3. Загальносоціальне і спеціально-кримінологічне запобігання злочинності. Віктимологічне запобігання злочинності
Загальносоціальне запобігання злочинності. Основними цілями даного запобіжного напряму є подолання або обмеження криміногенно небезпечних протиріч у суспільстві, поступове викорінення відомих ще з біблейських часів негативних явищ, створюваних політичними, економічними, психологічними, ідеологічними, міжнаціональними та іншими чинниками виникнення криміногенного потенціалу в суспільстві (економічні й політичні кризи, небезпечне майнове розшарування населення, необгрунтоване, навіть злочинне збагачення певних кіл громадян, безробіття, затримка заробітної плати, існування на межі виживання переважної частини населення, занепад моралі проституція, наркоманія, алкоголізм, безпритульність тощо). Ефективність загальносоціального запобігання злочинності може бути забезпечена розумною та цілеспрямованою соціально-економічною політикою держави. На підтвердження цієї тези наведемо влучний вислів німецького криміналіста Ф. фон Ліста, який писав: «Найкраща кримінальна політика - це найкраща соціальна політика». Отже, загальносоціальне запобігання злочинності є і буде залишатися найважливішим аспектом соціальної політики, реакцією держави і суспільства на злочинність. Так, наприклад, Законом України «Про державну програму економічного і соціального розвитку України на 2010 рік (Антикризова програма)» від 20 травня 2010 р. № 2278-п у ч. III. Пріоритети соціально-економічної політики на 2010 рік проголошена політика підтримки сім'ї, дітей, молоді, а саме: забезпечення правових, економічних та соціальних умов для функціонування і зміцнення сім'ї, формування відповідного ставлення батьків до виховання дітей; підвищення ефективності державної підтримки уразливих верств населення; реформування сфери надання соціальних послуг і забезпечення соціального захисту населення; реалізація права дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, на виховання в сімейному оточенні, активізація національного усиновлення, запобігання бездоглядності та безпритульності серед (стр. 19) дітей, реформування інтернатних закладів; створення сприятливого середовища для забезпечення зайнятості молоді; пропаганда га формування здорового способу життя; утвердження патріотизму, духовності, моральності та формування загальнолюдських цінностей. У інших розділах і пунктах передбачено, зокрема, підвищення реальних доходів населення та зниження кількості бідного населення, насамперед із числа працюючих; розширення сфери застосування праці шляхом стимулювання збереження та створення робочих місць і на цій основі - зростання зайнятості населення. У Законі України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» від 1 липня 2010 р. № 2411-VI визначені основні принципи розбудови державності; розвитку місцевого самоврядування та стимулювання розвитку регіонів; формування інститутів громадського суспільства, економіки, соціальної, екологічної, техногенної, гуманітарної сфер та ін. Зауважимо, що у ст. 8 цього Закону зазначено, зокрема: подолання бідності, зменшення соціального розшарування шляхом сприяння самозайнятості населення, розвитку малого і середнього бізнесу, недопущення виникнення заборгованості із заробітної плати на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності; подолання бездомності громадян, безпритульності і бездоглядності дітей тощо.
Як бачимо, нові соціальні, політичні, економічні умови ускладнюють завдання загальносоціального запобігання злочинності необхідністю пошуку суспільного консенсусу, адаптації поколінь, які будували своє життя за принципами соціалізму, до суспільства з дещо іншими засадами. Ф. Фукуяма, сучасний філософ, якось зауважив, що і зараз, коли XX століття завершилося, навряд чи можна говорити про реальні альтернативи ліберальній демократії і ринковому капіталізму як фундаментальним принципам організації сучасного суспільства14.
Особливість соціально-економічних та культурно-виховних аспектів загальносоціального запобігання злочинності (стр. 20) виявляється в тому, що їх планування і здійснення провадиться не заради протидії злочинності (хоча і це мається на увазі), а для підвищення матеріального добробуту населення, його культурного рівня і свідомості. Проведення у країні дійсно соціально спрямованої політики створює економічні, організаційно-управлінські, політичні, правові та інші передумови для ефективної реалізації кримінально-правового і спеціально-кримінологічного напрямів протидії злочинності. Без постійної турботи про удосконалення соціальної політики у країні, спрямованої на подальше зростання матеріального та духовного життя людини, стверджувати про серйозні наміри щодо протидії злочинності - значить не розуміти, якнайменше, суті і змісту її запобігання. Влада і суспільство повинні зрозуміти ці важливі положення кримінологічної політики і теорії протидії злочинності і бути зацікавленими у посиленні запобіжного ефекту соціально-економічних заходів.
Спеціально-кримінологічне запобігання злочинності. Теорія і практика розробки і реалізації методів та заходів руйнівного впливу на явища і процеси, які зумовлюють або можуть зумовлювати активізацію криміногенного потенціалу суспільства у виді злочинних проявів, а також недопущення їх здійснення на різних стадіях злочинної поведінки, тобто на стадіях формування кримінальної мотивації, виникнення умислу на вчинення злочину, готування до злочину та замаху на злочин, називається спеціально-кримінологічним запобіганням злочинності. Воно мислиться як синтезована кримінологічна теорія і практика власної організації протидії злочинності шляхом розробки і використання спеціальних знань і методів кримінології та інших галузей знань (соціології, економіки, психології, педагогіки, антропології, статистики тощо). Отже, спеціально - кримінологічне запобігання не простий і не випадковий набір певних заходів, а комплекс науково обґрунтованих, практично необхідних і реально здійснюваних заходів, спрямованих саме на недопущення потенційних злочинів на різних етапах їх кримінального формування. Тому зазначений запобіжний напрям здійснюється на макро-, мікро- та індивідуальному рівнях. Спеціально-кримінологічне запобігання злочинності спрямоване не (стр. 21) тільки на недопущення конкретних її проявів з боку певних осіб, а й на ті негативні явища й процеси в суспільстві, які створюють, так би мовити, певний рівень і структуру криміногенного потенціалу, що виявляється в частоті й тяжкості вчинених злочинів. Зважаючи на викладене, можна зробити висновок, що завданням спеціально-кримінологічного запобігання злочинності є як запобігання виникненню детермінуючих злочинні прояви негативних явищ і процесів, їх обмеження і усунення, так і оперативне реагування на формування і розвиток злочинної поведінки15. У зв'язку з цим спеціально-кримінологічне запобігання здійснюється за трьома головними напрямами, за якими розробляють і реалізовують заходи: (а) кримінологічної профілакгаки, (б) відвернення, (в) припинення злочинів.
