история Украины

12.1. Декларація про державний суверенітет України – прийнятий Верховною Радою України 16 липня 1990 р. державно-правовий акт, в якому було проголошено суверенність України по відношенню до союзних владних структур.

В Декларації про державний суверенітет проголошувалися:

–повна влада українського народу на своїй території;

–право народу самостійно вирішувати всі питання свого життя і виступати суб’єктом міжнародних відносин;

–вільне визначення форм і структури органів державної влади і управління;

–недоторканість території держави.

Однак, суттєвих змін в становищі України після цього не відбулося. Формально СРСР ще існував. Центральна влада на чолі з Президентом СРСР М.С. Горбачовим ще намагалася врятувати союзну державу, продовжуючи розробляти новий союзний договір як основу оновленої федерації.

У березні 1991 р. відбувся Всесоюзний референдум (12.2.), на якому запитувалося, чи згодні радянські люди жити у Союзі. Більш ніж 70 % населення відповіло схвально на це питання. На інше питання, яке було додане Верховною радою УРСР, і в якому запитувалася згода мешканців України залишити республіку в складі СРСР на підставі Декларації про державний суверенітет, схвально відповіло 80,2% голосуючих.

12.2. Референдум – процес безпосереднього волевиявлення народу з будь-яких важливих питань життя суспільства.

19 серпня 1991 р. привладними (партноменклатурними) силами було здійснено спробу

відмінити демократичні перетворення доби “перебудови” та повернути авторитарний централізм. В умовах гострої політичної кризи в Москві, яка виникла внаслідок боротьби за владу протилежних політичних сил (консервативних і демократичних) Верховна Рада України 24 серпня 1991 р. прийняла Акт проголошення незалежності України (12.3.).

12.3. Акт проголошення незалежності України – прийнятий Верховною Радою України

24 серпня 1991 р. державно-правовий акт, яким було проголошено цілковиту незалежність українського народу та території від союзних владних структур.

Акт проголошення незалежності України проголошував:

– самостійну державу “Україна”;

111

–право України здійснювати і зберігати свою державність, гарантувати своїм громадянам усі права і свободи;

–право розпоряджатися своїми природними ресурсами;

–право самостійно вести всю внутрішню і зовнішню політику.

1грудня 1991 р. відбувся Всеукраїнський референдум (12.2.) з питання визнання Акта проголошення незалежності України. На це питання схвально відповіло понад 90 %

громадян, які брали участь у референдумі. Одночасно відбулися вибори Президента України (12.4.), котрим став Л.М.Кравчук.

12.4. Президент України – керівник держави і, до політичної реформи 2005 р., голова виконавчої влади в Україні. Президенти незалежної України: Л.М.Кравчук (1991-1994 рр.)

Л.Д.Кучма (1994-1998 та 1998-2004 рр.) В.А.Ющенко (з 2004 р.)

РОЗПАД СРСР. СНД

7-8 грудня 1991 р. в Біловезькій пущі під Брестом відбулася зустріч Голови Верховної Ради Білорусі С. Шушкевича, Президента Росії Б. Єльцина і Президента України Л. Кравчука,

які підписали угоду про розпад СРСР і створення Співдружності Незалежних Держав

(12.5.).

12.5. Співдружність Незалежних Держав (СНД) – створена 8 грудня 1991 р. Білоруссю,

Росією, Україною. 21 грудня 1991 р. після підписання Декларації про СНД в Алма-Аті до організації приєдналися Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Киргизія, Молдова, Таджикистан,

Туркменія, Узбекистан. Не увійшли Прибалтійські країни, Грузія (приєдналася пізніше). У 1993 р. був прийнятий Статут СНД. Має діючі органи: Рада глав держав, Рада глав урядів,

Рада міністрів закордонних справ, Консультаційно-координаційний комітет,

Міжпарламентська асамблея, Комісія з прав людини, Господарський суд, Рада спільної безпеки, Рада міністрів оборони, Міждержавний економічний комітет та ін.

