53.Формування особистості молодшого школяра

Формування особистості – складний, тривалий і суперечливий процес. На формування особистості впливають фактори:

- біологічні (тип НС, задатки);

- соціальні:

а) провідна діяльність (в ній формується свідомість, самооцінка);

б) вчитель, його особистісні якості (доброта, ввічливість);

в)класний колектив (доброзичливі відносини формують позитивні якості);

г) сім’я;

д) вулиця;

е) культура, музика, кіно;

Емоційно-вольова сфера. Молодші школярі вкрай емоційні, але поступово вони оволодівають умінням керувати своїми емоційними станами, стають стриманішими, врівноваженішими. Емоційну сферу молодших школярів складають переживання нового, здивування, сумніву, радощів пізнання, які є базою розвитку допитливості та формування пізнавальних інтересів.

Основним джерелом емоцій є учбова та ігрова діяльність (успіхи та невдачі в учінні, взаємини в колективі, читання книг, перегляд фільмів, мультфільмів, участь в іграх, конкурсах).

Загалом для молодших школярів характерий бадьорий, життєрадісний настрій. А форми емоційної неврівноваженості (грубість, запальність, забіякуватість)трапляються як розходження між домаганнями і можливостями їх задовольнити.

Молодші школярі емоційно вразливі. У них розвивається почуття самолюбства, зовнішнім вираженням якого є гнівне реагування на будь-яке приниження їх особистості та позитивне переживання визнання їх якостей.

Розвиваються почуття симпатії, відіграючи важливу роль у формування малих груп у класі та стихійних компаній. Життя в класі виступає як фактор формування у дітей моральних почуттів, зокрема почуття дружби, товариськості, обов’язку, гуманності. Для першокласників характерне переоцінювання власних моральних якостей та недооцінювання їх у своїх однолітків. З віком діти стають більш самокритичними.

Шкільне навчання сприяє розвитку вольових якостей молодших школярів, вимагаючи від них усвідомлення і виконання обов’язкових завдань, довільного реагування поведінки, вміння активно керувати увагою, слухати, думати, узгоджувати власні потреби з вимогами вчителя та батьків. Відкриваються можливості розвитку дитини як суб’єкта вольової поведінки, здатного довільного регулювати власні психічні процеси та поведінку. У дітей формуються такі вольові риси характеру, як самостійність, впевненість у своїх силах, витримка, наполегливість.

Характерологічні особливості. Характер в цьому віці щойно формується. Через недостатню сформованість вольових процесів спостерігаються імпульсивність поведінки, капризність, упертість. У поведінці дітей чітко виявляються особливості їхнього темпераменту, зумовлені властивостями нервової системи.

54. Провідна діяльність молодшого школяра. Структура навчальної діяльності. Провідна діяльність у молодшому шкільному віці - навчальна. Основні потреби привносяться з періоду дошкільного дитинства, а саме:зберігається потреба у грі, особливість якої в цей період полягає в тому, що дитина може грати саму себе, прагнучи до позиції, що не вдається в реальності (наприклад, роль «хорошого» учня, якщо в дійсності все навпаки);зберігається потреба в русі, що часто заважає на уроках; отже, необхідно організовувати у школі відпочинок молодших школярів, щоб на зміні вони «не вимотали» себе, наприклад, нестримною біганиною; як одна з провідних зберігається потреба в зовнішніх враженнях, що перетвориться в пізнавальну активність дитини;потреба у спілкуванні, безпосередньо пов'язана з навчальною діяльністю.Як основну потребу в період початкового навчання виділяють потреба в суспільно значущій діяльності, якою і є навчання у школі…. Структура навчальної діяльності: 1)мета і головний результат,які в узагальненому вигляді полягають у засвоєнні основ наук, що виступають змістом навчальної діяльності;2)потреби,що грунтуються на необхідності отримання теоретичних знань;3)мотиви,що передбачають прагнення до засвоєння способів відтворення теоретичних знань;4)навчальні ситуації, при розвязанні яких школяр оволодіває загальним способом вирішення цілого класу часткових задач певного типу(письмо під диктовку, розв’язання арифметичних задач, вироби з паперу); 5)навчальні дії та операції, що складаються навчально-пізнавальних дій контролю, оцінки й спрямовані на розв’язання учбової задачі.

52. Особливості спілкування молодшого школяра з вчителем та однолітками. Розвиток пізнавальних психічних процесів в молодшому шкільному віці. Формування особистості молодшого школяра.У молодшому шкільному віці діти, як правило, є прекрасними маніпуляторами. Зрозуміло, цьому них учать дорослі. Дуже часто головний вербальний підхід до виховання проявляється у словах: «Ти повинен», що розпадається на варіанти: «Ти можеш», «Ти не можеш», «Ти не хочеш», «Тобі треба».Вербальні маніпулятивні прийоми діти застосовують не тільки до дорослих, а й по відношенню один до одного. До другого-третього року навчання в дітей формуються більш тісні контакти з однолітками на основі спільної діяльності (навчальної, спортивної, громадської), поступово ділові зв'язки підкріплюються моральною оцінкою поведінки кожного.В основі контактних дружніх угруповань лежать особисті відносини. У таких «малих» групах є свої лідери й уся відповідна групова структура. Коли правила малої групи суперечать вимогам класу чи вчителя, виникає «значеннєвий бар'єр», подолання якого є процесом, розтягнутим у часі й пов'язаним із впливом багатьох факторів. Розвиток пізнавальних процесів: Розвиток мислення Особливість здорової психіки дитини - пізнавальна активність. Допитливість дитини постійно спрямована на пізнання навколишнього світу і побудову своєї картини цього світу. Дитина, граючи, эксперементирует, намагається встановити причинно-наслідкові зв'язки і залежності. Він сам, наприклад, може довідатися, які предмети тонуть, а які плаватимуть. Чим активніше в розумовому відношенні дитина, тим більше він задає питань і тим різноманітніше ці питання. Мислення дитини на початку навчання в школі відрізняється егоцентризмом, особливою розумовою позицією, обумовленою відсутністю знань, необхідних для правильного вирішення певних проблемних ситуацій. Розвиток уваги Пізнавальна активність дитини, спрямована на обстеження навколишнього світу, організовує його увагу на досліджуваних об'єктах досить довго, поки не вичерпається інтерес. Якщо 6-7-ми-летний дитина зайнята важливою для нього грою, то він, не відволікаючись, може грати два, а то і три години. Так само довго він може бути зосереджений і на продуктивній діяльності (малюванні, конструюванні, виготовленні значимих для нього виробів). Розвиток уяви У молодшому шкільному віці дитина у своїй уяві вже може створювати різноманітні ситуації. Формуючись в ігрових заміщеннях одних предметів іншими, уява переходить в інші види діяльності. В умовах учбової діяльності до уяви дитини пред'являють спеціальні вимоги, які перемагають його до довільних дій уяви. Формування особистості молодшого школяраФормування особистості – складний, тривалий і суперечливий процес. На формування особистості впливають фактори:- біологічні (тип НС, задатки);- соціальні:а) провідна діяльність (в ній формується свідомість, самооцінка);б) вчитель, його особистісні якості (доброта, ввічливість); в)класний колектив (доброзичливі відносини формують позитивні якості);г) сім’я;д) вулиця;е) культура, музика, кіно;Емоційно-вольова сфера. Молодші школярі вкрай емоційні, але поступово вони оволодівають умінням керувати своїми емоційними станами, стають стриманішими, врівноваженішими. Емоційну сферу молодших школярів складають переживання нового, здивування, сумніву, радощів пізнання, які є базою розвитку допитливості та формування пізнавальних інтересів. Молодші школярі емоційно вразливі. У них розвивається почуття самолюбства, зовнішнім вираженням якого є гнівне реагування на будь-яке приниження їх особистості та позитивне переживання визнання їх якостей.Розвиваються почуття симпатії, відіграючи важливу роль у формування малих груп у класі та стихійних компаній. Шкільне навчання сприяє розвитку вольових якостей молодших школярів, вимагаючи від них усвідомлення і виконання обов’язкових завдань, довільного реагування поведінки, вміння активно керувати увагою, слухати, думати, узгоджувати власні потреби з вимогами вчителя та батьків.Характер в цьому віці щойно формується. Через недостатню сформованість вольових процесів спостерігаються імпульсивність поведінки, капризність, упертість.