Кримінологічна профілактика. Кримінологічна профілактика злочинності є найбільш складним і разом з тим тонким по розробці і виконанню наступальним запобіжним діянням. Незважаючи на значний інтерес учених і практиків щодо проблеми профілактики злочинності, багато питань її теорії потребують розробки. Перш за все, це стосується структури профілактики злочинів, правильне змістовне розуміння якої має не тільки суто теоретичне, а й практичне значення. Справа в тому, що деякі вчені взагалі не бажають виокремлювати цей особливий кримінологічний напрям у протидії злочинності і використовують термін «профілактика» як синонім терміна «запобігання»16. Це все одно, що в медицині вчені відмахнулися б від медичної (стр. 22) профілактики, яка дала людству доленосні засоби виживання і лікування небезпечних хвороб (щеплення, вакцинація, гігієна тощо).
Отже, профілактика означає завчасне вжиття заходів, які здатні перешкодити реалізації небажаних явищ, подій, зв'язків, наслідків чогось. Заздалегідне вживання заходів як певна предметна діяльність включає до себе заходи щодо випередження виникнення криміногенних явищ і процесів, обмеження їх розповсюдження або послаблення їх дії, усунення їх, а також захисту осіб та різних матеріальних і духовних цінностей і благ від можливих злочинних посягань. Залежно від того, на які криміногенні явища і процеси спрямовані профілактичні заходи, їх можна за принципом професіоналізації і спеціалізації згрупувати в окремі види профілактики: а) профілактику випередження; б) - обмеження; в) - усунення; г) - захисту. Вважаємо, що сьогоденна практика протидії злочинності потребує саме такої структури профілактики, оскільки в ній дійсно викристалізовуються види діяльності, які вимагають специфічних навичок, вмінь, підготовки, знань, тобто того, на що на практиці не звертається належної уваги. Неможливо не погодитися з російським кримінологом А.Е. Жалінським, який зазначає, що спеціалізація і професіоналізація полягає в тому, що вона, по-перше, потребує все більше спеціальних, у тому числі кримінологічних знань, підготовки, основаній на кримінологічній базі; по-друге, в тому, що розширюється коло посадових осіб, для яких ця діяльність є основною або провідною; по-третє, всередині профілактики утворюються види діяльності, які потребують специфічних знань, навичок та вмінь17.
Динаміка і трансформація соціальних процесів, які відбуваються в суспільстві, зобов'язує суб'єктів запобіжної діяльності передбачати і випереджати виникнення нових криміногенних явищ і процесів або нових зв'язків на тлі тих, що вже існують. Розрив за часом між виникненням і осмисленням (стр. 23) кримінологічної проблеми, як свідчить практика, прямо пропорційна небезпеці поглиблення протиріч, появі негативних наслідків, які дорого коштують нашому суспільству і державі (алкоголізм, проституція, торгівля людьми, міграція, наркоманія, корупція, сімейне насильство тощо).
Профілактика випередження - це вид запобіжної діяльності спеціалізованих суб'єктів, що спрямована на недопущення виникнення і поширення криміногенних явищ і процесів у суспільному житті. Профілактика випередження заздалегідь інформує владу про суспільно небезпечні явища, що можуть виникнути в разі здійснення тих чи інших соціально-економічних заходів і безпосередньо або опосередковано детермінувати певні злочинні прояви, наприклад, своєчасне врегулювання суспільних відносин з метою усунення в такий спосіб причин й умов майбутніх (можливих) злочинів. Як відзначає відомий російський кримінолог В.В.Лунєєв, інші галузі права, на які покладено завдання оптимального правового регулювання суспільних відносин у різних сферах, а саме в них зосереджено головні причини й умови, що сприяють вчиненню злочинів, міцно відгородилися від надання будь-якої допомоги у вирішенні кримінологічних проблем. Однак те чи інше правове регулювання різних сфер суспільних відносин створює або прямі й побічні передумови для злочинності, або правові перепони до їх здійснення, запобігаючи їх вчинкам на ранніх стадіях визрівання намірів суб'єкта до вирішення своїх проблем злочинним шляхом18.
Злочинність, як пише В.М. Дрьомін, у своїй основній масі віддзеркалює особливості задоволення тих чи інших потреб людини в межах певного різновиду його предметної діяльності19. Ось чому професор А.І. Долгова визначає злочинність як «соціальне явище, яке полягає у вирішенні частиною населення своїх(стр. 24) проблем з винним порушенням кримінально-правової заборони»20.
Прикладом упровадження профілактики випередження є реалізація ідеї кримінологічної експертизи законопроектів в Україні, цінність якої, за думкою її розробника професора А.П. Закалюка, вбачається саме в тому, що вона дає обґрунтування для своєчасної, як правило, до прийняття останніх у формі закону, суспільно доцільної фахової корективи їх змісту, спрямованої на усунення сумнівних або суперечливих норм, і тим самим запобігає негативним наслідкам впровадження законів у життя у вигляді створення сприятливих умов для вчинення злочинів21.
Виникає питання про межі профілактики випередження. Завдання полягає в тому, щоб із широкого кола негативних явищ і процесів, які можуть мати відношення до злочинності, виявити саме ті, яким притаманні кримінологічно значущі властивості. Багато з яких явищ і процесів так чи інакше пов'язані зі злочинністю. Однак критерієм віднесення їх до об'єкта профілактики випередження є криміногенність (про неї докладно в гл. 4). Саме вона слугує тим критерієм об'єкта, який не дозволяє втручатися у сферу негативних явищ, які вимагають профілактичного, а не кримінологічного впливу. «Розчинення» кримінологічної профілактики випередження в загальних процесах соціального вдосконалення або покладення на неї завдань інших напрямів і видів профілактики (педагогічної, медичної, технічної тощо) мимоволі відкриває двері сомазаспокоєності, пасивності, а нерідко й зневіри й дискредитації напряму (особливо за відсутності позитивних результатів).
Отже, маючи знання про ці криміногенні об'єкти, слід випереджати виникнення на їх основі нових явищ, їх модифікацій або наслідків, що в наступному можуть викликати вчинення дій, які ще некриміналізовані. Профілактика випередження потребує (стр. 25) постійної уваги до тих сфер життєдіяльності людей, в яких не виключена поява криміногенних об'єктів, і цей момент необхідно випередити. Профілактика випередження виступає в системі спе- ціально-кримінологічного запобігання злочинності як забезпечувальне начало знань про ті чи інші можливі криміногенні об'єкти, про їх зв'язок зі злочинністю на різних її рівнях, про характер і спрямованість запобіжних заходів. їх конкретизація, аналіз з метою випередження подібних об'єктів повинні здійснюватися компетентними науковцями і підготовленими працівниками державних органів. У цей час в регіонах з несприятливою кримінологічною обстановкою основні ресурси витрачаються на «реагування», переробку «валу» правопорушень, тоді як випереджальний профілактичний напрям стає менш активним і ефективним.
