короткий конспект религиоведение

Розділ 2. Світові релігії

Єдинородного Сина Божого Ісуса Христа, що є по своїй природі Бо голюдиною, в Божественність Святого Духа. Загалом, православне віровчення та обрядовість, на відміну від інших християнських цер ков, майже не змінились з епохи Вселенських Соборів. Це пояснюєть ся консервативним характером Ортодоксальної Церкви, глибокою повагою до історичних традицій та шануванням пам’яті апостолів і їх учнів, святих отців минулих епох. В православ’ї існує сім благодатних обрядів чи «таїнств», через які віруюча людина отримує дари Святого Духа: хрещення, сповідь, причастя, миропомазання, священство, єле освячення або соборування та шлюб. Православні шанують ікони, тобто зображення Спасителя, Божої Матері, ангелів, тощо (але, на відміну від католиків, в православ’ї немає скульптур релігійного змісту). Іконам не вклоняються, як Богу, вони слугують для зосеред ження на об’єкті молитов та для наочного нагадування історії людсь кого спасіння. Також вважається, що ікона та будь яка освячена в ім’я Бога річ може слугувати провідником божественної благодаті, тобто енергії Святого Духа, яка допомагає слабкому людському єству боро тися з гріхами та неодмінно творити добро, на що сама людина без божої допомоги не спроможна. Ієрархія священства складається, згідно з євангельською традицією, з трьох ступенів: єпископи, пре світери, диякони. В Православ’ї є чернецтво та монастирі, але немає обов’язкової обітниці безшлюбності для священників, як у Католи цизмі. Священиком може стати будь який чоловік (не жінка) висо ких моральних якостей та твердої віри, якщо він успішно пройде курс трирічного навчання у Духовній семінарії, на зразок апостолів, яких саме три роки вчив Ісус Христос під час своєї земної проповіді. Наша країна історично також є православною, оскільки після хрещення Русі князем Володимиром у 988 році східнослов’янська культура та пи семність розвинулися у тому вигляді, якими вони в більшості є і за раз, і взагалі формування вітчизняної культури проходило під суттє вим впливом східного православного християнства. В сучасній Україні діє три православні церкви: Православна Церква Московського Пат ріархату (УПЦ МП) — з 1687 року; Православна Автокефальна Церк ва (УАПЦ) — з 1919 року; і Православна Церква Київського Патріар хату (УПЦ КП) — з 1992 року.

До речі, українська національна ідея від самого початку свого фор$ мування у «Козацьку добу» (XVI$XVIII ст.) була безпосередньо пов’язана із ідеологією та суспільною діяльністю Православної Церкви (недаремно у цю епоху козаки називали себе «лицарями$захисниками народу руського та віри православної»).

– 31 –

РОЗДІЛ 3

Історія релігії та сучасність

План:

3.1.Феномен релігії. Релігія у наш час

3.2.Світова релігійна статистика. Перспективи розвитку релігій у сучасному світі

3.3.Українська релігійна статистика. Особливості релігійного законодавства на Україні

3.1.Феномен релігії. Релігія у наш час

Згадаємо: Релігія пов’язана з дуже давньою сферою життя сус пільства, релігія — результат людської соціальної діяльності, яка об’єд нує в собі культурну, соціальну і особисту системи в смислове ціле. Релігія існує в суспільстві не як чужорідне йому тіло, але як один з виявів життя соціального організму. Релігія — частина суспільного життя, від якого не може бути ізольована, так міцно вона вплетена в тканину соціального життя. Як ми вже говорили, релігія — це те, що робить людське життя осмисленим, вона забезпечує її найважливішим компонентом «значенням». Це відбувається завдяки тому, що релігія дає картину світу (космосу, універсуму), в якій несправедливість, страждання, смерть, все те, що робить життя трагічною невдачею, як виявляється, володіє значенням і значенням в тій перспективі «ос танньої або кінцевої реальності», яку пропонує релігія в своїй картині світу. Сильним робить людину знання того, навіщо вона живе. Особ ливість релігійного погляду на світ, яка дає можливість справитися із загрозою особистої смерті, в тому, що кожне явище розглядається, як таке, що має значення внаслідок його зв’язку із загальною картиною світу в його граничному, кінцевому значенні. Релігійне світорозумін ня, на відміну від наукового, виражається в ціннісних поняттях. Релі гія допомагає людям усвідомити себе як моральну спільність, скріпле ну загальними цінностями і загальними цілями. Релігія сприяє ста більності суспільства, встановлюючи норми, які корисні для даної со ціальної структури і тим самим створює передумови для того, щоб лю дина виконувала моральні зобов’язання. Оскільки все ж ці заборони порушуються людьми, більшість релігій мають в своєму розпорядженні

