складалася з двох взаємозалежних частин: соціальної статики і соціальної динаміки.

Конт також вважав, що за допомогою науки можна знайти ті приховані закони, що керують усіма суспільствами. Конт спробував сформулювати основний закон, що сприяв би трансформації донаукового знання про суспільство в наукове знання, тобто в закон, якому підкоряється суспільний прогрес.

У своїх роботах Конт, розробляючи методи соціологічного дослідження (зокрема методи спостереження, експерименту, порівняльного, генетичного і конкретно-історичного аналізу), зберіг прихильність двом ідеям, що здійснили великий вплив на наступний розвиток соціології, Перша з них застосування наукових методів у вивченні суспільства.

Друга практичне використання науки у сфері соціальних реформ.

У соціології англійського вченого Герберта Спенсера чітко виражена натуралістична тенденція, відповідно до якої суспільство уподібнюється біологічному організму, що розвивається за законами загальної еволюції. Спенсер розвиває вчення про соціальні інститути як про механізми самоорганізації спільного життя людей, розробляє типологію суспільств та ін.

Вихідним пунктом у соціології Карла Маркса також був позитивізм. Маркс створив матеріалістичне вчення про суспільство, відповідно до якого визначальною силою в розвитку суспільства є спосіб виробництва матеріальних благ.

Органічна школа в соціології походить від діалектики Г. Гегеля і класичного ідеалізму Ф. Шеллінга. Представники цієї школи розглядали суспільство як аналог природного організму, а соціальне життя намагалися пояснити за допомогою прямої проекції біологічних закономірностей.

Слід зазначити, що поява органіцизму в сучасній соціології (у структурному функціоналізмі, у соціобіології та ін.) це частина більш широкого процесу зближення біології із суспільними науками.

Соціальний дарвінізм як школа в соціології, що грунтується на позиціях натуралізму,

склалася на основі біологічних впливів у суспільних науках. Ії представники (І. Спенсер, Р.

Вормс, Л. Гумплович, У. Самнер,А. Шефле та ін.) намагалися звести закони розвитку суспільства до біологічних закономірностей природного відбору, виживання найбільш пристосованих, до установок теорій інстинкту, спадковості та ін.

Вагома роль у психологічному напрямку в соціології належала і далі належатиме такій теоретико-методологічній течії, як символічний інтеракцiонізм (у перекладі з англійської взаємодія). Його засновниками є відомі американські соціологи і психологи Ч. Кулі, У. Томас

та ін. Однак найбільш вагомий внесок у практичну розробкуцієї теорії зробив Дж. Мід — відомий американський соціолог і соціальний психолог, що ввів до наукового обігу поняття

"міжіндивідуальна взаємодiя".

Визначним представником психологічного напряму в соціології по праву є відомий австрійський психолог, соціальний мислитель ЗігмундФрейд — засновник теорії психоаналізу, який стверджував, що першорядну роль у житті суспільства грає психіка окремих соціальних груп.

Слід зазначити, що на межі ХІХ ХХ століть соціологія переживає якісно новий етап:

усвідомлюється обмеженість абстрактно-теоретичних методів пiзнання, що переважали на першому етапі, ставиться питання про виділення соціології у самостійну цілісну науку.

Найбільш яскраві представники соціології в цей час — М. Вебер, Г. Зіммель, Б. Дюркгейм.

Для творів Макса Вебера, відомого німецького економіста, історика і соціолога,

характерні, перш за все, глибоке проникнення в предмет дослідження, пошук вихідних,

базових елементів, за допомогою яких можна було б прийти до розуміння закономірностей суспільного розвитку. Перебуваючи під впливом Маркса і Ніцше, Вебер, однак, розробив власнусоціологічну теорію ("розуміючу соціологію"), яка і зараз впливає на всі наукові соціологічні теорії і на діяльність соціологів всіх країн світу.

Ідеї Георга Зiммеля — німецького філософа і соціолога лягли в основу його теоретичної концепції, що одержала назву формальної соціології. У своїх роботах Г. Зіммель особливу увагу приділив поняттю соціальної форми, протиставляючи її змісту соціальних процесів.

