Тема 12

ОСОБЛИВОСТІ ІННОВАЦІЙНОГО ВІДТВОРЕННЯ ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА З УРАХУВАННЯМ СИСТЕМИ СТРАТЕГІЧНИХ І ТАКТИЧНИХ ЦІЛЬОВИХ ОРІЄНТИРІВ

В умовах переходу до ринку зростання темпів економічного розвитку виробничих систем визначається рівнем використання інноваційних рішень. Застосування інноваційних ресурсів обумовлено необхідністю раціонального використання можливостей підприємства, що включають інвестиції в розробку, організацію взаємодії учасників інноваційної діяльності, управління інноваційними процесами на всіх етапах розробки та впровадження інновацій.

Використання нових підходів до управління бізнесом, об’єктом якого є його інноваційні можливості – досить актуальна тема. Максимізація інноваційного потенціалу направлена на забезпечення виробничо-збутових можливостей. При цьому необхідно узгоджувати інноваційні та технологічні ресурси, що є основою цілеспрямованого управління розвитком виробничих систем.

Інноваційний потенціал (ІП) – це система, що включає капітал, власні інновації, запозичені інновації та проекти, взаємодія яких направлена на ефективний розвиток техніки та технології виробничої системи. Основна задача потенціалу – формування необхідної структури інновацій, достатньої для забезпечення цілеспрямованого зростання капіталу, який реалізується технологією управління проектами.

Функціями ІП з боку суб’єктів інноваційних процесів є:

1) вивчення ринку об’єктів нововведень;

2) формування портфеля інноваційних ресурсів;

3) вибір інноваційних проектів;

4) здійснення моніторингу за використовуваними інноваційними ресурсами.

Функціями ІП з боку об’єктів інноваційних процесів є:

1) розробка стратегій інноваційного розвитку;

2) формування портфеля ІП;

3) розробка інноваційних проектів;

4) управління реалізацією проектів.

Система управління ІП включає в себе об’єкт управління та суб’єкт управління (органи управління, у складі яких здійснюється прийняття інноваційних рішень). Основою системи управління ІП є забезпечення взаємодії об’єкта та суб’єкта управління, при якому досягається найбільша системна ефективність використання інновацій. Управлінськими рішеннями забезпечується формування локальних стратегій в рамках системної стратегії нововведень.

Управлінське рішення є основою для розробки інноваційних програм і проектів, у яких реалізуються технології та організація процесів нововведень на основі використання інструментів фінансово-економічного аналізу та синтезу. У програмах відображаються організаційні заходи з реалізації проектів, а в проектах – ресурсні потреби і засоби забезпечення реалізації проектів.

Ініціююча основа нововведень – потреба у зміні технологічної основи капіталу. Системою управління ІП здійснюється рішення двох класів задач:

1) нормалізації параметрів потенціалу;

2) нормалізації параметрів, які відповідають змінам, прийнятим у стратегії розвитку потенціалу.

Підтримка процесів реалізації інноваційних ресурсів здійснюється засобами технології управління за змінами.

Організаційною основою інноваційної діяльності виступає інноваційний процес, результатом якого є нововведення. Найважливішою складовою інноваційних процесів є оновлення діючого виробництва, його технічної бази.

Інноваційна активність підприємств знаходить відображення в інтенсифікації винахідництва і наукового пошуку, розширенні фронту наукових винаходів, розповсюдженні нововведень, підвищенні питомої ваги принципово нових засобів і предметів праці, нових знань. У результаті формується інноваційний потенціал, що дозволяє вирішувати нові задачі.

Ключова роль в управлінні інноваціями належить організаційно-економічному механізму. Він включає організацію фундаментальних досліджень, прикладних досліджень, їх дослідну перевірку, розповсюдження нововведень – обмін, ліцензійна діяльність.

Виділяють (Кокурін Д.І., “Інноваційна діяльність”, монографія) три складові інноваційного потенціалу:

- ресурсна: Залежить від можливостей використання кожного одиничного ресурсу в інноваційному процесі: включає матеріально-технічні, інформаційні, фінансові, людські ресурси.

- внутрішня: Забезпечує дієздатність та ефективне функціонування інших елементів, внутрішні процеси інноваційної діяльності, безпосереднє впровадження нових технологій, взаємозв’язок об’єкта дослідження з наукою і ринком, методами і засобами організації управління течією інноваційного процесу.

- результатна: Віддзеркалює результат реалізації існуючої можливості, реальний фактичний інноваційний продукт інноваційного процесу. Саме інноваційний продукт обумовлює подальший якісний і кількісний зріст інноваційного потенціалу системи (господарюючого суб’єкта), сприяє розвитку ресурсної складової, несе в собі потенційно нові можливості, виводить на новий рівень функціонування ІП в цілому.

Не дивлячись на вірогідний і ризиковий характер інноваційної діяльності, модель ІП об’єкта є в достатній мірі детермінованою, тобто структура і структурні взаємозв’язки та взаємозалежності можна чітко представити. ІП постає як єдине ціле, утворене трьома цільовими векторами сил.

Методи оцінки та управління ІП повинні постійно вдосконалюватися та розвиватися. В основу розробки рекомендацій з оцінки та управління ІП повинен бути покладений висновок Шумпетера Й. – австрійського економіста про можливість подолання криз і спадів у суспільному виробництві за рахунок інноваційного відновлення капіталу через технічні, організаційні, економічні й управлінські нововведення.

Виявлений, ретельно оцінений, грамотно сформований накопичений ІП дозволяє сучасному підприємству визначити правильність вибору напрямків прикладання власних зусиль та без зайвих перешкод переносити в потужну структуру нового типу, функціонуючу на засадах інноваційного випередження.

Реалії сьогодення потребують усвідомлення важливості реформування суспільства на інноваційній основі. Це потребує розробки нових підходів і принципів формування стратегічної політики держави. Інноваційний розвиток повинен стати не тільки “національною ідеєю”, але й тактикою державної політики. Ресурси екстенсивного зростання економіки вичерпано. Україна стоїть на межі розбалансування свого функціонування. Джерелом розвитку є ІП, Його використання дозволяє формувати плани, організаційні форми та проекти застосування різноманітних інноваційних ресурсів, збільшувати можливості використання фінансових ресурсів в інновації і знижувати ризик використання інновацій.