15. Перелічити форми реалізації прав акціонерів в управлінні

Реалізація управлінських функцій акціонером здійснюється:

- голосуванням на загальних зборах;

- акціонер вибирається у виборні органи товариства і здійснює свої повноваження.

Одним із важливих положень українського законодавства є те, що голосування на установчих та загальних зборах проводиться за принципом: "одна акція – один голос". В Україні законодавством визначено, що в загальних зборах мають право брати участь усі акціонери незалежно від кількості та класу акцій, власниками яких вони є. Крім того, можуть брати участь у загальних зборах з правом дорадчого голосу члени виконавчих органів, які не є акціонерами. Зараз таке право надане представникам трудових колективів (профспілкам та ін.). Однак на практиці, і це не тільки в Україні, а й у переважній більшості країн, право на участь у зборах не завжди реально здійсненне, в зв(язку з розпорошеністю величезної кількості акціонерів, а найбільш прийнятним у сучасних умовах є розвиток інституту представництва, його структуризація та чітке визначення функцій. У корпоративному управлінні важливим моментом є встановлення періодичності скликання зборів. Як правило, регуляторною базою переважної більшості країн закладена норма, відповідно до якої загальні збори акціонерів скликаються не рідше як один раз на рік, якщо інше не передбачено статутом товариства. Для проведення зборів, як правило створюється організаційна комісія, яку очолює член правління або голова правління АТ. Іноді таку функцію покладають на спостережну (наглядову) раду. Місце проведення загальних зборів акціонерів може вибирати керівництво АТ, хоча за законодавством потрібно проводити їх, як правило, за місцезнаходженням акціонерного товариства. Можливість кожного власника брати участь в управлінні викликає найбільш гострі питання і є проблемою не тільки вітчизняного корпоративного управління. Так, в Україні законодавством визначено, що в загальних зборах мають право брати участь усі акціонери незалежно від кількості та класу акцій, власниками яких вони є. Однак на практиці, і не тільки в Україні, а й у переважній більшості країн, право на участь у зборах не завжди реально здійсненне.

16. Компетенція загальних зборів Загальні збори є вищим органом акціонерного товариства. Акціонерне товариство зобов'язане щороку скликати загальні збори (річні загальні збори), які повинні проводитись не пізніше 30 квітня наступного за звітним року. Усі інші загальні збори, крім річних, вважаються позачерговими. Загальні збори можуть вирішувати будь-які питання діяльності акціонерного товариства.

До виключної компетенції загальних зборів належить

- визначення основних напрямів діяльності акціонерного товариства;

- внесення змін до статуту товариства;

- прийняття рішення про анулювання викуплених акцій; зміну типу товариства; розміщення акцій; збільшення статутного капіталу товариства;

- затвердження положень про загальні збори, наглядову раду, виконавчий орган та ревізійну комісію товариства, а також внесення змін до них;

- затвердження інших внутрішніх документів товариства, якщо інше не передбачено статутом товариства;

- затвердження річного звіту товариства;

- розподіл прибутку і збитків товариства;

- прийняття рішення про викуп товариством розміщених ним акцій;

- прийняття рішення про форму існування акцій;

- затвердження розміру річних дивідендів;

- прийняття рішень з питань порядку проведення загальних зборів;

- затвердження принципів корпоративного управління товариства;

- обрання комісії з припинення акціонерного товариства;

- вирішення інших питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів згідно із статутом або положенням про загальні збори товариства.

До виключної компетенції загальних зборів статутом товариства може бути віднесено вирішення й інших питань. Повноваження з вирішення питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів, не можуть бути передані іншим органам товариства.

