54. Архипенко

Він був одним із тих, хто, вийшов за канони загальноприйнятого, розширив межі сприйняття людиною оточуючого світу. Він став величиною світового масштабу, майстром, який набув планетарного визнання. Історики культури називають його генієм серед скульпторів XX століття, ім'я якого згадується у товаристві з Матіссом, Пікассо, Браком, Леже, Дюшаном, Мондріаном, Малевичем, Кандинським, Філоновим. Його творами пишаються найславетніші музеї світу: Центр Помпіду в Парижі, музей Modern Art та галерея Соломона, Гуенгайма в Нью-Йорку, музеї Москви, Стокгольма, Берліна, Тель-Авіва. За життя і після смерті він мав кілька сотень виставок у Європі та Америці, де визнаний чарівником скульптури. Перший кубіст у цьому виді мистецтва, свого роду Пікассо від скульптури, Архипенко був незаперечним авторитетом для багатьох авторів. Після його новаторських здобутків скульптура вже не могла залишатися такою, якою була досі. Усією своєю творчістю він стверджує кредо Жоржа Брака, першого ідеолога кубізму: «Почуття руйнують, розум будує».Провчившись чотири роки у Київському художньому училищі, він вирушає до Москви, а через рік, у 1908-му, до Парижа, де його друзями стають Пікассо, Брак, Леже, Модільяні. Завдяки інтуїції Гійома Аполлінера, знаного відкривача талантів, Архипенко став відомий як неординарний художник, який заявив про себе у Салоні незалежних митців у 1910—11 роках. У залах Лувру його зворушила зовсім не Венера Мілоська, не Джоконда, не Роден... Він знайомиться зі світом архаїчного африканського мистецтва, наївного і відкритого гімну життєствердній силі еросу, жаги до життя, торжества чистих стихій, руху, землі, води, вогню. Візуальний веселковий потік свідомості, насичений матеріалізованим медитативним джойсівським кипінням думок, полонив його, присоромивши тодішній колірний аскетизм європейського живопису. Майстер, вихований на багатовікових традиціях європейського мистецтва, як ошелешений неофіт, усвідомлює, що саме цей емоційний вихор і має право зватися чистим мистецтвом. Адже він не стриножений химерними умовностями і штучними схемами знудженої західної культури, яка шукає витонченого декору своєму клінічно приреченому збоченству, на кшталт викличних ганчірок та пудових шарів «штукатурки» для оздоби своїх нікому не потрібних істерій.І головне, що усвідомив молодий скульптор, — саме таємниця світу, його невичерпність і є стимулом до пізнання. Навіть ціною ризику для життя. Це і є свобода, яка встановлює закони спілкування митця зі світом. Вони долають прагнення світу отримати від митця усе викладеним, як на долоні.Недомовленість, загадка, символ, емоційне переживання незвіданого. Саме це і стає імпульсом для творчості, пошуку, дерзання, яке, зрештою, і робить нас кращими. Винайдений ним стиль поліхромної скульптури, пластики, вкритої веселкою кольорів, — скульптомалярство, динамічний кутастий кубофутуризм, надає формам і кольорам не лише просторового, а й часового виміру. А це споріднює його скульптуру з музичною композицією, розширює до чотиривимірності світ музично-кольорових асоціацій Чурльоніса чи Скрябіна. Цей стиль стає ілюстрацією звукового наповнення світу, Модуляції світла й прозорості стали одним із головних методів архітектури XX століття. Одним із найпопулярніших образів його скульптури стало дзеркало, символ загадковості буття, яке має своє задзеркалля — потойбічне буття.У 1921—1923 роках Архипенко жив у Берліні, де, як і в Парижі, заснував мистецьку школу. Потім, до кінця життя, — США. У 1949 році його твори комусь із конгресменів навіть здалися інспірованими марксизмом, небезпечними для суспільства. Гітлер просто знищив їх. Водночас у СРСР влада вилучила його твори з музеїв, оголосивши їх «буржуазною примхою». У 1952 році було знищено дві картини і скульптуру з Львівського зібрання, презентованого автором, який став членом Львівської асоціації незалежних українських митців. Небагато з робіт, які збереглися- таки в Україні, вціліли завдяки мужності й кмітливості тодішніх музейників: їх представили, як роботи невідомого автора.