история Украины

Усередині XIV ст. Литва та Польща вели жорстокі війни за володіння Галичем та Волинню.

У1377 та 1387 рр. Польща захопила Західну Волинь і Галичину.

Наслідки приєднання Галичини до Польщі:

1.Процес активної асиміляції населення.

2.Галичина була перетворена на Руське воєводство, тобто в провінцію королівства.

3.Релігійні утиски:

–католицтво силою захоплювало православні храми,

–окатоличування українців.

4.Нещадна економічна експлуатація селян та міщан.

В 40-х рр. XIV ст. Литовська держава зайняла Білу Русь, Волинь, Чернігівську,

Київську і Подільську землі, Середнє Подніпров’я. Приєднавши ці землі, Велике князівство Литовське стало найбільшою у Європі державою, яка простягалася від Балтики до Чорного моря, а 9/10 її населення складали українці та білоруси. Це сприяло тому, що литовці майже розчинилися в слов’янах.

Наслідки литовської експансії:

1.Адміністративні:

–система князівського управління, що існувала до падіння Київської Русі не змінилася,

–династія руських князів Рюриковичів поступилася династії литовським князям Гедиміновичам,

–руські бояри та князі йшли до литовського війська, вступали на службу до нового уряду.

2.Побутові: литовці поважали місцеві звичаї, уклад життя населення.

3.Військово-політичні: восени 1362 р. литовсько-руське військо розгромило кількох татарських ханів на р. Сині Води, внаслідок чого Золота Орда втратила контроль над землями колишньої Київської Русі, а отже, вікове монголо-татарське іго на українських землях було знищене.

4.Релігійні: литовці поважали православ’я і не чинили православним утиски.

5.Культурні: користувалися слов’янською мовою та запозичили правову систему.

Наприкінці XIV ст. на слов’янські землі, які були під владою Литви, почала експансію

Московська держава. Литовська держава, щоб убезпечити свої землі від військової агресії Москви та татар, а також внаслідок внутрішніх політичних процесів пішла на укладання з

21

Польщею Кревської, Городельської, Люблінської уній (3.1.), остаточним результатом яких стало створення єдиної польсько-литовської держави.

3.1. Унія – тип юридичної угоди між двома рівними суспільними або політичними сторонами, внаслідок якої відбувається їх об’єднання.

Кревська унія (1385 р.) об’єднала Польщу і Литву особою одного монарха – литовського князя Ягайла, що одружився з польською принцесою Ядвігою.

Проте дана Ягайлом обіцянка окатоличити населення Литви викликала протидію численних православних підданих держави на Україні та Білорусії. Опозицію очолив литовський кн. Вітовт. Отже, єдності держави не сталося. Існував лише військовий союз двох держав, які у 1410 році у Грюнвальдській битві розгромили агресивний Тевтонський орден.

Значну роль у цій битві зіграли українсько-білоруські воїни.

Негативне значення для подальшої долі Литовсько-Руської держави мала наступна

Городельська унія 1413 р., яка закріпила ідею литовської автономії, але внесла в литовсько-

польське суспільство розлом на релігійному ґрунті. Ця унія забезпечувала рівні з поляками права тільки окатоличеним мешканцям Литви.

У XV – XVI ст. агресія Московської держави по відношенню до сусідів посилилася.

Лівонська війна призвела до втрати Литвою майже третини своєї території, матеріальних та людських ресурсів, а також великих стратегічних пунктів – Смоленська та Полоцька. Великі втрати, епідемії, соціально-економічна нестабільність в державі змусили литовських князів запросити військової допомоги у Польщі за рахунок земельних поступок.

За Люблінською унією (1569 р.), проголошувалася єдина держава – Річ Посполита. За Люблінською унією спільними ставали особа монарха, єдиний сейм (парламент), на якому вирішувалися питання для усієї держави, спільні військові сили, грошова система.

