Соц_олог_я

7. Соціологія управління виявляє певні закономірності, що визначають важливі складові самого процесу управління як системи взаємодій керівної та керованої підсистем.

Ці підсистеми тісно пов'язані з такими основними підсистемами, як інформаційна, проектно-

програмно-прогнозувальна і планувальна, системно-організаційна, розробки управлінських рішень, контролю та аналізу, мотивації, коригування та подальшого відтворення управлінського циклу.

8. Таким чином, соціологія праці та управління виконує важливі пізнавальні та інструментальні функції в українському суспільстві. 3 одного боку, вона продукує нове теоретичне знання про стан і тенденції соціально-економічного розвитку як окремих суспільств, так і світової мегаспільноти, а з іншого — вивчає громадську думку, мисленнєві та поведінкові практики пересічних громадян у сфері економіки, міру їх залучення до економічних перетворень, готовність і вміння жити і працювати в глобальному економічному просторі.

Ситуацію в економічній сфері сучасного українського суспільства можнаохарактеризувати наступним чином: сучасний економічний розвиток України відбувається за неоліберальною моделлю замість моделі соціально орієнтованої економіки;

незважаючи на певні позитивні зрушення, стан вітчизняної економіки можна визначити як квазіринковий, в якому представлені елементи різних економічних систем і укладів з домінуванням спекулятивно-фінансової складової; Україна ще слабо інтегрована в світовий соціально-економічний простір. Нелегітимними в громадській думці українців є приватна власність на землю та великі підприємства, а також здійснена приватизація; стан громадської думки щодо економічних процесів і явищ є амбівалентним (суперечливим) і неусталеним:

при певному розчаруванні характером запровадження ринкової економіки українські громадяни дедалі більше адаптуються до умов життя в новій економічній ситуації;

СОЦІОЛОГІЧНИЙ ПРАКТИКУМ

(МЕТОДИ ТА ПРАКТИКА СОЦІОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ)

1.Сутність і типологія соціалогічного дослідження.

2.Структура програми соціологічного дослідження і основні методи збирання інформації.

1. Сутність і типологія соціалогічного дослідження.

Будь-яке соціологічне дослідження за своєю формою, організаційною структурою та характером дослідницьких завдань значною мірою відрізняється від традиційної теоретичної дослідницької діяльності.

Розпочинати соціологічне дослідження слід тоді, коли є впевненість у тому, що весь обсяг підготовчих робіт виконано відповідно до вимог, які висуваються до нього.

Специфіка соціологічних досліджень відображає також особливості тих категорій, що визначають сутність і зміст їх організації та проведення, а саме таких як "методологія", "методика", "техніка", "технологія" і "процедура" соціологічного дослідження.

Методи і процедури соціологічного дослідження становлять систему формалізованих правил збирання, опрацювання та аналізу соціологічної інформації.

Метод являє собою головний спосіб збирання, опрацювання або аналізу даних. Іншими словами, метод — це певна сукупність конкретних прийомів і способів пізнання,

перетворення або оцінки соціальної дійсності. У цьому випадку методи виступають складовою частиною методології тієї або іншої науки, соціології зокрема.

Техніка, у свою чергу, є сукупністю спеціальних прийомів для ефективного використання того чи іншого методу.

Методика — це поняття, яким визначають сукупність технічних прийомів, пов'язаних з певним методом, включаючи конкретні операції, їх послідовність та взаємозв'язок.

Що стосується процедури соціологічного дослідження, то під нею розуміють певний алгоритм, тобто послідовність усіх операцій, загальнусистему дій і способів організації та здійснення соціологічного дослідження. Це найбільш загальне поняття, яке належить до системи прийомів збирання та опрацювання соціологічної інформації.

Соціологічне дослідження — це система логічно послідовних методологічних,

методичних і організаційно-технічних процедур, пов'язаних між собою єдиною метою:

отримати достовірну інформацію про ті соціальні явища або процеси, що вивчаються, про тенденції або суперечності їх функціонування і розвитку, щоб ці дані могли бути використані в практиці соціального управління різноманітними галузями суспільного життя.

