- •Спецкурс «Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод і практика її застосування»
- •1. Становлення європейської системи захисту прав людини.
- •2. Ратифікація Україною Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (єкпл). Правові наслідки ратифікації.
- •3. Принципи, на яких ґрунтується єкпл.
- •4. Принцип ефективного і динамічного тлумачення.
- •5. Принцип забезпечення правової визначеності.
- •6. Принцип автономного тлумачення.
- •7. Принцип пропорційності та забезпечення рівності інтересів.
- •8. Звернення Європейського суду з прав людини до національного права держав-учасників єкпл.
- •9. Суб’єкти звернення до Європейського суду з прав людини (єспл).
- •10. Правові підстави звернення до Європейського суду з прав людини фізичних осіб.
- •11. Правові підстави звернення до Європейського суду з прав людини неурядових організацій, груп (приватних) осіб.
- •12. Юрисдикція Європейського суду з прав людини.
- •13. Загальна характеристика організаційної структури Європейського суду з прав людини.
- •14. Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини в Україні: правові підстави діяльності.
- •15. Функції Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини: ст. 35 Конвенції.
- •16. Загальні умови подання заяви до Європейського суду з прав людини.
- •17. Вичерпання усіх внутрішньодержавних засобів правового захисту як одна з умов прийнятності заяви.
- •18. Характеристика шестимісячного строку з дати винесення національними органами кінцевого рішення у справі як одна з умов прийнятності заяви.
- •19. Загальна характеристика змісту заяви до Європейського суду з прав людини.
- •20. Витрати заявника при зверненні до Європейського суду з прав людини.
- •21. Загальна характеристика правового регулювання виконання рішень Європейського суду з прав людини в Україні.
- •23. Заходи індивідуального характеру по виконанню рішень Європейського суду з прав людини в Україні.
- •24. Порядок виконання рішень Європейського суду з прав людини в Україні.
- •25. Конвенція і практика Європейського суду як джерела права під час розгляду справ національними судами України.
- •26. Право на життя: стаття 2 Конвенції.
- •27. Питання про смертну кару в контексті статті 2 та 15 Конвенції.
- •28. Заборона смертної кари відповідно до Протоколів № 6 та 13 Конвенції.
- •29. Заборона катувань: стаття 3 Конвенції.
- •30. Заборона рабства та примусової праці: стаття 4 Конвенції.
- •31. Право на свободу та особисту недоторканність: стаття 5 Конвенції
- •32. Кримінально-правові підстави позбавлення волі: підпункти «а» та «с» пункту 1 статті 5 Конвенції
- •33. Цивільно-правові підстави позбавлення волі: підпункти «b», «d», «e» та «f» пункту 1 статті 5 Конвенції.
- •34. Процесуальні гарантії у випадку позбавлення волі: пункти 2, 3 та 4 статті 5 Конвенції.
- •35. Компенсація за незаконий арешт або затримання: пункт 5 статті 5 Конвенції.
- •36. Сфера застосування статті 6 Конвенції (право на справедливий суд). Право на справедливий суд
- •37. Поняття «суду», що сформоване Європейським судом з прав людини в практиці застосування статті 6 Конвенції
- •38. Критерії «справедливого» судового розгляду, що сформоване Європейським судом з прав людини в практиці застосування статті 6 Конвенції.
- •39. Поняття «розумного строку» розгляду справ, що сформоване Європейським судом з прав людини в практиці застосування статті 6 Конвенції.
- •40. Виконання внутрішньодержавних судових рішень як невід’ємний елемент права на справедливий суд відповідно до статті 6 Конвенції.
- •41. Гарантії від неправомірного застосування кримінального покарання: стаття 7 Конвенції.
- •42. Право на повагу приватного і сімейного життя, до житла і кореспонденції: стаття 8 Конвенції.
- •43. Право на шлюб і сім’ю, рівноправність кожного з подружжя: стаття 12 Конвенції, стаття 5 Протоколу № 7.