Рейдерство в Україні: сучасний стан та шляхи подолання Протягом останніх років рейдерство в Україні перетворилося на справжню суспільну катастрофу, яка не тільки загрожує розвиткові економіки України та спричиняє коллапс правової системи, а й робить сумнівним перспективи існування та розвитку в Україні приватного середнього та малого бізнесу. Поява рейдерства обумовлена також незначним досвідом акціонерної форми ведення бізнесу, некоректним проведенням приватизації, наявністю мільйонної армії мінори тарних (таких, що володіють невеликою кількістю акцій) акціонерів, масштабністю корупції в суспільстві і високою рентабельністю цього виду діяльності. Сьогодні можна говорити про те, що українське суспільство дійшло в притул до тієї межі, коли корупційним проявам, корупційним елементам необхідно дати серйозний бій, щоб їх подолати. [3; с. 53-54]. Серед причин поширення рейдесрста в Україні суттєве значення мають прогалини в законодавстві, які настільки великі, що виникає велика спокуса ними скористатися. У країнах з такою економікою як наша, умови для рейдерства створюються в той момент, коли суб'єкт господарської діяльності приватизовується незаконним шляхом. Яскравим прикладом існування проблеми рейдерства в Україні та різних підходів до її вирішення, а можливо і посилення, є проходження у Верховній Раді Закону “Про внесення змін до Закону “Про господарські товариства” (щодо зниження планки кворуму проведення загальних зборів господарськго товариства). Якщо чинне законодавство передбачає прийняття рішень загальними зборами більшістю 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах, а на сьогодні при кворумі 60% – це 45% голосуючих акцій, то при кворумі 50%, як на цьому наполягають наші парламентарії, прийняти рішення, наприклад, про додаткову емісію на невигідних для міноритарних акціонерів умовах може власник, пакет якого становить лише 37,5% [2; с. 106]. В України спостерігається тенденця до підвищення їх кількості рейдерський атак в наступних областях — Київській, Дніпропетровській, Полтавській, Львівській, Одеській, Харківській. Тобто, в областях, де промисловість є більш розвиненою. Причому лідером залишається саме Київська область . Актуальними є невтішні дані експертів інвестиційних компаній, які вказують, що щорічний обсяг сегмента поглинань злиття становить у Україні понад 3 млрд. дол. США. Проблемним є те, що практично 70% з них мають недружній характер рейдерських захоплень. Найгіршим є те, що до рейдерських схем залученні державні та правоохоронні органи, суди, державна виконавча служба тощо[4; С. 37]. Сприяє рейдерству відсутність в Україні нормально працюючого фондового ринку, не публічність більшості власників, не прозорість фінансових потоків підприємства, прагнення приховати прибуток за допомогою заробітної плати « в конвертах » і ручного розподілу дивідендів. І ще одне, але досить суттєве спостереження: захопити бізнес дешевше ніж його купити. Ще одна цьогорічна тенденція — перехід рейдерів від замкненості до публічності. Якщо раніше вони уникали камер, то зараз відкрито дають коментарі, видаючи себе за ображених співвласників, у яких нечесно відібрали бізнес [10]. Поширене в Україні рейдерське захоплення підприємств спрямоване на неправомірне заволодіння власністю (майновими правами на власність) підприємства: коштами, технікою, продукцією підприємства, зайнятими підприємством територіями, будинками й спорудами, засобами виробництва, бізнесом у цілому тощо. Найчастіше рейдерів цікавлять відкриті акціонерні товариства, які пройшли процес приватизації, з часом накопичили величезні суми кредиторської заборгованості і не мають можливості надалі проводити виробничу діяльність, але володіють цікавою нерухомістю, замлею чи виробничими потужностями [3; 76-77]. Сьогодні для протидії незаконним атакам створений «Антирейдерський союз підприємців України», представництва якого вже відкриті у 8 регіонах. Існує постанова від 21 лютого 2007 року «Про утворення Міжвідомчої комісії з питань протидії протиправному поглинанню і захопленню підприємств». Україна — молода держава, яка прагне зайняти стійку нішу в світовій економіці. У зв’язку з цим потрібно приділяти увагу співробітництву з міжнародними організаціями, які займаються питаннями з розвитку конкуренції, а саме: Організацією економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), Конференцією ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), Міжнародною Мережею з питань конкуренції (ММК) [9; с. 150]. Важливою передумовою виходу із ситуації, що склалася в Україні з рейдерством є забезпечення максимальної прозорості та дієвості процесу боротьби з рейдерськими атаками. Тому необхідно розробити та негайно вжити низку першочергових заходів щодо подолання (як мінімум — значного зменшення) цього негативного явища. Ці заходи можуть бути самостійними, але можуть розроблятися, і найголовніше – реалізовуватися, як складова політики детінізації економіки України. Важливо, щоб ці заходи були не лише задекларовані, не лише на папері, а, зайшовши підтримку в суспільстві – ефективно реалізовувалися на практиці [5; с. 136]. Можна виділити наступні методи боротьби з рейдерством: активна участь громадськості та преси у боротьбі з рейдерством. Про будь-який випадок рейдерства потрібно писати у ЗМІ; боротися з рейдерством ефективніше б було такими самими методами: силою відстоювати свої об’єкти; спільні зусилля спец розділів Служби безпеки України, органів внутрішніх справ та прокуратури, направлені на виявлення, протидію і боротьбу з рейдерством; потрібна боротьба з корупцією не « на папері », а в реальності; посилення відповідальності правоохоронців, суддів, інших державних службовців;вдосконалення чинного корпоративного законодавства. Лише при об’єднанні усіх перелічених факторів може відбуватися боротьба і активне протистояння рейдерству [7; с. 119].  Через нестійкість, корумпованість державних органів, прогалин у законодавстві, несформованих інституцій прав власності такий феномен в Україні не лише виникає, а набирає високих «темпів зростання». І хоча в розвинених країнах рейдерство є ефективним інструментом впливу на неефективні підприємства, у нас це інструмент перерозподілу власності та особистих інтересів. Боротьба з рейдерством має носити комплексний характер. У питанні протидії рейдерству повинні об’єднатися влада, парламент, бізнес, громадкість. Лише таким чином можливо значно скоротити кількість рейдерських захоплень в Україні. Для ефективного подолання рейдерських захоплень потрібно вжити таких заходів: на боці власника має виступати держава і вживати дієві, реальні важелі щодо захисту прав власності; прозорість і ефективність діяльності суб'єктів господарювання, які можуть зробити підприємство фактично невразливим до рейдерів.