Суть його формальної соціології складають: "зміст" (куди він включав історично обумовлені цілі, мотиви, спонукання людських взаємодій) і "норма" (універсальний спосіб втілення і реалізації історично змінних змістів).

Великий внесок в інституціалізацію соціології як наукової і навчальної дисципліни зробив Еміль Дюркгейм засновник французької соціологічної школи. Він прагнув насамперед до автономії соціології, відділенюїї предмета від предмета інших наук про суспільство, а

також до поясненню всіх феноменів суспільного життя винятково із соціологічних позицій.

У другій половині ХХ століття усвідомлюється необхідність синтезу теорії й емпірії,

йдуть пошуки загальної теорії, набувають бурхливого розвитку спеціальнi соціологічні теорії. Великий внесок у розвиток соціології зробили на цьому етапі видатний американський соціолог російського походження Питирим Сорокiн та його учнi і

послідовники, американські вчені Толкотт Парсонс і Роберт Мертон.

Резюме

1.Термін "соціологія" походить від латинського слова sосіеtаs (суспільство) та грецького lоgоs (слово, вчення). Уперше цей термін запровадив у науковий обіг французький учений Огюст Конт.

2.Соціологія є науковим знанням про суспільство. Це означає, що вона використовує наукові способи вивчення дійсності, а також принципи, методи й засоби, розроблювані у процесі еволюції наукового знання, становлення й розвитку різних природничих та суспільних наук.

3.Різні дефініції соціології зводяться до того, що соціологія визначається як наука про закономірності становлення, розвитку і функціонування соціальних спільнот, про ті соціальні відносини і соціальні процеси, щовиникають у процесі взаємодії великих соціальних груп у суспільстві.

4.Об'єктом соціологічного пізнання є соціальна реальність, тобто повсякденне життя суспільства.

5.Предметом соціології є різноманітні дії, зв'язки, відносини, явища і процеси, що відбуваються в суспільстві, а також закономірності виникнення й функціонування соціальної реальності або навколишнього соціального життя. Визначальною властивістю предмета соціології є те, що він охоплює всю сукупність дій, зв'язків, відносин, явищ і процесів у суспільстві, що мають назву соціальних.

6.Функції соціології зумовлюють основн1 и обов'язки перед суспільством,

найважливішу спрямованість і коло її діяльності. Найголовнішими функціями соціології є пізнавальна, практична, теоретична, описова, інформаційна, прогностична, гуманістична,

ідеологічна й управлінська.

7. Соціологічні закони — це істотні, необхідні, стійкі і повторювані причинні зв'язки між явищами і процесами як в окремих соціальних системах і підсистемах так і в суспільстві в цілому. Вони виникають, виявляються і реалізуються в результаті масової практичної діяльності людей. У свою чергу, люди не можуть скасувати дії соціологічних законів, якщо

існують відповідні умови для їх виникнення. Вони здатні лише використовувати

(прискорювати чи уповільнювати) їхні дії у своїх інтересах.

8.Основними ознаками соціологічних законів є наступні: закон діє лише за визначених умов; за цих умов закон діє завжди і скрізь; умови дії закону реалізуються не цілком, а

частково і приблизно.

9.Механізм дії соціологічних законів являє собою сукупність ланок (явищ, процесів,

відносин), через які реалізується об'єктивний зв'язок, що виражається законами. У свою чергу діяльність людей, соціальних інститутів і організацій можуть змінювати як механізм дії, так іформу прояву соціологічних законів.

10.Класифікація соціологічних законів здійснюється за наступними критеріями: за специфікою соціальних систем, стосовно яких діють закони; за характером управлінських дій і процесів; за формами соціальних зв'язків, що відображаються законами; за характером перетворювальної діяльності людей.

