короткий конспект религиоведение

Розділ 1. Релігієзнавство як наука

релігій — політеїстичні (окрім монотеїстичного іудаїзму — релігії єврейського народу).

Запам’ятайте: Політеїзм (від грець. «poly» багато та «theos» — бог) — це віра в існування великої кількості богів та духів, що ототожнюються з різними силами природи та певними суспільними функціями.

Для етнічних релігій характерні наступні риси:

1)Їх творцями є етноси, тому вони мають яскраво виражений ет нічний характер. Релігії єгиптян, вавілонян, греків, римлян, іудеїв відображають загалом духовну традицію цих народів, вони унікальні, абсолютно неповторні і розвиваються в реальній соціальній і духовній життєдіяльності цих народів.

2)Ці релігії мають обмежене поширення, частіше за все їх дія роз повсюджується тільки на території життя конкретного етносу.

3)Для етносу така релігія є головною консолідуючою силою, яка виражає єдність етносу, його культурну і духовну цілісність.

4)Більшість релігійних етнічних вірувань є політеїстичними. У політеїстичних національно державних релігіях виникає пантеон богів, уособлюючих різноманітні явища природи і види людської діяльності, різні сторони суспільного, духовного й особистого життя людей. (Класичним взірцем багатобожжя є давньогрецька або давньо римська релігія).

5)Всі національно етнічні релігії є анімістичними, вони мають до сить розвинуті релігійні уявлення, що стосуються різних одухотворе них істот, душ та духів. (Наприклад, в язичницькій слов’янській міфо логії існували повір’я, пов’язані з духами трясовин, річок, лісів і навіть окремих селищ: русалками, домовиками, лісовиками та ін.). (Згадайте:

Анімізм (від лат. «anima» — душа) — це віра в існування нематеріальних духовних істот, або самих по собі, або втілених в матеріальні тіла).

До національно етнічних релігій відносяться: індуїзм, синтоїзм, конфуціанство, даосизм, іудаїзм (це ті, які існують і досі); а також релігійні системи древніх єгиптян, греків, римлян, слов’ян, балтів, кельтів та інших народностей стародавнього світу.

1.2.3.Світові релігії

Третім, і самим розвиненим типом релігії є світові релігії. Їх три: буддизм, християнство та іслам. На противагу від національно етнічних релігій, світові релігії не політеїстичні, вони монотеїстичні (окрім буддизму).

– 11 –

Я. Л. Романенко$Бурлуцький

Майте на увазі: Монотеїзм (від гр. «mono» — один та «theos» — бог) — це релігійна віра в Єдиного Бога, Який вільно творить Світ та діє в ньому, але Сам, у Своїй сутності, перебуває за його межами.

Розглянемо всі ці три світові релігійні системи в загальному ог ляді:

Буддизм:

Буддизм виник в Індії в VI Vст. до н. е. в противагу кастовому інду їстському брахманізму. Буддизм існує в двох головних різновидах: «хінаяна» та «махаяна». Засновником цієї релігії був принц Сідхартха Гаутама або Будда («просвітлений»). В класичному буддизмі немає поняття про Бога, але є поняття про спасіння від страждань та пере роджень у інших тілах («круговорот сансари»). Священна книга буд дистів — Трипіттака («три кошика»). В основі віровчення буддистів «чотири шляхетні істини»: життя — це страждання, причина страж дань — наші бажання та пристрасті, можна зупинити страждання, шлях звільнення від страждань полягає у відмові від бажань та при страстей. Досягти спасіння («нірвани») можна за допомогою шляху з восьми щаблів, який, окрім всього іншого, містить у собі вимоги бути правдивим, чесно заробляти на життя, не завдавати шкоди будь якій живій істоті (принцип «ахімси»).