Наслідки Люблінської унії для України:

1.Українські землі підпадали під юрисдикцію Польщі і на них були поширені польські закони, що в єдину мить позбавляло дрібних та середніх землевласників (бояр, лицарів,

купців, міщан, селян та навіть православну церкву) прав на власне нерухоме майно, адже

вПольщі право на землеволодіння мали лише шляхта та церква. Це змушувало людей полишати своє майно і рушати на незаселені та непідконтрольні польській владі території Дикого поля.

2.Король Польський, одержавши безмежні повноваження, роздавав землі на Київщині,

Брацлавщині, Чернігівщині, Волині польським панам. Великі латифундії поглинали середнє

і дрібне землеволодіння переважно українського населення. Селяни були перетворені на

22

рабів, яких грабували, використовували як робочу силу, вбивали. Населення почало втікати від панів на вільні землі Запоріжжя. З іншого боку з’явилися казково багаті польські та українські земельні магнати.

3.Польська шляхта як військовий стан не бажала ділитися привілеями з православними-

українцями, які несли військову повинність (бояри, лицарі, панцирні і замкові слуги), а

отже, маса людей, що вміла володіти зброєю раптово стала поза законом у Польському королівстві. Це, в свою чергу, стало каталізатором формування українського козацтва,

адже для цих людей лишався майже єдиний вихід – йти у козаки.

КОЗАЦТВО

Одним з найбільш помітних явищ в історії українського народу цього періоду було

козацтво (3.2.).

3.2. Козацтво – один із станів українського суспільства ХVІ - ХVІІІ ст.

Слово “козак” (3.3.) є тюркського походження і має кілька значень.

3.3. Козак – вільна озброєна людина, вартовий, розбійник, воїн. На Україні – напівпривілейована порівняно зі шляхтою (реєстровець), а почасти безправна (січовик)

людина; захисник національно-релігійних інтересів українців; особа, яка поруч з господарськими заняттями мала вести збройну боротьбу проти іноземних загарбників.

Виникнення і початок формування козацтва відноситься до другої половини XIV ст.

Пов’язано це було перш за все з економічною діяльністю. Незаселені, поза будь-яким політичним контролем, але плодючі південно-східні землі України (Середнє Подніпров’я,

Побужжя, Запоріжжя), так зване “Дике поле” були привабливими для господарської діяльності, так званого “уходницького промислу” (тобто полювання, рибальства, бортництва,

видобутку солі). Уходництво було ризикованим зайняттям через небезпеку нападу татар,

тому на промисел йшли найбільш сміливі та мужні. Йшли великими загонами, мали зброю,

аби не тільки боронитися, а й нападати на турків та татар. Власне перша офіційна згадка про козаків (у 1492 р.) пов’язана з нападом їх на татарський караван.

Формування складу козацтва відбувалося з:

уходників (селян й міщан);

23

авантюрного та злочинного елементу;

селян-втікачів;

військовослужбовців (лицарів або бояр, які втратили свій привілейований статус внаслідок засилля католицької шляхти).

Причини появи козацтва:

1.Соціально-економічні:

–посилення кріпосницького гніту (панщина досягала 5-6 днів на тиждень),

прогресуюче закріпачення населення, що особливо прискорилося після Люблінської унії (1569 р.) та було юридично оформлено третім (“Новим”) Литовським Статутом

(1588 р.);

– існування великого масиву вільної, придатної до господарської експлуатації землі у Південній Україні.

2.Національні: політика полонізації українського населення.

3.Релігійні: наступ католицької церкви на права православної та неповага і утиски, яких зазнавали православні.

4.Політичні: необхідність охорони південних українських земель від нападів татар і турків.

Козацтво поділялося на групи:

-міське: складалося з міщан, які займалися уходницьким промислом, а також несли службу з охорони міських мурів, сторожову та поштову служби;

-запорізьке (низове, січове): не підпорядковані уряду козаки, які займалися колективним та індивідуальним господарством, самотужки боронили українські кордони від татар, а також відігравали значну роль у суспільно-політичному житті України;

-коругвове: козаки, які слугували найманцями у військах (“корогвах”) князів-

магнатів;

-реєстрове: знаходилося на державній службі, після того як у 1572 р. польський король Сигізмунд II Август набрав на службу 300 “низових козаків”, які одержували по 10 злотих на рік.