Причини розпаду СРСР:

причина		суть				результат
зовнішньо-	1) Демократичні рухи в Угорщині,			1)	Радянський		Союз	втрачав
політична	Чехословаччині,	Польщі,	які	авторитет в		очах	міжнародного
	показали, що влада комуністів – це			співтовариства,		поспіхом		виводячи

112

не обов’язково влада народу.

війська з охоплених демократичними

2)

Імперська

політика

союзного

перетвореннями

країн

уряду, внаслідок якої народ був

“соціалістичного

табору”,

втягнутий

в

багато

військових

катастрофічно

падав

авторитет

конфліктів в Азії і Африці, а також у

соціалістичної

моделі

побудови

“холодну війну”, на яку витрачалися

суспільства.

народні кошти.

2) Народи Союзу зажадали самі

визначати

зовнішню і

внутрішню

політику.

національна

Зростання

національної

За час існування СРСР створилися

самосвідомості народів, які входили

сучасні нації і розгорнувся рух за

до складу союзної держави із

національне самовизначення.

великоросійським центром.

ідейно-

Майже 70

років

радянські

люди

Зневіра

в

ідеалах

комунізму-

моральна

пов’язували з СРСР своє уявлення

соціалізму, відмова у підтримці та

про

справедливу

державу

та

лояльності радянській державі. Без

побудову

світлого

майбутнього.

народної

підтримки

федеративна

Внаслідок гласності вони побачили

держава (СРСР) була приречена на

дуже серйозні вади цієї держави.

розпад.

економічна

Адміністративно-командна

система

Єдиний

народногосподарський

виявилася

непридатною

для

комплекс насправді був далеко не

керування надзвичайно складним за

цілісним і методами наказу керувати

структурою, великим за масштабом

ним з одного центру виявилося

народним господарством, котре до

практично неможливо, а тому союзні

того ж мало велику кількість

республіки прагнули до економічної

регіональних специфік.

самостійності.

ДЕРЖАВНЕ БУДІВНИЦТВО

Одночасно з рухом України до незалежності розгорнувся процес державного будівництва (тобто формування органів державної влади, вироблення концепції внутрішньої і зовнішньої політики).

Мета державного будівництва:

–зміна старої авторитарноїсистеми управління державою;

–перехід від жорсткоїоднопартійної до плюралістичної багатопартійної системи;

113

–демократизація усіх сфер життя;

–реформування законодавчої, виконавчоїта судовоїгілок влади.

Важливіші заходи по державотворенню:

1.У травні 1990 р. орган вищої законодавчої влади (Верховна Рада України (12.6.)) почав працювати у парламентському режимі (тобто з тривалістю сесії по 60 робочих днів).

2.24 серпня 1991 р. був прийнятий Закон про збройні сили України.

3.Невдовзі після прийняття Акту проголошення незалежності Верховна Рада внесла зміни і доповнення до Конституції стосовно суверенітету і назви держави – Україна, прийняла Закон про правоспадкоємність України.

4.8 жовтня 1991 р. – Закон про громадянство.

5.1 листопада 1991 р. ухвала Декларації прав національностей України.

6.4 листопада 1991 р. – Закон про кордони.

7.Був введений інститут Президентства.

8.Рада міністрів була перетворена уКабінет міністрів, підпорядкований Президенту.

9.Деякі міністерства скасовані, а інші значно розширилися, змінивши свої функції

(наприклад, як Міністерство закордонних справ), утворилися нові міністерства – оборони,

праці, економіки.

10.Затверджена державна символіка: 15 січня 1992 р. – гімн (“Ще не вмерла Україна”), 28

січня 1992 р. – синьо-жовтий прапор, 19 лютого 1992 р. – малий герб (тризуб).

11.У травні 1995 р. був прийнятий Закон про державну владу та місцеве самоврядування:

на місцях з’явилася складова частина центральної державної влади – обласна державна адміністрація;

змінилися органи місцевого самоврядування – з’явилися мери міст, які не призначаються, а обираються.

12.1996 р. була прийнята Конституція України та сформований Конституційний суд.

13.Будувалися армія, Національна гвардія, прикордонні війська, військово-морський флот,

митниця, податкова служба.

