65. Криза трьох років як криза соціальних відносин

Криза трьох років - зумовлена становленням самосвідомості дитини криза соціальних відносин, яка проявляється у негативізмі, впертості, непокірності, свавіллі, протесті, деспотизмі тощо.

Симптомами кризи 3-х років, за Л. Виготським, є:

1) негативізм - прояви у поведінці дитини, під час яких вона не хоче чогось зробити тільки тому, що це запропонував хтось із дорослих (реакція не на зміст дії, а на пропозицію дорослих);

2) впертість - наполягання на своїй вимозі не тому, що їй цього дуже хочеться, а тому, що вона цього вимагає;

3) норовистість - реакція дитини, спрямована проти встановлених для неї норм виховання, способу життя;

4) свавілля, примхливість - намагання діяти самостійно, на свій розсуд;

5) протест-бунт - поведінка дитини характеризується виявами протестів;

6) симптоми знецінювання, дискредитації дорослого - ігнорування пропозиції, прохання, оцінки дорослого;

7) прагнення до деспотизму - намагання виявляти необмежену владу щодо навколишніх;

8) ревнощі щодо молодших і старших, якщо у сім'ї ще є діти;

9) невротичні, психопатичні реакції - страхи, неспокійний сон, нічний енурез, різкі утруднення у мовленні тощо.

Криза 3-х років - явище перехідне, а пов'язані з нею новоутворення: відокремлення себе від навколишніх, порівняння себе з іншими людьми - важливий етап у психічному розвитку дитини, який готує її до нового вікового періоду розвитку.

66.

67. Індивідуальний розвиток як життєвий шлях індивіда

Життєвий шлях особистості включає життєвий цикл індивіда, а життєвий цикл у свою чергу включає онтогенез.

Поняття "життєвий шлях" найбільш багатомірне — воно передбачає численні тенденції розвитку в межах однієї біографії. Ці лінії шляху водночас є автономними і взаємопов'язаними.

Життєва подія, конкретний вчинок є вирішальними для розгортання життєвого шляху. Час, послідовність і спосіб здійснення певної події — чи то народження дитини, чи розлучення, чи вихід на пенсію, є дуже важливими. Складна взаємодія біологічних, психологічних та соціальних детермінант, серед яких найголовнішою виступає активність суб'єкта, його роль у власній світобудові, визначає періодизацію життєвого шляху.

Юність є віком творчих мрій, коли зростаюча особистість у своїх фантазіях стисло переживає свій потенційний, можливий творчий шлях. Нерідко такі мрії мають досить випадковий, несамостійний характер, коли підліток, юнак наслідує уподобання товариша, батька, вчителя, літературного персонажа, кіногероя. Коли ж мрії збігаються з реальними нахилами, спираються на певні творчі здібності, вони стають підґрунтям наступного етапу творчого шляху — покликання.

Творчий поклик допомагає людині знайти форми індивідуального вираження своїх думок і почуттів, свого унікального світосприймання. Уміння виплекати свій задум і втілити його на відповідному матеріалі шляхом суворих самообмежень, великої зосередженості й напруження всіх душевних сил, бажання вираження вселюдського у кожному одиничному творі є лейтмотивом становлення творчої індивідуальності.

Людська істота універсальна у своїй обдарованості, і ніяке відображення світу — чи то художнє, чи то наукове, чи моральне — все ж не дає остаточно наблизитися до повного відбиття творчих задумів. Творчий характер розквітає у вік зрілості (акме). Як пише П.Флоренський, "акме приходить приблизно у сорокарічному віці і виражає найбільшу повноту сил, тілесних і душевних, якої може досягти ця людина, найбільшу гармонію особистості, найбільш пишне й цілісне розкриття її можливостей".

Настає час, коли людина відчуває вичерпаність своїх творчих можливостей і починає шукати переходу до нової предметності, скоряючись глибинному потягові до універсальності. Суперечність між все більш тонкою індивідуалізацією та універсальністю є рушійною силою творчого шляху особистості, шляху до себе-справжньої, до всебічного саморозкриття, до максимальної довершеності.

Трагедія творця полягає саме у неможливості остаточно розв'язати протиріччя між універсальністю людської природи і обмеженістю будь-якої форми її індивідуального вираження. Так, для Байрона світ є тюрмою, він у розладі з усіма, у нерозв'язному конфлікті з людством. Його натура звернена до безконечного, і їй всюди тісно, навіть за необмеженої особистої свободи.

Страждати пристрастями всього людства — це й є головний прояв універсальної обдарованості людини. Життя не можна поділити на відокремлені одна від одної сфери художньої, технічної, наукової, релігійної, моральної діяльності. Все це — певні форми прояву універсальної обдарованості, яку закладено в кожну людину, як закладено в неї безсмертну душу, можливість злиття з абсолютом.