58. Загальна характеристика і класифікація методів кримінологічних досліджень.

Методика кримінологічних досліджень - сукупність конкретних прийомів, способів, засобів збирання, опрацювання та аналізу інформації про злочинність, її причини, особу злочинців, а також боротьбу з нею. Методи кримінологічних досліджень поділяють на:-загальнонаукові;-спеціальні. Загальнонаукові: формально-логічний; абстрагування; аналізу і синтезу; аналогії моделювання узагальнення; історичний; системного аналізу; порівняльно-правовий.

Спеціальні:  статистичні; анкетування; інтерв'ювання; тестування; соціометрії; вивчення документів; спостереження; експерименту; експертних оцінок; кримінологічна експертиза. МЕТОДИ ЗБОРУ ПЕРВИННОЇ КРИМІНОЛОГІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ: - Документальний (Інформація, зафіксована на папері, фотографії, кінострічці, фонограмі тощо). - Опитування (Джерелом інформації є людина): Інтерв'ювання та Анкетування.

- Спостереження (Починаючи від звичайного візуального спостереження і закінчуючи тими, які пов'язані з застосуванням сучасних технічних засобів). - Експеримент (Дозволяє збирати інформацію, що найоб'єктивніше відбиває характеристики явищ і процесів, які цікавлять).

60.61.Статистичні методи. Злочинність являє собою масове соціальне явище. У зв'язку з цим її закономірності не можуть бути розкриті на при­кладі одиничного факту, окремого злочину. Тут потрібна значна кількість спостережень, слід розглядати масу злочинів або велику їх сукупність.

Статистичне спостереження може бути суцільним і вибірковим. При суцільному спостереженні береться вся маса фактів, які належать до явища, що вивчається. При вибірковому спостереженні дослідник вивчає тільки частину таких фактів, тобто генеральної сукупності фактів.

Можливість застосування часткового спостереження обґрунтовується тим, що при правильній його організації звернення лише до обмеженого масиву статистичного матеріалу дозволяє отримати представниць­кі з достатньою мірою точності висновки, які можна поширити на всю генеральну сукупність матеріалу, що вивчається, тобто береться частина цілого і за його результатами виводиться судження про ціле.

До вибіркового методу вдаються у разі, якщо організація суцільного спостереження є надто складною, потребує дуже великих коштів, за­лучення значної кількості досвідчених дослідників, а також тривалого часу на його проведення. Замість цього, як свідчать теорія і практика, представницькі результати можливо отримати і за допомогою вивчення відповідним чином відібраної частини всього масиву, що вивчається.

Результати суцільного і вибіркового спостереження деякою мірою є близькими. Однак тут відзначається лише приблизний збіг. Між ни­ми завжди має місце певна різниця, яку в теорії ймовірності називають похибкою репрезентативності. Похибка репрезентативності буде мен­шою, якщо у більшому обсязі буде відібрана вибіркова сукупність.

62. Конкретно-соціологічні методи збору інформації.

Методи соціологічні - анкетування, інтерв'ювання, тестування, вивчення документів, експертні оцінки.Анкетування у кримінологічних дослідженнях - різновид методу опитування, який використовується для отримання відомостей про думку та настрої осіб, рівень розуміння ними проблем та їхню правосвідомість, про нахили, уподобання та антипатії тощо.Інтерв'ю - являє собою бесіду, один з учасників якої задає питання, а інший на них відповідає.Тестування (від англ. test - досвід, проба) - метод психологічної діагностики, що використовує стандартизовані питання й завдання (тести), що мають певну шкалу значень. Застосовується для стандартизованого виміру індивідуальних розходжень.Вивчення кримінальних справ, інших документів - один із методів кримінологічного дослідження, при якому вивчаються кримінальні справи. Метод експертних оцінок - узагальнення та статистичне опрацювання думок спеціалістів щодо перспектив розвитку того чи іншого явища.