Інакше кажучи, соціологічне дослідження є багатогранним науковим процесом вироблення нових знань, який об'єднує теоретико-методологічний і емпіричний рівні соціального пізнання, що відповідно забезпечує його цілісність і дає конкретне уявлення про будь-які сторони соціальної реальності, про різноманітні види суспільної діяльності людей.

Важливо зазначити, що будь-яке соціологічне доєлідженпя містить у собі чотири взаємопов'язаних етапи: 1) підготовка соціологічного дослідження; 2) збирання первинної соціологічної інформації (отримані в різній формі дані, що потребують подальшого опрацювання та аналізу); 3) підготовка та безпосереднє опрацювання інформації; 4) аналіз отриманої інформації, підбиття підсумків дослідження та розробка відповідних висновків і рекомендацій.

Залежно від рівня наукового знання соціологічні дослідження поділяються на

теоретичні й емпіричні. Проблема співвідношення теоретичного й емпіричного в науковому пізнанні містить у собі два аспекти: функціональний і генетичний.

Функціональний аспект стосується співвідношення розвиненого теоретичного апарату науки та її емпіричного базису. Розгляд питання в такому аспекті припускає знаходження сполучних ланок між категоріальним апаратом теорії і даними спостереження та експерименту, виявлення способів емпіричної перевірки теоретичних положень, що можливо лише за умови, якщо вже сформувався теоретичний рівень наукового знання і мова йде про обґрунтування його співвідношення з емпіричним рівнем.

При цьому "зворотний зв'язок" теорії з емпірією стає найважливішим рушійним чинником подальшого вдосконалювання і розвитку самого теоретичного апарату соціологічної науки. Теоретичний рівень соціологічної науки виступає тут як елемент сформованості и структури (хоча вона завжди знаходиться у процесі зміни та розвитку).

Генетичний аспект проблеми співвідношення теоретичного й емпіричного знання в соціологічній науці стосується формування теоретичного апарата, у тому числі наукової теорії, переходу від емпіричної стадії соціологічної науки до теоретичної її стадії.

У свою чергу соціологічне знання незалежно від його ріння характеризується двома

функціями: функцією пояснення соціальної дійсності і функцією її перетворення. Розподіл соціології на теоретичну" і "емпіричну" пов'язаний з рівнями знання (теоретичний та емпіричної) у соціології; розподіл же соціології на "фундаментальну" і "прикладну" — з

орієнтацією (функцією) соціології на власне наукові чи практичні задачі.

Так, емпіричне дослідження може проводитися в рамках як фундаментальної, так і прикладної соціології. Якщо його мета — побудова теорії, то воно належить за своєю орієнтацією до фундаментальної соціології. Якщо ж його мета — вироблення практичних рекомендацій, то воно належить до прикладної соціології. Соціологічне дослідження, будучи

емпіричним за рівнем одержуваного знання, може бути й прикладним захарактером розв'язуваної задачі — перетворення соціальної дійсності. Це стосується і теоретичних досліджень за рівнем соціологічного знання. Таким чином, прикладні дослідження не утворюють особливого рівня. Цеті ж теоретичні й емпіричні дослідження за рівнем соціологічного знання, але з прикладною орієнтацією.

За характером одержуваного знання соціологічні дослідження поділяються на методологічні (знання про знання) і не методологічні (знання про предмет). Результатом

методологічного дослідження є методологічні знання, тобто знання не про предмет соціології, а про способи дослідження цього предмета (тобто про методи і процедури).

Методологічні дослідження належать до будь-якого рівня соціологічного знання і проводяться в рамках як фундаментальної, так і прикладної соціології.

У соціології існують не лише наукові чи прикладні соціологічні дослідження, але й

змішані, у яких вирішуються як наукові, так і практичні задачі. Незалежно від того,

проводиться дослідження на одному чи двох (теоретичному й емпіричному) рівнях соціологічного знання, або воно є тільки науковим чи прикладним, воно, як правило, містить у собі й вирішення методологічних питань.

Необхідно також підкреслити, що у загальному випадку будь-яке соціологічне дослідження складається з трьох основних стадій, кожна з яких може бути самостійним дослідженням.

