100. . Сутність соціалізації. Чинники соціалізації особистості

Соціалізація являє собою процес становлення особистості, поступове засвоєння нею вимог суспільства, придбання соціально значимих характеристик свідомості і поведінки, які регулюють її взаємини із суспільством. Соціалізація повинна починатися в дитинстві, коли приблизно на 70%формується людська особистість. Варто запізнитися, як почнутьсянеоборотні процеси. У дитинстві закладається фундамент соціалізації, і втеж час це самий незахищений її етап. Діти ізольовані від суспільства, у соціальному плані програють, хоча багато дорослі свідомо шукають самітності й ізоляції, щоб віддаватися заглибленим міркуванням і спогляданню. Частіше коли дорослі потрапляють в ізоляцію мимо своєї волі і на тривалий термін, вони духовно і соціально не гинуть. Навпроти, переборюючи труднощі, вони розвивають свою особистість, пізнають у собі нові грані.Багато психологів і соціологів підкреслюють, що процес соціалізації

продовжується протягом усього життя людини, і стверджують, щосоціалізація дорослих відрізняється від соціалізації дітей декількома

моментами. Соціалізація дорослих скоріше змінює зовнішню поведінку, утой час як соціалізація дітей формує ціннісні орієнтації. Соціалізація дорослих розрахована на те, щоб допомогти людині набути визначені навички, соціалізація в дитинстві в більшій мірі має справу з мотивацією поведінки. Отже, соціалізація – акумулятивний процес, у ході якого накопичуються соціальні навички.

Чинники соціалізації особистостіСоціалізація людини розгортається за конкретних умов життєдіяльності індивіда.

Успішній соціалізації сприяє дія таких чинників, як очікування, зміна поведінки і прагнення відповідати цим очікуванням. Долучаючись до процесу історичної практики, індивід проявляє свою соціальну сутність, формує соціальні якості, набуває особистого життєвого досвіду. Об'єктивно, формуючи й розвиваючи власне «Я», особа не може існувати без спілкування та поза діяльністю. Отже, основними сферами соціалізації можна вважати діяльність, спілкування та самосвідомість. У діяльності людина виражає себе як

суспільний індивід, проявляє особистісні смисли, самостійність, ініціативу, творчість і професіоналізм, засвоює нові види прояву власної активності. У сфері спілкування відбувається поглиблене розуміння себе та інших учасників комунікативного процесу, збагачення змісту взаємодії та сприйняття людьми один одного. Сфера самосвідомості передбачає становлення «Я-концепції» індивіда, осмислення свого соціального статусу, засвоєння соціальних ролей, формування соціальної позиції, моральної орієнтації людини.

101.Мотиваційно-потребісна сфера особистості. Спрямованість особистості. Самооцінка та рівень домагань особистості.