63.64. Анкетування являє собою збір кримінологічної інформації шляхом письмового заповнення заздалегідь розроблених анкет. Анкета - це документ, упорядкований за формою і змістом запитань у вигляді опитного листа. Чим складніше явище, що вивчається, та глибше до­слідження, тим більше в анкеті запитань і ширше їх обсяг. Питання в анкеті розбиваються на окремі групи (змістові блоки). При цьому забезпечуються послідовність і логічність їх розміщення, а також вра­ховується характер явищ, що підлягають вивченню.

65. Інтерв'ю являє собою звичайну бесіду, яка передбачає прямий контакт поміж дослідником (інтерв'юером) і опитуваним (респонден­том). Особливість цього методу полягає в тому, що опитуваний і той, хто опитує, стикаються віч-на-віч. Від характеру їх спілкування, міц­ності контактів і ступеня взаєморозуміння багато в чому залежать успіх інтерв'ю, повнота і якість отриманої інформації.

За ступенем формалізації виділяють вільне (неформалізоване) і стандартизоване (формалізоване) інтерв'ю. При вільному інтерв'ю допускається довільна зміна кількості, змісту питань і порядку їх по­становки залежно від ходу бесіди. При проведенні такого інтерв'ю задається лише одна його тема. Однак інтерв'юер зобов'язаний чітко уявляти собі, яку інформацію йому необхідно одержати. Стандартизо­ване інтерв'ю проводиться за детально розробленим запитальником. Він обмежений однаковою кількістю питань одного і того ж змісту, які ставляться всім опитуваним в однаковій послідовності. Мета такого інтерв'ю - одержати найбільш порівняні відомості.

Даний метод має декілька переваг. По-перше, інтерв'ю дозволяє більш глибоко проникнути у соціально-психологічні причини людської поведінки. По-друге, під час його проведення можна встановити ступінь відвертості респондента. По-третє, інформація, яка при цьому збирається, надходить більш швидко і повно, як правило, вона є без­посередньою та яскравою.

66. Спостереження - метод емпіричного дослідження, який полягає у безпосередньому сприйнятті дослідником соціальної дійсності, у прямій реєстрації певних подій і ситуацій. Він є очевидцем цих подій, тому інформацію про ті або інші факти і обставини черпає не з чужих джерел, а з особистих спостережень за цими фактами і обставинами.

67. Вивчення документів - є у багатьох випадках одним із джерел отри­мання необхідної кримінологічної інформації. Досліднику-кримінологу доводиться стикатися з різного роду офіційними і неофіційними докумен­тами. Найчастіше - це матеріали кримінальних справ або окремі про­цесуальні документи, узагальнення слідчо-судової практики, висновки різного роду експертиз, матеріали контролюючих органів, листи і скарги громадян з приводу вчинених злочинів, повідомлення засобів масової інформації, виступи народних депутатів тощо. Вивчення та аналіз пере­лічених документів дає змогу одержувати корисну інформацію.

68. Психологічні методи. При вирішенні деяких кримінологічних про­блем неможливо обійтися без застосування цих методів. їх використан­ня додає глибини і всебічності кримінологічним дослідженням, оскіль­ки сучасна психологія дозволяє психологу-практику і кримінологу вдо­сконалювати свою роботу з людьми. Тут мається на увазі як загальна психологія, так і її прикладні галузі: психодіагностика, психотерапія, психогенетика, соціальна психологія, соціальна психотерапія та ін.

Методи перелічених галузей прикладної психології використову­ються в кримінології для вивчення особи злочинців, виявлення харак­теристики малих соціальних груп кримінальної спрямованості, збору матеріалів, що пояснюють механізм злочинної поведінки, розробки профілактичних заходів психолого-педагогічного змісту.

Найбільш поширеним психологічним методом є тестування, тобто вимірювання сукупності властивостей і психічних станів осіб, які входять до складу малих соціальних груп. При тестуванні використо­вуються стандартизовані питання, що мають певну шкалу значень. Застосування тестологічних процедур обумовлюється необхідністю зіставлення (порівняння, ранжирування) індивідів за рівнем їх розвитку або ступенем виразності різних психологічних якостей (інтелект, здіб­ності, темперамент, емоції, особистісні риси та ін.).