14.Почала формуватися самостійна внутрішня і зовнішня політика, принципи якої сформульовані в Конституції і знайшли конкретне втілення в законах, яких тільки протягом 1991-1994 рр. Верховна Рада прийняла близько 450.

12.6. Верховна Рада України – законодавчий орган держави, однопалатний парламент.

Складається з 450 депутатів (осіб, що уповноважені громадянами), які обираються

114

безпосередньо виборцями на основі загального, вільного та прямого виборчого права строком на чотири роки.

Внутрішня політика базується на тому, що Україна – це демократична, соціальна і правова держава, тобто держава, в якій єдиним джерелом влади є народ, реально дотримуються конституційно-правові норми, діє система розподілу влади, практично захищені громадянські права та свободи, надається соціальний захист населенню. У

зовнішній політиці Україна проголосила себе без’ядерною державою.

Однак, з розвалом СРСР авторитарна система була фактично замінена кланово-

корпоративним чиновництвом, яке встановило загальний контроль над майже усіма сферами життя суспільства. Залишилася загальна залежність суспільства і особистості від держави та бюрократії.

Демократія в Україні поки що багато в чому декларативна, тобто зручна для тих, хто є при владі, і мало корисна для народу. Таким чином, всупереч Конституції є ознаки затвердження, так би мовити, неототалітарного кланово-корпоративного чиновницького режиму.

ПОЛІТИЧНІ ПРОЦЕСИ В УКРАЇНІ. БАГАТОПАРТІЙНІСТЬ

У незалежній Україні відбуваються жваві політичні процеси.

Після проголошення незалежності Верховна Рада України заборонила, а потім відновила діяльність КПУ. Між тим в Україні вже діяли інші політичні партії, тобто відбувався процес створення багатопартійної системи. Сьогодні Мінюстом України зареєстровано 135 політичних партій. Деякі з них з кожним роком все помітніше проявляють себе в політичному житті країни. Це яскраво проявилося під час виборів до Верховної Ради в

1994, 1998, 2002 та 2006 рр.

У 1991 – 1993 рр. між законодавчою та виконавчою гілками влади точилася політична

боротьба за перерозподіл влади. Компромісом стало прийняття положення про

президентсько-парламентську республіку.

У січні 2005 р. була проведена політична реформа, внаслідок якої Президент втратив багато повноважень, зокрема, призначати голову Кабінету Міністрів (прем’єр-міністра),

тобто Україна стала парламентсько-президентською республікою, а в січні 2007 р. Верховна Рада прийняла Закон про Кабінет міністрів згідно з яким Україна фактично стала

парламентською республікою.

115

У сфері зовнішньої політики спостерігається залежність зовнішньої політики від внутрішньої.

Після хвилі міжнародного визнання незалежності України, Верховна Рада ухвалила юридичну основу зовнішньополітичного курсу – “Основні напрями зовнішньої політики України” (1993 р.).

У документі вказувалося, що Україна:

–здійснює відкриту зовнішню політику і прагне до співробітництва з усіма країнами та народами;

–не висуває жодних територіальних претензій до сусідніх держав і, водночас,

відстоює цілісність своєї держави;

–пріоритетними сферами зовнішньополітичної діяльності визначено розширення

участі в європейському регіональному співробітництві разом із співпрацею з країнами СНД;

–дієва співпраця з державами ЄС та НАТО.

Сьогодні Україна лишається у рамках тих завдань, які були окреслені в цьому документі, але урядові керманичі ще не можуть визначитися з бажанням ввійти до ЄС і НАТО або приєднатися до ЄЕП у рамках СНД.

ЕКОНОМІЧНІ ПРОЦЕСИ

Політична незалежність держави базується перш за все на незалежному, сильному народному господарстві.

З проголошенням незалежності України особливого значення набув вибір оптимальної моделі економічного зростання. Абсолютна більшість населення, яка підтримала на референдумі Акт проголошення незалежності, розраховувала на можливість відносно швидкого і якісного підвищення рівня життя в нових умовах. Передбачалося раціональне використання природних багатств і людського потенціалу. Але, всупереч очікуванням, в

Україні виникла значна економічна криза.