Християнство:

Християнство виникає на рубежі старої і нової ер, на початку I ст. нашої ери в Римській імперії на території іудейської Палестини. Зас новником цієї релігії є Ісус Христос, ім’ям якого і названа релігія. У своєму історичному розвитку християнство розпалося на три напря ми — католицизм і православ’я (розкол 1054 р.), та протестантизм (се редина 16 ст.). У центрі християнства — вчення про Святу Трійцю та образ Ісуса Христа, який вважається Сином Божим, тобто людиною і Богом одночасно. Християнство має одне з самих розвинених віров чень, основою якого є Священне писання — Біблія, тобто записані слова Самого Бога та його учнів та пророків. Головна істина христи янства та, що Бог — є Любов, і Він створив увесь всесвіт своєю волею заради того, щоб поділитись цією любов’ю з людиною. Бог так лю бить людей, що не пошкодував життя Свого Сина заради спасіння людства від зла та вічної загибелі, що були б у противному випадку неминучими для кожного після гріхопадіння наших прабатьків у Раю.

Іслам:

Іслам третя світова релігія, яка виникла в VII ст. на Аравійському півострові, її заснував на ґрунті арабських племінних релігій та біблейської традиції пророк Мухамед. Це наймолодша світова релі

– 12 –

Розділ 1. Релігієзнавство як наука

гія, але за кількістю послідовників вона займає друге після християн ства місце. Священна книга мусульман Коран (дослівно «читання вго лос»). Іслам (в перекладі «покірність») вчить повній покірності волі Єдиного Бога — Аллаха, та тій долі, яка дана кожній людині Їм від народження. Аллах не є а ні добрим Богом, а ні злим, але саме Він створив світ та нагороджує після смерті вірних Йому, та карає невірних. В основі віровчення ісламу сім принципів: віра в єдиного Бога — Ал лаха, віра в ангелів, довіра божественним книгам, довіра пророкам, віра в кінець світу та страшний суд, віра в божественне приречення, долю. Послідовників пророка Мухамеда та шанувальників Аллаха звуть мусульманами (тобто «відданими»).

Загалом для світових релігій характерні наступні риси:

1.Послідовний монотеїзм — тобто віра в одного Бога.

2.Відкритий характер цих релігій — тобто можливість вільного вступу для всіх бажаючих без обмеження у віці, статі, соціальному стані

іт. ін.

3.Космополітичний характер — тобто поширення по всій пла неті, що припускає відсутність в самій релігії жорсткої обмеженості територіальної, чи етнічної, чи державної.

4.Світові релігії мають етичний характер і націлені на порятунок — шлях до порятунку людини лежить вже не через жертвоприносини, як в родоплемінних культах та національно етнічних релігіях, а через позитивну етичну поведінку і служіння Богу.

1.3. Основні теорії виникнення релігій

Існування такого суспільного феномена як релігія впродовж бага тьох тисячоліть історії людства залишається найбільшою загадкою для сучасної науки. Висуваються різні гіпотези що до того, як саме могла з’явитись релігія, але жодна з них не може бути доведена науковим шля хом, бо коріння релігії сягають таких далеких історичних епох, про які ми знаємо дуже мало, а інколи навіть і нічого не знаємо. Саме тому в релігієзнавчій науці існує декілька ймовірних теорій виникнення релігії.

Основні релігієзнавчі теорії виникнення релігії:

1.Натуралістична теорія: ідея Бога та релігія взагалі виникли як результат страху людини перед грізними явищами природи (римсь кий поет Лукрецій І ст. до н. е.).

2.Анімістична теорія (або психологічна): релігія виникла як уява про необхідність існування іншого, потойбічного світу, на що нас на

–13 –

Я. Л. Романенко$Бурлуцький

штовхують сновидіння, галюцинації, міражі, примари тощо (філо софська школа Психоаналізу, ХІХ ст.).

3.Антропоцентрична теорія: віра в Бога та релігія виникають внас лідок обожнення людиною своїх кращих рис та прагнень, ототожнен ня себе з божеством (Л. Фейєрбах, ХІХ ст.).

4.Соціальна теорія: релігія є формою суспільної свідомості, ре зультат історичного розвитку суспільства, вона обумовлена почуттям безсилля перед природою та соціальним гнітом (марксистсько ленін ська школа філософії кін. ХІХ — сер. ХХ ст.).