54. Загальна характеристика підліткового віку. Провідна діяльність дітей підліткового віку ті її вплив на психічний розвиток. Розвиток пізнавальних психічних процесів підлітків. Головна особливість підліткового віку-перехід від дитинства до дорослості.Відкриває для себе внутрішній світ,обирає життєвий шлях,потреби ососбисості у самоствердженні,самовираженні,самореалізації.Охоплює період від11-12до14-15років,суперечливі перехідні зміни,ствердіння скелета,ламання попередніх позицій,бурхливий характер,нерівномірний ріст і розвиток організму.Криза характеризується зниженням продуктивності і здатності до учбової діяльності навіть в тій області,в якій дитина обдарована.Цікавлять філософські питання(проблеми походження миру,людини).Підліток холоне до малювання і починає любити музику.Ведуть щоденники.Негативізм-дитина ворожа,схильна до сварок.Увага стає необхідним компонентом вмінь підлітка вчитись,розвиток уваги пов'язаний з формуванням наполегливості.Відчуття-вчитель навчає учнів осмислювати матеріал вже у ході його сприймання,пояснює незрозуміле.Сприймання-спостереження,яке включає розумові операції зіставлення,порівняння.Память-робота над запам’ятовуванням матеріалу носить інтелектуальний х-р.Уява,важливу роль відіграє мрія,яка творить образи майбутнього.Мовлення,посилюється інтерес до вдосконалення мовл.як засобу спілкування,зростає лексичний запас,наукові терміни,чутливість до художнього слова.Провідна діяльність інтимно-особистісне спілкування, спілкування з ровесниками. крім навчання,гурткові аняття спортивні секції,інтерес до моди Підлітковий вік, як період біологічних, соціальних і психологічних кардинальних змін пов'язаний з утворенням особливої ​​підліткової субкультури, зі специфічними стереотипами поведінки, своїм сленгом, своїми нормами, установками і мораллю. в цьому віці помітно посилюється схильність до самоспостереження, знижується самооцінка і самоповага підлітка. Він набуває додаткові можливості інтелектуального контролю своєї поведінки. Схильність до теореотізірованості стає вікової особливістю. Однією з основних психологічних завдань, що стоять перед підлітком є ​​становлення індивідуальної ідентифікації (тотожності), усвідомлення «хто Я». Розвиток пізнавальних психічних процесів підлітків. Важливий вплив на пізнавальну сферу підлітка справляє мислення, внаслідок чого відбувається інтелектуалізація пізнавальних процесів.Сприймання супроводжується пошуком, міркуванням. Память побудована на розумінні матеріалу і спирається на використання прийомів запямятовуваня.Увага підлітка стає необхідним компонентом його вмінь вчитисяю виробляє свідоме зосередження на певних об’єктах, що відзначається тривалістю та стійкістю щодо відволікань.розвиток уваги в цьому віці безпосередньо пов'язаний з формуванням наполегливості, а її зростаюча довільністьє прямим проявом вольової активності підлітка. Відчуття і сприймання виступають початковим етапом у засвоєнні знань. Це сприяє їх тіснішим зв’язкам з мисленням підлітка, яке супроводжує процес первинного ознайомлення з предметом. Поступове накопичення знань учнями спирається на зростання обсягу памяті. Таке зростання відзначається не лише кількісними, а й якісним перетворенням матеріалу, що зберігається в памяті. Робота над запам’ятовуванням носить інтелектуальний х-тер, що водночас забезпечує розуміння матеріалу. Найсуттєвішою зміною мислення підлітка є набуття останнім якостей теоретичності, формальності, рефлективності. Мислення підлітка адекватне, самостійне, творче, що дозволяє використати його як засіб пошукової діяльності, спрямованої на пізнання нового. Уява підлітка відіграє важливі функції, як у навчанні так і в особистому житті. У навчальній діяльності функціонує репродуктивна та продуктивна уява. Вміння користуватися образами репродуктивної уваги дозволяє підлітку краще відтворювати засвоєний матеріал. Продуктивна уява підлітка виявляється у творчих видах навчальних завдань. Вирізняються її види: технічна, художня, наукова. Мовлення: спілкування, пізнання, самоствердження, збільшення словникового запасу, оволодіння засобами виразності. Мовлення підлітка, як і інші пізнавальні процеси, розвивається під впливом мислення, що знаходиться виявлення у нагромадженні досвіду використання різних мовних категорій. Мовлення стає контекстним, все менше пов’язаним з конкретною ситуацією, хоч елементи ситуативності ще зберігаються.

55. Формування та розвиток особистості підлітка. Характеристика психічних новоутворень школярів підліткового віку. Криза підліткового віку1.Це період становлення особистості. Виникає інтерес до власних переживань, підліток активно аналізує свої вчинки, відмічає переваги та недоліки. Критерії ставлення до себе визначаються цінностями, конкретної підліткової групи, томув одних класах існує проблема підліткового класу, а в інших - ні; іноді проблема розв’язується переведенням в інший клас, бо підліток дуже чутливий до найближчого оточення.2. Моральна свідомість. Підліткові притаманне прагнення до самовдосконалення, він стає більш цілеспрямованим, а його поведінка більш передбачуваною. Ідеалами, як правило виступають романтичні герої (раніше – книжок, тепер -телебачення). Для старших підлітків ідеалом поступово стають старші товарищі (тому тягнуться до старших), авторитетні дорослі, але рідко ними є вчителі, і ще рідше, батьки. Моральні переконання ще нестійкі і визначаються особливостями референтної групи. 1. Інтенсивний розвиток самосвідомості. Я-образ істотно збагачується. Підліток починає усвідомлювати себе, відмінного від свого дитячого образу Я, виникає інтерес до того, яким стане у майбутньому. Відбувається становлення тілесного Я-образу, формується чоловіча або жіноча ідентичність. Виникає цікавість до власних якостей, особливо вольових, ділових чи інтелектуальних. Можливості самопізнання розширюються, результати потребують практичної апробації (виявити сміливість – кинути камінь у вітрину – підтвердити). Звідси прагнення показати себе у новій якості, довести свою дорослість та самостійність. Якщо ж підліток невпевнений у собі, поведінка його стає награною, артистичною. В цьому віці має сформуватися самоконтроль – здатність обирати цілі, способи іх досягнення та передбачати наслідки. 4. Самооцінка – нестійка, ситуативна, чутлива – будь-що може змінити ставлення до себе, часто занижена (хоча побутова думка – підлітки переоцінюють себе). Феномен „Дискомфорту успіху” може виникнути при поєднанні низької самоцінки з високим рівнем домагань.Феномен „афект неадекватності” _бурхлива реакція на будь-які зауваження - при поєднанні високих домагань та високої невпевненості. Неуспіх поясніює зовнішніми причинами (хтось заважав, вчитель погано пояснив). Неуспіх ігнорується або, навіть призводить до підвищення самооцінки в інших галузях.5. До кінця віку розвивається потреба у самовизначення, виникає спрямованість на майбутнє. Ця потреба конкретизується та розгортається в юнацькому віці.Пізнавальна сфера:Всі новоутворення молодшого школяра закріплюються, ускладнюються, поширюються на ситуації, не пов’язані з учбовою діяльністю(внутрішній план дій, довільність та рефлексія). Змінюється зміст учбової діяльності: якщо молодший школяр оволодіває знаннями на конкретному рівні (накопичення фактів), то підліток - на рівні узагальнень. Підвищена пізнавальна активність до тієї сфери, яка робить його більш дорослим у власних очах і дає можливість самоутверджуватись в очах ровесників.Ставлення до предметів стає диференційоване (часто залежно від ставлення до вчителя). Далі ровиваєтьсяформально-логічне мислення, починає філософствувати.Перважає словесно-логічна прам’ять,виникає після довільна увага, творча уява.Криза підліткового віку Викликається двома основними факторами:1.дорослі не перебудовують тактику своєї поведінки з підлітками;2.нерозв’язання проблеми статевого виховання та пов’язані з цим переживання підлітків.Причини:1.Недоліки у вихованні: не аргументованість суджень, розходження між словом та справами, педагогічна невимогливість, педагогічна безпорадність у випадку порушення вимог;2.вікові межі не марковані, відсутні ритуали переходу до дорослості – підлітку необхідлапідтримка, підтвердження своєї дорослості.