Теорія і практика психологічної науки розробила безліч тес­тів - це:

а)         загальноособистісні, які вживаються для дослідження всієї сис­теми психологічних властивостей особи; б) особистісні, за допомогою яких виявляється будь-яка одна характерна риса індивіда; в) групові - для вивчення структури малих неформальних і формальних соціальних груп (їх згуртованість, особливості психологічного клімату, що панує в них). Враховуючи складність і неабияку важливість психологічних методів, юристи-кримінологи при їх застосуванні повинні тісно співпрацювувати зі спеціалістами-психологами.

69.Експеримент кримінологічний - це метод перевірки гіпотез та отримання таким чином певної інформації про злочинність, формуван­ня особи злочинця, запобігання злочинності та окремих її проявів шляхом штучного створення відповідних умов, при яких зазначені явища відбуваються або можуть відбутися. Він дозволяє виявити нові або уточнити раніше відомі факти, перевірити ту чи іншу гіпотезу або нововведення. Проведення експерименту в кримінології застережене двома умовами. По-перше, він може застосовуватися тільки у позитив­ному напрямку. По-друге, його проведення допустиме в межах закону і моралі, що виключає порушення прав, свобод і законних інтересів громадян.

70. Узагальнення й аналіз кримінологічної інформації.Метод узагальнюючих показників - перетворення абсолютних величин у так звані узагальнюючі показники (середні та відносні величини), що харак теризують одним числом найбільш типові сторони явищ, що вивчаються.Поширеним видом узагальнюючих показників є так звані коефіцієнти злочинності, тобто кількість злочинів на 10 або 100 тис. осіб. Ці коефіцієнти дають можливість порівняти злочинність на певних територіях з різною чисельністю населення.

71. Кримінологічне прогнозування - це процес отримання, обробки й аналізу інформації з метою визначення майбутнього стану злочинності чи ймовірності вчинення конкретного злочину.

   За територіальною ознакою розрізняють прогнозування:    - загальнодержавне;    - регіональне;    - місцеве;    - у відповідній галузі народного господарства;    - на конкретному підприємстві.    Залежно від часу, на який розраховане прогнозування, розрізняють:    - поточні (оперативні);    - короткострокові (один-два роки);    - середньострокові (три-п'ять років);    - довгострокові(понад п'ять років).

  При прогнозуванні застосовуються три основних методи: екстраполювання (екстраполяція), експертна оцінка, моделювання.    Екстраполювання - це проекція на майбутнє змін злочинності в минулому та сьогоденні. Цей метод призначений для пошуку показників майбутнього, виходячи з того, що тенденції минулого й теперішнього діятимуть і надалі. Аналіз показників динаміки злочинності та її певних видів за кілька попередніх років дає змогу виявити тенденцію до зміни цих показників (зменшення чи збільшення коефіцієнта злочинності).

 Експертна оцінка здійснюється з'ясуванням думки наукових і практичних працівників, спеціально відібраних за ознаками стажу, кваліфікації, кола інтересів і знань тощо, про майбутній стан злочинності, а також про процеси та явища, котрі інтенсивно впливають на її тенденції.    Експертна оцінка може бути формалізована через розробку для її учасників матриць, які вимагають кількісної інтерпретації їхньої думки про можливі зміни та ранг ("вагу") впливових факторів, перелік яких дається за наявною шкалою.

72.  Кримінологічне планування (програмування) - це цілеспрямований процес розробки плану, в якому на основі цілей і завдань боротьби зі злочинністю визначаються шляхи та засоби їх вирішення, нормативне, інформаційне, організаційне, методичне й ресурсне його забезпечення на визначений період часу.