Перша стадія — власне методологічна — пов'язана з розробкоюпрограми соціологічного дослідження на основі або вже наявних знань і методів, або сформованих заново та спеціально призначених для даного дослідження. Тут можуть вирішуватися питання, що торкаються застосування загальнонаукових принципів або методів. Як теоретичні, так і емпіричні знання виконують на цій стадії методологічну функцію.

Друга стадія — емпірична — пов'язана з одержанням емпіричного знання. Це передусім соціологічне дослідження, робота, як кажуть, на об'єкті, тобто збирання соціологічної інформації, її обробка та аналіз. У результаті цієї роботи можуть бути отримані емпіричні знання (статистичні дані або певні класифікації тощо), що дозволяють на їхній основі не тільки будувати теоретичне знання, але й формулювати практичні рекомендації.

Третя стадія — теоретична — пов'язана з одержанням теоретичного знання,

побудовою, наприклад, типології, формуванням і розвитком соціологічних теорій. Можливо,

що практичні рекомендації можуть бути розроблені лише на цій стадії, а не на попередній.

Можливо також, щодля формулювання практичних рекомендацій достатньо лише одного теоретичного дослідження з використанням наявних емпіричних знань без проведення спеціального емпіричного дослідження.

Слід запам'ятати, що підготовка аналітичного досліження, як правило, вимагає значних часових витрат, ретельно розробленої програми й інструментарію. Через це аналітичне дослідження істотно відрізняється від інших (раніше розглянули) видів соціологічного дослідження не тільки складністю і змістом свого підготовчого етапу та етапу збирання первинної соціологічної інформації, але й більш ретельним підходом до аналізу,

узагальнення і пояснення отриманих результатів.

Різновидом аналітичного дослідження можна вважати соціологічний експеримент. Його проведення припускає створення експериментальної ситуації шляхом зміни у той чи інший спосіб звичайних умов функціонування соціального об'єкта У ході соціологічного експерименту особлива увага приділяється вивченню "поведінки" тих чинників, що додають об'єкту нові риси і властивості. Підготовка і проведення будь-якого експерименту — справа достатньо трудомістка, яка погребує глибоких спеціальних знань і методичних навичок у дослідників.

У залежності від того, розглядається досліджуванний обєкт у статиці чи в динаміці,

можуть бути виділені ще два види соціологічного дослідження — крапкове і повторне.

Кралкове (чц разове) дослідження подає інформацію про стан і кількісні характеристики будь-якого соціального явища чи процесу в момент його вивчення. Ця інформація у визначеному змісті може бути названа статичною, оскільки відбиває нібито моментальний "зріз" об'єкта, але не дає відповіді на питання про тенденції його зміни у часовому просторі.

Така інформація маже бути отримана лише в результаті кількох досліджень,

проведених послідовно через визначені проміжки часу. Подібні досдідження, засновані на єдиній програмі та єдиному інструментарії, називаються повторними. Власне кажучи, вони являють собою спосіб порівнапьного соціологічного аналізу, спрямованого на виявлення динаміки розвитку соціального об'єкта. У залежності від поставлених цілей: повторне збирання соціологічної інформації може проходити у два, три і більш етапи. Тривалість часового інтервалу між первинною і повторною стадіами дослідження невизначена, тому що суспільні процеси мають неоднакову динаміку і циклічність. Найчастіше саме властивості соціального об'єкта підказують часові інтервали повторних дослідиень.

Особливим видом повторного дослідження є панельне. Припустимо, що в ході повторного дослідження з’ясовується ступінь ефективності вищої освіти. Зазвичай він визначаєтъся незалежно від того, ак змінився об'єкт за період між первинною і повторною стадіями дослідження. Панельне ж дослідження передбачає кількаразове вивчення тих самих об'єктів через задані інтервали часу. Тому для панельних досліджень доцільно дотримувати такі інтервали, що дозволяють максимально зберегти стабільність досліджувальної

сукупності об'єкта як за його величиною, так і за складом. Вони дають гарну можливість оновлювати і збагачувати інформацію, що відбиває динаміку, а також спрямованість розвитку соціального обєкта.