56. Поведінкові реакції «важких підлітків». Особливості індивідуального підходу в роботі з важкими підлітками. "Важкі" діти — це педагогічно запущені діти. Моральна деформація їх особистості — результат педагогічних прорахунків (мова йде не про дітей з відхиленнями в нервовій системі, не про розумово відсталих дітей, а про психічно і фізично здорових дітей). складність структури "важкого" підлітка викликана впливами життя, характером взаємин. Терміном "важкий" позначають дітей, яким необхідна корекція їх особистості.До даної групи відносять неслухняних, впертих, примхливих дітей, які протистоять вимогам, порадам дорослих. У підлітків з’являються специфічні поведінкові реакції, що складають специфічний підлітковий комплекс: 1) реакція емансипації (крайній ступінь – бродяжництво); 2) реакція групування з однолітками (формування власної субкультури); 3) реакція захоплення (хобі).Девіації в підлітковому та юнацькому віці виникають також і як відповідь на неспроможність особистості реалізувати свої особистісні тенденції до самоактуалізації. Тому профілактика та подолання девіацій можливі шляхом навчання людини способів самореалізації, які б стали джерелом особистісного зростання та позитивності Я-концепції, що в цілому сприятиме психологічному благополуччю підлітка або молодої людини. Особливості індивідуального підходу в роботі з важкими підліткамиРобота з "важкими" дітьми обумовлює необхідність особливо коректного індивідуального підходу, що враховує: 1) уважне, доброзичливе ставлення до дитини; 2) опору на його позитивні риси; 3) довіру до моральних сил, потенційних можливостей. групи сформовані нечіткі уявлення про дружбу, сміливість, почуття сорому. Вони цинічні, грубі, агресивні. Егоїзм, байдужість до переживань інших, усвідомленість здійснюваних правопорушень, відсутність працьовитості і прагнення до споживацького проведення часу — ось типові особливості цієї групи.Другу групу складають школярі з деформованими потребами і прагненнями. Підлітки намагаються наслідувати тих неповнолітніх правопорушників, у яких проявляється стійкий комплекс аморальних потреб і відверто анти суспільної спрямованості ставлень, поглядів. Відрізняючись загостреним індивідуалізмом, нелагідністю, представники цієї групи прагнуть до привілейованого положення, кривдять слабких. Правопорушення здійснюють ситуативно.Третю групу характеризує конфлікт між деформованими і позитивними потребами, ставленнями, інтересами, поглядами. Діти цієї групи усвідомлюють недостойність здійснюваних ними правопорушень. Сформовані правильні моральні погляди не стали переконаннями. Егоїстичні прагнення до одержання задоволень або невміння протистояти ситуації сприяють антисуспільним вчинкам, призводять до нагромадження аморального досвіду поведінки.Четверту групу характеризують учні з слабо деформованими потребами. У них проявляється невпевненість в своїх силах, запопадливість перед вольовими товаришами.

В п'яту групу входять школярі, що стали на шлях правопорушень випадково. Вони піддаються впливу групи або лідера.

57.Особливості навчальної діяльності старшокласника. Проблема професійного самовизначення в юнацькому віці. Навчальна діяльність школярів старшого шкільного віку тісно повязана з обиранням майбутньої професії, становленням професійних інтересів. Половина випускників вже має сформований основний та резервний професійні плани. Щоправда, обирання професії може мати не чітко визначене розуміння свого майбутнього місця в житті, а відбуватися або під примусом батьків, або з прикладу товаришів, або під впливом тимчасового інтересу. До того ж, в складних економічних умовах сьогодення обирання професії може відбуватися або під впливом ситуативних економічних факторів (підліток обирає професію задля скорішого заробітку), або під впливом "матеріального престижу" конкретної професії.Відповідно до цього змінюється і мотивація навчальної діяльності. Якщо підлітки обирають професію відповідно до своїх уподобань та інтересів до окремих навчальних предметів, то молодші юнаки вже обирають предмети відповідно до майбутньої професії. Таким чином простежується велика вибірковість пізнавальних мотивів, що може призвести до суттєвого зниження інтересу до окремих предметів на користь майбутніх спеціалізованих знань. Учбово-пізнавальний мотив (інтерес до способів добування знання) удосконалюється як інтерес до методів теоретичного й творчого мислення. Старшокласників цікавить участь у шкільних наукових суспільствах, застосування дослідницьких методів на уроках. Разом з тим їх залучають і шляхи підвищення продуктивності (результативності) пізнавальної діяльності, про що свідчить їхній інтерес до посібників про культуру й раціональну організацію розумової праці. Видимо, у цьому віці можна говорити про появу єдності процесуальної й результативної мотивації навчання.

58. Особливості спілкування в юнацькому віці. Розвиток пізнавальних психічних процесів в юнацькому віці. Однією зі значущих сфер активності особистості на етапі ранньої юності є міжособистісне спілкування.У цьому віці змінюється його зміст і загальна спрямованість, воно стає вибірковим, інтимним, виконує функцію головного, соціального полігону самоствердження і самовираження юнаків і дівчат.Спілкування старшокласників з однолітками. У життєдіяльності старших школярів важлива роль належить їхньому спілкуванню з ровесниками. Цьому процесу властиві такі тенденції:а) розширення сфери спілкування, б) індивідуалізація Мотивами неформального спілкування у парі і в групі є пошук найсприятливіших психологічних умов для комунікативної взаємодії, очікування співчуття і співпереживання, потреба у щирості та єдності у поглядах, самовираженні. Однак юнацька комунікативність часто буває егоцентричною, оскільки потреба у самовияві, розкритті своїх переживань домінує над інтересом до почуттів і переживань іншого, що зумовлює взаємну напруженість у стосунках, незадоволеність ними.Емоційна прив'язаність у міжособистісних стосунках на етапі юнацького віку реалізується у дружбі, яка є школою саморозкриття особистості, розуміння іншої людини. Її критеріями старшокласники вважають взаєморозуміння, взаємодопомогу, вірність і психологічну близькість.Особистісний розвиток у ранній юності особливо залежить від стосунків з дорослими, які доповнюють спілкування з однолітками.Темами спілкування старшокласників з дорослими є навчання, вибір майбутньої професії, міжособистісні стосунки, захоплення, норми моралі, минуле, теперішнє і майбутнє дитини, атмосфера у сім'ї тощо. Звернення до дорослих зумовлене переконаністю юнаків, що проблеми життєвого самовизначення неможливо розв'язати у спілкуванні з ровесниками, оскільки їхній соціальний досвід ще недостатній для цього. Побачення в ранній юності забезпечують задоволення багатьох важливих соціально-психологічних потреб особистості. У ранньому юнацькому віці хлопці та дівчата ставляться до побачень набагато серйозніше, ніж підліткиОтже, міжособистісне спілкування на етапі ранньої юності є важливим чинником розвитку особистості. Спілкування з ровесниками характеризується розширенням його сфери. Емоційна прив'язаність у міжособистісних стосунках реалізується у юнацькій дружбі. У сфері інтимних стосунків старшокласники задовольняють свої важливі соціально-психологічні потреби. Основною умовою спілкування з дорослими є довіра. Розвиток пізнавальних процесів старшокласників зумовлений загальним х-ром його розумової діяльності. Розумовий розвиток уповільнюється за темпами, але якісно він значно ускладнюється, забезпечуючи формування світогляду. Сприймання стає складним інтелектуальним процесом, диференціація та інтеграція якого серед інших пізн.процесів досягла високого рівня завдяки опорі на попередній досвід, наявні знання та розумової діяльності. Зростають можливості уваги, які повною мірою виявляються тільки за умови глибокого пізнавального інтересу до об’єкта пізнання. Тому показники уваги сильно залежать від мотивів пізнавальної діяльності, не мають стабільного х-ру. Пам'ять вдосконалюється під впливом розвитку волі та мислення. Довільна пам'ять випереджає мимовільну. Якість запам’ятовування залежить від вольових здібностей старшокласника, а також інтересів пов’язаних з вибором професії. Мислення старшокласника розвивається в умовах складної навчальної діяльності, забезпечуючи оволодіння науковими знаннями, які утворюють основу світогляду особистості. Мислення оперує знаннями, якими володіє старшокласник. Зростає роль логічних міркувань та отримання правильних умовиводів. Ознаки мислення старшокласника:системність,рефлексивність,світоглядна орієнтація, теоретизування, орієнтація на пошук. Мовлення ускладнюється за змістом та формою завдяки розвитку мислення та оволодінню всіма системами рідної чи іноз мов. Володіє всіма видам мовлення: монологічне,діалогічне,усне,писемне. Здійснюєтьсяперехід від розгорнутого до скороченого внутрішнього мовлення, останнє стає формою виконання мисленнєвих дій. Уява старшокласника відзначається довільністю, що виявляється у здатності планувати свою діяльність і подальший життєвий шлях.досконалішою стає репродуктивна уява. За допомогою творчої уяви старшокласник спроможний розробляти складні задуми творчих робіт.

