4.Особливості розвитку продуктивних сил в сільському господарстві

Сільське господарство – важлива сфера народного господарства країни. Це обумовлено специфікою продукції, що створюється в цій сфері. Сільське господарство розвивається, як і інші сфери та галузі, згідно загальних для економічної системи законів. Одночасно в сільському господарстві дія економічних законів має свою специфіку, оскільки існують суттєві особливості його розвитку. Це обумовлено, перш за все, тим, що основним засобом виробництва в цій сфері є земля. Сільське господарство найбільше залежить від природнокліматичних умов. Тому на виробництво сільськогосподарської продукції впливають природні і біологічні закони.

Земельні відносини – це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Об’єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки і права на них, в т. ч. на земельні долі (паї).

В сільському господарстві історично складається різноманіття і взаємопереплетіння різних видів власності та форм господарювання. Формується складний механізм реалізації власності на землю через відносини володіння, користування та розподілу.

В сільському господарстві постійно розвиваються продуктивні сили і відносини власності. Структура його продуктивних сил така ж, як і в промисловості, головною продуктивною силою є людина. Проте закон концентрації виробництва діє в сільському господарстві не так інтенсивно як в промисловості.

Не дивлячись на те, що розвиток аграрних відносин в розвинених країнах відбувався шляхом створення великих товарних ферм, колективних господарств, велику частку складають фермерські господарства. Великі господарства в США становлять менше 14% від загальної чисельності господарств, виробляють понад 70% сільськогосподарської продукції, наймають близько 80% робочої сили. На кожне з цих господарств доводиться в середньому 1400 га землі, тоді як фермерське господарство – близько 180 га землі. В США налічується близько 5 тис. кооперативів, які переробляють і реалізують майже 30% фермерській продукції. Близько 40% землі в США належить державі.

В країнах Західної Європи середні розміри ферм значно менші (в Німеччині – 18 га, у Франції – 14 га, в Греції – 4 га), більший розвиток отримали кооперативи (в Швеції понад 100 тис. фермерських господарств, переважна їх більшість є членами сільськогосподарських кооперативів). Активніша роль в розвитку аграрних відносин належить державі. Так, якщо в США частка різних державних субсидій, що отримує безпосередньо фермер, становить 35%, то в країнах ЄС – 50%, а в Японії – 75%. Без такої допомоги фермерські господарства не змогли б вижити.

Значного поширення в розвинених країнах набула оренда.

Таким чином, особливості аграрних відносин пов’язані з власністю на землю як головний і невідтворюваний засіб виробництва в сільському господарстві.

Сільське господарство засноване на землі, тому інтенсифікація сільського господарства передбачає раціональне використання земельних ресурсів.

В цій сфері має місце найбільший розрив між робочим періодом і кінцевим результатом, що, в свою чергу, відбивається на доходах працівників, ритмі роботи підприємств, які перевозять і переробляють сільськогосподарську продукцію.

В інтенсифікації сільськогосподарського виробництва велику роль відіграють механізація, меліорація, нові технології та інші шляхи індустріалізації сільського господарства.

В складній системі факторів інтенсифікації сільського господарства пріоритетне значення мають біологічні чинники. Вони обмежують раціональне застосування різних вкладень, їх окупність. Всі інші чинники інтенсифікації повинні пристосовуватися до біологічної бази.