Причини економічної кризи:

–наслідки мілітаризації економіки: багато великих підприємств, які працювали на військово-промисловий комплекс, а отже, централізовано фінансувалися,

отримували матеріально-технічне забезпечення, втратили як кошти, так і ринки збуту продукції;

116

–не замкнутість виробничого циклу: лише п’ята частина обсягу промислової продукції мала завершений вигляд, тобто набувала форми кінцевого продукту безпосередньо на території республіки, а понад 72% її господарських зв’язків замикалися на Росії;

–відсталість від технічного прогресу та зношеність оснащення підприємств: існуючі потужності у всіх галузях української промисловості десятиліттями майже не оновлювалися, що спричиняло виробництво низькоякісної, металота енергозатратної продукції, ускладнювало екологічну ситуацію;

–значна нерівність в соціально-економічному розвитку регіонів: територіальний розподіл праці та міжрайонна інтеграція були малоефективними, а місцеві ресурси використовувались обмежено й однобічно;

– занедбана екологія:	на території республіки,	перевантаженій	гірничо-
металургійними й	хімічними комплексами, які	самі по собі являли	джерело

періодичних економіко-екологічних криз, відзначався високий вміст шкідливих викидів в атмосферу. Значних коштів потребувала ліквідація Чорнобильської аварії,

яка поглинала майже 20% державного бюджету.

Напрямки економічного розвитку незалежної України у 1991-2000 рр.:

1.Відмова від колишньої налагодженої системи господарських зв’язків в рамках СРСР і

переорієнтація економіки на підприємства Заходу:

–припинення або скорочення традиційних господарських зв’язків залишило сотні підприємств без споживача, а відповідно – без фінансування;

–продукція українських підприємств не відповідала світовим стандартам, виявилася неконкурентоспроможною, а отже, на Заході вона могла використовуватися здебільшого як напівфабрикат.

2.Ліквідація цінових диспропорцій (розрахунки у світових, ринкових цінах), що значно ускладнювало ситуацію в промисловому виробництві. Найбільш вражаючий розрив зі світовими цінами відбувався у паливному комплексі, коли Росія і Туркменістан встановили для України реальну споживчу ціну за нафту і газ. За 1992 р. ціни на газ зросли в 100, а на нафту – в 300 разів. Така ж тенденція знову повторилася у 2005 р., але подорожчання мало вже не економічні чинники, а переважно політичні (геополітичні претензії Росії). Зростання цін на енергоносії стимулювало та прискорювало інфляцію.

3.Приватизація.

4.Лібералізація цін:

–здійснене в січні 1992 р. запровадження українських купонів багаторазового використання (квазігроші);

117

–підвищення заробітної плати, стипендій та пенсій, яке не компенсувало втрат при стрибку цін на різні товари в 3-50 разів.

Причини поганого економічного становища на початку незалежності:

1.Недостатність енергоносіїв, перш за все нафти і газу.

2.Відсутність виваженої економічної політики, яку державне керівництво не могло або не бажало виробити та яка б була налаштована на розвиток економіки заради інтересів народу: всі уряди, яких на січень 2007 р. було вже 15-ть розробляли гучні, але не дієві економічні програми.

3.Законодавчий вакуум та законодавчий нігілізм: відсутність або недосконалість необхідних законів (наприклад, з проблем податкової політики) сприяли розкраданню народного майна, а нехтування вже існуючими законами владними структурами, фірмами та іншими структурами і юридичними особами призводило до безкарності, фінансово-

економічної анархії.

4.Не продумана зовнішня політика: багато економічних зв’язків було розірвано, утой час як альтернативні зв’язки зі світовими споживачами не були встановлені, а тому українська промисловість втратила джерела сировини, комплектуючих і ринки збуту, що спричинило зупинку сотень підприємств.

Урядове керівництво у 1991 – 1998 рр. не визнавало в дійсності ринкових відносин і намагалося використовувати державне регулювання (12.7.) економіки.

12.7. Державне регулювання – форма цілеспрямованого впливу держави на економіку з метою забезпечення і підтримання її функціонування у заданому режимі. Регулювання здійснюється за допомогою системи норм і засобів, які регламентують поведінку суб’єктів господарювання як через адміністративні засоби впливу (закони, накази, інструкції), так і через систему економічних методів і регуляторів (ціни, податки, банківські відсотки, пільги,

санкції тощо).