Профілактика обмеження передбачає вжиття таких запобіжних заходів, що перешкоджають поширенню в країні, регіоні, місті криміногенних явищ, детермінації окремих видів злочинності та формуванню типових рис різних категорій злочинців. У наукових працях профілактика обмеження спеціально не виділяється і частіше розглядається як метод загальної профілактики злочинності/ Відповідно до цільової орієнтації на криміногенні об'єкти, вважають К.Ю. Ігошев та І.В. Шмаров, методи загальної профілактики можуть охоплювати різні способи організації і управління діяльністю, спрямованої на нейтралізацію, обмеження факторів і явищ, які детермінують окремі злочинні прояви та формують типологічні риси тих чи інших категорій злочинців22. Уже сам факт, що даний метод загальної профілактики характеризується сукупністю різних способів організації і управління діяльністю численних суб'єктів, тобто, по суті, діяльність несе яскраво виражений спеціалізований характер, наводить на думку, що профілактика обмеження не стільки спосіб метод, скільки вид кримінологічної профілактики, як ми її розуміємо, яка має свої об'єкти і методи запобіжного впливу, ресурсне забезпечення, критерії оцінки результатів! здійснення та(стр. 26) ін. Обмежуючі заходи застосовуються тоді, коли йдеться про явища і процеси, існування яких неминуче в силу певних історичних умов і які не можуть бути усунені за короткі строки. Отже, профілактика обмеження - і як метод, і як сукупність заходів, і як вид діяльності - займає проміжне місце між випередження і профілактикою усунення. Відомо, що багато негативних явищ у сучасному житті, як це не прикро, не можуть буті усунені тими засобами і технологіями, які є в розпорядженні суспільства і держави. Це реальний факт, і його слід враховувати в задо0щній діяльності. Тому ставиться завдання: або, за можливістю, послабити їх криміногенний вплив, або блокувати і локалізувати його певними просторово-часовими межами і контингентом осіб. У цьому суть профілактики обмеження. Вона ставить перед усіма суб'єктами (перш за все не зайнятими тільки протидією злочинності) і вирішує не утопічні, а реальні завдання. Орієнтація на негайне усунення будь-якого криміногенного об'єкта, окрім дискредитації профілактичних задумів, веде до небезпечних соціальних наслідків, зокрема, до волюнтаризму у сфері протидії злочинності. Профілактика обмеження - це застереження від нього. Єдиний можливий засіб запобіжного впливу на такі явища - обмеження їх криміногенної дії, наприклад, заходи щодо обмеження незаконного обігу в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або перекурсорів; обмеження поширення віктимізації населення; вживання спиртних напоїв у громадських місцях, їх реклами, продажу алкогольних напоїв неповнолітнім тощо; заходи щодо обмеження незаконного обігу вогнепальної зброї, вибухових пристроїв, ядерних матеріалів, навмисних підпалів та ін.
Профілактика усунення визначає таку діяльність суб'єктів, яка послабляє або ліквідує негативні явища та процеси, що активізують злочинні прояви злочинності. Останні розрізняються залежно від соціального рівня суспільних відносин: від недоліків, зумовлених порушеннями функцій державних органів, господарюючих суб'єктів, громадських організацій, службових осіб і поведінкою громадян, до криміногенних явищ та процесів, які охоплюють значну частину населення. Очевидно, що й заходи профілактики усунення на різних соціальних рівнях будуть несхожі. Конкретні криміногенні об'єкти та їх прояв при цьому (стр. 27) не просто «відтискуються» з однієї життєвої сфери в іншу, а реально знешкоджуються, руйнуються, придушуються, взагалі перестають існувати23. Отже, профілактика усунення має три завдання, вирішення кожного з яких повинно привести до ліквідації об'єкта, - усунення: а) існування і функціонування криміногенних об'єктів; б) зв'язків між ними і особистістю; в) зв'язків між особистістю і ситуацією вчинення злочинів. Вирішення зазначених завдань можливе за умови досконалого знання криміногенних об'єктів, їх джерел і зв'язків, механізму дії, «уразливих» точок, методів і часу запобіжного впливу, оцінки реально досягнутих результатів тощо. Компетентні органи повинні максимально конкретизувати суб'єктам профілактики поле їх діяльності, пам'ятаючи про реальні можливості усунення тих чи інших негативних явищ у даний час та строки їх усунення. Строки профілактики усунення повинні визначатися, виходячи з характеристики об'єкта і рівня його криміногенності. Строки обчислюються витратами часу, який потрібен для повної ліквідації об'єкта, руйнування його криміногенності, а не з початку застосування заходів, що лише припускає усунення такого об'єкта. З огляду на практику, яка склалася, строки можливо класифікувати відповідно часу остаточної ліквідації криміногенного об'єкта.Отже, строюй бувають: оперативні - ті, що обчислюються, як правило, моментом застосування чи коротким проміжком часу; лікувально-профілактичні - визначаються часом лікування індивіда, яке спрямоване на усунення його криміногенних властивостей, аномалій, суспільної небезпечності; адаптаційні - установлюються для конкретних осіб (групи осіб) для полегшення реалізації профілактичних заходів і дальшого контролю; соціально - тактичні - розраховані на такі криміногенні об'єкти, які можуть (за прогнозами) бути усунуті протягом виконання комплексного плану (3-5 років); соціально-стратегічні - які припускають усунення криміногенних явищ у перспективі. Невдачі у проведенні профілактики злочинності можуть свідчити як про (стр. 28) неадекватність використаних засобів, так і про їх несвоєчасність або ж передчасність. Як показує світовий досвід, усунення деяких асоціальних явищ перетворюється на війну (США - «сухий закон»; Колумбія - війна з наркобізнесом; Ірак - протидія тероризму тощо). Це потребує великих коштів, ресурсного забезпечення і тривалого часу. Здійснення профілактики усунення негативних явищ на макрорівні суспільства потребує розроблення відповідних наукових підходів, досвіду, фахівців, наукового, правового, фінансового та іншого ресурсного забезпечення.