Мотив —це те, що, відображаючись у свідомості людини, спонукає її до діяльності, спрямовуючи її на задоволення певної потреби. У загальному вигляді мотив — це відображення потреби, яка діє як об Активна закономірність, виступає як об'єктивна необхідність. На думку Р.Г. Асеева, мотивація є специфічним видом психічної регуляції поведінки та діяльності.Під мотиваційною сферою особистості розуміється вся сукупність мотивів, які формуються і розвиваються протягом її життя. Ця сфера динамічна і розвивається залежно від обставин. Але деякі мотиви відносно стійкі і, домінуючи, утворюють стрижень усієї сфери (у них виявляється спрямованість особистості).Питання про природу мотивів є одним з головних. А.Маслоу будує „піраміду" потреб, які є підґрунтям мотивів — біологічні потреби, потреби в безпеці, афіліативні потреби, потреби в повазі, престижі, потреби в самоактуалізації. Але А.Маслоу бере потреби абстрактного індивіда, вириваючи його із системи суспільних відносин, розглядаючи їх поза зв'язками із суспільством.Численні мотиви індивіда є відображенням потреб, властивих різним спільнотам, до яких він належить.Важливу сферу мотивації людських дій та вчинків складають неусвідомлювані спонукання. Одним з таких неусвідомлюваних спонукань особистості є установка. Під установкою розуміють неусвідомлюваний стан готовності, схильність до діяльності, за допомогою яких може бути задоволена та чи інша потреба. До неусвідомлюваних мотивів належать також потяги, які передбачають дії особистості під впливом внутрішніх спонукань або зовнішніх стимулів. При цьому їх особиста і суспільна значущість не виважені, не враховані наслідки дій, які витікають з даних спонукань. чином, мотивами виступають різні спонукання: усвідомлені потреби та інтереси людини, установки та ідеали, переконання та світогляд, почуття та думкиСпрямованість особистості — це сукупність стійких мотивів, які орієнтують діяльність особистості, і відносно незалежних від конкретних ситуацій.Спрямованість особистості є соціально зумовленою і формується шляхом виховання. Вона включає ієрархічно пов'язані між собою форми:— потяг - найпростіша біологічна форма спрямованості;— бажання — усвідомлена потреба і потяг до чогось певного;— прагнення — це бажання при включенні вольового компонента;— інтерес — пізнавальна форма спрямованості на певний предмет;— схильність — це інтерес при включенні вольового компонента;— ідеал — предметна мета, конкретизована в образі чи уявленні;— світогляд — це система філософських, етичних, естетичних, природничо-наукових та інших поглядів на навколишній світ;— переконання — вища форма спрямованості, яка розуміється як система мотивів особистості, які спонукають її чинити відповідно до своїх поглядів, принципів, світогляду.Як відзначалося вище, мотиви можуть бути усвідомлюваними і неусвідомлюваними. У спрямованості особистості провідна роль належить усвідомлюваним мотивам. Потребнісно-мотиваційна сфера лише частково характеризує спрямованість особистості, є фундаментом, на якому формуються життєві цілі особистості.Самооцінка та рівень домагань особистості..Самооцінка — це оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, здібностей, якостей та свого місця серед інших людей.Відомо, що самооцінка особистості не завжди є результатом чітко усвідомленої проекції реального „Я" та „Я" ідеального. Ось чому можна виділити такі різновиди самооцінки: завищену, нормальну, або адекватну .Самооцінка тісно пов'язана з рівнем домагань особистості. Рівень домагань — це бажана самооцінка особистості (рівень образу „Я"), яка виявляється через міру труднощів у досягненні поставленої мети.Формування рівня домагань породжує конфлікт двох тенденцій: з одного боку - прагнення підвищити домагання, щоб пережити максимальний успіх, а з іншого - знизити домагання, щоб уникнути невдач. У випадку успіху рівень домагань, як правило, підвищується, людина проявляє готовність розв'язувати більш складні задачі, у разі неуспіху, відповідно, знижується.

102.Спілкування як обмін інформацією . Вербальна і невербальна комунікація.

Існує дуже багато засобів передавання інформації партнеру по спілкуванню. До них належать мовлення, паузи в мовленні, якість голосу, тональність, жести, міміка, пантоміміка, сміх, контакт очей у візуально спілкуванні та ін. їх поділяють на дві групи — вербальні (словесні) й невербальні.Вербальна (словесна) комунікація.Одним із основних засобів людського спілкування є мова — система словесних знаків, які використовуються як форма існування, засіб засвоєння і передавання суспільно-історичного досвіду людства.Володіючи мовою, люди обмінюються думками, розуміють одне одного і взаємодіють. Її розуміє як комунікатор (той, хто повідомляє інформацію, кодуючи її в словах), так і реципієнт (той, хто приймає повідомлення і декодує його.Проц ес практичного використання мови для спілкування називається мовленням. Мовлення — вербальна комунікація, засобом якої є слова.За рівнем екстеріоризації мовлення буває зовнішнє і внутрішнє.Зовнішнє мовлення охоплює всі різновиди усного і писемного мовлення.Усним називають звукове мовлення, що сприймається іншими людьми за допомогою слуху. Його різновидами є діалог і монолог.Діалог — найпростіший вид усного мовлення. Він розгортається як розмова між двома чи кількома особамиМонолог— мовлення однієї людини у формі розповіді, доповіді, лекції.Писемне мовлення — процес спілкуватися з відсутнім співрозмовником за допомогою писемних текстів.Внутрішнє мовлення є видозміною зовнішнього. Складність людської діяльності породжує потребу заздалегідь усно чи письмово її спланувати, вибудувати її зміст у голові. Внутрішнє мовлення є засобом внутрішньої підготовки до діяльності. Невербальна комунікація. До невербальних засобів комунікації належать зовнішність людини, міміка, жести, просторове розміщення співрозмовників, сміх, сльози, обмін поглядами, шкірно-м'язовий контакт, обмін предметами, фотографіями, малюнками та ін. Ці знакові системи доповнюють, а іноді й замінюють слова. Невербальні засоби широко використовуються для спрямування і підсилення мовленнєвого висловлювання.Неабияке значення в спілкуванні має зовнішність людини, яку утворюють фізіономічна маска, одяг, манери.Фізіономічна маска — основний вираз обличчя, який формується протягом життя під впливом думок.Міміка— динамічний вираз обличчя в певний момент спілкування. Жест — соціально сформований рух, що передає певний психічний стан. Він з'явився раніше, ніж вербальні засоби. Уже маленька дитина за допомогою жестів виражає свої потреби, бажання і ставлення