ФОРМУВАННЯ КОНЦЕПЦІЇ АНТИКРИЗОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

Реалізація концепції антикризового управління дозволить підприємствам знизити імовірність виникнення кризових ситуацій, зменшити розмір можливого збитку, що виникає в кризовій ситуації, підвищити стратегічний потенціал і активізувати потенціал протидії кризовим явищам і зміцнити їх конкурентні позиції. Більшість сучасних українських підприємств перебувають у кризовому стані, який вимагає вжиття менеджментом підприємства антикризових заходів. Тому розробка концепції антикризового управління підприємством в умовах нестабільного економічного середовища є актуальним науковим завданням. Антикризове управління - це комплекс послідовно здійснюваних заходів щодо запобігання, профілактики, подолання кризи, зниження рівня її негативних наслідків. Теоретичні положення антикризового управління ґрунтуються на творчому поєднанні усіх концепцій управління. Загальна концепція антикризового менеджменту може являти собою двофакторну модель. З одного боку організація має стежити за фінансовим станом підприємства. А з іншого, найважливіший чинник, який впливає на подолання кризи в організації, – це вдала реалізація кадрової політики підприємства, адже персонал є основною частиною

організації. Концепція антикризового управління персоналом включає розробку антикризової кадрової політики, принципів антикризового управління персоналом, а також планів управління кризовими ситуаціями. Реалізація антикризового менеджменту передбачає можливість альтернативних варіантів дій: сконцентруватися на негативних аспектах кризи або ж використати період кризи як своєрідний «виклик», можливість стати краще, удосконалити свою діяльність у необхідних сферах. Антикризове управління повинно включати комплекс методів, що вживаються в різних функціональних підсистемах менеджменту. Соціальні технології, методи економічного

аналізу, прогнозування, розробка складних інвестиційних проектів і антикризових програм, планів реструктуризації та реорганізації повинні застосовуватися в комплексі для своєчасного попередження і подолання криз.

2.3 Компетенція загальних зборів

Одним із найважливіших питань корпоративного управління є співвідношення повноважень і відповідальності усіх органів та посадових осіб товариства. Існує багато приписів щодо прав зборів, спостережних органів, виконавчих дирекцій. Функції зборів і органів, які здійснюють управління корпораціями в періоди між зборами, різні. Наприклад, у США приписи щодо проведення зборів також не однакові для всіх штатів. У розвинутих і європейських країнах вони мають більшу правову регламентацію, хоч і тут є відмінності.

В України законодавчо визначена компетенція різних органів управління, хоча в межах наявних приписів є широке поле для різного тлумачення. Регуляторною системою 1991 р. визначено, що до компетенції загальних зборів (не слід забувати про відмінності установчих і загальних зборів) акціонерного товариства належать:

визначення основних напрямів діяльності акціонерного товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання;

внесення змін до статуту товариства;

3) обрання та відкликання членів ради акціонерного товариства (спостережної ради);

4) обрання та відкликання членів виконавчого органу та ревізійної комісії;

5) затвердження річних результатів діяльності акціонерного товариства, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, термін і порядок виплати частки прибутку (дивідендів), визначення порядку покриття збитків;

6) створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій і представництв, затвердження їх статутів та положень;

винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб органів управління товариства;

затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення організаційної структури товариства;

9) вирішення питання про придбання акціонерним товариством акцій, що випускаються ним.