Профілактика захисту розглядається як сукупність заходів, що здійснюються з метою ліквідації умов, які сприяють виникненню злочинних проявів, та (опосередковано) антигромадських поглядів. На відміну від профілактики усунення чи обмеження, профілактика захисту має за мету створення достатнього захисту і безпеки людей та речей, а також зовнішні перешкоди на шляху посягання на суспільні цінності. До об'єктів профілактики захисту відносяться, з одного боку, засоби захисту та збереження державного і приватного майна, засоби особистого захисту (зброя, спеціальний одяг, технічні пристрої, новітні технології); з другого - правосвідомість потенційну злочинців. Профілактика захисту, якщо взяти її окремо, зрозуміло, остаточно не вирішує питання ліквідації криміногенних об'єктів або відвернення криміногенної мотивації, але її повсюдне і послідовне проведення ускладнює, а подекуди і робить неможливим вчинення значної групи (особливо майнових) злочинів. Форма реалізації заходів профілактики захисту відомі і широко використовуються практикою з давніх-давен (віконні грати, металеві двері, хитроумні замки, озброєність населення (в деяких країнах), прилади спостереження, протиугонні засоби, індивідуалізація речей за допомогою різних розпізнавальних знаків, маркерів, клем, номерів, пакетування товарів та багато інших захисних пристосувань). Але головне не в цьому: профілактика захисту як світова стратегія зменшення практичних можливостей злочинних проявів потребує наукового обґрунтування запобіжного впливу на свідомість потенційних злочинців технічної охоронної озброєності суспільства, вивчення практики уразливості і можливості (стр. 29) захисту тих чи інших матеріальних і духовних цінностей від злочинних посягань, використання новітніх засобів їх захисту в різних сферах життя, заінтересованість держави в залучені та впровадженні різних ноу-хау, дослідження доцільності запозичення зарубіжного досвіду профілактики захисту в національному просторі та ін. Проте не все так просто. Потрібні державні структури, які б займалися цією проблемою.
Відвернення злочинів. Злочин - це завершальний акт передуючих йому об'єктивних і суб'єктивних обставин, які відображають виникнення мотивів, постановку цілей, вибір засобів чи прийомів вчинення злочину, прийняття рішення та ін. Усі ці обставини у процесі їх формування ще не створюють складу злочину, однак вони включаються в поняття злочинної поведінки. У кримінологічному контексті цим поняттям охоплюються як формування злочинного наміру, так і його здійснення. Виявлення умислу - інтелектуально-вольовий акт, яким відображається готовність особи вчинити злочин. Було б спрощенням вважати, що кожний намір вирішити проблему саме злочинним шляхом неодмінно виконується. Суб'єкт може відмовитися від його вчинення як самостійно, добровільно, так і під впливом тих, хто його оточує. А тим більш - у результаті цілеспрямованої професійної діяльності спеціалізованих органів. Саме завдяки такій діяльності у осіб виникають контрмотиви до вчинення злочинів. Не завжди особа за власною ініціативою відмовляється від реалізації прийнятого рішення. Дуже часто необхідне своєчасне вжиття заходів, розробка і здійснення яких сприяє появі сумніву і відмови від нього. Зауважимо, що на це спрямовані норми про добровільну відмову при незакінченому злочині ст. 17 Кримінального кодексу України (далі - КК України) та, по суті, їх конкретизація в Особливій частині цього Кодексу, наприклад, ч.2 ст. 255, ч. 4 ст. 307, ч. З ст. 263.
Очевидно, що відвернення злочинних проявів має місце тоді, коли злочинна поведінка проходить етап від формування злочинного мотиву до початку виконання діяння. У юридичній літературі за відверненням злочинів як одним з напрямів запобіжного характеру визнається самостійність і специфічність, оскільки центр ваги запобіжної роботи переноситься на стадію, коли (стр. 30) з'являється умисел та приймається рішення на вчинення злочину24. Вважається, що відвернення злочинності слід розуміти більш широко - на рівні суспільства, суспільних груп, колективів з метою нейтралізації або усунення сформованої кримінальної мотивації. За думкою деяких зарубіжних кримінологів, відверненням злочинів є сукупність видів діяльності, які здійснюються державними і громадськими органами, спрямованих на усунення імовірності вчинення задуманих злочинів шляхом розробки і здійснення цілеспрямованих заходів25. Виходить, щовідвернення злочинів - це самостійна, специфічна частина спеціально-кримінологічного запобігання злочинності; сукупність видів діяльності; діяльність, яка здійснюється широким колом суб'єктів (а не тільки правоохоронними органами) шляхом розробки і реалізації цілеспрямованих професійних заходів.
Отже, відвернення злочинів - активна специфічна запобіжна діяльність держави та її інституцій, громадськості і громадян, розрахована як на необмежене коло, так і на конкретних осіб, що замислюють вчинення злочинів, домовляються про це заздалегідь, позитивно сприймають злочинний спосіб життя і кримінальну субкультуру, з метою дискредитування злочинної поведінки, відмови від злочинної мотивації та наміру або продовження злочинної діяльності.
Усередині напряму відвернення злочинів проглядається відмінність між заходами, спрямованими на усунення більш-менш позбавлених індивідуальності криміногенних об'єктів, і заходами, що вживаються до конкретних осіб, у яких виник та психологічно сформувався злочинний намір, і він реально почав матеріалізуватися, проявлятися. Перший з названих класів можна (стр. 31) назвати загальним, а другий - індивідуальним відверненням злочинів.
Під загальним відверненням злочинів розуміється сукупність спеціальних заходів, спрямованих на певне коло або групу осіб щодо усунення або нейтралізації їх злочинних намірів, добровільної відмови від злочинної поведінки.
Індивідуальне відвернення злочинів являє собою специфічний комплекс заходів, які здійснюються різними суб'єктами запобіжної діяльності, щодо осіб, про яких достовірно відомо, що вони замислюють учинення злочинів з метою активного втручання і впливу на свідомість, волю, поведінку, спосіб життя.
Загальне відвернення злочинів багато в чому схоже, але разом з тим відрізняється від заходів кримінологічної профілактики. Відмінність полягає в тому, що при відверненні злочинів на загальному рівні запобіжне діяння спрямоване, головним чином, все ж таки на коло тих осіб, стосовно яких достовірно (внаслідок проведення моніторингу чи кримінологічного дослідження) або з великою часткою імовірності є припущення про наявність у них злочинних намірів. Запобіжна робота ведеться не з конкретною людиною, що характерно для індивідуального відвернення, а з певним прошарком населення, групою осіб, соціальний статус яких, їх місце роботи, атмосфера в колективі, спосіб життя, а також поширеність в регіоні і навіть у країні певних правопорушень і злочинів дає підстави припускати формування криміногенної мотивації. Індивідуальне відвернення злочинів тут неможливе, тому що немає конкретних осіб, які оголошували б свої злочинні наміри. Виявлення їх у певних осіб незаконно, а головне - безперспективно. Деякі види правопорушень і злочинів перетворюються на звичну норму поведінки (корупціонери, наркоділки, фальсифікатори продуктів і товарів тощо). Вона починається з масової антигромадської орієнтації. Як її усунути? Може здатися, що відвернення злочинів на рівні невизначеного кола громадян - фікція. Але так може здаватися доти, доки не розроблені специфічні заходи «відвертального» характеру.