59. Проблема формування життєвої позиції та спірних переконань. Розвиток ідентичності в ранній юностіПсихологічною особливістю раннього юнацького віку є спрямованість у майбутнє. Найважливішим фактором розвитку особистості в ранній юності є прагнення старшокласника будувати життєві плани, осмислювати побудову життєвої перспективи. Життєвий план — широке поняття, що охоплює всю сферу особистого самовизначення (рід понять, стиль життя, рівень домагань, рівень доходів і т.д.). У старшокласників життєві плани найчастіше ще досить розпливчасті і не виділяються із мрії. Старшокласник просто уявляє себе в найрізноманітніших ролях, порівнює ступінь їхньої привабливості, але не спроможний остаточно вибрати щось для себе і часто нічого не робить для досягнення задуманого. Про життєві плани в точному змісті слова можна говорити лише тоді, коли в них включені не тільки цілі, але і способи їх досягнення, коли молода людина прагнеоцінити власні суб'єктивні й об'єктивні ресурси. Л. Виготський розглядав життєві плани як показник оволодіння особистістю своїм внутрішнім світом і як систему пристосування до дійсності, пов'язуючи з ними цільову регуляцію принципово нового типу. Попереднє самовизначення, побудова життєвих планів на майбутнє — центральний психологічний новотвір юнацького віку. У період дорослішання, на тлі різких фізичних і психічних трансформацій і нових соціальних очікувань, необхідно досягти нової якості ідентичності, тобто об'єднати різні властивості, пов'язані із сімейними, тендерними, професійними ролями, у несуперечливу цілісність (якою я є дочкою і внучкою, спортсменкою і студенткою, майбутнім лікарем і майбутньою дружиною), що суперечать їй відкинути, погодити внутрішню оцінку себе й оцінку, дану іншими. Еріксон вважав, що криза ідентичності включає ряд протистоянь: тимчасова перспектива або розпливчасте почуття часу; впевненість у собі або сором'язливість; експериментування з різними ролями або фіксація на одній ролі; учнівство або параліч трудової діяльності; сексуальна поляризація або бісексуальна орієнтація; відносини лідер-послідовник або невизначеність авторитету; ідеологічна переконаність або сплутаність системи цінностей. Отже, в ранній юності складаються всі передумови для досягнення ідентичності: завершується фізичне і статеве дозрівання, відбувається перехід до формального абстрактного мислення, що дозволяє узагальнити і оцінити власний життєвий досвід, осмислити інформацію, яка поступає із зовнішнього світу та сформувати адекватний образ Я. В старшокласників удосконалюється емоційно-вольова регуляція поведінки та самоконтроль діяльності. Молода людина усвідомлює свою самототожність, може виділити у самосвідомості зміст власної ідентичності.

60. Вікова періодизація життєвого циклу дорослого. Розвиток психічних процесів в період дорослості. З настанням дорослості процес розвитку людини не припиняється і не завершується, йому притаманні протиріччя і гетерохронність (нерівномірність); виділяються сенситивні і критичні моменти, психофізіологічний розвиток не є статичним, природа його різноманітна і суперечлива. Б.Г. Ананьєва вікова періодизація життєвого циклу людини базується: на послідовній зміні станів розвитку, односпрямованості і незворотності часу життя людини, тобто на топологічній характеристиці, і на тривалості існування індивіда, яке, в свою чергу, залежить від тривалості життя всіх індивідів даного віку — метричній характеристиці.Середній вік: перший період 22 — 35 років чоловіки, 21 — 35 років жінки, другий період 36 — 60 років чоловіки, 36 — 55 років жінки,Люди похилого віку 61 —74 роки Чоловіки 55 — 74 роки жінки Старечий вік 75 — 90 обидві статі Довгожителі старші 90 років. Особливості психічного розвитку дорослої людини.Обсяг, переключення та вибірковість уваги поступово зростає від 18 до 33 років, а після 34 років починає поступово падати. В той же час стійкість і концентрація уваги протягом всього періоду дорослості зазнає незначних змін….У 26—29 років увага за своїм розвитком випереджає пам'ять і мислення. Це свідчить про рухливість і гнучкість взаємозв'язків між пам'яттю і увагою. У 30—33 роки знову настає високий розвиток уваги, а до 40 років швидкість сприймання інформації, інтенсивність уваги знижується.Найбільш високий рівень розвитку уваги і найнижчий рівень розвитку пам'яті спостерігається у людей 41—46 років, а помітне зниження уваги спостерігається уже після 46 років. Такі показники розвитку уваги підтверджують гетерохронний характер дозрівання, збереження і згасання різних психічних функцій в структурі психіки людини. Процеси пам'яті різнорідні, тому і спостерігається деяка різнорідність отриманих результатів при експериментальних дослідженнях пам'яті.Так, Г. Еббінгауз сформулював положення про трифазну характеристику онтогенезу пам'яті, поступовий прогрес до 25 років, стабілізація функцій пам'яті від 25 до 50 років, а далі — еволюція і регрес пам'яті.

Високий рівень короткочасної вербальної пам'яті спостерігається у віці 18—30 років, а період зниження 33—40 років. Для довготривалої вербальної пам'яті характерне зростання у віці 18— 35 років, а зниження рівня розвитку від 30 до 40 років. За даними Д. Конрада асоціативна пам'ять починає знижуватися з 20 років, процес зниження прискорюється після 45 років.На думку С. Пако логічна пам'ять знижується в період між 20— 50 роками на 35—40 відсотків. С. Пако вважав, що деякі функції пам'яті у менш освічених молодих людей знаходяться на рівні освічених людей похилого віку.В психології існує дві точки зору на розвиток інтелектуальних здібностей в період дорослості. Одні вчені вважають, що інтелектуальні здібності досягають найвищої точки в кінці юнацького або на початку віку ранньої дорослості. Інші вчені стверджують, що інтелектуальні здібності у людей, які займаються інтелектуальною працею, зберігаються тривалий час.Пако і К. Ховланд припускають, що оптимум розвитку інтелектуальних функцій знаходиться між 18—20 роками. За даними Л.А. Баранової, В.І. Сергеєвої та В.П. Лисенкової найбільш високі показники коефіцієнту розумового розвитку виявляють молоді люди 19 років. Саме на 19 років припадає найбільший відсоток коефіцієнтів розумового розвитку — це є сенситивним періодом розвитку дорослої людини.