– 32 –

Розділ 3. Історія релігії та сучасність

способи відновлення і підтримки прагнення до дотримання зобов’я зань, очисні і спокутні обряди, які можуть дозволяти, знімати почут тя провини і посилювати його. Релігія є символічною системою для сприйняття цілісності світу. Вона забезпечує контакт індивіда зі світом як з єдиним цілим, в якому життя і дія мають певні кінцеві значення. Релігійні символи і поняття забезпечують стійкість і міцність людсь кого існування, додаючи йому певне значення. Релігія освячує норми

іцінності людського життя і гарантує тим самим соціальний порядок

істійкість соціального світу. Більш того, релігія, як вважають деякі спеціалісти, не тільки виникла разом із самою людиною, але і ніколи не зникне тому, що здатність до віри є в кожної людини від самого народження. В тваринному світі немає релігії, бо тваринам не власти ва свідомість, а віра — є однією з фундаментальних властивостей свідо мості, яка притаманна тільки людям. Ось чому історична наука не знає жодного абсолютно безрелігійного суспільства, а також не знайдеть ся і жодної людини, яка б взагалі ні в що ніколи не вірила б. Недарма ми з упевненістю стверджуємо, що атеїзм — це по суті така ж віра, як і релігійна, тільки з протилежним значенням, бо наука неспроможна а ні довести існування Бога, а ні спростувати. До речі, саме цим можна пояснити небувалий розквіт релігій у сучасному світі, бо, незважаючи на достатньо високий рівень наукового знання, релігія зараз не тільки не зникає, але і стає дедалі більш популярною і значущою. На сучас ному етапі історії нашої країни особливе місце серед соціальних, істо ричних, психологічних факторів національно духовного відроджен ня зайняв фактор релігійний. В Україні, по суті, розпочався новий етап розвитку релігійних конфесій. Він породив безліч проблем, пов’яза них з нормалізацією релігійного життя, пошуками шляхів урегулю вання міжцерковних відносин, зокрема подолання гострих і болючих міжконфесійних конфліктів на основі конституційних положень принципу свободи совісті й відповідного законодавства про правове регулювання діяльності релігійних організацій. Ще раз нагадаємо, що вірне орієнтування навколо релігійно церковних питань як доктри нального, так і практичного характеру — необхідна умова гуманітар ної освіченості фахівця будь якого профілю, він повинен мати уяв лення про духовну спадщину людства, загальнолюдські цінності, зо середжені у вченнях різних релігій і, насамперед — «світових». Це за вдання буде для нас ще більш важливим, якщо ми візьмемо до уваги той факт, що в сучасному світі релігійних людей або «віруючих» у чо тири рази більше від атеїстів або «невіруючих».

–33 –

Я.Л. Романенко$Бурлуцький

3.2.Світова релігійна статистика. Перспективи розвитку релігій у сучасному світі

Представимо сучасну релігійну статистику щодо найбільш поши рених у світі релігій у вигляді таблиці:

– 34 –

Розділ 3. Історія релігії та сучасність

Перспективи розвитку релігій у сучасному світі.

Як повідомляє агенція «Інтерфакс» від 03.04.2009, Віктор Єленський, президент Української асоціації релігійної свободи, стверджує, що християнство в недалекому майбутньому втратить свою європейську ексклюзивність. Через півстоліття, вважає він, у десятці країн з найбільшим християнським населенням не буде жодної європейської країни, цілком ймовірно це будуть: США, Китай, Бразилія, Конго, Індія, Мексика, Нігерія, Філіппіни, Ефі опія та Уганда. Згідно з даними В. Єленського, кожен день хрис тиян стає більше у світі десь на 56 тисяч, але, якщо в Африці кількість християн зростає на 23 тисячі, то в Європі їх кількість повільно зменшується. У той самий час в Європі зростає кількість мусульман, що пов’язано з особливостями міграції та демографії

вцьому регіоні. Сьогодні тут їх налічується близько 16 мільйонів, що можна порівняти з населенням невеликої європейської краї ни типа Нідерландів. В майбутньому столітті на мапі світу оста точно намітяться 20 країн, де співвідношення християн та мусуль ман буде приблизно рівним, що неминуче призведе до напружен ня у взаємовідносинах і навіть до релігійних конфліктів. Вже за раз у Брюсселі, столиці Європейського Союзу, загальна кількість мусульман складає 20 % від всього населення, в Лондоні — 8 %, а