До основних заходів відвернення злочинів можна віднести: заходи переорієнтації антигромадської активності осіб на (стр. 32) законослухняну поведінку та активні контрзаходи на індивідуальному рівні. Заходи переорієнтації антигромадської настанови включають:
а) створення та утримання на певному рівні спеціальних економічних і соціально-психологічних програм, розрахованих на те, щоб людина одержувала більш-менш повне задоволення своїх потреб. Мета - навчити конкретне коло людей (наприклад, молодь, військовослужбовців, осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі та інших) відмовитися від задоволення своїх потреб незаконним шляхом, від прийнятих рішень на вчинення злочину. Це дуже складне завдання, яке потребує від фахівців-юристів, кримінологів, психологів, економістів, соціологів розроблення довгострокових (незалежних від зміни влада) програм і впровадження їх у життя. Наприклад, яку програму дій держава може протиставити особам, що звільнилися після відбуття покарання з місць позбавлення волі і згуртувалися та домовилися (консолідувалися) про продовження злочинної діяльності? Тим більше, що деякі злочинці, які стійко поділяють «закони» злодійського світу, взагалі не бажають мата позитивних стосунків із державою і суспільством. Така конфронтаційна позиція частини злочинців не випадкова, вона навіть вигідна для виправдування злочинного існування. Єдиний шлях - запропонувати позитивну альтернативу, заохотити хитких злочинців до корисної та престижної праці, створення сім'ї, нового оточення. Ось чому так важливо всіляко вдосконалювати процеси відбування покарання в установах виконання покарань, руйнування кримінальної субкультури, підвищувати професійний рівень, освіту і культуру засуджених, перекону- вовати за допомогою засобів масової інформації, психологічних служб, релігії* громадськості в безперспективності і взагалі хибності обрання і продовження злочинного шляху;
б) розроблення організаційно-правових заходів, які підвищують у людей почуття відповідальності, формують у них певні соціальні прагнення та уявлення про можливі способи задоволення своїх потреб. До таких заходів належать: посилення «руйнівних» для злочинних проявів запобіжних функцій кримінального, кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого, цивільного, адміністративного, цивільно-процесуального, (стр. 32) господарського, екологічного та інших галузей права, криміналістики, культурології, соціології, психології тощо; підвищення рівня роботи правоохоронних органів, довіри до них населення, стимулювання до співробітництва з ними; трансляція спеціально підготовлених репортажів з місць позбавлення волі, де особи відбувають тривалі строки покарання, інтерв'ю з особами, які добровільно відмовилися від продовження злочинної діяльності, сповіді засуджених, публікація їх творчої (позитивної для ресоціалізації засуджених) продукції і її розповсюдження в місцях позбавлення волі; демонстрація позитивного досвіду відбування покарання у провідних країнах світу та ін. Активні контрзаходи відвернення злочинів здійснюються, як правило, на груповому і індивідуальному рівнях. Приводом для втручання в особисте життя людей можуть бути підстави, передбачені Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 р. (зі змінами та доповненнями).
Оперативно-розшукова діяльність - це система гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контрозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-тактичних заходів (ст. 2 Закону). Згідно зі ст. 6 цього Закону правовими підставами для проведення оперативно-розшукової діяльності є: 1) наявність достатньої інформації про злочини, що готуються або вчинені невстановленими особами; осіб, які готують або вчинили злочин та ін.; 2) запити повноважних державних органів, установ та організацій про перевірку осіб у зв'язку з їх допуском до державної, військової та службової таємниці; 3) потреба в одержанні розвідувальної інформації в інтересах безпеки суспільства та держави тощо26;
в) кримінологічна поінформованість населення про причини й умови вчинення злочинів, особу злочинців, заходи, що здійснюються по виявленню, розкриттю, притягненню до відповідальності та запобіганню злочинів, несприятливих наслідків для засуджених самого факту засудження, наслідків судимості, медичних та психічних показників стану здоров'я та ін. (стр. 34)
Резерви контрзаходів закладені також у постійному здійсненні спеціальних форм правової та кримінологічної пропаганди, яка спрямована не тільки на утримання «хитких» осіб від вирішення своїх проблем злочинним шляхом, але й на активізацію правомірного реагування населення з приводу сталих побутових конфліктів або дій, що являють реальну загрозу життю та здоров'ю громадян. Неабияке значення набуває проведення органами внутрішніх справ з іншими правоохоронними органами таких заходів, що сприяють протидії злочинності, як «Побут», «Нагляд», «Трал», «Зона» та ін.
Різноманітність заходів індивідуального відвернення злочинів дає підстави для їх класифікації і виокремлення у чотири групи заходів: 1) переконання (індивідуальна переорієнтація антигромадської настанови; 2) примусу; 3) перестереження; 4) допомоги.
Припинення злочинів. Традиційно у спеціальній літературі і на практиці припинення злочинів розглядається в контексті кримінально-правової теорії розвитку злочинної діяльності - з моменту виявлення наміру про злочин до його повного здійснення, якою охоплюється готування до злочину, замах на злочин і закінчений злочин. Виходячи з цих положень, припинення злочинів - це виявлення осіб, які готують вчинення злочину або намагаються безпосередньо його здійснити (замах на злочин), і прийняття до таких осіб відповідних заходів. Отже, у зв'язку з цим припинення злочинів розглядається як сугубо професійна оперативно-розшукова діяльність спеціалізованих підрозділів, в основному, правоохоронних органів27. Навіть в офіційній статистиці органів МВС України наводяться відомості про запобігання злочинам на стадії готування і замаху. Наприклад, у 2008 і 2009 роках на цих стадіях злочинної діяльності було запобігнуто, відповідно, 2869 і 3178 випадкам, з яких:(стр. 35) загальнокримінальної спрямованості - 2557 і 2869; економічної спрямованості - 412 і 309 злочинним проявам28.