Усі ці повноваження є важливими, але частину з них можуть і повинні виконувати органи, що керують у періоди між зборами. Тому виходячи зі складу акціонерів і їх завдань статутом товариства до компетенції загальних зборів, з одного боку, можуть бути віднесені й інші питання, а з другого — деякі повноважень можуть бути передані зборами до компетенції спостережної ради або правління. Цивільним і Господарським кодексами 2004 р. законодавчо визначено, що до виключної компетенції загальних зборів акціонерів товариства належать такі питання

внесення змін до статуту товариства, у тому числі зміни розміру його статутного капіталу;

обрання членів наглядової ради, а також утворення і від кликання виконавчого та інших органів товариства;

затвердження річної фінансової звітності, розподіл прибутку і збитків товариства;

рішення про ліквідацію товариства.

3 питань "Внесення змін до статуту товариства" та "Ліквідації товариства" рішення загальних зборів акціонерів приймаються більшістю у 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах. 3 інших питань рішення приймаються простою більшістю голосів акціонерів, які беруть участь у зборах.

Регуляторною базою 1991 р. визначено особливості прийняття рішень на установчих зборах, де більшістю у 3/4 приймаються рішення про створення акціонерного товариства, про обрання ради акціонерного товариства (спостережної ради), виконавчих і контролюючих органів акціонерного товариства, про надання пільг засновникам за рахунок акціонерного товариства.

Щодо інших питань рішення приймаються простою більшістю голосів акціонерів, які беруть участь у зборах. Протокол загальних зборів акціонерів підписується головою і секретарем зборів і не пізніше як через три робочих дні після закінчення зборів (хоч цей припис не завжди виконується) має бути переданий виконавчому органу акціонерного товариства.

Такі функції загальних зборів багатьма фахівцями не вважається беззаперечними, тому існують різні підходи і пропозиції щодо вдосконалення діяльності цього вищого органу управління. Деякі вітчизняні фахівці та практики, дотримуються думки, що необхідно розширити коло питань, які можуть вирішуватися загальними зборами, причому належних до виключної їх компетенції. Інші пропонують підняти роль спостережних (наглядових) рад порівняно зі зборами і перекласти на них значну Чистину функцій управління. Ці проблеми потребують додаткового вивчення і запровадження у практику вітчизняного корпоративного управління.

Форми розподілу прибутку.

Розглядаючи прибуток як джерело фінансування зростання підприємства доцільно детальніше зупинитися на проблемах аналізу його розподілу між суб'єктами володіння і розпоряджання, тобто на сфері економічних взаємовідносин між державою й окремими підприємствами щодо їх фінансового результату.

Через розподіл прибутку реалізується одна з його найважливіших функцій - стимулювання діяльності підприємств. Перш ніж бути використаним для фінансування зростання підприємства, прибуток розподіляють між сторонами, що забезпечують його створення. Кількість сторін, які його привласнюють, у першу чергу залежить від організаційно - правової форми підприємства. Якщо це підприємство державне чи приватне, то частину прибутку привласнює держава у вигляді податків, зборів або платежів. Решту прибутку на умовах оперативного управління (казенне підприємство), повного господарського відання (державне підприємство) привласнює або засновник на правах власності (приватне підприємство, товариство), або ця частина прибутку залишається у розпорядженні підприємства.

Як правило, держава привласнює частину прибутків, використовуючи два канали для їх вилучення. Першим каналом є сплата підприємствами майнових податків: податку на рухоме і нерухоме (проект) майно, внесення плати за землю, а за наявності надприбутків - рентних платежів. Другий канал - перерахування підприємствами до бюджету податку на прибуток. Дещо складнішим є процес розподілу прибутку в товариствах закритого типу та відкритих акціонерних товариствах. У такому випадку є ще одна сторона, що претендує на частину прибутку товариства - акціонери.

Товариство є юридичною особою, має свій статут. У статуті визначено порядок розподілу прибутку й ту його частку, яку розподіляють між членами відповідно до їхніх внесків. Організація фінансів підприємств відбиває галузеві особливості, специфіку виробництва, рівень його технічного забезпечення та рівень технологічних процесів, склад і структуру виробничих витрат, вплив природно-кліматичних факторів на виробництво.