   У процесі кримінологічного прогнозування виконуються такі завдання:    - з'ясування показників, які характеризують розвиток або зміну злочинності в ретроспективі, виявлення на основі цього небажаних тенденцій і закономірностей, встановлення способів їх зміни в необхідному напрямку;    - з'ясування всіх обставин, що мають істотне значення для розробки перспективних планів;    - розроблення загальної концепції боротьби зі злочинністю, складовою частиною якої є вибір оптимального розвитку правоохоронних органів;    - встановлення можливих змін у рівні, структурі та динаміці злочинності в майбутньому та виявлення обставин, які сприяють таким змінам.    До кримінологічного прогнозування висуваються певні вимоги:    - неупередженості прогнозування - полягає в тому, що прогноз злочинності не повинен залежати від особистих або групових інтересів і видавати бажане за істину;    - обґрунтованості прогнозування - полягає в тому, що останнє повинно ґрунтуватися на аналізі криміногенних факторів у їхній динаміці;    - надійності - полягає в тому, що високий ступінь прогнозу має здійснюватися з високим ступенем достовірності.    Надійність як результат неупередженості й обґрунтованості проявляється у високому ступені його достовірності. Від достовірності (надійності) прогнозу залежить його практична цінність.

Кримінологічне планування реалізується у формі управлінських документів-планів (програм) і поділяється на такі види:    - за рівнем і масштабом: регіональне, місцеве, на певному об'єкті;    - за органом влади, що затверджує план (програму): загальнодержавне та місцеве;    - за складом учасників і їхньою роллю: комплексне, міжвідомче, відомче;    - за спрямованістю: територіальне та галузеве;    - за предметом: які містять боротьбу зі злочинністю загалом і за видами чи тільки боротьбу з конкретними видами злочинів;

73 Негативні соціальні явища - це порушення моральних, юридичних норм, які встановлені суспільством і державою. Ці явища досить різноманітні, але головна ознака, що їх об'єднує - сприяння існуванню злочинності. Антисуспільна поведінка має велике поширення, тому що це пов'язано з вчиненням правопорушень (кримінальних, адміністративних, цивільних тощо), порушенням приписів (кодексів поведінки, уставів), аморальними проступками.    Серед негативних соціальних явищ у кримінології виокремлюють групу таких явищ, які тісно пов'язані зі злочинністю. До них належать: пияцтво, алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, проституція, безробіття, бродяжництво, жебрацтво. Названі явища ніби обрамляють злочинність, тому їх ще називають "фоновими".    Причини виникнення й існування фонових явищ тотожні причинам та умовам, які сприяють існуванню злочинності.    Зазначимо, що за деякі з цих видів антисоціальної поведінки встановлено адміністративну відповідальність. У їх основі лежить аморальність, бажання жити всупереч інтересам суспільства. Певна частина названих проявів антисоціальної поведінки може статися через несприятливий збіг обставин: жебрацтво як безвихідна ситуація; наркоманія як наслідок ін'єкцій під час тяжкої хвороби; зараження венеричною хворобою через донорську кров тощо.    Суспільна небезпечність "фонових" явищ полягає в тому, що:    - ведення паразитичного способу життя вимагає певних коштів, які найлегше здобути злочинним шляхом;    - стан наркотичного чи алкогольного сп'яніння послаблює самоконтроль особи, що полегшує скоєння злочину;    - аморальність призводить до підвищеного ризику стати жертвою злочину, тобто до високої віктимності;    - власне злочинними є незаконні операції з наркотиками, фальшування спиртних напоїв, утримання притонів для вживання наркотиків або розпусти, звідництво й інші форми антисоціальної поведінки.    Отже, можна зробити висновок, що "фонові" явища - це сукупність аморальних проявів, які суперечать загальноприйнятим нормам поведінки, та які органічно взаємопов'язані зі злочинністю, оскільки детермінують одне одного й тягнуть за собою соціальну деградацію особи (а зрештою - й усього суспільства).

