Завдання до самостійної роботи щодо вивчення навчального матеріалу

Складання словників термінів, понять і визначень з теми (дисципліни в цілому).

Ситуаційні завдання, вправи

1. Як необхідно розуміти термін „фінансова надійність страховика"? Які показники, подібні за змістом до цього показника, застосовують до промислових підприємств, банків?

2. Якими методами забезпечується платоспроможність страховика? Котрий з них, на Вашу думку, найбільш ефективний і чому?

3. Яких заходів повинна вживати страхова компанія, щоб підвищувати платоспроможність?

4. Яку, на Вашу думку, роль можуть відігравати страхові компанії в довгостроковому фінансуванні різних галузей економіки?

5. Чим відрізняється методика визначення межі платоспроможності страхової компанії в країнах Європейського Союзу від української методики?

Питання для самоконтролю

1. Чим забезпечується фінансова надійність страховика?

2. З якою метою формуються страхові резерви? Як вони створюються?

3. Яка структура страхових резервів?

Бібліографічний список до теми № 12

1; 2; 4; 5; 6; 9; 21; 22; 25; 28; 30; 31; 32; 33; 36; 41; 46; 47; 48; 51; 63; 64; 65; 66; 67; 68.

3. методичні рекомендації до семінарських

занять

Модуль 1. Страхування та його місце в ринковій економіці

Змістовий модуль 1. Теоретичні основи страхування

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ № 1

Тема 1,2 : Економічна природа страхування та його роль в ринковій економіці. Класифікація страхування

Мета заняття: поглибити, систематизувати та узагальнити знання студентів з питань необхідності, сутності страхування в період переходу до ринкової економіки та про наукове та практичне значення класифікації страхування.

План заняття

1. Необхідність страхового захисту. Страховий фонд суспільства як матеріальна основа забезпечення страхового захисту.

2. Розвиток страхування.

3. Сутність і функції страхування.

4. Принципи страхування.

5. Необхідність класифікації страхування та її значення. Ознаки класифікації.

Методичні рекомендації до семінарського заняття

При підготовці до семінарського заняття необхідно усвідомити наступні положення.

Суспільне виробництво протягом усього історичного шляху свого розвитку стикається із суперечностями, які зумовлюють появу певних несприятливих подій — ризиків.

Людина завжди намагалася зменшити силу негативних подій, вжити заходів, спроможних їм протистояти. Але суспільний розвиток породжує нові й нові ризики. Вдосконалення техніки, нові технології підвищують ймовірність техногенних катастроф, які призводять до величезних збитків. Людина бореться з природними явищами, але виникають нові суперечності, зумовлені ускладненням виробничих відносин.

Втрат, спричинених надзвичайними явищами, зазнають не тільки підприємці, а й окремі громадяни. Адже людина може втратити роботу, працездатність, здоров'я, свої заощадження, майно тощо. Сумарний вплив ризиків не зменшується. Зростання ж ризику в усіх сферах людського життя та господарської діяльності зумовлює потребу запобігти шкоді, зменшити та відшкодувати збитки, завдані непередбаченими подіями. Виникає необхідність появи страхового захисту.

Відносини, що складаються в суспільстві з приводу запобігання втратам та відшкодування збитків, завданих стихійним лихом і нещасними випадками, мають об'єктивний характер і в сукупності формують зміст економічної категорії страхового захисту. Ці відносини виражають перерозподіл грошових коштів, пов'язаний, з одного боку, з формуванням страхового фонду суспільства, а з іншого — з відшкодуванням втрат.

Економічна теорія виокремлює такі організаційні форми суспільних страхових фондів:

• централізовані натуральні та грошові фонди держави;

• децентралізовані фонди суб'єктів господарювання (самострахування);

• фонди, створювані за допомогою страхування.

За рахунок централізованих фондів фінансуються витрати, пов'язані із запобіганням і ліквідацією наслідків несприятливих подій, що мають загальнонаціональний характер. Зі свого бюджету держава покриває витрати на відновлення пошкоджених чи знищених об'єктів як виробничого, так і соціального призначення, на надання допомоги потерпілим громадянам.

