21.3. Фінансово-монополістичний капітал

Зміни, які відбувалися у сфері виробництва під впливом концентрації і централізації капіталу, сприяли виникненню таких самих процесів і в банківській сфері. Великим корпораціям потрібні були великі кредитори. Концентрація грошового капіталу в банках докорінно змінила їх становище і вплив. Банки одержали можливість у значній, а часто й у вирішальній мірі впливати на спрямованість господарського розвитку промислових та інших корпорацій; вони перетворились у розрахунково-кредитні центри національної економіки. Вирішальне значення має система участі в капіталі — взаємне володіння нефінансовими і банківськими корпораціями частками акціонерного капіталу.

Система участі в капіталі доповнюється особистою унією банкірів і промисловців, що вже на початку монополістичного капіталізму одержало широке розповсюдження. Отже, фінансово-монополістичний капітал —- це банківський монополістичний капітал, що зрісся з монополістичним капіталом нефінансових галузей економіки.

Фінансові групи. Основною формою фінансового капіталу є фінансова група. Вона являє собою об'єднання фінансових і нефінансових монополій на основі системи участі, особистої унії, тривалих фінансових відносин та інших зв'язків. Фінансові групи в сучасній літературі частіше називають фінансово-промисловими групами (ФПГ).

Фінансова олігархія. Панування фінансово-монополістичного капіталу в капіталістичній економіці уособлює фінансова олігархія. Це — капіталістична еліта, до якої належить верхівка монополістичної буржуазії, а також провідні менеджери найбільших корпорацій.

Представники фінансової олігархії є найбагатшими людьми капіталістичної країни. Відповідно, і їхні доходи є найбільш високими у країні і світі. Для фінансової олігархії принципове значення має володіння не тільки величезними грошовими ресурсами, а й великими пакетами акцій провідних корпорацій.

Тема 22. Економічна система сучасного капіталізму

22.1. Сутність і ознаки змішаної економіки

Розрізняють три основних варіанти змішаної економіки: консервативний, ліберальний, соціал-реформістський.

Кожен з них має певні відмінності. Так, консервативний варіант змішаної економіки виступає за обмежене втручання держави в макроекономічні процеси з метою створення умов для розвитку приватного сектору і ринкових важелів саморегулювання. Ліберальний варіант передбачає проведення важливих інституціональних і соціальних реформ, раціональну взаємодію приватного і держав­ного секторів економіки, впровадження системи національного планування, здійснення поступової соціалізації капіталістичної економіки. Соціал-реформістський варіант змішаної економіки пропонує необхідність оптимального поєднання децентралізму і централізму, планування і ринку, індивідуальних і колективних форм власності для поступової трансформації капіталізму в систему демократичного соціалізму.

Національні особливості змішаної економіки. Існують різні національні моделі змішаної економіки: від американської ліберальної моделі господарювання, характерною рисою якої є залишковий принцип державного регулювання в економічній та соціальній сферах (регулюються ті аспекти соціально-економічних відносин, які не саморегулюються вільною конкуренцією), до економічного дирижизму (переважно у Франції, Великобританії та інших країнах), коли держава виступає за глобальне систематичне регулювання економіки за масштабами і глибиною. При цьому можуть використовуватись надзвичайні заходи і методи (індикативне планування, націоналізація, утворення і зростання державного сектору, державні інвестиції, адміністративний контроль над зарплатою, цінами, кредитами).

Показовою з точки зору є так звана «шведська модель» змішаної економічної системи. Її теоретики вважають, що власність не є визначальним елементом суспільного устрою. За панування приватної власності в руках держави є не більше 5% основних виробничих фондів, але вона перерозподіляє приблизно 60% національного доходу і близько 40% його йде на соціальні потреби. Це модель так званого демократичного соціалізму, соціалізації капіталістичної економіки у сфері розподілу.