Очевидно, що недопущення вчинення злочинів на цих стадіях злочинної діяльності потребує різноманітних (відповідно до ситуації та стадії злочину) заходів спеціалізованих органів, завдяки яким можливо, головним чином, оперативно зупинити розвиток злочинної активності.
Разом з тим кримінологічний аспект припинення злочинів змушує цю проблему розглянути дещо ширше. Сьогоденна практика протидії злочинності зіштовхнулася з новими викликами злочинних проявів, коди вони носять (на хвилях політичних, етнічних, конфесійних, екстремістських, національних та інших гасел) масовий, відкрито агресивний, нерідко озброєний характер (погроми у Франції, Таїланді, Киргизії, протистояння в Україні, Росії та ін.). Потрібні нові сценарії зупинки таких керованих, організованих злочинних ексцесів, коли задіяння правоохоронних органів неефективне, розробка теоретичних, правових і практичних заходів припинення політзлочинів. Іноді представники влади заявляли, що вони не готові до приборкання зухвалого натовпу і наведення правопорядку. І це правда.
Кримінологічний аспект припинення злочинів полягає також у вивченні різних ситуацій, коли, наприклад, готування або незакінчений замах призводять зі значним ступенем вірогідності до вчинення злочинів. З теоретичної і практичної точки зору важливо якнайбільше знати про стереотипи дій злочинців при готуванні і замахах на різні злочини. Вичерпний перелік конкретних форм проявів підготовчої діяльності встановиш зараз навряд чи можливо. Однак кримінологічні дослідження визначають ті з них, що найчастіше зустрічаються при вчиненні окремих видів злочинів.
Припинення злочинів визначається як сукупність видів діяльності і заходів, спрямованих на припинення початих злочинів, а також здійснення операцій, здатних при необхідно усунути масові безпорядки. (стр. 36)
Результати дослідження (В.Д. Іванов, К.К. Горяїнов та ін.) дають підстави для певних висновків: 1) виявлення і припинення більшості злочинів цілком можливе на ранньому етапі; 2) ефективність діяльності по припиненню злочинів багато в чому залежить від професіоналізму діяльності спеціальних органів та співробітників; 3) проблема припинення злочинів потребує подальшої теоретичної розробки та вдосконалення практичного їх впровадження; 4) кримінологічний аспект припинення злочинів значно ширший, ніж кримінально-правовий і оперативний аспекти.
Основними заходами теорії і практики припинення злочинних проявів як складової спеціально-кримінологічного запобігання злочинності слід назвати:
правове забезпечення припинення злочинів, групових порушень громадського порядку та громадської безпеки. Настала необхідність у прийнятті на законодавчому рівні низки законодавчих актів: «Про опозицію», «Про порядок проведення масових заходів», «Про дії органів внутрішніх справ при виникненні групових порушень громадського порядку та громадської безпеки», які визначили б повноваження державних органів при плануванні та здійсненні заходів щодо керівництва всіма силами і засобами на випадок ускладнення оперативної обстановки;
нормативне забезпечення тактики втручання у кризові ситуації, тобто вирішення низки організаційно-управлінських принципів, форм, методів такого втручання (наприклад, створення спеціальної системи управління силами і засобами при ліквідації групових порушень громадського порядку і масового безладу, опанування нових тактичних схем маневру ресурсами та впливу на натовп з агресивним настроєм, сценарії узгодженості спільних дій підрозділів правоохоронних органів тощо);
наукове забезпечення тактичних і психологічних при- мш ЩОДО припинення злочинів, у тому числі масових безпорядків, погромів, терористичних дій та ін.;
комплексність практичних дій по припиненню злочинів, що передбачає обмін інформацією із взаємодіючими органами під час проведення спеціальних операцій. Деякі вчені вважають, що радикальним засобом припинення злочинів, пов'язаних Рушенням громадського порядку і масовими безпорядками, є (стр. 37) проведення спеціальних операцій. Спеціальна операція - це комплекс розвідувальних, оперативних, слідчих, профілактичних і силових заходів, що здійснюються органами внутрішніх справ та іншими приданими силами під керівництвом начальника оперативного штабу у відповідності з єдиним планом в одному або декількох місцях, з метою недопущення або припинення з боку агресивно настроєного натовпу вчинення насильства, організації погромів, підпалів, вчинення озброєного опору представникам влади по діяльності щодо нормалізації обстановки і притягнення винних до відповідальності29.
Зауважимо, що здійснення заходів щодо припинення злочинів органами державної влади в ситуаціях озброєного політичного протистояння й інформаційного тероризму стає неконтрольованим і небезпечним (наприклад, політичні заворушення в Киргизії). Тому проблема припинення злочинності залишається вельми актуальною.
Особливість запобіжної роботи на стадіях готування до злочину й замаху на злочин на індивідуальному рівні залежить від обсягу виконаної злочинної діяльності, особи винного, характеру злочину, причин й умов тощо. У зв'язку з цим розрізняють заходи спонукання, перестереження (обережності), активного втручання. Заходи спонукання здійснюються з метою досягнення відмови криміногенної особи (осіб) від продовження злочинної діяльності. Причому вплив цих заходів повинен мати «поштовхний» характер, який примушує особу (осіб) заново оцінити обстановку, ризик притягнення до кримінальної відповідальності. До них відносяться: своєчасне виявлення початої злочинної діяльності («тактика переляку»); спонукання особи (осіб) до добровільної відмови; проведення різних оперативних заходів органів внутрішніх справ по виявленню криміногенно небезпечних осіб; усунення умов, що сприяють переростанню готування до замаху та ін. Заходи перестереження (обережності) (стр. 38) застосовуються для того, щоб створити умови, які виключають можливість чи перешкоджають продовженню розпочатої злочинної діяльності. їх призначення зумовлюється випереджальними цілями, тобто, з одного боку, підвищенням рівня пильності тих, хто часто стає об'єктом злочинного посягання (наприклад, люди похилого віку, пенсіонери, особи, схильні до віктимної поведінки), а з другого - впровадженням тих чи інших заходів підвищення обережності, що стає додатковою перешкодою для вчинення злочину (обладнання сигналізації, відеоспостереження, вилучення зброї, посилення патрулювання певних маршрутів тощо). Заходами активного втручання є негайна реакція відповідних правоохоронних структур у разі, якщо зволікання тягне за собою безпосереднє посягання. Заходи оперативного втручання передбачають, таким чином, оперативні дії спеціалізованих підрозділів (груп) правоохоронців, спрямованих на недопущення закінчення розпочатого злочину, настання більш тяжких його наслідків або рецидиву злочину (наприклад, затримання злочинців, проведення аудиту, огляд нежилих помешкань, арешт злочинців та ін.).