Реєстрові козаки за свою службу:

1.Звільнялися від податків.

2.Одержували землю на правах рангового володіння.

24

3. Мали військово-адміністративну та судову незалежність від місцевої влади.

В середині ХVІ ст. у пониззі Дніпра сформувався укріплений центр козацтва –

Запорізька Січ (3.4.).

3.4. Запорізька Січ – суспільно-політична та військово-адміністративна організація українського козацтва, що склалася в середині ХVІ ст.

Поява першої Січі пов’язана з ім’ям Д.Вишневецького, під керівництвом якого протягом 1552-1556 рр. на о. Мала Хортиця було побудовано фортецю (Запорізьку Січ), що мала стати заслоном від татар. Розрізнені ватаги уходників-козаків почали збиратися під знамена відомого борця проти татар, до того ж православного князя, що в часи полонізації-

покатоличення української шляхти значно підіймало авторитет Д.Вишневецького.

З часом Запорізькі Січі змінювали місце розташування:

Запорізькі Січі	Період існування
Хортицька	1552-1556 рр.
Томаківська	60-ті рр. ХVІ ст. – 1593 р.
Базавлуцька	1593 – 1638 рр.
Микитинська	1638 – 1652 рр.
Чортомлицька	1652 – 1709 рр.
Кам’янецька	1709 – 1711 рр.
Олешківська	1711 – 1734 рр.
Нова (на р. Підпільній)	1734 – 1775 рр.
Задунайська (поза територією України)	1775 – 1828 рр.

Адміністративно-територіальний устрій Запоріжжя складався з Січі-фортеці (з її 38

постійними куренями) та господарсько-адміністративних одиниць – паланок. Куріні керувалися куріннимиотаманами, апаланки–полковниками.

Запорізька Січ стала зародком нової української державності, адже була козацькою республікою, в якій панувала демократія, тобто існувала виборна система органів управління,

контроль за діяльністю яких здійснювала загальнокозацька Січова військова рада (орган вищої законодавчої, виконавчої та судової влади).

Рада вирішувала найголовніші питання внутрішньої і зовнішньої політики, проводила поділ земель та угідь, обирала гетьмана та січову старшину. Старшина ж зосереджувала в

25

своїх руках адміністративну владу та судочинство, керувала військом, розпоряджалася

фінансами, представляла Січ на міжнародній арені.

Ієрархія січової старшини мала наступний вигляд:

Гетьман (після 1648 р. – Кошовий отаман)

Зосереджував у своїх руках усю повноту влади (цивільну, військову, адміністративну та почасти судову).

Регалія - булава

Військовий писар Завідував канцелярією, займався зовнішньополітичними відносинами.

Регалія – чорнильниця.

Військовий осавул Завідував прикордонною та охороною справою, виконував слідство та

виконання вироків. Разом з обозним підтримував дисципліну, розподіляв провіант.

Довбиш Ударами в литаври сигналізував

загальний збір козаків. Керував сурмачами та барабанщиками. Помічник осавула.

Хорунжий Ніс січове знамено (хоругву). Керував прапороносцями.

Військовий суддя Чинив суд на Січі. У відсутності кошового виконував його обов’язки.

Регалія – тростина та січова печатка.

Військовий обозний Очолював облогову та фортифікаційну справи, керував побудовою похідних таборів. Керував обліком та забезпеченням війська.

Пушкар Завідував артилерією. Помічник

обозного. Утримував під вартою засуджених.

Бунчужний Ніс військовий бунчук. Виконував роль

посильного. Завідував збиранням податків з паланок та торговців.

Курінні отамани

Ядром соціальної організації Січі був курінь, де й минало все козацьке життя.

В економіці Запоріжжя землеробство довго відігравало другорядну роль, бо скотарство

приносило в 5 разів більший прибуток. Чимало козаків займалися ремеслом і промислом.

На Запоріжжі існувала унікальна для свого часу правова система. Козаки не визнавали

правову дію Литовських Статутів та Магдебурзького права. Універсальним джерелом права

на Січі було козацьке звичаєве право, яке регулювало судочинство, порядок

землекористування й укладання окремих договорів, види злочинів та систему покарань.