2. Структура програми соціологічного дослідження і основні методи збирання

інформації.

Проведення будь-якого соціологічного дослідження обов'язково починається з розробки його програми, яку називають стратегічним документом наукового пошуку, що містить всебічне теоретичне обгрунтування методологічних підходів та методичних прийомів вивчення досліджуваного соціального явища чи процесу. Тому в науково-методичній літературі програму соціологічного дослідження у структурному відношенні розглядають з точки зору таких питань: 1) загальні вимоги до програми; 2) методологічний розділ програми; 3) процедурний (або методичний) розділ програми.

Загальна мета соціологічного дослідження визначає зміст і структуруйого програми.

Метою теоретичних соціологічних досліджень є сприяння вирішенню соціальних проблем шляхом розробки нових підходів до їх вивчення, а метою прикладних досліджень — практичне вирішення поставлених соціологічних проблем із подальшим запропонуванням конкретних способів дій у визначений строк. Теоретико-прикладні і суто прикладні соціологічні дослідження мають переважно емпіричний характер, вони є підґрунтям досліджень теорій середнього рівня (спеціальних і галузевих) і вищого рівня

(загальнометодологічних, фундаментальних).

Таким чином, програма соціологічного дослідження має переважнодві функції: 1)

науково-пізнавальну (забезпечення теоретико-методичноїцілісності дослідження); 2) науково-

організаційну (забезпечення ефективності співпраці учасників дослідницького колективу,

розподіл роботи між ними задля наукового і науково-практичного результату). Завдяки цим функціям програма визначає місце конкретного соціологічного дослідження в загальному процесі розвитку наукового знання як на рівні загальносоціологічної теорії, так і на рівні теорій середнього рівня.

Узв'язку з цим у практиці соціологічних досліджень висувають такі загальні вимоги до програми: 1) її необхідність, щоб не було пошуків методом проб і помилок; 2) ідеологічна послідовність в усіх структурних елементах; 3) наявність у ній гнучкого варіанта.

Убагатьох літературних джерелах пропонується розширений варіантщодо кількості функцій програми соціологічного дослідження і теоретична, описова, інформаційна,

критична, прогностична тощо), але всі вони, на нашу думку, лише конкретизують науково-

пізнавальну і науково-організаційну функції як функції вищого рівня. Цим двом найбільш загальним функціям соціологічного дослідження відповідають насамперед і два розділи програми: 1) методологічний; 2) процедурний (або методичний).

I. Методологічний розділ програми соціологічного дослідження містить такі елементи або підрозділи:

1.Формулювання проблеми, тобто ситуації, яка вимагає невідкладного аналізу з метою вироблення рішення на рівні колективу, регіону, суспільства в цілому.

2.Визначення мети та постановка завдань дослідження, які конкретизують його загальну мету — цільову установку на кінцевий результат.

3.Визначення об'єкта та предмета дослідження: об'єкт випливає з формулювання проблеми, проблемної ситуації з усіма її суперечностями, а предмет випливає з об'єкта як його сторона (грань, аспект), що безпосередньо досліджується.

4.Уточнення та інтерпретація головних категорій і понять, тобто їх структурування,

всебічне пояснення їх змісту.

5.Попередній системний аналіз об'єкта дослідження, тобто систематизація літературних і практичних відомостей моделювання проблеми, що вивчається, її деталізація.

6.Розгортання робочих гіпотез — наукових припущень, які необхідно підтвердити або заперечити, з наступною емпіричною інтерпретацією, коли відбувається процес переходу від гіпотези до питань, що містяться в інструменті дослідження (анкеті або бланку-інтерв'ю).

Методологічний розділ програми соціологічного дослідження органічно взаємопов'язаний з її процедурним розділом. Якщо перший закладає методологію дослідження, то другий розкриває його процедуру, тобто послідовність дослідницьких операцій.