В. Овенс і Л. Шоенфельд вважають, що вербально-логічні функції досягають першого оптимуму в ранній молодості, потім вони можуть зростати до 50 років і знижуватися близько 60 років. В своєму дослідженні В. Овенс і Я. Шоенфельд отримали картину стаціонарного стану інтелекту з 18 до 60 років, вони відмічали виражені прогресивні зрушення, еволюцію загальних характеристик інтелекту дорослих людей, але особи, за якими вони спостерігали, постійно тренували інтелектуальні функції, тобто займалися розумовою працею.За даними Д. Векслера, еволюція інтелектуальних функцій охоплює період з 19 до ЗО років. Вершина лексичних функцій досягає свого максимуму в 40 років. Після 30 років спостерігається зниження інтелектуальних функцій, пов'язаних не з мовою, а з моторикою. В інтелектуальному розвитку людини Є.І.Степанова виокремлює 3 макроперіоди. Перший період — від 18 до 25 років, другий — 26—35 років, третій — 36— 40 років. Найбільші зміни інтелекту відбуваються в першому макроперіоді, а другий і третій макроперіоди характеризуються відносною сталістю, але вираженого підйому набуває вербальний інтелект.

61.Характеристика психологічного розвитку дорослого. Вікові кризи періоду дорослості У дорослому віці розвиток ніколи не відбувається прямолінійно, а лише як накопичення та розширення раніше засвоєних життєвих принципів, поглядів, потреб і соціальних настанов. На всіх стадіях дорослості розвиток є нерівномірним, у ньому спостерігаються літичні (пов'язані з важкими захворюваннями) та кризові періоди, під час яких активізуються інволюційні процеси, відбуваються переходи на нові рівні розвитку (трансформації у мотиваційно-смисловій сфері особистості зумовлюють нове розуміння сутності і сенсу життя). Але на відміну від криз дитинства кризи дорослості відбуваються більш приховано, не так гостро і бурхливо, жорстко не прив'язані до певних хронологічних меж.

Розвиток дорослої людини супроводжують кризи тридцятиріччя, середини життя і переходу до старості. Вони можуть бути швидкими або затримуватися в часі й перетворюватися на постійний негативний стан людини. Особливо складні особистісні проблеми можуть перетворити вікову кризу на затяжну життєву зі складним перебігом. Усі кризи дорослості мають спільну природу — кардинальні зміни способу життя й діяльності людини, але причини виникнення і шляхи їх подолання на різних стадіях є різними і суто індивідуальними.Вікові кризи не є неминучими, оскільки розвиток дорослої людини залежить від її готовності до пов'язаних із віком змін та проблем дорослого життя. Детальне планування свого майбутнього, внутрішня готовність до активного вирішення проблем сприяють запобіганню кризам дорослості, подоланню складних періодів власного життя.Отже, психічний та особистісний розвиток не зупиняється на стадіях дорослості. Він характеризується непрямолінійністю, нерівномірністю, гетерохронністю психічних функцій і наявністю криз.

62.Предмет педагогічної психології, її основні розділи. Основні завдання педагогічної психології. Історія психології учіння. Види учіння та структура учбової діяльності учнів. Педагогічна психологія вивчає психологічні закономірності навчання і виховання, зокрема такі проблеми, як психологія управління процесом навчання,формування пізнавальних процесів, критерії розумового розвитку, взаємовідносини у системах педагог-учні, учні-учні. Розділи:1)психологія навчання;2)психологія виховання;3)психологія навчання та виховання дітей аномальним розвитком;4)психологія педагогічної діяльності. Конкретними завданнями педагогічної психології є:

- Розкриття механізмів і закономірностей навчає і виховує впливу на інтелектуальний та особистісний розвиток учня;-- Визначення механізмів і закономірностей освоєння навчаються соціокультурного досвіду, його структурування, збереження (упрочіванія) в індивідуальній свідомості учня та використання в різних ситуаціях;

- Визначення зв'язку між рівнем інтелектуального і особистісного розвитку учня та формами, методами навчає і виховує впливу (співробітництво, активні форми навчання та ін);- Визначення особливостей організації та управління навчальною діяльністю учнів і вплив цих процесів на їх інтелектуальний, особистісний розвиток та навчально-пізнавальну активність;- Вивчення психологічних основ діяльності педагога, його індивідуально-психологічних і професійних якостей;- Визначення механізмів, закономірностей розвивального навчання, зокрема розвитку наукового, теоретичного мислення;- Визначення закономірностей, умов, критеріїв засвоєння знань, формування операціонального складу діяльності на їх основі в процесі вирішення різноманітних завдань;

- Визначення психологічних основ діагностики рівня та якості засвоєння та їх співвіднесення з освітніми стандартами;- Розробка психологічних основ подальшого вдосконалення освітнього процесу на всіх рівнях освітньої системи. В учінні виділяють зовнішню та внутрішню(психічну, розумову) сторони. Зовнішня переважає у первинному учінні, коли формуються вихідні елементарні образи, поняття в ході спроб і помилок у предметній діяльності, де дитина має справу з фізичними об’єктами й явищами.Розумова сторона переважає у вторинному учінні, яке має споглядальний, інтелектуальний характер без практичного оперування предметами та відбувається через спостереженняі осмислення.Структура учбової діяльності(Ельконін) • Мотивація. Учбова діяльність спонукається і спрямовується різними учбовими мотивами.• Учбова задача. Учбова задача – це система завдань, при виконанні яких учень засвоює найбільш загальні способи дій. Учбова задача спрямована на удосконалення самого учня.• Учбові дії. Учбові дії необхідні для розв’язання учбової задачі. До їх складу входять ряд учбових операцій.

• Дії самоконтролю. Дії самоконтролю – це дії звірки, співставлення учбових дій із зразком, який задається ззовні. Виокремлюють наступні етапи самоконтролю: 1) контроль вчителя; 2) взаємоконтроль; 3) самоконтроль. • Дії самооцінки. Дії самооцінки – це оцінювання дитиною своєї діяльності на різних етапах її виконання. Найбільш загальна і важлива функція самооцінки – регулятивна. Етапи самооцінки: 1) оцінює вчитель; 2) взаємооцінка; 3)самооцінка. Ст..102

63.Види учіння та структура учбової діяльності учня.

Учіння – у загальнопсихологічному розумінні – цілеспрямоване засвоєння знань, вмінь і навичок з метою наступного використання їх у практичному житті. Учіння – одна із сторін педагогічного процесу, що охоплює діяльність учня (чи студента) під керівництвом вчителя (викладача). Учіння виступає у формі інтелектуальних або фізичних дій, це специфічно людська діяльність, коли людина керується свідомо поставленою метою засвоїти певний обсяг знань, вмінь і навичок, форми поведінки і види діяльності. Учіння виступає фактором неперервної освіти, але дуже часто загальною кінцевою причиною всякого учіння є суспільна необхідність. Відомо, що внутрішня діяльність виникає із зовнішньої шляхом її інтеріоризації (Ж. Піаже, О.М. Леонтьєв). Предметні дії відображаються у психічних процесах. Після цього ці процеси звільняються від безпосереднього зв'язку з предметами і перетворюються в психічні операції. Первинне учіння носить умовно-рефлекторний характер (руховий). Вторинне учіння має інтелектуальний характер, здійснюється за допомогою внутрішньої психічної діяльності.

структура учіння.: 1. Спонукаючий компонент. Сюди входять пізнавальні потреби і сформовані на їх основі мотиви діяльності. Пізнавальна потреба – це, наприклад, потреба в набутті нових знань, а мотив на цій основі – пізнавальний інтерес. 2. Програмно-цільовий компонент. Основний елемент тут — це ціль (мета) діяльності (який кінцевий результат ми хочемо одержати). На основі мети виникає програма дій, орієнтована на бажаний результат. 3. Дієво-операційний компонент. Тут здійснюються певні дії і операції, в ході яких реалізується програма. В структурі учбової діяльності можна виділити перцептивні, мнемічні, предметні, мовні, розумові дії. Спосіб здійснення учбової дії – операція. 4. Контрольно-регулюючий компонент. Він включає в себе оцінювання результату, контроль і самоконтроль діяльності учіння..Отже, поняття учіння та учбова діяльність не є тотожними. Учбова діяльність є однією з форм учіння.Учбова діяльність суб'єкта має структуру, до якої входять такі компоненти: І) мотивація; 2) учбові задачі в конкретних ситуаціях; 3) учбові дії; 4) контроль, що переходить у самоконтроль; 5) оцінка, що переходить у самооцінку.