11.Соціологічні категорії це основні і найбільш загальні поняття соціології, що відображають об'єктивну соціальну дійсність в узагальненому вигляді, у ії становленні,

розвитку й утвердженні. Центральною для соціології визнають категорію "соціальне", яка відображає і виражає специфіку буття суспільства як суб'єкта життєвого процесу в цілому, а

відповідно специфіку всіх соціальних процесів і суб'єктів.

12. Соціологічні категорії умовно поділяють на два типи: методологічні та процедурні.

До методологічних належать категорії, які розкривають:сутність соціальних зв'язків

(соціальні системи, інститут, організація, контроль, дія, відносини, сфера); зміст соціальних спільнот (суспільство, спільнота, клас, шар, група, особистість); сутність соціальних процесів (адаптація, мобільність, інтеграція, конфлікт, дезорганізація, соціалізація); сутність соціального розвитку (прогрес, дія, рух, діяльність, розвиток, інновація); характер використання соціологічних знань у практиці суспільного життя (проектування,

прогнозування, планування, технології). Процедурні категорії відображають особливості збору, аналізу й обробки соціальної інформації, організації соціологічних досліджень і обробки їх результатів (соціологічне дослідження, методологія, методика і техніка дослідження, соціологічний вимір і його прийоми, емпірична інтерпретація понять, програма

ітехнології дослідження та ін.).

13.Соціологічні категорії і поняття наповнюються реальним соціальним змістом через свої системоутворюючі елементи практичну діяльність конкретних індивідів.

14.Передумови виникнення соціології почали формуватися ще у творах вчених і мислителів стародавніх часів. Антична філософська думка, представлена працями Платона,

Арістотеля, Полібія та ін. поклала початок вивченню суспільства та його складових. Нових

поштовхів розвитку соціальної думки надали праці мислителів епохи Відродження (Е.

Роттердамський, Т. Мор, Н. Макіавеллі, М. Монтень), які створили модель суспільства, що нагадувала громаду, де порядок і моральні засади регулювались волею Бога і традиціями.

Діячі епохи Просвітництва (Гельвецій, Дідро, Руссо, Вольтер, Віко) створили механістичну,

раціональну модель суспільства, в якій людина є незалежним суб'єктом, поведінка якого залежить від власних вольових зусиль.

15.Виникнення соціології як самостійної науки було викликано потребами переходу від традиційного до індустріального суспільства. Початковий етап становлення пов'язаний з іменами О. Конта, Г. Спенсера, К. Маркса та орієнтацією на перехід до позитивної науки.

16.Соціологічний позитивізм став провідним напрямом соціології ХІХ ст. Його основні концепції розроблялись Д. Міллем, Е. Дюркгеймом. У середині позитивізму з'явились школи

інапрями: географічна школа (О. Монтеск'є, К. Ріттер, Г. Букль); демографічна школа (А.

Гійяр, А. Казані, В. Мірабо); расово-антропологічнашкола (Ж. Гобіно, Х. Чемберлен);

соціальний дарвінізм (Г. Спенсер, Р. Ворме, Л. Гумплович, У. Самнер, А. Шефле);

соціальний механіцизм (Л. Кетле, В. Парето).

17. На межі ХІХ-ХХ ст. поширилась психологічна школа: психологічний еволюціонізм

(Л. Уорд, Ф. Гіддінгс, У. Мак-Дугал); біхевіоризм (Дж. Уотен, І. Павлов, В. Бєхтєрев); школа психології народів (М. Лацарус, Х. Штейталь); групова соціологія (Г. Лебон); символічний інтеракціонізм (Ч. Кулі, У. Томас, Дж. Мід). Особлива роль належить 3. Фрейду.

18. Соціологія переживає новий етап етап класичної соціології (М. Вебер, Г. Зіммель, Е.

Дюркейм), де отримали розвиток структурно-функціональний аналіз, конфліктний і системний підходи, символічний інтераціонізм, емпірична соціологія.

19. У другій половині ХХ ст. усвідомлюється необхідність синтезу теорії й емпірії,

йдуть пошуки загальної теорії (П. Сорокін, Т. Парсонс, Р. Мертон, Дж. Александер, Ю.