5.Феноменологічна теорія: ідея Бога та здібність до віри є закладе ними в людину від самого народження певною Божественною Пер шоосновою, Творцем Всесвіту за для того, щоб людина могла вірно відчувати та розуміти своє походження (Т. Аквінський, ХІІІ ст.).

6.Теологічна (або богословська) теорія: релігія з’явилась в резуль таті надприродного божественного одкровення, тобто люди не самі вигадали релігію, але ті духовні сили, які створили Всесвіт, самі по відомили нам як це відбувалось і для чого (Отці церкви ІV ст.).

І, незважаючи на те, яку з цих теорій виникнення релігії ми буде мо вважати дійсно істинною, слід пам’ятати, що віра взагалі то є од нією з фундаментальних людських здібностей, і ми маємо її від само го народження.

– 14 –

РОЗДІЛ 2

Світові релігії

План:

2.1.Загальна інформація

2.2.Релігія Буддизму: історія розвитку та віровчення

2.3. Релігія Ісламу: історія розвитку та віровчення

2.4. Християнська релігія: історія розвитку та віровчення

2.1.Загальна інформація

Всучасному світу за статистикою більшість віруючих (близько трьох з половиною мільярдів людей) належить саме до Світових релі гійних систем: християнства, ісламу (або мусульманства) та буддизму. Це означає, що вивчання цих релігій є дуже важливим для кращого порозуміння між людьми різних націй, рас та культур.

До речі, релігійних людей у сучасному світі набагато більше, аніж нерелігійних: віруючих релігійних людей налічується десь понад чотири з половиною мільярди, у той час як невіруючих та атеїстів тільки від вісімсот мільйонів до мільярда.

Буддизм, християнство та іслам називають світовими релігіями, по перше, тому, що вони є найпоширенішими у світі релігійними си стемами, а, по друге, тому, що їх віровчення не призначається якійсь окремій нації, або соціальній групі, навпаки, воно має універсальний характер і претендує на виключну істинність: послідовником однієї з цих релігій може стати будь хто, незважаючи на свій вік, стать, по ходження або соціальний статус.

(До речі, іудаїзм, релігію древніх та сучасних євреїв, інколи відно$ сять і до світових релігій, бо, незважаючи на те, що ця релігія має чітко виражені національно$етнічні ознаки, вона розповсюджена по всьому світу, як і представники єврейського народу, та вона не є політеїстич$ ною, але є монотеїстичною, як і більшість світових релігій, окрім того, від неї беруть свій початок християнство та іслам).

Найчастіше за все світові релігії вивчаються у порядку їх виник нення: спершу — буддизм, який народився у середині І тисячоліття до нашої ери; потім — християнство, початок якого відносять до пер

–15 –

Я. Л. Романенко$Бурлуцький

шого сторіччя нашої ери; і, нарешті, — іслам, що з’явився у сьомому сторіччі нашої ери. Але нерідко світові релігії розглядають, врахову ючи відмінність у кількості послідовників, що до них належать: на першому місці за кількістю віруючих знаходиться християнство: до нього належить приблизно два мільярди людей; потім йде мусуль манство, яке нараховує близько одного мільярда послідовників; і на останньому місці — буддизм, який має десь триста п’ятдесят мільйонів віруючих. Ми будемо спиратись, при викладанні учбово го матеріалу, саме на цей останній критерій, розглядаючи світові релігії у такій послідовності: від найменш поширеного буддизму пе рейдемо до більш поширеного ісламу і закінчимо найбільш розпов сюдженим християнством.

