Тема 9. Основи трудового права України

Лекційні та семінарські питання

1. Поняття і система трудового права України. Загальна характеристика Кодексу законів про працю України.

2. Колективний і трудовий договори. Підстави та порядок припинення трудового договору.

3. Поняття і види робочого часу і часу відпочинку.

4. Особливості праці жінок та молоді.

5. Трудова дисципліна. Дисциплінарна та матеріальна відповідальність.

6. Індивідуальні й колективні трудові спори.

1. Поняття і система трудового права України. Загальна характеристика Кодексу законів про працю України

Без праці не існувало і не може існувати жодне суспільство. Саме праці пюди зобов'язані своїми великими відкриттями і науково-технічними досягненнями. Практично все, чим ми користуємося в повсякденному житті, є результатом трудової діяльності людей, продуктом їх цілеспрямованої праці. Таким чином, праця є свідомою, вольовою діяльністю людей, спрямованою на створення матеріальних і духовних благ, а також на надання послуг.

Одне із невід'ємних прав громадян незалежної демократичної держави с право на працю. Згідно зі сг.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів згідно з суспільними потребами.

Громадяни України реалізують конституційне право на працю за допомогою норм трудового права, які конкретизовані в Кодексі законів про працю, Законах України "Про зайнятість населення", "Про оплату пращ", "Про охорону праці", "Про колективні договори і угоди", "Про відпустки", "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", "Про організації роботодавців" та інших нормативно-правових актах. Взагалі трудові відносини нині регулюються більш ніж 500 нормативно-правовими актами України, а також значною кількістю нормативних актів прийнятих центральними та місцевими державними органами й органами місцевого самоврядування.

Усі правові норми, закріплені в цих нормативних актах, створюють єдину, за предметом правового регулювання, систему правових актів, яка й має назву трудового права.

Трудове право - це галузь права, сукупність правових норм, що регулюють трудові й тісно пов'язані з ними суспільні відносини, незалежно від форми власності, господарювання чи галузевої підпорядкованості підприємств, установ, організацій.

Трудові відносини займають центральне місце в системі відносин і становлять предмет трудового права. Будучи врегульованими нормами трудового права, вони набувають форми правових відносин.

Трудові правовідносини - це врегульовані нормами трудового права, а також колективним договором трудові відносини, що виникають у процесі праці між працівником та власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом.

Трудові правовідносини мають наступну структуру:

1. суб'єкти. Ними є, з одного боку, працівник, з іншого -роботодавець;

2. об'єкти. Об'єктом трудових правовідносин є трудова діяльність і її результати (матеріальні і духовні цінності);

3. зміст. Зміст трудових правовідносин складають права і обов'язки працівника та права і обов'язки роботодавця.

Трудове право також регулює інші суспільні відносини, які тісно пов'язані з трудовими і вони стосуються:

1. працевлаштування;

2. професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників;

3. дисциплінарної відповідальності працівників;

4. матеріальної відповідальності працівників за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації;

5. контролю і нагляду за додержанням законодавства про працю;

6. відшкодування шкоди працівникові, якщо він зашкодив здоров'ю виконуючи трудові обов'язки та деякі інші.

Основними видами джерел трудового права є Конституція, Кодекс законів про працю та інші закони України, постанови Верховної Ради України, укази й розпорядження Президента України, постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України. Особливим джерелом є міжнародні договори. Але найважливішу роль у регулюванні трудових відносин відіграє Кодекс законів про працю України (КЗпП), який є найзмістовнішим нормативно-правовим актом, що регулює трудові відносини працівників. КЗпП України прийнято 10 грудня 1971 року, а набрав чинності І червня 1972 року. Поза сумнівом, він не відображає всі особливості розвитку історичних подій, що відбуваються в державі. Тому його понад 60 іііів змінювали й доповнювали. За роки, що пройшли після його прийняття, мім доповнений главами 3-А, 16-А, а також змінена назва глави 15. Змінені й доповнені майже усі статті Кодексу, а до окремих статей зміни вносилися по «кілька разів.

Чинний кодекс складається з преамбули та 18 глав (265 статей):