20.Ідеали науковості в системній динаміці знань.

Згідно з класичними уявленнями про науку вона не повинна містити "ніякої домішки оман". Зараз істинність не розглядається як необхідний атрибут всіх пізнавальних результатів, що претендують на науковість. Вона є центральним регулятивом науково- пізнавальної діяльності.

Для класичних уявлень про науку характерний постійний пошук "почав пізнання " надійного фундаменту ", на який могла б спиратися вся система наукових знань.

Однак в сучасній методології науки розвивається уявлення про гіпотетичний характер наукового знання, коли досвід вже не є фундаментом пізнання, а виконує в основному критичну функцію.

На зміну фундаменталістської обгрунтованості як провідної цінності в класичних уявленнях про науковому пізнанні все більше висувається така цінність, як ефективність у вирішенні проблем.

"Початки" Евкліда довгий час були привабливим еталоном буквально у всіх областях знання: у філософії, фізики, астрономії, медицини та ін

Тріумф механіки в XVII-XIX століттях привів до того, що її стали розглядати як ідеал, зразок науковості.

Еддінгтон говорив, що коли фізик прагнув пояснити що-небудь, "його вухо з усіх сил намагався вловити шум машини. Людина, який зумів би сконструювати гравітацію з зубчастих коліс, був би героєм вікторіанського століття ".

Починаючи з Нового часу фізика затверджувалася як еталонна наука. Якщо спочатку в Як еталон виступила механіка, то потім - весь комплекс фізичного знання. Орієнтація на фізичний ідеал в хімії була яскраво виражена, наприклад, П. Бертло, в біології - М. Шлейденом. Г. Гельмгольц стверджував, що "кінцева мета "всього природознавства -" розчинитися в механіці ". Спроби побудови "соціальної механіки", "соціальної фізики" і т.п. були численні.

Фізичний ідеал наукового знання, безумовно довів свою еврістичність, однак сьогодні зрозуміло, що реалізація цього ідеалу часто гальмує розвиток інших наук -- математики, біологи, соціальних наук та ін Як зазначив М. К. Михайлівський, абсолютизація фізичного ідеалу науковості призводить до такої постановки суспільних питань при "якої природознавство дає Юдин поцілунок соціології ", приводячи до псевдооб'ектівності.

В як зразок наукового знання іноді пропонуються гуманітарні науки. У центрі уваги в цьому випадку - активна роль суб'єкта в пізнавальному процесі.

Однак гуманітарний ідеал наукового пізнання не може бути поширений на всі науки. Крім соціокультурної обумовленості будь-яке наукове пізнання, в тому числі і гуманітарне, має характеризуватися внутрішньої, предметної обумовленістю. Тому гуманітарний ідеал не може бути реалізований навіть у своїй предметній області, а тим більше в природознавстві.

Гуманітарний ідеал науковості іноді розглядається як перехідний щабель до деяких нових уявленням про науку, що виходять за межі класичних.

Взагалі, для класичних уявлень про науку характерно прагнення виділити "еталон науковості", до якого мають "підтягнутися" все інші області пізнання.

Однак такі редукціоністскіе прагнення критикуються в сучасній методології науки, для якої характерна плюралістична тенденція в тлумаченні науки, затвердження рівноцінності різних стандартів науковості, їх незвідність до якомусь одному стандарту.

Якщо згідно з класичними уявленнями про науку її висновки повинні визначатися тільки самої досліджуваної реальністю, то для сучасної методології науки характерно прийняття і розвиток тези про соціально-культурної обумовленості наукового пізнання.

Соціальні (соціально-економічні, культурно-історичні, світоглядні, соціально- психологічні) чинники розвитку науки не мають прямого впливу на наукове знання, яке розвивається за своєю внутрішньою логікою. Однак соціальні чинники опосередковано впливають на розвиток наукового знання (через методологічні регулятивы, принципи, стандарти). Ця екстерналістская тенденція в сучасній методології науки означає її радикальний розрив з класичними уявленнями про науку.