Мотив — це сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, які викликають активність суб'єкта і визначають її спрямованість.

Поняття "мотив" часто співвідносять з поняттям "потреба".

Види мотивів розрізняють в залежності від: 1) характеру участі у діяльності (усвідомлені, реально діючі мотиви); 2) часу зумовлення діяльності (тривала-коротка мотивація); 3) соціальної значущості (соціальні-вузькоособистісні); 4) включеності у діяльність або від таких мотивів, що знаходяться поза нею (широкі соціальні мотиви та вузькоособистісні мотиви); мотиви конкретного виду діяльності та інші.

Другим компонентом учбової діяльності є учбова задача. Розвиток поняття "задача" відбувався з розвитком теорії діяльності, зокрема у працях М.Я. Басова, С.Л. Рубінштейна, О.М. Леонтьєва, В.В. Давидова, Г.С. Костюка, О.В. Скрипченка. М.Я. Басов розумів момент задачі, як форму вираження несвідомого. як фактор, що зумовлює пізнання. Він обґрунтував доцільність використання у психології широкого поняття задачі и зв'язаних з ним термінів — дія. ціль та завдання. С.Л. Рубінштейн, О.М. Леонтьєв довільну дію людини зв'язували з метою та умовами її досягнення. На їх думку, співвідношення мети та умов визначає задачу, яка може бути розв'язана дією, а свідома дія є більш чи менш свідоме розв'язання задачі. Отже, відповідно до основних положень теорії діяльності кожна дія людини спрямована на розв'язання задачі.

Морфологічною одиницею учбової діяльності учнів є учбові дії. Підкреслюючи роль дій у будь-якій діяльності людини, О.М. Леонтьєв зазначав, що людська діяльність не існує інакше, як у формі дій або цілі дії і що діяльність здійснюється завдяки сукупності дій, підпорядкованій окремим цілям. Автор підкреслив, що між діяльністю та дією існує своєрідне відношення. Мотив діяльності може переходити на предмет (ціль) дії. У такому випадку дія перетворюється у діяльність. Так виникають нові діяльності.

Отже, будь-яка, а також і учбова діяльність складається з дій і без них не існує, хоч дії можуть існувати без діяльності.

Д.Б. Ельконін. В.В. Давидов, А.К. Маркова, О.В. Скрипченко з урахуванням предмету учбової діяльності виділяють перетворюючі та дослідницькі дії.

Серед учбових дій вчені виокремлюють репродуктивні та продуктивні дії. Ті дії, які спрямовані на створення нового, називаються продуктивними. Такою є, наприклад, дія цілеутворення. До репродуктивних дій належать виконавчі дії, що здійснюються за відповідними параметрами. Дії контролю, оцінки в залежності від умов можуть мати продуктивний і репродуктивний характер, а тому утворюють проміжну групу.Вчителеві необхідно взяти до уваги, що учбові дії не утворюються самі по собі. Вчитель повинен керувати цим процесом, щоб кожна дія для учня складала предмет засвоєння і контролю.Велику роль в учбовій діяльності учнів відіграють дії контролю, самоконтролю, оцінки і самооцінки: контроль за виконанням дії здійснюється на основі механізму зворотного зв'язку або зворотної аферентації; у діях контролю (самоконтролю) й оцінки (самооцінки) можна виділити три ланки: а) модель, образ потрібного, бажаного результату дії; б) процес зіставлення цього образу дії з реальною дією; в) прийняття рішення про продовження та корекцію дії (М.О. Бернштейн, П.К. Анохін)..О.В. Скрипченко визначає структурні компоненти учбової та навчальної діяльності вчителя, спираючись на загальні теоретичні положення про діяльність, але особливо глибоко аналізує ставлення учнів до учіння та зв'язані з ними мотиви, а також операціональні компоненти, як узагальнені психічні дії, які беруть участь і в цілетворенні, і в програмуванні діяльності, у прийнятті рішень, зумовлюють ефективність контролю та оцінювання своєї діяльності. Оригінальні дослідження взаємоставлень вчителя і учнів та їх впливу на успішність учбової діяльності школярів належать В.В. Власенку.

64. Процес засвоєння як зміст учбової діяльності учнів. Особливості оволодіння учнями учбовою діяльністю. Вміння самостійно вчитися. Неуспішність, її причини та запобігання.Згідно з поглядів С.Л. Рубінштейна, Д.Б. Ельконіна, учбова діяльність має свій зміст. Його складає засвоєння. Поняття засвоєння пояснюється по-різному, наприклад, засвоєння як механізм присвоєння суспільно-історичного досвіду", сукупності знань, значень, узагальнених способів дій, моральних норм і правил поведінки. Засвоєння розуміють як складну інтелектуальну діяльність людини, яка включає всі пізнавальні процеси, зокрема, сприймання, розуміння, запам'ятовування та відтворення сприйнятого матеріалу. Засвоєння по відношенню до * учіння в цілому та учбової діяльності учнів є результатом… Процес розвитку учбової діяльності означає формування під впливом вчителя основних структурних компонентів цієї діяльності Отже процес та ефективність оволодіння учбовою діяльністю залежить від змісту матеріалу, конкретної методики навчання та форм організації цієї діяльності у школярів.Враховуючи вищезгадане, доходимо до висновку, що в учнів початкової школи учбова діяльність є провідною, бо, згідно поглядів О.М. Леонтьєва про провідну діяльність, вони не просто займаються нею довгий період, в ній розвиваються всі психічні функції дитини, виникають особистісні новоутворення та довільність поведінки.У підлітковому віці інтенсивно розвивається потреба бути дорослою людиною. Ця потреба трансформується у потребу усвідомлення себе в собі та в потребі бути максимально представленим в інших.Якщо для молодшого школяра учіння є провідним видом діяльності, то у підлітковому віці учіння є одночасно здійснювальним видом діяльності з інтимно-особистісним спілкуванням, яке виступає важливою, провідною діяльністю в інших формах діяльності, тобто як діяльність у діяльностях. А тому учіння — це той вид діяльності, в якій є можливості для виявлення себе як індивідуальності з метою подальшої інтеграції. В учінні виявляється соціальна активність підлітка, яка спрямована на засвоєння норм, правил, цінностей, способів поведінки. Отже, учбова діяльність учнів старшого дошкільного віку носить учбово-професійний характер. Вона є основою для професійної підготовки, а тому частина навчальних дисциплін не викликає інтересу. Старшокласник більш зацікавлений у високих оцінках з тих дисциплін, які мають прямий чи опосередкований зв'язок з вибором професії. У старшому шкільному віці більш розвинуте свідоме ставлення до учіння… самостійна робота — це організована самим школярем під впливом його пізнавальних мотивів в раціональний час, в умовах самоконтролю опосередкованого впливу та роботи вчителя на уроці.Вчені виділяють різні рівні розумової самостійності. Так, за складністю навчальних задач, що розв'язують учні, можна розрізнити три рівні. Перший рівень розвитку самостійності характеризується тим, що учні вміють розв'язувати типові задачі, тобто, такі, що потребують простого відтворення засвоєних на уроці способів використання знань. Другий рівень означає, що учні виявляють здатність самостійно розв'язувати нестандартні задачі, вдаватися до самостійних пошуків способів, дій, операцій, що потребують встановлення міжтемних зв'язків, узагальнення, класифікації, доведення. Третій, найбільш високий рівень самостійності, виявляється у здатності учнів розв'язувати творчі задачі. Школярі, які досягають цього рівня, у творчих пошуках вдаються до перенесення знань, умінь та навичок. Неуспішність — це гостра проблема сучасної школи, яка викликається багатьма причинами. Серед них розрізняють: соціальні, біологічні та педагогічні. Соціальні причини полягають у тому, що у перебудовний період нашого суспільства знання та чесна праця не відіграють вирішальної ролі у благополуччі людини. Знизилась цінність освіти, багатьом молодим людям став потрібен диплом, атестат, але не самі знання.Важливою причиною неуспішності є стан здоров'я школярів, який в останнє десятиріччя має тенденцію погіршуватися.до педагогічних причин неуспішності належить відсутність профілактичної роботи над цією проблемою. Запобігання неуспішності Опосередкована допомога являє собою сукупність заходів, які спрямовані на зміну умов навчання та виховання, наприклад, введення факультативних занять, створення корекційних класів для дітей з слабким здоров'ям, заміна формальних цілей педагогів, адміністрації школи, змістовними та моральними, створення в школі атмосфери довір'я, уваги до особистості школяра, формування дружнього, допитливого, працездатного колективу, для учасників якого характерні були б пізнавальні інтереси, цінності знань, освіти, нейтралізація негативного впливу сімейних обставин на ставлення учнів до учіння.