Проголошена керівництвом країни структурна перебудова промисловості залишалася поза діями урядовців. Іноземні кредити використовувалися на “латання дірок” у бюджеті,

наприклад, для погашення заборгованості по зарплатні, а не на поліпшення стану економіки та промисловості. Тому в 1999 р. уряду було відмовлено в наданні кредитів.

У 1999-2001 р. проводилися економічні реформи:

– відбулася рішуча відмова від системи натурального обміну (бартеру);

118

–заборонялися не грошові форми розрахунку підприємств за використану електроенергію;

–вимагалося виплатити заборгованості по зарплатні.

Наслідки економічних реформ:

–за один рік бюджет держави за поставлену виробниками промислову продукцію

отримав збільшення на третину податкових надходжень, що привело до розширення кредитної бази та збільшенню відрахувань на соціальні потреби і до Пенсійного фонду;

–повернена заборгованість по пенсіям і заробітній платні відразу перетворювалася в придбані населенням товари. Промислове виробництво після багаторічного застою почало розвиватися і за рік валовий приріст продукції перевищив 13 %.

У 2001 – 2007 рр. керівництво України продовжувало основні напрямки економічного

розвитку України попередніх часів:

–курс на приватизацію: у 2001 р. запроваджено нові правила приватизації, спрямовані на продаж підприємств власникам, які б виконували інвестиційні зобов’язування;

–побудова ринкової економіки без втручання виконавчої влади (на практиці від цього фактору відійшов уряд Ю.Тимошенко, який намагався встановити тверді ціни на м’ясо, цукор, паливо і зробити ці товари більш доступними для пересічних громадян);

–економічна інтеграція з західноєвропейськими та світовими економічними

організаціями.

Інтеграційні бажання України через вступ до СОТ та ЄС є закономірними. Але вступ України до цих авторитетних організацій має свої “плюси” та “мінуси”.

Економічна інтеграція:

	позитив		негатив
входження	до	цивілізованого	втрати від напливу більш якісних товарів, з
співтовариства, де можливо розраховувати			якими вітчизняні виробники не в змозі
на захист економічних інтересів			конкурувати

До негативних явищ сучасного економічного життя можна віднести:

–рейдерство: захоплення підприємств конкуруючими структурами на підставі судових рішень та владної підтримки;

119

–високий рівень монополізації економіки: залізничний транспорт, металургійна,

хімічна, нафтохімічна, машинобудівна промисловості, сфера комунальних послуг знаходяться або під керівництвом однієї стуктури, або у руках олігархів, що домовляються про спільні дії на ринку;

–відкритість внутрішнього ринку більш якісним або більш дешевим іноземним товарам;

–тіньова економіка.

Таким чином, у 90-х рр. ХХ ст. Україна досягла омріяної поколіннями українців незалежності та зробила дуже багато у напрямку розбудови суверенної держави, зокрема,

реформувалазаконодавчу, виконавчута судовувладу.

В економічній сфері за роки незалежності спостерігалася криза, з якої Україна почала поступововиходитилишенапочаткуХХІ ст.

12.3. Критерії засвоєння знань

За результатами вивчення даної теми Ви повинні РОЗУМІТИ складність та значимість процесів, що відбулися у суспільстві та політиці внаслідок проголошення Україною незалежності.

Повне засвоєння даної теми вимагає від Вас УМІННЯ характеризувати процес розбудови незалежної держави.

За результатами засвоєння даної теми Ви повинніЗНАТИ:

причини та наслідки розпаду СРСР;

значні події у процесі розбудови держави та їх значення;

сутність політичних та економічних процесів.

12.4. Вихід теми в інші дисципліни

Дана тема використовується у курсі політології:

як характеристика політичної трансформації;

для розуміння сутності демократичного режиму та демократичної держави;

як характеристика сутності політичної та державної влади;

для ілюстрації впливу діяльності політичних лідерів на становище у державі;

для розуміння сутності багатопартійності;

як ілюстрація сутності політичного процесу.

120