2.2. Релігія Буддизму: історія розвитку та віровчення

Буддизм виник між 500–600 рр. до н. е. в Індії, його засновник — принц із племені шак’їв Сіддхартха Гау тама на прізвисько «Будда», що в перекладі означає: «ос вітлений віщими знаннями». Гаутама з дитинства був оточений розкішшю та турботою, але він ніколи не ба чив людського страждання, тому коли одного разу під

час прогулянки принц побачив поховальну процесію, тяжко хвору лю дину, немічного старого та аскета, він полишає отчий дім, молоду дру жину та сина і стає монахом, щоб власноруч знайти шлях порятунку від страждань. Врешті решт він досягає просвітлення і сам стає вчителем, щоб проповідувати іншим шлях звільнення від страждань, який він відкрив. Впродовж майже сорока років Будда, оточений учнями, ходив горами й долинами, проповідуючи своє вчення. Помер Будда, згідно з легендами у 80 літньому віці у той самий день, в який народився і отри мав прозріння, у день травневого повномісяччя. Вже після смерті Будди декотрі його послідовники почали покланятися йому як богу. В первіс

ному буддизмі було відсутнє таке поняття як бог: Будда ніколи не називав богом сам себе, говорячи, що він є лише вчителем, який показав шлях звільнення від страждань. Також Будда нічого не проповідував про будь яко го бога взагалі, але і не заперечував, що той в принципі може існувати. Будда казав, що людині не дано знати є бог, чи ні, бо пізнавальні здібності людини занадто обмежені для того, щоб мати певне знання про це.

Сутність вчення Будди розкривають «чотири святі істини» та «свя тий восьмирічний шлях», які, згідно з переданням, він сам проголо сив на своїй першій проповіді:

– 16 –

Розділ 2. Світові релігії

Чотири святі істини:

1.Жити — значить страждати; 2.Причина страждань — наші бажання;

3.Для звільнення від страждань, необхідно позбавитись своїх ба жань;

4.Щоб позбавитись від бажань треба дотримуватись «восьмирічно го шляху» Будди.

Восьмирічний шлях:

1.Вірне світосприйняття (розуміння чотирьох святих істин); 2.Вірне прагнення (бажання діяти згідно з чотирма святими істи

нами); 3.Вірне мовлення (уникнення брехні, грубощів, наклепів тощо);

4.Вірні діяння (не наносити шкоди живим істотам); 5.Вірний спосіб життя (добувати хліб насущний чесним шляхом);

6.Вірні зусилля (наполегливість у боротьби з поганими вплива ми);

7.Вірне розуміння (постійна відчуженість від всіх мирських при хильностей);

8.Вірне зосередження (досягнення внутрішнього спокою, повної незворушності).

Згідно з вченням Будди, яке записане його учнями в книзі «Тріпіта ка» (в перекладі «три кошика»), все існуюче, у тому числі і людина, складається з «дхарм» — простих елементів, що постійно змінюються і утворюють різні комбінації. Людина також є лише комбінацією еле ментів дхарм, але тільки вона здатна зруйнувати окови «сансари», тоб то вічного колеса перероджень, та закон «карми», згідно з яким все живе повинно після своєї смерті народжуватись знову тільки в інших тілах. Увесь ланцюг перероджень в інших тілах залежить від того як поводила себе людина, коли вела свідоме життя: була вона доброю, чи лихою, бо чим зліше була людина, тим більш небажане тіло вона отримає після смерті (наприклад, комахи, чи плазуна). Взагалі смерть, згідно з вченням буддизму, не позбавляє від мук життя, вона сама є стражданням і призводить до переродження у іншому тілі та подаль шого страждання. І оскільки земне буття є майже безперервним страж данням, метою людського існування є, дотримуючись вчення Будди, спочатку отримати «бодхі», тобто просвітлення, а потім досягти «нірва ни» (в перекладі «вгасання»), тобто абсолютного спокою, небуття; і, таким чином, перервати ланцюг безкінечних перероджень.

Для досягнення кінцевої мети всього життя, буддист повинен до тримуватись певних моральних заповідей («панчашила»). Моральні

– 17 –

Я. Л. Романенко$Бурлуцький

заповіді буддизму носять характер заборон: 1) не вбивати жодної живої істоти («ахімса»), 2) не брати чужої власності, 3) не торкатися чужої дружини, 4) не говорити неправди, 5) не їсти м’яса та не пити вина. Взагалі послідовники Будди не повинні платити злом на зло, захища ти інших від насильства, мститися за несправедливість. Буддист спо кійно, терпляче ставиться до зла, ухиляючись лише від співучасті в ньому. Положення буддизму про непротивлення злу насильством, зак лики до терпіння примиряють віруючу людину з її долею, роблять її пасивною та покірною.