65.Поняття про навчання та його психологічні механізми. Психологічні погляди на дидактичні принципи.Розуміння навчання як спільної діяльності того, хто навчає, і тих, хто навчається теж не досягає глибини психологічних механізмів. Навчання як особливий вид групової діяльності включає навчальну й учбову діяльності, які мають принципову відмінність. Навчальна діяльність — це діяльність практична (діяльність вчителя), а учбова — теоретична (пізнавальна) діяльність учнів. Суб'єкти цих діяльностей розв'язують різні задачі: вчитель — дидактичні, учні — учбові. Механізмами навчання є конструкти, що описують взаємодію навчальної та учбової діяльностей. До них відносять механізм до визначення задачі. Він полягає в тому, що зовнішній навчальний вплив перетворюється в учбову задачу, яка визначає напрямок діяльності учня. Останнє відбувається тоді, коли навчальний вплив набуває в учня особистісного змісту. У цих умовах актуалізуються цілі, мотиви, досвід учня і все це доводить, що він не просто об'єкт управління, а є суб'єктом учбової діяльності. Суттєвим механізмом навчання є рефлексивні відносини. Вони полягають у відображенні вчителем своїх дій, що спрямовані на вибір навчальних впливів, на розв'язання педагогічної задачі, контроль за діяльністю учня, на створення моделі розвитку його особистості та поведінки. Дидактичні принципиВ управлінні учбовою діяльністю дотримуються дидактичних принципів, які були вироблені давно і, як писав В.В. Давидов, вони не влаштовують ні нашу теорію, ні нашу педагогічну практику. Так, принцип наступності виражає той факт, що при переході учня від одного ступеня навчання до вищого, не повинно бути чіткої відмінності наступної стадії від попередньої. Принцип доступності в практичній педагогіці реалізується так, що на кожній стадії дається такий навчальний матеріал, який доступний дітям певного віку. Оскільки, всім відомо, що міра доступності склалась стихійно, хто тоді може точно відповісти, що під силу учням, а що ні. Принцип свідомості виступає проти механічного, формального засвоєння знань, яке не дає можливості застосовувати ці знання у розв'язанні практичних проблем. Принцип науковості у традиційному навчанні розуміється вузько емпірично. В основі організації засвоєння досвіду потрібно врахувати особливості способу мисленнєвого відображення дійсності, сходження від абстрактного до конкретного. Принцип наочності в традиційній школі має негативну практику реалізації. Витоками обгрунтування цього принципу є сенсуалізм, зв'язаний з ним номіналізм та асоціанізм. Така орієнтація на принцип наочності проектує розвиток у дітей лише емпіричного мислення.

66.Теорії навчання. Класифікація навчання. Психологічні основи змісту навчання. Управління процесом навчання. Психологічний аналіз уроку. До кінця XIX ст. визначала характер навчання асоціативна теорія, (уявлення та ідеї викликаються первинними відчуттями та асоціаціями) на початку XX ст. дві теорії — біхевіоризм («научіння» — це набуття індивідуального досвіду, а «навчання» —як закріплений зв'язок між стимулом і реакцією) та гештальтизм(повторення без розуміння дії, її схеми, структури не приведе до якісного научіння.) Ці теорії зумовили виникнення двох напрямків у навчанні. Один з них мав на меті розвивати у дитини здібності, необхідні для того, щоб здобувати знання, другий — засвоєння певної суми знань.Класифікація навчаня:1)Навчання предметне— це навчання мові, математиці, праці та ін.2) за психологічними задачами: 1. теоретичне навчання, 2. практичне навчання, внаслідок якого виробляються моторні, сенсорні навички, а також навички розумової діяльності,3. образне, емоційне, етичне та естетичне навчання (формування одиничних уявлень, а на їх основі еталонів переживань, поведінки, відносин, що зумовлюють становлення емоційної зрілості особистості).3) За зверненням до учнів:фронтально-класне,групове навчання,індивідуальне...Зміст навчання зміст системи навчальних предметів є основою навчально-виховного процесу. Кожний навчальний предмет відображає рівень науки, культури, моралі суспільства. Програма є систематичним та ієрархічним пред'явленням тих знань, які повинні засвоїти учні, вона визначає методи навчання, строки, тип мислення учнів; зміст повинен розроблятися у відповідності з особливостями та структурою учбової діяльності учнів.При визначенні змісту навчальних предметів маємо враховувати, що у засвоєнні узагальнені і абстрактні знання передують конкретним знанням, які учні виводять із загального знання. У змісті повинна бути не проста констатація знань про об'єкт, а й пояснюватися умови їх походження. Зміст, що вказує і на джерела знань, повинен сприяти виділенню учнями генетично висхідного, суттєвого, всезагального відношення.Аналіз уроку: 1. Загальна психологічна спрямованість уроку 2. Реалізація ідей розвиваючого навчання 3. Організація пізнавальної діяльності на уроці 4. Формування вмінь і навичок дітей 5. Розвиток емоційно-вольової сфери учнів 6. Психологічна саморегуляція вчителя на уроці.

67.Вміння самостійно вчитися як інтегральна якість особистості. Психологічні умови формування уміння вчитись самостійно. Вікова динаміка процесу учня. Справжня самостійність — це діяльність, яку особистість здійснює за внутрішніми переконаннями, обираючи ціль та засоби досягнення мети. це точно знати свої можливості, свої недоліки та прогалини в знаннях, і коли зустрічається завдання, яке виконати одразу неможливо, то не самоусуватися, а шукати засоби поповнити свої знання новим досвідом, пройти шлях наукового дослідження.Це здатність шукати нові завдання, виконання яких потребує роздумів, досліджень. Самостійна робота може виявлятися в чотирьох основних напрямах навчальної діяльності:1) організаційному (уміння визначати свою мету, обирати засоби її досягнення, контролювати відповідність дії плану та цілям, організовувати свою діяльність у колективній роботі);2) практичному (використовувати ТЗН, працювати з довідковою літературою, відеоматеріалами, комп’ютером тощо);3) інтелектуальному (формулювати проблеми, обирати об’єкти досліджень, систематизувати ідеї тощо);4) психологічному (докладати вольових зусиль для подолання труднощів, усвідомлювати свій мотив, аналізувати та оцінювати ситуацію). умови Слід організувати навчальну діяльність таким чином, щоб дитина стала суб’єктом навчання.Перший аспект — організація спеціальної навчальної діяльності на уроках.(Навчальна діяльність, як і будь-яка інша, виникає з потреби, переходить у мотив. Школяр має сформулювати мету, спланувати діяльність, обрати засоби та прийоми роботи, виконати завдання, оцінити свої здобутки та відрефлексувати виконану роботу, обрати нове завдання.Така побудова навчальної діяльності робить дитину активним шукачем, дослідником, пробуджує думку, спонукає до діяльності).Другий аспект — організація навчального співробітництва.(Методи побудови такої навчальної діяльності вимагають спільної діяльності вчителя з учнями та учнів між собою. Найкращою формою організації співпраці є парна та групова робота. Під час роботи в групі дитина має реальну можливість обрати для себе роль (контролер, скептик, аналітик, писар, координатор).Третій важливий аспект — це методи та прийоми роботи на уроці.(Головна складність в оволодінні загальним способом дії полягає в тому, що ці дії неможливо імітувати. Пошук знань та способу дії може бути лише там, де вчитель не дає їх у готовому вигляді, а спонукає дітей до пошукової самостійної діяльності.)динамікаМолодший шкільний вік. Відомо, що до кінця дошкільного періоду в дитини складається досить сильна мотивація до навчання у школі (Л.Божович, Л.Славіна та ін.) Внутрішня позиція дитини полягає в потребі відвідувати школу, включатися в нову для дитини діяльність учіння, зайняти новий статус серед оточення. Психологи відзначають, що на межі дошкільного і шкільного дитинства дитина дуже виразно бачить різницю між її об´єктивним станом і внутрішньою позицією. Ця широка потреба утворює так звану суб´єктивну готовність до школи. Існує ще й об´єктивна готовність до школи, до перших написаних букв, цифр, до перших оцінок і лише після цього до процесу, змісту учіння, а ще пізніше — до способів здобування знань.Безпосередність, відкритість, довірливість молодших школярів, їхня віра в беззаперечний авторитет учителя і готовність виконати будь-яке його завдання є сприятливими умовами для утвердження в цьому віці широких соціальних мотивів обов´язку, відповідальності, розуміння необхідності вчитися тощо.Середній шкільний вік. Цей період сензитивний для розвитку пізнавальних інтересів, істотно закріплюються навчально-пізнавальні мотиви, для яких характерний інтерес до способів здобування знань. Дуже характерним є інтерес до знань, які виходять за межі програми. Пізнавальний інтерес має ненасичений характер, тобто зростає в міру задоволення. Особливо істотні зрушення відбуваються в соціальних мотивах. Це пов´язано з тим, що школяр стає громадянином. ..У молодшому шкільному віці як позитивні риси виділяють позитивне ставлення дитини до школи, широту її інтересів, потяг до знань і тощо. Негативні риси такі: недостатня дієвість, ситуативність, малоосмисленість, орієнтація на результат, а не на процес та ін.У середньому і старшому шкільному віці до позитивних якостей мотивів відносять: загальну активність підлітка, готовність включитися у різні види діяльності тощо. До негативних відносять такі: незрілість оцінки підлітка самим собою, байдужість до думки вчителя тощо. Знання вікової динаміки мотивів полегшує правильну організацію процесу навчання.