Якщо говорити про децентралізовані фонди суб'єктів господарювання, то на підприємстві доцільно мати фонд ризику, резервні фонди. Такі фонди дають змогу покривати шкоду, завдану дрібними ризиками. Перевагою самострахування є можливість оперативно вирішувати питання відшкодування невеликих збитків.

Проте можливості забезпечення страхового захисту за рахунок централізованих державних резервів і децентралізованих фондів суб'єктів господарювання обмежені. Більше навантаження має припадати, на фонди, створювані за допомогою страхування.

Варто наголосити, що такі фонди є специфічними. Вони формуються за рахунок внесків страхувальників. Кошти таких фондів використовуються на чітко визначені цілі — відшкодування збитків, заподіяних страхувальникам внаслідок випадків, заздалегідь обумовлених у договорах страхування.

З розвитком ринкової економіки роль страхування в системі страхового захисту зростає. Важливого значення набуває з'ясування витоків та еволюції страхування, визначення його сутності й функцій, основних принципів і ролі в умовах ринку.

Працюючи з літературними джерелами, студенти мають зрозуміти, як зароджувалося та розвивалося страхування.

Страхування — найдавніша категорія соціально-економічних відносин між людьми. Окремі його елементи були відомі ще за тисячі років до нашої ери. Найпростішою формою розподілу збитку було натуральне страхування.

Ознаки страхування в грошовій формі з'являються в III тисячолітті до н. е. Так, у шумерів, торгівцям видавали певні суми грошей у формі позики або вони мали створювати «спільну касу» на випадок утрати вантажу під час перевезення. Пізніше закони вавилонського царя Хаммурапі (1792—1750 рр. до н.е.) вимагали укладення між учасниками торговельного каравану угоди про спільне покриття збитків у разі настання несподіваної пригоди.

Студенти повинні звернути увагу й на те, що найпростішою формою страхування була колективна взаємодопомога. Найбільшого поширення взаємне страхування набуло у Стародавньому Римі, де здійснювалося взаємне страхування ритуальних витрат. Гроші накопичувались у професійних колегіях і спілках. Цільове їх використання забезпечувалося правовими гарантіями.

За середньовіччя страхування здійснювалося через гільдії та цехи. Стосунки між членами були тіснішими, ніж у колегіях Стародавнього Риму. Принцип взаємодопомоги закріплювався в статуті гільдії.

Варто зауважити, що взаємне страхування не мало на меті отримання прибутку, воно базувалося на принципах «наступного розкладення шкоди».

Активного розвитку страхування набуває в період капіталізму. Поступово його «товариська» форма перетворюється на«товарну». На початку 60-х років ХVIIІ ст. на Заході налічувалося близько 100 видів майнового та особистого страхування. В 1706 р. було створено перше товариство страхування життя. В багатьох європейських країнах виникли акціонерні страхові компанії, які займалися морським страхуванням, страхуванням на випадок пожежі.

В Росії, куди класичне страхування прийшло із Західної Європи, існували майже всі відомі на ті часи види страхування: морське страхування, страхування від вогню, страхування будівель, засобів транспорту, вантажів тощо. Певного розвитку набуло страхування життя. Виникають різні типи страховиків: акціонерні страхові товариства, товариства взаємного страхування, створюється система земського страхування, спеціалізовані перестрахові товариства. Акціонерні страхові компанії володіли значним капіталом і відігравали велику роль в економічному житті країни.

Після подій 1917 р. страхування оголошується державною монополією. Проте розвивається воно нерівномірно, з відставанням від західних країн. Динамічному розвитку страхової справи в країні заважали наявність лише однієї страхової Компанії — Держстраху СРСР, а отже, відсутність конкуренції, нормальних ринкових відносин.

Початок 90-х років в Україні Ознаменувався значними політичними та економічними змінами. Позитивних змін зазнає й страхування — було скасовано державну монополію у цій сфері. Виникли нові страхові компанії, почав формуватися страховий ринок, який поступово стає невід'ємною складовою нового господарського механізму.

Вивчення питання щодо сутності Страхування та його функцій необхідно розпочати з визначення його економічної природи.

