5. Нормування та стандартизація у сфері використання й охорони земель

Нормування та стандартизація у сфері використання й охоро­ни земель — функція державного управління земельними ре­сурсами, яка полягає у прийнятті та забезпеченні використання суб'єктами земельних відносин вимог щодо якості земель, родю­чості ґрунтів і допустимого антропогенного навантаження та гос­подарського освоєння земель. Згідно зі статтями 29, 30 Закону України «Про охорону земель» стандартизація та нормування у сфері використання та охорони земель передбачає прийняття відповідними органами влади нормативних документів (терміни, поняття, класифікації; методи, методики і засоби визначення складу та властивостей земель; вимоги до збирання, обліку, об­робки, збереження, аналізу інформації про якість земель, про­гнозування зміни родючості ґрунтів; вимоги щодо раціонального використання та охорони земель тощо) і стандартів.

Нормативні документи в галузі охорони земель розробляють­ся, затверджуються, перевіряються і переглядаються в поряд­ку, встановленому Законом України «Про стандартизацію» від 17 травня 2001 р. Згідно із Законом стандартизація передбачає діяльність, що полягає у встановленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих зав­дань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповід­ності продукції, процесів та послуг їх функціональному призна­ченню, усуненню бар'єрів у торгівлі і сприянню науково-техніч­ному співробітництву. Мета стандартизації і нормування в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів полягає в за­безпеченні екологічної і санітарно-гігієнічної безпеки громадян шляхом прийняття відповідних нормативів і стандартів, які ви­значають вимоги щодо якості земель, допустимого антропоген­ного навантаження на ґрунти та окремі території, допустимого сільськогосподарського освоєння земель тощо.

Поряд зі стандартизацією в сучасних умовах застосувується ще один напрям забезпечення впорядкованості суспільних відносин у галузі охорони земель — нормування.

ЗКУ передбачає такі нормативи:

а) оптимального співвідношення земельних угідь. Згідно зі норма­тиви оптимального співвідношення земельних угідь встановлю­ються для запобігання надмірному антропогенному, зокрема сільськогосподарському, освоєнню території та надмірній розораності земельних угідь сільськогосподарського призначення (ст. 31 ЗУ «Про охорону земель»).

б) якісного ста­ну ґрунтів, встанов­люються для здійснення ефективного контролю за якісним ста­ном ґрунтів сільськогосподарських угідь, які використовуються у сільськогосподарському виробництві, та запобігання їх висна­женню. Ці нормативи встановлюються для різних типів ґрунтів і визначають рівень забруднення, оптимальний вміст поживних речовин, фізико-хімічні властивості тощо.;

в) гранично допустимого забруднення ґрунтів запро­ваджуються з метою встановлення критеріїв придатності земель за їх основним цільовим призначенням (сільськогосподарським, оздоровчим, рекреаційним тощо). До нормативів гранично допус­тимого забруднення ґрунтів належать: гранично допустимі кон­центрації у ґрунтах хімічних речовин, залишкових кількостей; пестицидів і агрохімікатів, важких металів тощо; максимально до­пустимі рівні забруднення ґрунтів радіоактивними речовинами (ст. 31 Закону України «Про охорону земель»).

г) по­казники деградації земель та ґрунтів встановлюють­ся для кожної категорії земель з метою здійснення ефективного контролю за земельними ресурсами та запобігання погіршенню їх стану (ст. 34 ЗУ «Про охорону земель»).

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про стандартизацію» суб'єкта­ми стандартизації є: центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації; рада стандартизації; технічні комітети стандартизації; інші суб'єкти, що займаються стандартизацією. (Держземагенство України та Мінприроди України, Кабінет Міністрів України – щодо ґрунтів (ст. 165 ЗК України).