Поэтический Альманах 2

Едемський сон - ніч українська: Під куполом небесних сфер Сирен звучать пісні десь близько Та вийшли точно на пленер

Гаї й річки по під горами, І з ними Місяця ріжок -

Дрижить в зітханнях від кохання Як світ в ночі на гладі вод.

Не дивно, те що діти краю Цього мрійливого ущерть

Вкохання добре й вміло грали

Іна життя своє, й на смерть.

Мазепа ж, учень бездоганний Народу мудрого свого, Зміг польську шляхту налякати Ерота даром цим – за що

Великопанська чорна зграя Тенетами брудних чуток Івана швидко пов’язала - Та для панів то був урок.

І ляхам з тих часів Мазепа - Як птах у пір’ях, як кентавр.

81

Злетівши в гору аж до неба, В віках легендою він став.

Той казус довго пам’ятала Варшава, й, геть, Європа вся - Її ж поетів хор уславив Фатальні гетьманські чуття,

Спроможність ними сповивати Здоровий глузд усіх жінок, На струнах душ дівочих грати Й до мозку аж дійти кісток.

Була ж ця втіха для Мазепи, Як та Вікторія життя - Жінки ж кохані - як планети, Їх Сонце-Гетьман одаряв

Теплом і сяянням яскравим. За це мабуть вони його Не зраджували і кохали, І в душах не тримали зло.

Тож диво відбулося дивне - Любов усе перемогла!

Істарість плюнула, і гримнув Дверима, геть кудись пішла!

Із тих часів ця таємниця Кохання, юності життя Без меж, у мріях колоситься

Ібез перерви, й без кінця.

82

Нехай же й далі розум бавить Той дивний міф. І хор відлунь Мазепу, як коханця славить, І Україну – край красунь.

83

Частина 2. МІДНИЙ ЗРАДНИК

84

На півночі, в мряці морозній, далеко, Де тіні хмар у сірім небі сплять, Як українські заґратовані лелеки, Отаборився цар-сатрап.

Окам’янілий п’єдестал зігнувся Під мідним вершником у мить

Іпостать малахітом огорнулась,

Івічність зупинила хід.

Мов Дон Жуан в жаху зухвалий, Додолу простягнувши перст, Завмер тиран у миті слави, Як над курганом мертвим хрест.

Івидно всім - його торкнувся Не ангел добрий в смертний час, А змій, що під конем зігнувся

Іу життя поцупив шанс.

Здивовано розверзлись очі, Насупилось обличчя в німоті - «Що трапилось, хто смерть наврочив!?» Питання в погляді бринить.

І цар рабів допетрати не в силах: Чому державний подвиг справ Його не сприйнятий, й зусилля Усі конають й терплять крах?

Чому його всі зрадили навколо - Дружина, друзі, навіть син?

Ба, більш царю затьмарив розум молох Мазепою зрощених сил.

85

Не може втямити сліпий безумець Перед проваллям на коні Чому за ним туди на смерть не сунуть Його холопи, підлизні, раби.

А з під гори, як змії, чахлі руки Сплюндрованих на смерть життів Хапають за копита в страшних муках Коня і тягнуть до землі.

До смерті самої залякана тварина - Аж дибом вигнулась спина - Все хоче вершника що сили На землю скинути, до дна.

Але упертий в лаврах можновладець Ніщо не бачить навкруги:

Іте, що вже закам’яніли пальці,

Іщо не чує він вже в стремені ноги,

Іщо покинуте невчасно і назавжди,

Ізраджене, і зрадницьке життя

Не допоможе більше, не підкаже, Й блюзнірського не сприйме каяття.

86

***

Тож, з тих давен, таємно по Росії Чутки й гуляють сотні, й сотні літ Про чорну змову і страшні зусилля Зла подолати добрий білий світ. -

З тієї для того зручнішої нагоди Антихрист царський трон посів. Людей синайську з Богом він угоду Геть руйнував. Він в крові злив

Йпекельних мук втопив всю землю

Йна праведних жовтіючих кістках Серед старіючих імперій Свою зловісну збудував на страх.

***

Була легенда це чи правда - Тепер не скаже вам ніхто, Але пекельне слово «зрада» Той час позначило тавром.

І щоб відвести страшний сумнів Від справ кривавої доби Нащадки Зла, в брехні розумні, Гнів на Мазепу навели.

87

Не виправдання далі, а заради Відновлення затоптаних могил Обвинувачених у зраді, Зізнатись треба винним всім:

Нема в житті людей безгрішних І навіть визнані святі В молитвах вибачались спішно, Несли спокуту за гріхи.

Тож і Мазепа помилявся В тривалому житті не раз,

Іперед Богом сповідався,

Ізнову повертався в час

Життя в облозі злої Долі.

Та Бог сприйняв усе й простив За крок залізний його волі За мить до зустрічі із ним,

За голос опору тирану На захист рідної землі

Серед брехні в страхах й обману Холопів смирних й холуїв.

Та це не хоче дика зграя Його довічних ворогів Не знати, не передбачати Що Божий їх дістане гнів.

За річки крові, гори трупів, Що Бог наздожене і тих, Хто обернувся у манкуртів - Безжальних яничар лихих.

88

Частина 3. МАНКУРТИ

89

Зстепів, річок, від битв кривавих,

Зруїн фортець, з церков і брам Втекли долинами тумани Весь сморід мертвих тіл прибрав.

Та, хто війну програв - не втратив Шанс дати власному життю Піднестися й перемагати В невідворотному бою

За правду, карану невинно Незрячим хаосом війни - Лише не втратити потрібно Її в безпам’ятстві й спасти.

Але невтішний переможець Також те знав. І він завжди Кроїв по правді краще ножиць

Ілив брехню в стакан води.

Ігусто чорним бурдохлистом Поїв нових своїх рабів,

Йокови називав намистом,

Йбатьками йменував катів.

Пройшов той час, новий минає… Осів у душах чорний гар, І виникли, немов примари, З пустель їх тіні яничар.

90