Основний та додатковий списки літератури:

Бурдін В.М. Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені в стані сп’яніння. – К.: Атіка, 2005. – 160 с.

Устименко В. В. Специальный субъект преступления (понятие и виды). – Харьков, Из–во при ХГУ, 1989.

Осадчий В. Особливості суб’єкта в злочинах проти правоохоронної діяльності // Право України. – 2001. – № 2. – С. 108–111.

Х Х Х

Голубев В. Специальный субъект преступления // Сов. юстиция. – 1984. – № 12. – С. 78.

Дунаєвська Л. До питання про суб’єктів злочинів, скоєних при наданні медичної допомоги // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 1. – С. 66– 68.

Каргатан Н. Визначення суб’єкта злочину // Вісник прокуратури. – 2000. – № 3. – С. 41–42.

Тема 8. Умисел як форма вини

План

0. Поняття вини за кримінальним правом та її форми.

1. Прямий умисел. Його інтелектуальний і вольовий моменти.

2. Непрямий умисел. Його інтелектуальний і вольовий моменти.

3. Відмінність непрямого умислу від злочинної самовпевненості.

Методичні рекомендації:

Розгляд першого питання теми треба починати з визначення вини в Кримінальному Кодексі (ст. 23), потім слід розкрити її психологічний і соціальний зміст. Далі доцільно викласти сутність принципу суб’єктивного ставлення, розкрити відмінність його від принципу об’єктивного ставлення і на цій підставі показати значення вини за кримінальним правом. Тут також потрібно назвати критерії розподілу вини на форми і види, показати значення такого поділу, а потім, виходячи із тексту ст. 24 КК, дати визначення умислу, назвати його види.

Відповідь на друге питання рекомендується почати з визначення прямого умислу, а потім перейти до його докладної характеристики. При цьому необхідно розкрити інтелектуальний і вольовий моменти прямого умислу. Аналізуючи інтелектуальний момент, слід показати, що розуміється під поняттям усвідомлення суспільно небезпечного характеру свого діяння. Особливу увагу необхідно приділити питанню про особливості передбачення винним наслідків вчиненого суспільно небезпечного діяння. Характеризуючи вольовий момент прямого умислу, слід показати, що потрібно розуміти під “бажанням” настання суспільно небезпечних наслідків, і на конкретних прикладах із судової практики показати, в яких випадках можна говорити про наявність прямого умислу.

Після цього треба вказати на особливості змісту прямого умислу в злочинах із формальним складом. При цьому слід мати на увазі, що оскільки об’єктивна сторона формальних складів не включає в себе суспільно небезпечні наслідки, то, виходячи з цього, і психічне ставлення до них не може входити до змісту умислу. Стосовно таких складів воля винного може бути спрямована тільки на вчинення або невчинення ним суспільно небезпечного діяння (дії чи бездіяльності).

При відповіді на третє питання слід розкрити інтелектуальний і вольовий моменти непрямого умислу. Тут важливо показати, чим відрізняється непрямий умисел від прямого за характером передбачення винним суспільно небезпечних наслідків свого діяння. Характеризуючи вольовий момент непрямого умислу, слід показати, в чому виявляється свідоме припущення винним настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії чи бездіяльності і чим за вольовим моментом відрізняється непрямий умисел від прямого.

Особливу увагу слід приділити питанню про відмінність непрямого умислу від злочинної самовпевненості, враховуючи, що в юридичній літературі немає єдності поглядів з цього питання. Цю відмінність необхідно проводити як за інтелектуальним, так і за вольовим моментами, а також проілюструвати її прикладами із судової практики.