Хабермас, П. Штомпка).

20. Розвиток російської та української соціології відбувався під впливом західноєвропейських соціологічних теорій, але на теренах національного соціокультурного простору. Оригінальні ідеї і концепції Н. Михайловського, М. Дашковського, П. Струве, М.

Туган-Барановського, В. Бехтєрєва, П. Сорокіна та ін. увійшли до світової системи соціологічного знання. В Україні соціологічна думка почала відновлюватись, грунтуючись на національних культурно-наукових здобутках, відбувається її інституціоналізація,

соціологічні дослідження практично всіх сфер суспільного життя набувають поширення,

стають все більш важливим джерелом соціальної інформації, яка використовується в управлінні сучасним суспільством.

ТЕМА 2. СУСПІЛЬСТВО ЯК СОЦІАЛЬНА СИСТЕМА

1.Поняття про суспільство і його типи.

2.Соціальні інститути.

3.Соціологія сім'ї.

1. Поняття про суспільство і його типи.

Поняття "суспільство" ще не має однозначного тлумачення в соціальній філософії та соціології. Під суспільством зазвичай розуміються суб'єкти історичного процесу у вигляді самодостатніх соціальних організмів, які мають визначені координати у просторо-часовому континуумі людської історії (наприклад, українське суспільство п. XXI ст.). Водночас, під

суспільством розуміють й конкретно-історичні типи соціальної організації, зокрема

"феодальне суспільство". Категорія "суспільство" вживається також і для визначення суттєвих якостей будь-якого соціального колективу ("суспільство взагалі).

У соціологічній науці термін "суспільство " розглядається в широкому і вузькому значеннях. У найбільш широкому значенні це сукупність відносин і зв'язків між людьми, що історично розвиваються і складаються у процесі їхньої спільної життєдіяльності. У вузькому сенсі це історично конкретний тип (рід, вид, підвид) того чи іншого суспільства (наприклад,

буржуазне суспільство) і навіть окремого регіону чи країни (українське суспільство),

визначені форми соціальних відносин і зв'язків, що відображають всебічну залежність індивідів один від одного.

У цьому зв'язку варто розрізняти три дуже подібних поняття "країна", "держава", "суспільство". Країна це частина світу або території, що має визначені кордони і користується державним суверенітетом. Держава це політична організація даної країни, що включає визначений тип режиму влади (монархія, республіка), органи і структуру правління

(уряд, парламент). Суспільство це соціальна організація даної країни, основу якої складає соціальна структура. Країни вивчає географія, держави політологія, а суспільство соціологія.

Отже, суспільство — це соціальна організація не тільки країни, алетакож нації,

народності, племені.

Таким чином, поняття "суспільство "застосовується до будь-якої історичної епохи, до будь-якої за чисельністю групи або будь-якого об'єднання людей, якщо це об'єднання, на думку американського соціолога Эдварда Шилза, відповідає таким ознакам: 1) не є частиною якої-небудь більшої соціальної системи (суспільства); 2) шлюби укладаються між

представниками лише даного соціального об'єднання; 3) поповнення відбувається переважно за рахунок дітей тих людей, що вже є визнаними представниками даного соціального об'єднання; 4) має певну територію, яку вважає своєю власною; 5) має власну назву і власну історію; 6) має власну систему управління; 7) існує довше середньої тривалості життя окремого індивіда; 8) його єднає власна загальна система цінностей (звичаїв, традицій, норм,

законів, правил тощо), яку називають культурою.

Отже, суспільством можна називати найбільшу соціальну групу, в якій тільки доводиться жити людям і до якої включаються всі інші групи. Ми вже маємо певне уявлення про великі і малі соціальні групи. Отже, суспільство, принаймні сучасне, — це найбільша зі складаючих його великих соціальних груп.

Згідно з Марксом, людство послідовно пройшло чотири суспільні формації — первісну,

рабовласницьку, феодальну і капіталістичну.