Страхування є одним з найважливіших елементів системи ринкових економічних відносин. Ця система настільки складна, що потребує наявності специфічних перерозподільчих відносин, які давали б змогу суб'єктам господарювання забезпечувати безперебійність виробничого процесу шляхом надання їм страхового захисту у разі настання непередбачуваних подій. Розглядаючи економічну природу страхування, треба мати на увазі, що мова має йти про наявність страхового інтересу, зумовленого майновим інтересом певної особи. Остання зацікавлена в наданні їй страхового захисту при настанні страхової події.

Розкриваючи економічну сутність та зміст страхування, необхідно виходити з того, що страхування — це система специфічних відносин, яка включає сукупність форм і методів формування цільових грошових коштів, їх використання з метою відшкодування збитків у разі настання непередбачуваних подій, а також на надання допомоги громадянам у разі настання певних подій в їх житті.

Особливу увагу слід звернути на ознаки, які характеризують категорію страхування.

По-перше, в страхуванні завжди наявні дві сторони: страхувальник і страховик, зобов'язання і відповідальність яких регламентуються договором страхування.

• По-друге, для страхування характерні замкнені перерозподільчі відносини, пов'язані з солідарним розподілом суми збитку одного або декількох учасників цих відносин на всіх учасників.

• По-третє, страхові фонди, створювані методом страхування, використовуються виключно в цілях відшкодування збитків внаслідок настання страхових подій.

• По-четверте, страхування забезпечує розподіл збитку від настання страхових подій як у просторі, так і у часі.

З огляду на ці ознаки, страхування можна визначити як економічні відносини, за яких страхувальник шляхом сплати грошового внеску забезпечує собі або третій особі в разі настання страхової події, обумовленої договором або законом, суму виплати страховиком, який утримує певний обсяг відповідальності і для її забезпечення поповнює та ефективно розміщує резерви, здійснює превентивні заходи щодо зменшення ризику, а у разі необхідності перестраховує частину останнього.

Наступним кроком у вивченні сутності страхування є визначення та характеристика функцій страхування. Саме знання функцій страхування дасть змогу студентам конкретизувати економічний зміст даної категорії в сучасних умовах.

Страхування виконує такі функції: ризикову, превентивну та заощаджувальну.

Сутність ризикової функції полягає в передаванні страховикові за певну плату матеріальної відповідальності за наслідок ризику, зумовленого подіями, передбаченими чинним законодавством або договором страхування. Студент має добре усвідомити, що саме в межах дії ризикової функції відбувається перерозподіл грошової форми вартості серед учасників страхування внаслідок настання страхової події.

Економічна сутність превентивної функції полягає в тому, що страхова компанія об'єктивно зацікавлена в більш тривалому використанні коштів страхового фонду. Страхова компанія намагається зменшити ймовірність виплат шляхом зменшення ймовірності страхового випадку. З цією метою страховик може застосувати фінансову та правову превенцію.

Зміст фінансової превенції зводиться до того, що страховик частину своїх доходів може спрямувати на фінансування превентивних заходів (фінансування заходів щодо запобігання дорожньо-транспортним пригодам, фінансування протипожежних заходів тощо).

Розкриваючи сутність правової превенції, студент має визначити ризики, які не приймаються страховиком на страхування, звернути увагу на ті застереження, які позбавляють страхувальника страхових відшкодувань.

Заощаджувальна функція пов'язана з тим, що договори довгострокового страхування життя мають накопичувальний характер.

Оскільки страхування є системою економічних відносин, студенти повинні розглянути принципи, на яких ґрунтується дія страхування. Виходячи з того, що принцип – це фундаментальне, вихідне положення будь-якої науки, теорії, вчення, виокремлюють такі принципи страхування:

Принцип страхового інтересу. Договір передбачає відшкодування конкретних збитків конкретної особи. Кожний індивідуальний або асоційований власник будь-якого майна мусить мати майновий інтерес в тому, щоб вкладені в об'єкт кошти не були втрачені внаслідок настання страхової події. Якщо з'ясується, що особа, яка виступала в ролі страхувальника, не мала майнового інтересу, договір страхування в цьому випадку вважається недійсним.