Вироки були дуже суворі, що пояснювалося вимогою підтримання дисципліни у війську.

26

Військо Запорізької Січі (2.4.) мало чітку організацію:

1.Піхота, що швидко і влучно стріляла з рушниць, володіла значними навиками рукопашного бою (основа війська, адже не дарма гербом Січі став козак з мушкетом на плечі).

2.Кіннота (не була численною, але її дії відзначалися майстерністю).

3.Артилерія (важкі гармати для захисту і легкі рухливі для наступу).

4.Флот з великих човнів-чайок, які вміщали по 50-70 козаків.

Створивши власні збройні сили, козаки не тільки відбивали грабіжницькі напади татар і турків, а й здійснювали далекі сухопутні і морські походи. Так, у 1538, 1541, 1545 рр. козаки здійснюють морський похід на турецьку фортецю Очаків, у 1589 р. – на фортецю Гезлев, 1604 р. – на фортецю Варну, у 1609 р. – на фортеці Ізмаїл, Кілія, Білгород. У 1614 р. козаки під проводом гетьмана П.Сагайдачного захопили Трапезунд та Синоп, знищивши цілий військовий флот турків. У 1615 р. козаки напали на столицю Османської імперії – Стамбул

(Константинопіль), а у 1616 р. здійснили морській похід у Крим, здобули Кафу – ринок рабів і визволили тисячі людей. Однак, така бурхлива діяльність козаків на початку XVII ст.

призвела до проголошення Османською імперією війни Речі Посполитій (так звана

“Хотинська війна” 1620-1621 рр.). Аби уникнути ускладнень у відносинах з Туреччиною і Кримом, польський уряд вирішив узяти частину козаків на державну службу, щоб їхніми руками придушувати “свавілля” решти козаків. Ці козаки були внесені до “реєстру”

(списку) і отримали назву реєстрових козаків.

У XVII ст. козацтво активно втручається у внутрішні справи Московської держави.

Запорожці беруть участь у походах Лжедмитрієв І та ІІ, короля Владислава ІV на Москву.

Запорізька Січ відіграла значну роль і в подальших історичних подіях, зокрема, у

Визвольній війні 1648 р. Однак у 1775 р. остання Запорізька Січ була зруйнована.

КОЗАЦЬКО-СЕЛЯНСЬКІ ПОВСТАННЯ

З початку 1590-х років козацтво широко виступає за боротьбу не тільки проти турецько-татарських агресорів, а й польсько-шляхетського панування. Відмічають дві хвилі

козацько-селянських повстань (3.5.): перша (1591-1596 рр.) була порівняно короткою у часі, друга (1625-1638 рр.) – тривалішою.

27

3.5. Козацько-селянські повстання – очолювані козаками військові виступи українського суспільства кінця ХVІ – сер. ХVІІ ст. проти соціально-економічного, національного,

політичного та релігійного гноблення, що особливо посилилося після прийняття Люблінської (1569 р.) та Берестейської церковної (1596 р.) уній.

Основними причинами козацько-селянських повстань були:

посилення кріпосницького та національного гніту;

енергійна експансія шляхти на землі, колонізовані козаками;

зіткнення інтересів шляхетської та козацької верств;

непослідовна політика польського уряду щодо козацтва.

Козацько-селянські повстання:

під проводом Криштофа Косинського (1591-1593 рр.) охопило Київське, Волинське,

Брацлавське і частково Подільське воєводства, було придушене приватним військом князів Острозьких, але повсталих амністовано;

під проводом Северина Наливайко (1594-1596 рр.) охопило більшу частину Правобережжя, було придушене регулярним, коронним військом, що вчинили жорстоку розправу над повсталими;

під проводом Марка Жмайла (1625 р.) охопило Запоріжжя, Середнє Подніпров’я,

жорстока битва біля Курукового озера не дала перемоги жодній стороні; а внаслідок досягнутого компромісу всі повсталі були амністовані, козацький реєстр збільшувався з 3 до 6 тис. чол., реєстровці мали право обирати гетьмана, щорічна плата реєстровцям збільшувалася до 60 тис. злотих, однак козакам заборонялося здійснювати морські походи та мати відносини з іноземними державами; усі козаки,