13.3.1. Форми розподілу прибутків. Дивіденди в АТ

Для чіткої організації використання прибутків у корпораціях досить часто розробляють положення про порядок розподілу прибутку. Воно є загальним і може конкретизуватись положеннями про участь персоналу в прибутках корпорації, про дивіденди, про оплату праці в акціонерному товаристві та ін.

Слід мати на увазі, що балансовий прибуток акціонерного товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них ви* трат і витрат на оплату праці. 3 балансового прибутку АТ сила-чує податки та інші передбачені законодавством платежі до бюджету. Чистий прибуток, що утворюється після здійснення таких розрахунків, залишається у повному розпорядженні корпорації,

Оплата дивідендів як форма розподілу прибутку також досить часто регулюється окремим положенням. Як правило, такі положення включають блоки: загальні положення, джерела виплати дивідендів, особливості розрахунків дивідендів, розподіл фонду дивідендів, особливості нарахування та розподілу дивідендів за привілейованими акціями і облігаціями. Іноді в такі положення закладаються особливості оплати дивідендів фізичним та юридичним особам, оподаткування доходів за дивідендами.

У цілому дивіденди за акціями виплачуються за підсумками року в порядку, передбаченому статутом акціонерного товариства, за рахунок прибутку, що залишається у його розпорядженні після оплати встановлених законодавством податків, інших платежів до бюджет та відсотків за банківський кредит. Існують також можливості для оплати дивідендів залучати резервний фонд. При цьому особливу увагу у внутрішніх документах приділяють дивідендам на привілейовані акції (якщо вони г у цій корпорації). Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації. Проте у внутрішньо корпоративних документах має знайти відображення законодавча норма, що власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачено його статутом. Тому все залежить від ролі власників привілейованих акцій, хоча вони, як правило, не беруть участі в голосуванні.

Привілейовані акції можуть випускатися з фіксованим у відсотках до їх номінальної вартості дивідендом, який виплачується щороку. Виплата дивідендів провадиться у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від розміру одержаного товариством прибутку у відповідному році. У тому разі, коли прибуток відповідного року є недостатнім, виплата дивідендів за привілейованими акціями провадиться за рахунок резервного фонду. Якщо розмір дивідендів, що виплачуються акціонерам, за простими акціями перевищує розмір дивідендів за привілейованими акціями, власникам останніх може бути здійснена доплата до розміру дивідендів, виплачених іншим акціонерам. Усі ці пункти зазначаються у внутрішніх документах і є основою для управління дивідендами.

Акціонерне товариство як платник податків при нарахуванні та виплаті дивідендів своїм акціонерам утримує з них кошти у розмірі податку на прибуток. При цьому воно зменшує суму власного нарахованого податку на прибуток на суму внесеного до бюджету податку на дивіденди. Для громадян вирахування з них податку на дивіденди означає можливість не включати суми дивідендів до сукупного доходу.

Для підвищення ролі найманих працівників у справах корпорацій часто формується фонд участі персоналу у прибутках відповідно до умов колективного договору і правил, передбачених чинним законодавством та внутрішніми документами акціонерного товариства. Такий фонд формується за рахунок чистого прибутку і його кошти обліковуються на особистих рахунках, що відкриваються кожному члену персоналу. Іноді такі фонди формуються за рахунок внесків самого акціонерного товариства і працівників, які беруть участь у розподілі прибутків.

Сума акумульованих коштів розподіляється між персоналом пропорційно до заробітної плати кожного з працівників. Часто можливість отримати кошти закладається через тривалий період, наприклад, вони можуть бути отримані (вилучені) праці ним ком не раніше ніж через два чи три роки з моменту їх нарахування.

Кошти такого фонду можуть використовуватися вкладенням в акції, облігації і опціони самого акціонерного товариства, різноманітні цінні папери інших товариств, державні боргові зобов'язання тощо. Під час їх акумулювання можуть виникати прибутки, які підлягають виплаті персоналу як дивіденди пропорційно до розміру трудової участі. При цьому може бути встановлено розмір або співвідношення мінімального і максимального дивіденду в цілому по акціонерному товариству.

Як правило, виплата дивідендів від використання кошти фонду участі в прибутках здійснюється за підсумками фінансового року, проте може бути передбачений і метод "відкладеного платежу", тобто з відстрочкою. Важливим моментом є добровільність чи обов'язковість участі персоналу в прибутках, об кільки не всі працівники мають бажання брати участь у таких заходах, особливо, коли внески роблять самі працівники. Положенням може бути передбачено, що програма участі в прибутках (доходах) розробляється за безпосередньою участю персоналу і обов'язково є складовою колективного договору.