74.   Рецидивна злочинність, загалом, є сукупністю злочинів, учинених рецидивістами. Термін "рецидив" розуміється в різних значеннях: як кримінально-правовий, кримінологічний, пенітенціарний.    Кримінально-правовий рецидив охоплює випадки вчинення повторного умисного злочину особами, що мають непогашену у встановленому законом порядку судимість за вчинення умисного злочину.    Кримінологічний рецидив передбачає вчинення особою повторного злочину незалежно від наявності судимості після її засудження чи іншого впливу кримінально-правового характеру.    Кримінологічний рецидив ґрунтується на факті неодноразовості вчинення злочинного діяння й охоплює злочин, учинений особами:    - зі знятою чи погашеною судимістю;    - які мають судимість;    - що відбувають кримінальні покарання;    - до яких за раніше вчинений злочин покарання не застосовувалося з різних причин.    Пенітенціарний рецидив — учинення нового злочину особами, котрі відбувають покарання у виді позбавлення волі, або повторне засудження особи до покарання у виді позбавлення волі.    За кількістю раніше вчинених злочинів виділяють:    - простий (одноразовий) рецидив — учинення двох злочинів;    - складний (багаторазовий) рецидив - учинення трьох і більшої кількості злочинів.    - за термінами: довгострокове, середньострокове, короткострокове.

 Загальні заходи запобігання рецидивові пов'язані:    - з удосконаленням правоохоронної діяльності;    - ефективною діяльністю органів дізнання, досудового слідства та суду щодо призначення покарань;    - удосконаленням системи виконання покарань;    - ефективною, системною роботою з рецидивонебезпечним контингентом після відбуття покарання;    - ефективною координацією зусиль органів кримінально-виконавчої системи й органів місцевого самоврядування, державних і громадських організацій щодо соціальної реабілітації засуджених;    - тісною взаємодією державних органів виконання покарань із представниками різних конфесій щодо організації релігійного виховання засуджених;    - ефективною профілактикою психічних захворювань, алкоголізму та наркоманії серед населення;    - удосконаленням кримінального законодавства й судової практики, підвищенням ефективності кримінального покарання.

75 76 77 Професійна злочинність - сукупність злочинів та осіб, які їх учиняють, що характеризуються ознаками кримінального професіоналізму Ознаки кримінального професіоналізму: - тривала злочинна діяльність (злочинний промисел); - стійкий вид злочинної діяльності (спеціалізація); - необхідність певних знань, навичок, умінь (кваліфікація); - звичний характер злочинної діяльності; - злочини - основне джерело прибутку; - наявність жаргону і традицій (субкультура); - включення в кримінальне середовище, прийняття її субкультури; - застосування новітніх досягнень науки і техніки. Сучасна професійна злочинність характеризується чітко вираженою корисливою спрямованістю. Спеціалізація «шліфується» систематичним учиненням однорідних злочинів, спрямованих на задоволення тих чи інших потреб особи, що формує у неї певну звичку, яка переходить потім у норму поведінки з чіткою установкою на обрану діяльність. Про стійкість обраного виду діяльності може, зокрема, свідчити рівень спеціального рецидиву, а в ньому -спеціалізація кримінального середовища.

78 Преступное поведение женщин отличается от преступного поведения мужчин причинообразующим комплексом, способами и орудиями, масштабом и характером совершения преступлений, выбором жертвы преступного посягательства и другими элементами. Эти особенности связаны с исторически обусловленным местом женщины в системе общественных отношений, ее социальными ролями и функциями, ее биологической и психологической спецификой.

Наиболее распространенными преступлениями женщин являются преступления корыстной направленности, т. е. женской преступности более присуща корыстная мотивация, чем насильственно-агрессивная.

Насильственная женская преступность носит характер семейно-бытовой. Примерно треть преступлений насильственного характера совершаются женщинами в состоянии алкогольного или наркотического опьянения. Возрастает число женщин, совершающих насильственные преступления вне сферы семейных отношений.

Причины женской преступности зависят от социально-экономических и биологических факторов. К ним относятся:

1) ослабление семейной политики государства и внутрисемейных взаимоотношений(отсутствие особой заботы о детях работающей женщины);

2) активизация женщин в общественных отношениях и изменение их социальных позиций и ролей (трудоустройство сопряжено с большим количеством препятствий);

3) кризис социально-экономических институтов (семья в последнее десятилетие характеризуется более высокой степенью конфликтности во взаимоотношениях супругов, отсутствием постоянного места жительства);

4) увеличение числа женщин, злоупотребляющих спиртными напитками, наркотическими веществами.

