Основний та додатковий списки літератури:

Бажанов М.И. Множественность преступлений по уголовному праву. – Харьков: Право, 2000.

Бажанов М.І. Повторність злочинів як вид множинності злочинів: Текст лекції. – Харків, 1992.

-Зинченко И.А. Составные преступления.- Х.: видавець СПД ФО Вапнярчук Н.М., 2005.-176 с.

Кривоченко Л.Н. Борьба с рецидивом по советскому уголовному праву: Текст лекции. – Х.: Юрид. ин-т, 1973. – 32 с.

Кривошеин П.К. Повторность в советском уголовном праве (теоретические и практические проблемы). – Киев, 1990

Х Х Х

Малков В.П. Повторность преступлений. – Казань: Издательство Казанского ун–та, 1970.

Малков В.П. Множественность преступлений и ее формы по советскому уголовному праву. – Казань: Издательство Казанского ун–та, 1982.

Тема 20. Рецидив та його види

План

1. Поняття і ознаки рецидиву злочинів.

2. Види рецидиву злочинів.

3. Відмежування рецидиву від інших видів множинності злочинів.

4. Кримінально-правове значення рецидиву.

Методичні рекомендації:

Починаючи аналіз ознак рецидиву, треба виходити з його законодавчого визначення в ст.34 КК. Під рецидивом за кримінальним правом розуміють вчинення будь-якого нового умисного злочину особою, що має судимість за умисний злочин. Очевидно, що головною юридичною ознакою в цьому визначенні рецидиву є незнята і непогашена судимість за попередній умисний злочин. Тому в роботі необхідно коротко зупинитися на питанні про поняття судимості, її впливі на ступінь суспільної небезпеки особи, на значенні погашення та зняття судимості для вирішення питання про наявність чи відсутність рецидиву злочинів. Тут же слід висвітлити погляди, які мають місце в літературі, про наділення рецидиву такими ознаками, як вчинення нового умисного злочину після засудження і повного відбуття покарання за перший умисний злочин, наявність судимості і за тотожні або однорідні умисні злочини.

Розглядаючи види рецидиву, слід мати на увазі, що загальне поняття рецидиву вказує лише на його загальні риси. Але на практиці кожен випадок рецидиву має конкретний зміст, який, в свою чергу, визначає його специфічні, відмітні ознаки. Це визначає класифікацію рецидиву на деякі види, що характеризуються специфічними юридичними особливостями, різним ступенем суспільної небезпеки, і, внаслідок цього, різними кримінально-правовими наслідками. В юридичні літературі запропоновані різні критерії, які можна взяти за основу при класифікації рецидиву на окремі види (кількість судимостей, характер і ступінь суспільної небезпеки злочинів, характер вини злочинів, їх однорідність і т. ін.). Найбільш вдалим вважається розподіл рецидиву на такі види: 1) загальний і спеціальний – в залежності від характеру злочинів, які його утворюють; 2) простий і складний – в залежності від кількості судимостей; 3) пенітенціарний рецидив та рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів – за ступенем суспільної небезпеки вчинених злочинів.

Необхідно послідовно розглянути кожний із вказаних видів рецидиву, особливу увагу при цьому приділивши характеристиці пенітенціарного рецидиву. При аналізі поняття “пенітенціарний рецидив” треба виходити з того, що особа, яка відбуває (відбула) реальне покарання у вигляді позбавлення волі і має судимість, знову протягом строку судимості вчиняє новий злочин, за який засуджується до позбавлення волі.

У зв’язку з тим, що рецидив є лише одним із видів множинності злочинів, виникає потреба відмежуванні його від інших видів множинності. Тому слід провести відмежування рецидиву від повторності та сукупності злочинів. При цьому треба мати на увазі, що є автори, які вважають рецидив самостійним видом множинності злочинів, інші розглядають його як вид повторності (повторність, яка пов’язана із засудженням особи за попередній злочин). Необхідно коротко викласти основний зміст цих позицій і визначити своє ставлення до питання, що розглядається.

При характеристиці кримінально-правового значення рецидиву злочинів необхідно звернутись до ст.35 КК, а також показати його вплив як обставини, що обтяжує покарання (п.1 ст.67 КК). Важливо також з’ясувати значення рецидиву для кваліфікації злочинів.