68.Загальне поняття про психологію виховання. Предмет і завдання психології виховання Психологія виховання-галузь педагогічної психології,яка досліджує психологічну сутність виховного процесу.Предметом психології виховання є вивчення психологічних закономірностей формування свідомості людини як особистості в умовах цілеспрямованої організації педагогічного процесу. Психологія виховання розглядає виховання як процес, що здійснюється при взаємодії вихователів і дітей, взаємодії самих школярів, які є не тільки об'єктами, але й суб'єктами виховання.Завдання:1)виявлення взаємодії виховних впливів з внутр.особливостями людини, з процесом формування особистості;2)вивчення процесу виникнення новоутворень особистості під впливом навчаючих і виховуючи засобів;3)вивчення зовн.і внутр.причин різної ефективності педагогічних впливів;4)психологічне забезпечення взаємодії вихователя і вихованця.

69.Проблема управління вихованням. Зовнішнє і внутрішнє управління вихованням. Самовиховання як вища форма самоуправління.Управління процесом виховання — діяльність педагогів, що забезпечує планомірний і цілеспрямований виховний вплив на вихованців. Воно передбачає передусім підбір змісту виховної роботи з урахуванням вимог суспільства до рівня вихованості учнівського колективу взагалі й кожного його члена зокрема. Для реалізації змісту виховання потрібні форми, методи і прийоми виховної роботи, які б імпонували школярам. Усе це допоможе зробити виховний процес цілеспрямованим і систематичним. Суть управління виховним процесом — виявлення виховних можливостей сім'ї, громадських організацій, культурно-освітніх установ, засобів масової інформації для ефективнішого використання їх впливу на школярів.Зовн.і внутр. характеризують залежність виховання від суспільних процесів і умов: соціально-економічної та політичної ситуації, рівня культури в суспільстві, його потреб у відповідних фахівцях, загальноприйнятих і національних виховних ідеалів, цінностей і змісту виховання тощо.національне виховання в Українській державі має бути спрямоване на формування у молоді та дітей світоглядної свідомості, ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, інших соціально значущих надбань вітчизняної та світової духовної культури. Внутрішні закономірності розкривають зв'язки та залежності між компонентами процесу виховання.Інакше кажучи, – це залежність між виховними впливами вихователів та конкретним ставленням вихованців до цих впливів, між ідеалом, метою, змістом виховання та отриманим результатом, між основними складовими цього складного соціально-педагогічного явища.Одна з основних внутрішніх закономірностей виховання – єдність навчання, виховання, розвитку і самовдосконалення вихованців як однієї з основних умов гармонійного формування особистості українських громадян.Самовиховання - процес, в якому взаємопов'язано проявляється весь духовний світ людини. У ньому взаємодіють моральність, інтелект, воля й емоції. Це максимальна усвідомленість себе, свого місця в навколишньому світі і своєї поведінки. Це вольове зусилля, яке регулює увесь спосіб життя; Самовиховання - це саморегуляція, самоуправління особистості з намірами змінити себе, свідоме закорінення зовнішніх регулюючих факторів, це свідома діяльність людини, спрямована на вироблення, удосконалення або зміну нею своїх якостей у відповідності з соціальними та індивідуальними цінностями, орієнтаціями, інтересами, що складаються під впливом умов життя і виховання.

70.Віковий підхід в моральному вихованні дітей. Психологічне обґрунтування виховних впливів (переконання, навіяння, заохочення, покарання) Моральне виховання — цілеспрямована взаємодія дорослого і дитини з метою формування моральних почуттів і якостей, засвоєння моральних норм і правил, розвитку моральних мотивів і навичок поведінки.

Зміст морального виховання підпорядкований вічним цінностям і конкретним потребам суспільства, які з плином часу змінюються. Засноване воно на принципах рівноцінності особистостей педагога і дитини, гуманістичності змісту і засобів виховання, довіри і поваги в процесі виховання, створення позитивної емоційної атмосфери, творчої взаємодії педагога і дитини. Моральне виховання з перших років життя дитини спрямоване на формування її моральної позиції, ціннісних орієнтирів, інтересів і потреб. Адже на цьому етапі закладаються основи морального розвитку особистості, розвиваються уявлення, почуття, звички, які спрямовують подальше її вдосконалення. Виховні впливи: У процесі формування особистості вихованця, конкретно – певної сукупності його особистісних якостей, маємо справу з різними видами виховних впливів. Ці впливи можуть бути спрямовані як на окремих вихованців, так і на колективи, але також можуть бути застосовані до певних виховних систем. Вони мають динамічний та змінний характер, хоча можуть бути як випадковими, так і цілеспрямованими. ЗАОХОЧЕННЯ - це сигнал про самоствердження, яке вже вiдбулося, тому в ньому мiститься суспiльне визнання того пiдходу, того способу дiй, того ставлення до дiй, якi обранi та реалiзуються i дитиною, i дорослим.Заохочення сприяє закрiпленню позитивних форм поведiнки. Почуття задоволення пiсля заохочення викликає у вихованця приплив енергiї, впевненiсть у своїх силах. ПОКАРАННЯ - один з найстарiших методiв виховання. Якщо покарання було справедливим, воно коригує поведiнку людини, примушує її замислитися, викликає потребу змiнити свою поведiнку. Головне почуття покараного вихованця - почуття переживання вiдчуженостi вiд iнших вихованцiв, вiд колективу. Переконання - основний, найбільш універсальний метод керівництва і виховання .Механізм переконання заснований на активізації розумової діяльності дитини, на зверненні до раціональної стороні свідомості. Передбачається, що переконує повинен здійснити свідомий вибір шляхів і засобів досягнення мети, тобто щоб переконати, треба привернути увагу об'єкта впливу, викласти і роз'яснити нову інформацію, привести вражаючі аргументи. Навіювання-Свідоме неаргументоване дію на дитину або групу дітей, що має своєю метою зміна їх стану, ставлення до чого-небудь і схильності до певних дій.