Єдиний культ буддизму (культ (від лат. «поклоніння, вшануван ня») — це відособлена релігійна група зі своїм унікальним віровченням) поділяється на чотири різних школи або течії: «Махаяна» (в пере кладі — «Велика колісниця), «Хінаяна» («Мала колісниця»), Ламаїзм або тібетський буддизм та «Дзен» (у перекладі — «споглядання»), або «Чань» буддизм.

Буддизм Махаяни або «широкої течії» ґрунтується на вірі в те, що стати просвітленим та врятуватись може кожен, незважаючи на те, чи є він ченцем, чи ні. Основу релігійної організації буддизму Махаяни скла дає група віруючих мирян, очолюваних ченцем, які групуються навко ло певного храму. Їхні головні релігійні обов’язки — виконувати п’ять моральних заборон і жертвувати на користь чернечої громади.

Хінаяна або чернечий буддизм заперечує можливість досягнення просвітлення та спасіння у миру, вважається, що тільки справжній аскет може вибороти стан Будди та увійти в нірвану. Життя ченців Хіна яни досить суворе: вони носять тільки простий одяг, їдять раз на добу, тяжко працюють, багато часу присвячують молитвам та медитації.

Ламаїзм або тібетський буддизм сформувався протягом VII–IX ст. на території Тибету. Ламаїзм («лама» — це чернець) надає Будді атрибути вищого божества, творця «істинної сутності світу». Ламаїзм — політе їстична релігія (тобто релігія «багатьох богів»), її пантеон включає до себе «будд», «ідамів» (божества охоронці), «джармапалів» (захисники віри) та інші божества. Без вчення Будди неможливе спасіння, вчить ламаїзм, але вірно викласти це вчення може лише лама, чия допомога є необхідною умовою досягнення блаженства і позбавлення гріхів. Шанування лами розглядається як шанування самого Будди. Глава всіх тібетських буд дистів — «панчен лама», він вважається живим буддою Амітабхи, дру гим по значущості є «далай лама», тобто вищий лама, який шанується як земне втілення божественного вчителя Бодхисатви Авалокі Швари.

Дзен буддизм, згідно з переказами, виник завдяки індійському монаху за ім’ям Бодхідхарма, який у 520 р. прибув до Китаю і заснував

– 18 –

Розділ 2. Світові релігії

там особливу «езотеричну», тобто призначену лише для вузького кола «посвячених», школу буддизму. Ця школа отримала назву «чань» (на японській мові — «дзен»), що походить від індійського слова «дх’яна» — «споглядання». Дзен буддизм відрізняється від інших течій буддизму, насамперед, тим, що в ньому більше уваги приділяється містичним еле ментам: вважається, що найкращою формою передавання знання є не проповідь, а пробудження вищих внутрішніх почуттів («від серця до серця»), завдяки якому людина може отримати раптове просвітлення, прозріння істини. Основною формою організації дзен буддизму є чер нечий монастир, в якому крім фізичної праці та медитації обов’язко вим є дотримання складного ритуалу, що супроводжується великою кількістю дій символічного змісту. Також в монастирях дзен буддизму щомісячно протягом 7–8 днів проходять обов’язкові духовні сесії, під час яких ченці по 17–18 годин на добу займаються медитацією. Їхня мета — досягти високого ступеня зосередження, втратити відчуття осо бистого «я» і зануритися у абсолютне «бездум’я», віддатися «Пустоті» й «Абсолютному Небуттю». (До речі відомий за фільмами та оповідання ми Шаолінський монастир, в якому народилась унікальна система бой ових мистецтв, — це монастир саме дзен буддизму).