Сучасна соціологія використовує модель, автором якої вважають американського соціолога Д. Белла, що розділив всесвітню історію людства на три стадії: доіндустріальну,

індустріальну і постіндустріальну.

У доіндустріальному (чи аграрному) суспільстві, яке ще називають традиційним,

визначальним чинником розвитку виступало сільське господарство, з церквою й армією як головними інститутами. В індустріальному суспільстві — промисловість, з корпорацією на чолі. У постіндустріальному — теоретичне знання, на чолі з університетом як місцем його виробництва і зосередження.

2. Соціальні інститути.

Специфічними утвореннями, що забезпечують відносну стійкістьсоціальних зв'язків і відносин в рамках соціальної організації суспільства, є соціальні інститути. Сам термін

«інститут» використовується в соціології в різних значеннях.

По-перше, під ним розуміють сукупність певних осіб, установ, які забезпечені певними матеріальними засобами і здійснюють конкретну соціальну функцію.

По-друге, із змістовної точки зору «інститут» — це певний набір стандартів, норм поведінки осіб і груп в конкретних ситуаціях

Коли йдеться про соціальні інститути, мається на увазі загалом і в цілому певна організація соціальної діяльності і соціальних відносин, що включає як стандарти, норми поведінки, так і відповідні організації, установи, які «регулюють» ці норми поведінки.

Соціальні інститути — це форми спільної діяльностї людей, щоісторично склалися,

стійкі, або відносно стійкі типи і форми соціальноїпрактики, за допомогою яких

організується суспільне життя, забезпечується стійкість зв'язків і відносин в рамках соціальної організаціїсуспільства. Різні соціальні групи вступають між собою в соціальні відносини, які певним чином регламентуються. Регламентація цих чи інших соціальних відносин здійснюється в рамках відповідних соціальних інститутів: держава (політичні відносини), трудовий колектив (соціальні і економічні), сім'я, система освіти тощо.

Кожний соціальний інститут має певну мету діяльності і відповідно до неї виконує певні функції, забезпечуючи членам суспільства можливість задовольняти відповідні соціальні потреби. В результаті цього стабілізуються соціальні відносини, вноситься узгодженість дії членів суспільства. Функціонування соціальних інститутів, виконання людьми в їхніх рамках певних ролей обумовлюються наявністю соціальних норм у внутрішній структурі кожного соціального інституту. Саме ці норми визначають стандарт поведінки людей, на їхній основі оцінюються якість і спрямованість їх діяльності,

визначаються санкції відносно тих, кому властива поведінка, що відхиляється.

Соціальні інститути виконують наступні функції:

—закріплення і відтворювання суспільних відносин в певній області;

—інтеграції і згуртованості суспільства;

—регулювання і соціального контролю;

—комунікації і включення людей в діяльність.

Американський соціолог Роберт Мертон ввів в соціологію розрізнення між явними і латентними (прихованими) функціями соціальних інститутів. Явні функції інституту заявлені, офіційно визнані і контролюються суспільством.

Латентні функції — це «не свої» функції, які виконуютьсяінститутом приховано або ненавмисно (коли, наприклад, система освіти виконує не властиві їй функції політичної соціалізації). Коли розбіжність явних і латентних функцій велика, виникає подвійний стандарт соціальних відносин, що загрожує стабільності суспільства.

Соцііальний інститут — відносно стійка і довготривала формасоціальної практики,

яка санкцюнується і підтримується за допомогою соціальних норм і за допомогою якої організується суспільне життя і забезпечується стійкість соціальних відносин. Французький соціолог ЕмільДюркгейм називав соціальні інститути «фабриками відтворювання суспільних відносин».

Соціальні інститути організують людську діяльність в певнусистему ролей і статусів,

встановлюючи зразки поведінки людей в різних сферах суспільного життя. Наприклад, такий соціальний інститут, як школа, включає ролі вчителя і учня, а сім'я — ролі батьків і дітей.

Між ними складаються певні рольові відносини. Ці відносини регулюються набором