Поэтический Альманах

Ітягне з двору зливами ночей

Ісірими облогами світанок,

Імрякою холодною вечерь

В очікуванні морозливих ранків.

Істот живих - і той готується весь світ Зустріти ніч життя. Навколо мертва тиша Давно відправились лелеки в переліт І в полі в норах заховались миші.

Лише зайці бентежать рижих лис, Та виє вовк на самоті сутужно, Та горобець під стріхою завіс Ховається від зграї гав потужних.

У сплячку все впадає. Не виключення - ми Лише на вулицях весілля відіграють -

Йзатихнуть всі подвір’я навкруги

Йвогнем у хатах печі запалають

Пихтить димар і в’ється сизий дим Серед пустих садів, над голими полями. До хмар легко летить в зірковий вир Тепло людське души і марев.

Немов ведіння, морок чи міраж Прозоре, майже біле павутиння Обплутує зірки, і світ, і розум наш, Вбиваючи бажання й нетерпіння.

Поволі рушить день, збігає тихо час. Не бачать очі в темряві просвіти. Ще мить одна - й зима здолає нас, Засне душа і сон її розквітне.

Впаде на землю раптом білий сніг, На чорну пашню, теплу ледь і вогку.

Іот вже ми пересікли поріг

Істали на зими сріблястої дорогу.

У білих шатах негатив Землі - Як в старих плівках фільмів чорно-білих. У залі Всесвіту погашені вогні -

Спливають спогадів мережева на стінах.

101

Іхай ще раптом упаде від сонця світ

Існіг нехай на час іще розтане

Та вже не повернуть барв літніх і на мить - Й горить білявим кольором світанок.

Й, згорівши осінню, чорніє мертвий ліс І чорнозем мов попіл під ногами Й бадьорість дивна мов вселився біс

В спустошені поля і поміж деревами.

Який це дивний час, яка пора щемляча Як хочеться цю мить навіки зупинити

Ів щасті тихому ковтати сльози плачу

Ірадісну печаль неспішно пити й пити.

ЗА КРОК ДО ЗИМИ

Прокинулась похіть немов від мороки, Бажання забродили мов вино Крива перлина усмішки бароко Тортурами упала на чоло.

До вічного життя всього третина шляху. З хвилини на хвилину вже ідуть Ти сили, що дають розвіятися стягу І гордо корабель до гавані ведуть.

Але за ними в слід сумною чередою Так й не розкуті ще пнуть хтиві почуття

102

Обпалені життям, загашені водою, Залиті в час пожеж до самого вінця.

Іде фантазій дощ і мрій перепелиці Затихли у житах напередодні жнив У груді очі впали, як у нову криницю,

Втомити спраги жар від спогадів булих.

Ця осінь почуттів - бажання похітливе В старий бурдюк багна ллє молоде вино. Зависле над чолом грозою божевілля І кинув спокій вже моє життя давно.

То на дворі весна, то наступає літо. Цвіте душа в очах, і в серці – водоспад. А жорнова думок молотять сльози жита І бачать навкруги один зимовий сад.

103

ЛЕГКІСТЬ ДУМКИ

Відомо всім, яке це диво Життя прожити тут - Дощем течуть хвилини мимо Й плетуть його, плетуть.

Відомо всім, що дуже швидко За роком рік летить

Ітільки треба прудко, спритно

Івчасно сенс зловить.

Потрібно точно, без помилки Зробити крок вперед Потрібно хтіти, вміти тільки Додати перцю в мед.

Сміятись під дощем та громом Ревти у сяйві дня.

(При цьому не вживати брому Вам раджу щиро я.)

Що марно, гірко хвилюватись Коли у час кінця Прийдеться раптом забиратись Навік з цього життя?

Прийдеться знову повертатись Туди, де холод сну Продовжує усіх лякати Фантазію рясну.

І що життя таке за диво? Воно, всі знають, - ртуть! Течуть, біжать хвилини мимо То тут, то вже не тут.

І, раптом, - все уже скінчилось. Ніч, темрява, зірки… Навколо все перекрутилось Був ти - і вже не ти.

104

У мряці космосу бездонній Нема очам шляхів Сузір’їв облітають грона Пульсари, мов джмелі.

Ів цій, комусь на «біс», виставі Бог режисує все.

Іми у ній ляльками граєм

В життя, й життя іде.

105

ДЛЯ НОТАТОК

106

Літературно-художнє видання

АКАДЕМІЧНА ЛІРА Поетичний альманах.

(Літературно-художній додаток до «Академічних читань».)

107