що залишалися поза реєстром, повинні були повернутися до своїх панів і виконувати кріпацькі обов’язки;

під проводом Тараса Федоровича (Трясила) (1630 р.) охопило Середнє Подніпров’я

та частину Правобережжя, а героїзм та вдалі військові дії козаків змусили поляків піти на поступки – реєстр збільшився до 8 тис. осіб;

під проводом Івана Сулими (1635 р.) охопило Запоріжжя, було знищено польську фортецю Кодак, придушене регулярним військом, а повсталих стратили;

під проводом Павла Бута (Павлюка), Дмитра Гуні, Яцька Острянині (1637-38 рр.)

охопило Середнє Подніпров’я та Лівобережжя, було знищено Кодак, придушене регулярним військом, а урядовою реакцією на повстання стала ухвала у 1638 р.

28

польським сеймом “Ординації Війська Запорізького” (закону), за якою скасовувалося козацьке самоврядування; число реєстрових козаків обмежувалося до

6 тис.; козаки могли проживати лише у Черкаському, Канівському та Корсунському староствах; на Запоріжжя можна було переходити тільки за окремим дозволом,

порушники каралися смертю.

Отже, загалом козацько-селянські повстання кінця ХVІ ст. – першої половини ХVІІ ст.

закінчилися поразками.

Причини поразки козацько-селянських повстань:

перевага військових сил польських феодалів;

неконсолідованість та погана озброєність повстанських мас;

стихійний, неорганізований характер повстань;

локальний характер повстань, жодне з яких не поширилося на всю Україну.

Однак, не зважаючи на поразки, козацько-селянські повстання відіграли велику прогресивну роль в історії визвольної боротьби українського народу:

в ході цих повстань народні маси набували досвіду збройної боротьби;

міцнішав зв’язок козацтва із селянами та справою оборони православ’я;

прискорювалось формування національної свідомості;

повстання гальмували процеси ополячення та окатоличення;

зменшували тиск феодального гніту.

Таким чином, внаслідок багаторічної, цілеспрямованої польської та литовської експансії українські землі у ХІV ст. опинилися під владою іноземних держав та втратили свою державність.

Закономірним наслідком соціально-економічних та політичних процесів на українських землях під владою Польського королівства та Литовського князівства, а також татарської агресії стає виникнення унікального явища в світовій історії – козацтва.

Козацтво стає захисником українського народу та рушійною силою повстань кінця ХVІ

– першої половини ХVІІ ст. проти соціально-економічного, релігійного та національного гноблення українського народу польсько-шляхетською владою.

3.3. Критерії засвоєння знань.

За результатами вивчення даної теми Ви повинні РОЗУМІТИ, що собою являли такі явища у вітчизняній історії, як іноземне панування Литви та Польщі на Україні, соціально-

29

економічне, національне, політичне та релігійне гноблення українського народу, козацтво,

антифеодальний та національно-визвольний рух.

За результатами засвоєння даної теми Ви повинніЗНАТИ:

назву, час та характеристику уній; види козацтва;

наслідки загарбання українських земель іноземцями;

значення та роль козацтва у вітчизняній історії;

наслідки та значення козацько-селянських повстань.

Повне засвоєння даної теми вимагає від Вас УМІННЯ:

характеризувати економічну та військову складову діяльності українського козацтва;

аналізувати причини виникнення козацтва;

характеризувати систему січової адміністрації;

визначати етапи захоплення українських земель іноземцями та етапи антифеодального й національно-визвольного руху (козацько-селянських повстань).

3.4.Вихід теми в інші дисципліни.

Дана тема використовується:

у курсі культурології, як характеристика культурного феномену козацтва;

у курсі політології, як історична ілюстрація політичних інтеграцій, визвольних рухів;

у інших темах курсу історії України, зокрема у темі 4 для розуміння сутності привілеїв козаків, які зазнавали утисків від польської влади.

30