вПарижі — 12 %. При чому донедавна мусульман в Європі було зовсім небагато. В 1950 році у всіх західноєвропейських країнах налічувалось тільки 300 тисяч мусульман, по декілька тисяч у ве ликих портових містах. Але у 1970 році мусульман в Європі було вже 2,7 мільйона, а сьогодні їх стало вже в шість разів більше. Ре лігійних протистоянь чи навряд вдасться уникнути, враховуючи той факт, що за статистикою більша частина мешканців нашої планети виступає проти рівного відношення до представників всіх релігій та права сповідувати будь яку релігію в їх рідних країнах. Так згідно з даними агенції «Інтерфакс Релігія» від 12.12.2008 року, більшість мешканців у 20 різних країнах світу вважають недопус тимим прозелітизм (обертання людей однієї віри в іншу), а багато з них і проти рівного відношення до людей різних віросповідань та права сповідувати будь яку релігію. Проти обертання людей в іншу віру висловилось 51 % опитуваних, при чому найвищі по казники серед тих, хто був «проти» — в європейських та ісламсь ких країнах: в Палестинській Національній Автономії — 78 %, в Індонезії — 72 %, в Єгипті — 67 %, у Франції — 64 %, в Азербай

–35 –

Я. Л. Романенко$Бурлуцький

джані — 63 %, в Росії — 62 %, в Польщі та Йорданії — 60 %, в Бри танії — 57 %, в Туреччині — 55 %, в Італії — 53 %, а в Індії — 52 %. Окрім цього, як відзначають дослідники, багато мешканців цих країн виступають одночасно і проти права сповідувати на їх бать ківщині будь яку релігію, найбільші показники що до цього пи тання в Єгипті — 67 %, на Україні — 54 %, в Йорданії — 51 %, Південній Кореї — 50 %, Росії — 38 %, Німеччині — 36 %, Бри танії — 33 % та Італії — 30 %. Проти рівного відношення до всіх релігій також активно висловились мешканці Польщі — 46 %, Єгипту — 45 %, Росії — 44 %, України — 40 %, Палестинської Ав тономії — 36 %, Азербайджану — 31 %, Франції — 28 %, Германії — 26 %, Італії — 25 % та Британії — 22 %. Враховуючи подібні об ставини, майбутнє християнства в Європі буде залежати від змісту його діалогу з іншими релігіями, і, насамперед з ісламом, — вва жає пан Єленський, тим більше, що християнство у сучасному світі є значно більш роздробленим, аніж іслам. Наприклад, у 1800 році всього налічувалось 500 християнських деномінацій, а зараз їх вже понад 40 тисяч. В майбутньому ці цифри тільки зростати муть, стверджує релігієзнавець, що буде відбуватись в основному завдяки дробленню так званих «незалежних церков» — африкансь ких, афроамериканських та афролатиноамериканських, які часто дуже своєрідно інтерпретують Євангеліє.

3.3. Українська релігійна статистика. Особливості релігійного законодавства на Україні

Нам українцям є чим пишатись, бо за даними соціологічних служб Україна увійшла в десятку найбільш релігійних країн Європи, посту пившись вищими щаблями у рейтингу тільки таким традиційно міцним католицьким державам, як Італія, Польща, Іспанія та Порту галія. Таке досягнення слід вважати цілком закономірним завдяки могутньому впливу Православної Церкви на історію та культуру на шого народу. Соціологи помітили певну закономірність: в європейсь ких країнах, де історично переважає традиційне християнство — ка толицизм чи православ’я, віруючих людей майже завжди більше, аніж в протестантських країнах (як і відсоток суїцидів на душу населення).

Представимо сучасну релігійну статистку в Україні у вигляді таб

лиці:

– 36 –

Розділ 3. Історія релігії та сучасність

– 37 –

Я. Л. Романенко$Бурлуцький

Особливості релігійного законодавства на Україні.

На відміну від російського федерального закону про свободу совісті та релігійні об’єднання від 19.09.1997, де визнається виключна роль Православ’я в історії Росії, в формуванні її духовності та культу ри, у відповідному українському законі наголошується на принциповій рівності всіх релігій на території країні та затверджується право спо відувати будь яку релігію, незалежно від її форми чи змісту. Така фор ма релігійного законодавства, що збудована на зразок французького та американського законів про свободу совісті та релігійні об’єднан ня, не є типовою для більшості країн Європи. Наприклад, в Італії та Іспанії особливий статус має Християнська Католицька Церква, в Греції — Християнська Православна Церква, в Германії державну підтримку мають дві Християнські Церкви — Католицька та Протес тантська, в Фінляндії також дві Християнські Церкви — Православна та Протестантська офіціально вважаються продержавними релігійни ми організаціями. Слід визнати, що у Сполучених Штатах Америки подібна законодавча модель може бути виправдана початковою відсут ністю устояних духовних та культурних традицій, але українське дер жавне законодавство, яке стосується релігійних організацій, і яке збу довано за принципом зрівнювання всіх релігійних систем на зразок американського законодавства, не відповідає ані історичним, ані куль турним традиціям нашої країни. Нехтування історично багатою релі гійно моральною традицією українського народу на практиці призво дить до забуття основ високоморального виховання і до занепаду мо ральності та духовності в нашому суспільстві.

– 38 –

РОЗДІЛ 4

Нові релігійні течії.