Принцип максимальної сумлінності сторін. Цей принцип є основним у взаємовідносинах між страховиком і страхувальниками. Студент має усвідомити, що страхування можливе лише за умов високого довір'я між сторонами. Страхувальник володіє інформацією про всі властивості майна, про стан здоров'я тощо. Він повинен повідомити страховика про всі суттєві обставини ризику. Якщо з'ясується, що інформація страхувальника неповна або недостовірна, договір страхування може бути припинено, а збиток не відшкодовано.

Принцип причинно-наслідкового зв'язку збитку та події, що призвела до нього. Основою договору страхування є причина виникнення збитку. Причому, одні причини ведуть до страхової виплати на користь страхування, а інші — ні. Важливим є визначення саме фактичної, а не безпосередньої причини настання збитку.

Принцип відшкодування збитків у межах реально заподіяних втрат. Сутність цього принципу полягає в тому, що страховик, сплативши страхувальникові страхове відшкодування, повинен повернути його в той фінансовий стан, в якому він знаходився до настання страхового випадку. Страхування не є засобом збагачення. Воно тільки компенсує дійсні втрати.

Принцип суброгації. Сутність принципу полягає в переході до страховика, який сплатив страхове відшкодування, права вимоги, яке страхувальник має щодо особи, винної у збитках. Так, якщо внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль страхувальника пошкоджено іншою особою і проти неї відкрито кримінальну справу, страховик має право на стягнення з винної особи суми фактично виплаченого ним потерпілому страхувальнику страхового відшкодування.

Тема «Класифікація страхування» є центральною темою дисципліни, оскільки формує загальне уявлення щодо внутрішньої структури такого багатогранного поняття, як «страхування», дає змогу зрозуміти взаємозв'язок і відмінності між окремими його ланками. Вона допомагає з'ясувати логіку побудови курсу «Страхування», краще орієнтуватися в окремих його розділах і темах.

Страхування — поняття, що потребує дослідження з різних точок зору. Це стає можливим завдяки існуванню різних підходів до класифікації страхування.

В основу класифікації страхування покладено відмінності в сферах діяльності страхових компаній, у підходах щодо забезпечення страхового захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб, у визначенні об'єктів страхування, обсягів страхової відповідальності, у формах проведення страхування тощо. В зв'язку з цим можна виділити найсуттєвіші класифікаційні ознаки, за допомогою яких здійснюється класифікація страхування і які є найважливішими як в теоретичному, так і в практичному значенні. Розрізняють класифікацію страхування:

• за історичною ознакою;

• за економічними ознаками (за сферою діяльності, або спеціалізацією страховика; за об'єктами страхування; за родом небезпек; за статусом страхувальника; за статусом страховика);

• за юридичними ознаками (за вимогами міжнародних угод і внутрішнього законодавства; за формою проведення).

Використання певної класифікаційної ознаки зумовлює відповідний результат класифікації.

Класифікація за історичною ознакою пов'язана із виділенням окремих етапів розвитку страхування з точки зору часу виникнення тих чи інших видів страхування. Така класифікація має скоріш теоретичне, аніж практичне значення, однак варто наголосити, що теоретичні знання історії страхової справа, її витоків, генезису допомагають практикам розумітися на процесах, що мають місце на страховому ринку, прогнозувати тенденції його розвитку, будувати відносини між собою з урахуванням досвіду, накопиченого за багатолітню історію зарубіжного і вітчизняного страхування.

Класифікація за економічними ознаками передбачає декілька варіантів. Підхід до вибору варіантів залежить від цілей проведення класифікації. Так, класифікація за спеціалізацією страховика приводить до виділення двох сфер діяльності: страхування життя («Life assurance») та загальних видів страхування («Non-life», або «General insurance»). Це є необхідним, оскільки весь спектр страхових послуг, що їх надають страхові компанії в усьому світі, поділяється саме на такі сфери. Компанії, які проводять страхування життя, як правило, не мають права займатися загальними видами страхування і навпаки.

Студент має усвідомити суттєві відмінності цих сфер страхування і, як похідні від них, відмінності в організації фінансів відповідних страхових компаній, особливо щодо формування і розміщення страхових резервів та оподаткування доходів від страхової діяльності.