Індивідуальне запобігання злочинам, Спеціально-кримінологічне запобігання злочинності, здійснюване стосовно конкретної особи - потенційного злочинця, є індивідуальним запобіганням. Усунення загрози потенційного злочину - головне завдання індивідуального запобігання. Отже, об'єктом індивідуального запобігання злочинів є: поведінка та спосіб життя осіб, з високою ймовірністю схильних до вчинення злочину; соціальні елементи їх особистості, які відображають антигромадську спрямованість; соціально значущі при формуванні і реалізації особистості деякі психофізичні особливості індивідів; несприятливі, криміногенні умови оточуючого таку особу середовища та життєвого укладу; інші довготривалі обставини, які сприяють створенню криміногенної ситуації і полегшують вчинення злочину.
Для визначення кола осіб, які потребують індивідуального запобігання, необхідно мати фактичні, правові та кримінологічні підстави. Фактичні підстави такого запобігання - реальна поведінка особи, в якій закладений потенційний злочин (стр. 39) (зухвала поведінка, зловживання алкоголем, насильство в сім ї та ін). Антигромадська поведінка є реальним проявом особистості, її головною спрямованістю і домінуючим внутрішнім змістом. Правові підстави - це врегульованість індивідуального запобігання нормами права. Чинне законодавство містить низку правових підстав індивідуального запобігання. Наприклад, у ст. 6 Закону України «Про попередження насильства в сім'ї» від 15 листопада 2001 р. (зі змінами) зазначено, зокрема: служба дільничних інспекторів міліції та кримінальна міліція у справах неповнолітніх беруть на профілактичний облік осіб, схильних до вчинення насильства в сім'ї, та проводять виховно-попереджувальну роботу з ними; виносять офіційні попередження членам сім'ї про неприпустимість вчинення насильства в сім'ї та про неприпустимість віктимної поведінки; вживають відповідних заходів щодо припинення насильства в сім'ї, а також дій членів сім'ї, що спрямовані на виконання реальної загрози вчинення насильства в сім'ї30. Але більшість нормативних актів мають відомчий характер, що, зрозуміло, недостатньо, оскільки можуть порушуватись конституційні права та свободи людини.Під кримінологічними підставами необхідно розуміти наявність певного рівня кількісно-якісних показників криміногенності особи (про це в гл. 4), що дозволяє виділити з маси відповідної категорії осіб саме тих, від кого з високим ступенем ймовірності слід очікувати вчинення злочину.
Отже, залежно від властивих для напрямів спеціально*- кримінологічного запобігання форм, методів і засобів, які, у свою чергу, залежать від стану сформованості і ступеня реалізації тих елементів системи детермінації злочинного прояву, які і становлять його причини та умови, що йому сприяють, індивідуально-запобіжну діяльність можна поділити на три етапи: 1) до формування мотиву злочинного прояву та наміру його вчинити; 2) після його сформованості, але до початку реалізації; 3) після початку реалізації наміру через вчинення конкретних (стр. 40) злочинних дій. З урахуванням названих якісних відмінностей етапів уживаються заходи кримінологічної профілактики, відвернення і припинення злочинних проявів.
Конкретними засобами застосування зазначених заходів є переконання, надання допомоги, примус.
Заходи переконання - процес логічного обґрунтування особі думки про відмову від продовження криміногенної поведінки, злочинних намірів, антигромадських настанов. На практиці позитивно зарекомендували себе такі заходи, як: індивідуальні і колективні бесіди, обговорення поведінки особи, прослуховування курсу лекцій на правові теми, встановлення над нею індивідуального або колективного шефства, стимулювання участі у громадській діяльності та ін. Криміногенна поведінка особи нерідко свідчить про її життєве неблагополуччя, конфлікти, побутову невлаштованість та про інші труднощі. Особливо це стосується осіб з кримінальним минулим. Саме тому у Плані заходів щодо забезпечення соціальної адаптації осіб, які відбували покарання у виді позбавлення волі, на період до 2009 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 р. № 1030 - р, було передбачено, зокрема: здійснення комплексу заходів щодо сприяння у працевлаштуванні звільнених осіб; підвищення кваліфікаційного рівня чи перекваліфікація звільнених осіб; надання спеціалістами центрів соціальної адаптації і центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді психологічних, соціально-педагогічних, соціально-медичних, соціально-економічних, юридичних та інформаційних послуг особам, які відбували покарання у виді позбавлення волі та ін.
Заходи соціальної допомоги: працевлаштування, поліпшення побутових умов, зміна способу життя шляхом підвищення соціального статусу, освіти, отримання престижної спеціальності, лікування, встановлення корисних контактів, вибору життєвих перспектив тощо. (стр. 41)
Примус створює для особи несприятливі наслідки фізичного, матеріального і технічного характеру. На практиці широко застосовуються такі заходи примусу на криміногенну поведінку, як профілактичний контроль, здійснюваний правоохоронними органами чи громадськістю за місцем проживання або навчання особи, адміністративний арешт і адміністративне затримання, штраф, взяття під варту, влаштування до приймальників-розподільників для дорослих і неповнолітніх, припинення бродяжництва і жебрацтва, бездоглядності, безпритульності, проституції, наркоманії тощо.
Віктимологічне запобігання злочинності. Протягом XX ст. зусиллями вчених світу (Б. Мендельсон, Г. Хентіг, Р. Гассер, Л. Франк, Д. Рівман, В. Вандишев, О. Джужа, В. Туляков та ін.) створюється цілісна кримінологічна теорія вчення про жертву злочину - віктимологія (від лат. victima - жертва і грец. logos - вчення). Віктимологія як галузь знань про злочинність досліджує закономірності, пов'язані із жертвою злочину. Кримінологічна роль жертви злочину розглядається з етіологічних позицій, тобто як криміногенний об'єкт, який у значній кількості випадків вчинення злочинів своєю поведінкою, скажімо, зайвою інформацією про себе та майновий стан, сприяє виконанню і формуванню злочинного рішення та його реалізації або забезпечує досягнення злочинного результату. Кримінологічне значення має не будь- яка поведінка жертви злочину, яка зумовлена, наприклад, збігом певних несприятливих для неї обставин у конкретній життєвій ситуації, а більше як така, що сприяє, провокує, зумовлює вчинення злочину. Жертва своїми віктимологічними девіаціями нерідко «спокушає» злочинця на посягання. Це не означає, що за межами кримінології залишаються кримінальні ситуації, де жертвою стають особи з, так би мовити, нейтральною поведінкою. Але наукове і практичне значення має сам процес перетворення людини на жертву злочину, тобто потребує вирішення питання: внаслідок яких негативних явищ об'єктивного і суб'єктивного характеру одні люди на індивідуальному чи іншому рівнях (прошарок, група) стають більш уразливими для злочинних дій, ніж за тих самих умов - інші. Віктимологія як галузь знань про злочинність намагається установити закономірності формування (стр. 42) особистості жертви злочину, які описуються в цій науці певними поняттями, зокрема такими, як віктимність, віктимогенні фактори, віктимогенні ситуації, віктимологічне запобігання, віктимізація та ін. Віктимність визначається як можливість і навіть схильність особи стати жертвою злочину в ситуації, коли такі наслідки могли б і не настати, якби жертва виявила достатню обережність, обачність, серйозність в оцінці обставини, що виникла, сміливість, здоровий глузд і водночас не була б легковажною, ризикованою, розпусною, провокаційною, агресивною, конфліктною, небезпечною для самої себе, що стає поштовхом для злочинних зазіхань31.