Наприкінці 50 х років ХХ ст. буддизм, переважно у формі дзен, набув популярності також в Європі та Америці. Різноманітні течії «битніків» та «хіпі» вбачали в ньому ідейне виправдання морального нігілізму, побутової розпусти, повну зневагу до соціальних обов’язків. У той самий час інтелігенція намагалась в цій модній течії знайти ефек тивний засіб психотерапії, здатний послабити тиск «безглуздого світу», альтернативу світській європейській культурі, що знаходилася в кризі. І нарешті свою роль відіграла добре поставлена реклама, яка подавала вчення та практику буддизму як панацею від усіх хвороб сучасного світу.

2.3. Релігія Ісламу: історія розвитку та віровчення

Релігія ісламу (або інакше мусульманство) ви никла на початку VII ст. на Аравійському півост рові. В перекладі з арабської «іслам» означає покірність, а того, хто прийняв цю релігію, нази вають відданим, тобто «мусульманином». Заснов ником ісламу прийнято вважати пастуха Мухаме да, який у 610 р. оголосив себе посланцем Єдино го Бога — Аллаха і завдяки своїм прибічникам вог

нем та мечем почав підкорювати новій релігії аравійські міста. Вже після смерті Мухамеда іслам поширився на всьому Аравійському півострові

– 19 –

Я. Л. Романенко$Бурлуцький

та майже по всьому Ближньому Сходу, проникнувши також в Індію, Середню та Малу Азію, Європу. Нині іслам є найпоширенішою після християнства релігією у світі. Священною книгою мусульман є Коран (що означає «читання вголос»), він створювався впродовж майже 100 років, і містить в собі розповіді про створення світу та кінцевий страш ний суд, давньоарабський фольклор, молитви та заклинання, міфи, ска зання про пророків, вказівки, які регулюють суспільні й сімейні сто сунки (наприклад, ті, що дозволяють багатоженство). Другим після Корану джерелом віри мусульман є Переказ («Сунна» у мусульман сунітів та «Ахбари» у мусульман шиїтів). У Переказі поряд із релігійни ми догматами містяться різні моральні повчання, викладено принци пи взаємостосунків з окремими людьми та цілими народами, ставлен ня до жінки, власності тощо. Положення Корану і Переказу покладено в основу мусульманського права — «шаріату», в якому чітко виявлено суть ісламу.

Мусульмани вірять не тільки в істинність Корану, але і в біблійні книги Одкровення, згадані у ньому: Псалми Давида («Забур»), Тору Мой$ сея («Таврат»), Євангеліє Ісуса Христа («Інджил») та світки Авраама («Сухуфи Ібрахім»), але трактуються ці тексти інакше, ніж у самих біблійних релігіях. Взагалі$то в ісламі чимало запозичень з іудаїзму та навіть християнства, але всі вони є переінакшеними та переосмислени$ ми для відповідності вченню мусульманської релігії.

Іслам має просту догматику («іман») але складну культову прак тику («дін»):

Догматика або віровчення ісламу має сім головних заповідей: 1.Вірити в Єдиного Бога — Аллаха; 2.Вірити в ангелів, посланників Аллаха;

3.Вірити Корану, Переказу («хадіс») та всім книгам Божим; 4.Вірити всім Божим пророкам, а, найголовніше, Мухамеду; 5.Вірити в Кінець Світу та страшний Божий суд; 6.Вірити в Божественне приречення, яке визначає долю кожного

(«кісмєт»); 7.Вірити в майбутнє воскресіння померлих на страшному суді та

відплату у загробному житті.

Зверніть увагу на те, що згідно з вченням ісламу сам Бог — Аллах не є ані добрим, ані злим по Своїй природі (наприклад, в християнстві, на впаки, Бог вважається абсолютною добротою, самою любов’ю). В ісламі Аллах вище добра чи зла, тому Він може бути добрим чи злим до людей в залежності від обставин та потреби, це робить можливим в мусульманській релігії виправдання наявності зла та страждання у людському житті.

– 20 –