Нетрадиційні релігійні секти та тоталітарні культи

План:

4.1.Загальне поняття про нові релігійні течії

4.2.Неохристиянські та псевдо християнські течії

4.3.Нові східні культи

4.4.Езотеричні релігійні об’єднання

4.5.Неоязичництво

4.6.Синтетичні релігії

4.7.Неоіудейські культи

4.1.Загальне поняття про нові релігійні течії

Нетрадиційні релігії породжені глибинними процесами суспільного життя XX ХХІ ст., що виявилися у пошуку нових цінностей, духовних орієнтацій, безпосередньо пов’язаних із сучасною глобальною лібераль но демократичною культурою. Отже нові релігійні течії виникли як відгук, відповідь на суспільний пошук «легкої» для зрозуміння, доступ ної та цікавої релігії у сучасному бездуховному світі. Зазвичай нетра диційні релігії не є чимось абсолютно новим, вони уявляють с себе лише певну комбінацію тих чи інших елементів із вже існуючих релігійних систем, що розрізняються лише за окремими деталями та своєрідними оригінальними назвами. Для позначення цього явища вживають бага то синонімічних термінів: «неорелігії», «неосекти», «неокульти», «не традиційні вірування», «псевдо релігії», «неомістицизм», «релігії Ново го віку», «позаконфесійні об’єднання», «квазірелігії» та інші. Вітчизня не релігієзнавство поняттям «нетрадиційні релігії» пропонує познача ти не усталені для нашої культури віровчення, які мають тисячолітню історію — християнство, буддизм, іслам, іудаїзм, тощо; а тільки нові релігійні течії, які з’явилися продовж останніх двох сторіч і не мають тісного зв’язку з традиційними релігіями древності. Терміни «неокуль$ ти «застосовують до явищ сакрального життя, що виникли в сучасну епоху внаслідок пошуку нових духовних орієнтирів всередині вже існу ючих релігійних традицій або тих, що колись існували, як розробка но вих альтернатив до старих поглядів — неохристиянські, неоорієн талістські та неоязичницькі рухи. Неохаризматичні рухи, наприклад,

– 39 –

Я. Л. Романенко$Бурлуцький

являють з себе практичну абсолютизацію значення спонтанності, нат хнення та духовної імпровізації у релігії, що трактується як пряме ке рівництво людиною надприродним божественним Духом (П’ятидесят ництво, церква Нового Покоління). Харизма (від грец. Charisma —

милість, божественний дар) — виключна обдарованість, харизматичний лідер — це людина, що наділена в очах її послідовників авторитетом, зас нованим на особистих рисах (святість, героїзм, мудрість). Поняттям «релігії Нового віку» позначають сайєнтологічні рухи (англ. science — наука) —

тобто сучасні спроби об’єднати найновіші наукові досягнення та еле менти різних релігій у єдину систему, що повинна давати людині задо волення, робити її успішною та щасливою, тому їх лише умовно відно сять до релігійних течій.

«Неорухи» породжені кризою традиційної релігійності, сучасна людина звикла до швидких та простих рішень, що обумовлено все зро стаючою динамікою життя у світі інформації та високих технологій. Отже, з одного боку складні за своєю організацією та віровченням тра диційні релігії не вдовольняють сучасну людину, а з іншого боку роз чарування багатьох людей у політичних засобах вирішення гострих соціально економічних проблем, труднощі молоді в процесі її соціаль ного становлення та загальна аморальність породжують намагання віднайти нові духовні орієнтири. Такі пошуки нерідко приводять до неокультів, які пропонують своїм прибічникам богорівний шлях са мовдосконалення. Багатьох приваблюють заклики до самотворчості, спасіння душі саме у цьому житті, а не в потойбічному світі. Часто вони вдаються до методів психічного впливу та контролю над свідо містю людини. Такі сучасні релігійні течії мають одну спільну назву —

тоталітарні культи. Тоталітарні культи (англ. total — всебічний, всеохоп$ люючий) — це такі релігійні об’єднання, які прагнуть до повного контро

лю над свідомістю та життям своїх послідовників, намагаючись за допо могою психічного або навіть фізичного впливу всебічно підкорити люди ну та змусити її служити тільки інтересам культу та його вчителів.

Загалом нетрадиційні релігії не обмежені одним віровченням, спря мовані на міжрелігійний синтез, і не тільки поєднують у собі елемен ти багатьох релігій, а й використовують ідеї та концепції окультизму, спіритизму, теософії, антропософії, сучасної філософії, астрології тощо.

Окультизм (лат. occultus — прихований, таємний) — містичне вчення, яке визнає існування надприродних сил самого різного ха рактеру, можливість безпосереднього спілкування та взаємовпливу між ними за допомогою магічних обрядів, таємних ритуалів, тощо.

– 40 –