Віктимність розрізняють на індивідуальному і масових рівнях. Віктимність на масовому рівні - це загальна для окремих категорій людей (спільноти) сукупність уроджених і придбаних соціальних, психологічних і біологічних властивостей, які виділяють їх із навколишнього середовища і роблять «привабливою», «зручною» і «вигідною» ціллю для вчинення злочинів або певних їх видів32. Під віктимологічними факторами слід розуміти соціальні і психологічні чинники, з якими пов'язані виникнення, існування і прояви індивідуальної і масової віктимності33. Віктимологічна ситуація є не тільки елементом конкретної життєвої ситуації, яка складається під значним впливом певних віктимологічних властивостей жертви, її поведінки, але й частина навколишнього середовища, що сприяє прояву цих(стр. 43) віктимних рис особи і викликає або «заохочує» злочинця на вчинення злочину. Віктимізація - це, перш за все, процес надбання або збільшення віктимності на індивідуальному і масовому рівнях. Соціальні та психологічні чинники віктимізації на масовому рівні в Україні визначаються таким узагальнюючим поняттям, як примітивна боротьба за виживання. Серед цих чинників: соціально-економічна криза і пов'язані з нею руйнування людської моралі та викривлення системи духовних цінностей; спад виробництва, масове безробіття, невиплата зарплатні; відверта пропаганда порнографії, кулачного права, жорстокості, вседозволеності; аморальна та неправомірна поведінка потерпілих; зайва довіра до незнайомих «друзів»; дисфункція сім'ї, що веде до безпритульності, бездоглядності, насильства в сім'ї; маргінальність, поширення соціальної патології серед населення, алкоголізація, наркоманізація; панування правового нігілізму в державі, корупція; наявність злочинності як соціального явища припускає процес віктимізації певної частини населення; відставання соціального контролю над злочинністю від тенденцій віктимізації тощо34.
У кримінологічній літературі для визначення діяльності про недопущення злочинних проявів застосовуються різні поняття: «попередження», «запобігання», «припинення», «загально-соціальне попередження або запобігання», «спеціальне попередження», «рання профілактика», «профілактика злочинності», «протидія злочинності», «безпосередня профілактика», (стр. 45) «відвернення» тощо. Проте вони не є абсолютними синонімами, оскільки кожний з наведених термінів має своє конкретне смислове значення. Некоректне вживання цих (і будь-яких інших) термінів призводить до смислової плутанини, що неприпустимо, особливо в нашому разі, оскільки це пов'язано з їх застосуванням при визначенні запобіжної діяльності на її різних етапах, а головне - при виконання різних функцій, завдань, відмінних за спрямованістю та конкретним змістом заходів, через які реалізуються ці завдання. Найбільш близькими за значенням є терміни «попередження» та «запобігання». Вони вживаються у законодавчих актах, спеціальній літературі, на практиці паралельно як синоніми. По суті, вони і є синоніми. Але в українській мові кожному з них надається певна значеннєва відмінність. «Русско-украинский словарь юридической терминологии» містить пояснення, що російське «предупреждать» перекладається як «попереджувати», коли вживається у значенні «заранее извещать», «предупреждать о чем-то (попереджати про щось»)35. У значенні «предотвращать что-либо» рекомендовано вживати слово «запобігати», зокрема «предупреждать преступление» перекладено як «запобігати злочину»36.
Для вирішення теоретичних і практичних питань конкретизація змісту поняття у кримінології не менш важлива, ніж у інших науках. На практиці наукове поняття «матеріалізується» у певній діяльності, дозволяє окреслити його зовнішні межі, конкретизувати характер, сферу прикладання, необхідні методи і засади.
Незважаючи, на жаль, на розбіжність у розумінні того, який термін найбільш виразний з точки зору змісту конкретної діяльності, головним залишається те, що названі терміни цілком відображають багатосторонній об'єктивний процес протидії злочинності. Власне кажучи, мова повинна йти про просту домовленість учених, практиків і законодавця про те, яка діяльність (стр. 46) охоплюється тим чи іншим терміном. У зв'язку з цим уявляється, що запобігання злочинності належить визначити головним поняттям, що охоплює комплекс заходів, спрямованих на скорочення злочинності в країні. Тоді складовими частинами цієї діяльності зі самостійними напрямами і змістом роботи будуть загальносоціальне і спеціально-кримінологічне запобігання злочинності, яке має таку структуру: а) кримінологічна профілактика, б) відвернення і в) припинення злочинів. Спеціально-кримінологічне запобігання, здійснюване стосовно конкретних осіб (потенційних злочинців) або потенційних жертв, доцільно вважати, відповідно, індивідуальним та віктимологічним запобіганням злочинам.
Питання та завдання для самоперевірки
Дайте визначення поняття загальносоціального і спеціально-кримінологічного запобігання злочинності.
Праці яких кримінологів, присвячених запобіганню злочинності, Вам відомі? Назвіть найбільш важливі з них.
Дайте характеристику видів і підвидів спеціально-кримінологічного запобігання злочинності. Як ви вважаєте, чи має рацію зазначена в посібнику його структура?
Чи правий Ч. Беккаріа, який вважав, що основним засобом запобігання злочинності є вдосконалення виховання? Поясність.
Наведіть приклади з практики стосовно заходів кримінологічної профілактики, відвернення і припинення злочинів.
На яких підставах і як практично здійснюється індивідуальне запобігання злочинності?
Що вивчає наука віктимологія?
Назвіть основні напрями віктимологічного запобігання злочинності. (стр. 47)