II. Процедурний (або методичний) розділ програми соціологічного дослідження складається з таких компонентів або підрозділів:

1. Визначення вибіркової сукупності, що обстежується, тобто обґрунтування системи вибірки. Система вибірки включає генеральну сукупність і сукупність вибіркову, які необхідно знати і науково складати. Генеральна сукупність — це вся сукупність одиниць спостереження, що має відношення до даної проблеми, хоча й може бути обмеженою територією, часом, професією, функціональними рамками. Вибіркова сукупність-це частина генеральної, безпосередній об'єкт вивчення за розробленою програмою відбору, відтворення характеристики генеральної сукупності на основі її репрезентації (представництва).

До основних типів вибірки належать: 1) випадкова, коли є повна інформація про генеральну сукупність (тут використовують таблицю "випадкового числа", добирання за датами народження, прізвищами, що починаються з літер, які є позначками чого-небудь); 2)

систематична, коли з генеральної сукупності відбирають представників з кожної десятої чи двадцятої людини (або за іншим кроком); 3) гніздова, коли відбирають деякі статистичні групи (гнізда), що підлягають дослідженню; 4) стратифікована, коли процедура складання вибірки розбивається на етапи, на кожному з яких змінюється одиниця відбирання.

Обсяг вибірки як загальна кількість одиниць спостереження, що увійшли до вибіркової сукупності, залежить від ступеня однорідності генеральної сукупності, потрібного рівня точності результатів, кількості ознак вибірки (такий обсяг повинен становити не менш як 5%

обсягу генеральної сукупності).

2. Характеристика методі в, що використовуються для збирання первинної соціологічної інформації. При визначенні методів збирання соціологічної інформації (аналіз документів, спостереження, опитування, експеримент тощо) слід брати до уваги таке: 1)

оперативність та економічність дослідження не повинні забезпечуватися за рахунок якості соціологічної інформації; 2) жоден з методів збирання соціологічних даних не є універсальним, тобто кожен з них має чітко визначені пізнавальні можливості. тому не існує взагалі "добрих" або "поганих" методів, а є методи, що адекватні чи неадекватні поставленим у дослідженні завданням; 3) надійність того чи іншого методу забезпечується не тільки його обґрунтованістю та відповідністю меті й завданням дослідження, а й дотриманням правил і процедур практичного застосування.

3.Структура інструментарію для збирання соціологічної інформації спрямована перш за все на виявлення необхідних якостей або відповідних сторін (аспектів) предмета дослідження. Отже, той чи інший блок питань та порядок їх розташування в інструментарії завжди має бути спрямований на виявлення необхідних властивостей предмета дослідження.

Усвою чергу, сам інструментарій у вигляді анкети, бланка-інтерв'ю, опитувального листа чи картки фіксації результатів спостереження повинен додаватися до програми дослідження як самостійний документ.

4.Логічна схема опрацювання первинної соціологічної інформації передбачає насамперед опрацювання, аналіз та інтерпретацію отриманих даних, а також формулювання на цій основі відповідних висновків і розробку певних практичних рекомендацій.

Така об'ємна структура програми соціологічного дослідження вивірена багаторічною соціологічною практикою і допомагає уникнути помилок як у процесіпроведення самого соціологічного дослідження, так і в процесі аналізу його результатів, формуванні висновків та розробці практичних рекомендацій.

Структурними компонентами робочого плану соціологічного дослідження виступають його етапи та різноманітні за видами і формою науково-дослідні й організаційно-технічні

процедури і операції. Усі вони можутьбути згруповані в чотири блоки згідно з послідовністю їх здійснення.

Перший блок робочого плану визначає порядок обговорення й затвердження програми та інструментарію дослідження; формування і підготовку групи до збирання первинної інформації (наприклад, анкетерів); проведення пробного (зондажного) дослідження;

внесення необхідних коректив у програму й інструментарій збирання первинної інформації за підсумками пробного дослідження; розмноження інструментарію (анкет, бланків-інтерв'ю,

карток спостереження тощо).

Другий блок робочого плану фіксує всі види організаційних та методичних робіт, що забезпечують чітке проведення польового дослідження, тобто масового збирання первинної соціологічної інформації. Тут передбачається також вибір відповідного місця і часу для опитування, інформування опитуваних (респондентів) про мету, завдання і практичні результати дослідження, а також централізоване збирання заповнених анкет, бланків-

інтерв'ю чи інших видів інструментарію.