- •44. Свобода думки, совісті та релігії: стаття 9 Конвенції.
- •45. Свобода вираження поглядів: стаття 10 Конвенції.
- •46. Свобода зібрань та об’єднання: стаття 11 Конвенції.
- •47. Поняття «власність» («майно»), що сформоване Європейським судом з прав людини в практиці застосування статті 1 Першого Протоколу.
- •48. Умови позбавлення власності, визначені пунктом 1 статті 1 Першого Протоколу.
- •49. Право на освіту: стаття 2 Першого Протоколу.
- •50. Заборона дискримінації: стаття 14 Конвенції. Ст. 14. Заборона дискримінації
4. Принцип ефективного і динамічного тлумачення.
Теза щодо існування принципу ефективного захисту прав людини випливає з положень Преамбули Конвенції, де зафіксовано, що одним із засобів досягнення більшої єдності між членами Ради Європи є захист і розвиток прав та свобод людини.
Зокрема, у п'ятому абзаці преамбули визначено, що основні свободи складають підвалини справедливості та миру, і тому додержання та забезпечення прав людини набувають вирішального значення в людському суспільстві.
Результативність принципу ефективного тлумачення Конвенції також виявляється в тому. що він дозволяє найкращим чином пристосувати положення Конвенції до соціальних умов. які постійно змінюються. Цей принцип обумовлює так звану «динамічну» або «еволюційну» інтерпретацію конвенційних норм. що застосовується Страсбурзьким судом. У його прецедентному праві вкоренилося положення про те. що Конвенція є «живим інструментом». який повинен тлумачитися «у світлі умов сьогодення».
Таким чином, можна дійти висновку, що з декількох можливих варіантів інтерпретації змісту правової норми для правозастосування Судом обирається той, практична реалізація якого забезпечить найвищий рівень захисту прав та основних свобод людини, у тому числі й шляхом застосування належних механізмів їх поновлення. При цьому з метою забезпечення правової визначеності Страсбурзький суд у більшості випадків тлумачить Конвенцію в контексті своїх попередніх рішень, змінюючи свою практику лише в тих випадках, коли цього вимагає принцип динамічного тлумачення, який дозволяє забезпечити максимально ефективний захист прав людини та основоположних свобод в умовах постійної еволюції європейських стандартів у галузі прав людини.
5. Принцип забезпечення правової визначеності.
Принцип правової визначеності - поняття міжнародного права, яке також є невід'ємною частиною національних правових систем. Цей принцип встановлює, що закон повинен захищати тих, хто не порушує закони. Принцип правової визначеності є одним із стовпів, на яких засновано верховенство права і міжнародне публічне право.
Правова система, в основі якої лежить цей принцип, захищає тих, хто підкоряється закону, в тому числі і від свавілля державної влади. Це одне із завдань цього принципу, або одне із завдань правової системи, в основі якої лежить цей принцип. З цього принципу випливає вимога, щоб рішення, в тому числі органів державної влади, приймалися відповідно до правовими нормами, тобто, були законними. Концепція правової визначеності може бути сильно пов'язана з суверенітетом особистості в національному праві. Ступінь впливу принципу правової визначеності на закон варіюється в різних країнах. Тим не менш, принцип правової визначеності часто служить центральним принципом для розробки правових методів, на підставі яких закон повинен розроблятися, тлумачитися і застосовуватися.
Принцип правової визначеності є загальновизнаною правовою концепцією як в Романо-германської правової системи, так і в Загальному праві. У романо-германській правовій системі принцип правової визначеності розуміється як максимальна передбачуваність правових дій чиновників. У правових системах, заснованих на загальному праві, принцип правової визначеності часто пояснюється з точки зору здатності громадян організувати свої справи таким чином, щоб не порушувати закон. При цьому в рамках обох цих правових систем принцип правової визначеності розглядається в якості базового мірила законності законодавчих актів і адміністративних заходів, що виходять від органів державної влади.