Третій блок робочого плану охоплює всю сукупність операцій, які стосуються підготовки первинної інформації до опрацювання. Тут передбачається контроль за формуванням масиву інформації, яку необхідно ввестиу комп'ютер. Крім того, попередньо намічаються заходи й операції щодо кодування відкритих запитань та вибракування зіпсованих анкет.

Четвертий блок робочого плану включає всі види робіт, що стосуються соціологічного аналізу результатів опрацювання отриманих даних, обговорення форми і змісту попереднього та підсумкового наукових звітів, формулювання висновків і розробки відповідних практичних рекомендацій для замовника соціологічного дослідження.

Диференціація соціологічних методів дозволяє розглянути кожен з них окремо,

підкреслюючи його специфіку. Така диференціація має різні рівні, серед яких наймасштабнішим є виділення таких основних методівзбирання соціологічної інформації: 1)

аналіз документів; 2) опитування; 3) спостереження; 4) експеримент. Кожний з цих методів диференціюється за певними ознаками, а також має свою внутрішню структуру.

Метод аналізу документів — основний спосіб збирання даних у соціологічних дослідженнях, який передбачає отримання та використання інформації, зафіксованої у рукописних або друкованих текстах, на магнітних стрічках, кіноплівках, інших носіях соціальної інформації. Залежно від засобів фіксації даних документи розподіляють на: 1)

текстові; 2) статистичні; 3) іконографічні. Кожен з яких містить різноманітні форми документальних повідомлень.

Аналіз документів буває зовнішнім та внутрішнім. Зовнішній аналіз документів пов'язаний з появою документа, його загальною характеристикою, видом, формою,

обставинами формування, автором, метою створення, надійністю і вірогідністю. Внутрішній аналіз документів — це дослідження їх змісту, сутності інформації, що в них міститься, у

контексті завдань дослідження за відповідною схемою, визначенням текстових індикаторів ключових понять концепції дослідження.

Ще один соціологічний метод — найпоширеніший, багато в чому універсальний —

метод соціологічного опитування. Його основу становитьсукупність запитань респондентові, відповіді якого є необхідною для долідника інформацією. Опитування — це метод одержання первинної соціологічної інформації, що грунтується на усному або письмовому зверненні до людей за допомогою анкети, наслідки якого важливі на емпіричному й теоретичному рівнях.

Запитання, які соціолог закладає в анкету та адресує респондентові, поділяються на такі: 1) результативні (змістові) — щодо змісту об'єкта;

2) функціональні, за допомогою яких упорядковується сам процес опитування.

Функціональні запитання, у свою чергу, диференціюються на такі: а) функціонально-

психологічні (для усунення напруженості); б) запитання-фільтри (для визначення того, чи належить респондент до вказаної групи); 3) контрольні запитання (для перевірки вірогідності даних).

Крім того, залежно від наявності можливих відповідей запитання диференціюються на такі: 1) відкриті (можливі відповіді не пропонуються); 2) закриті (пропонуються можливі відповіді). Існує кілька закритих запитань: а) "так — ні"; б) альтернативні; в) запитання-

меню. Альтернативні відрізняються від варіанту "так — ні" врівноваженістю формулювання,

тобто вони містять обидві можливі відповіді. Різновидом альтернативного є шкальне запитання, коли респондент відзначає інтенсивність одного з варіантів. Запитання-меню не виключає один з варіантів, а навпаки, пропонує (меню) кілька варіантів відповідей.

Опитування передбачає чіткість формулювань, їхню зрозумілість для респондента,

звернення до нього щодо мети, змісту, механізму відповідей, диференціацію опитування за місцем проживання та роботи. За характером взаємодії виділяють такі види опитування: 1)

анкетування; 2) інтерв'ювання.

Кожен з видів анкетування також позначений певною внутрішньоюструктурою. Так,

анкетування поділяється на пресове (анкети друкуються засобами масової інформації з проханням надіслати їм відповіді); поштове(анкети розсилаються поштою); роздаткове

(анкети роздаються групою осіб, зосереджених у певному місці).