Предупредительная деятельность в отношении женской преступности – направлена на устранение негативных явлений, под влиянием которых происходит формирование криминогенной мотивации. Защита женской культуры и женственности должна стать приоритетной в государственной политике, идеологии, общественном мнении.

Необходимо повышать уровень нравственно-правовой культуры среди девушек, ведущих антиобщественный образ жизни, оказывать им бесплатную психологическую и медицинскую помощь, а также создавать реабилитационные центры для женщин, потерявших социальные связи, жилье, в которых они смогли бы жить и работать.

Меры по предупреждению и предотвращению преступлений, совершаемых женщинами:

1) долговременные, связанные с необходимостью разработки программы по положению женщин, направленные на улучшение всех сфер жизнедеятельности женщин и совершенствование морального микроклимата общества;

2) разработка системы воспитательных мероприятий с учетом особенностей поведения женщины;

3) анализ обстановки на производстве, в семье, быту с целью выявления факторов, провоцирующих женщин на совершение преступлений;

4) меры, направленные на предотвращение конкретных преступлений, совершаемых женщинами;

5) меры, направленные на предотвращение различных правонарушений, приводящих к совершению преступлений (пьянство, наркотизм);

6) социальная адаптация женщин после отбытия наказания в колонии.

.

79  Організована злочинність - це системно пов'язана сукупність злочинів, учинених учасниками стійких, ієрархізованих, тих, що діють планомірно, злочинних структур (груп, співтовариств, асоціацій), діяльність яких прямо чи опосередковано взаємно підтримується та узгоджується, будучи спрямованою на отримання максимального прибутку зі злочинного бізнесу на визначеній території або у визначеній сфері, що взята під її контроль.    Відповідно до Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" від 30 червня 1993 р., під організованою злочинністю слід розуміти сукупність злочинів, які вчиняються у зв'язку зі створенням і діяльністю організованих злочинних угруповань.    У 2004 р. організованими групами та злочинними організаціями вчинено 5582 злочинів. Найбільше такими групами вчинено: розбоїв (406), крадіжок в особливо великих розмірах (320); злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних засобів (967), зброї (113).    Кримінальний кодекс України розрізняє чотири види злочинних груп: групи без попередньої змови; групи з попередньою змовою; організовані групи; злочинне співтовариство (злочинна організація).    За масштабом діяльності організовані злочинні структури поділяються на:    - регіональні;    - міжрегіональні;    - національні (в межах країни);    - транснаціональні (міжнародні).    За напрямками діяльності організовані злочинні структури можна поділити на ті, що функціонують у сфері:    - кримінального бізнесу - незаконний обіг наркотичних засобів і психотропних речовин, зброї, предметів історії та мистецтва; контрабанда стратегічних матеріалів і шкідливих відходів; торгівля живими (людськими) органами та тканинами; викрадення автомобілів; організація азартних ігор, проституції тощо;    - тіньової економіки - контроль і вилучення частини прибутку; розподіл сфер упливу; безпосереднє створення тіньових підприємств та ін.;    - легальної економіки - відмивання коштів, отриманих злочинним шляхом; інвестування їх у високоприбуткові підприємства тощо.

80. Детермінанти організованої злочинності охоплюють найрізноманітніші аспекти суспільного життя, тож назвемо лише деякі з них:    - політична нестабільність у суспільстві;    - протиправна поведінка стала елементом способу життя багатьох верств населення;    - переоцінка соціальних цінностей, кримінально-правові заборони стають все менш дієвими, а деякі форми злочинної поведінки сприймаються як нормальна ділова активність;    - відставання соціального розвитку від економічного та посилення майнового розшарування суспільства;    - духовна сфера характеризується проявами крайнього егоїзму, вседозволеності, виникненням недовіри до офіційних інститутів держави, їхніх можливостей задовольнити потреби населення;    - відсутність досконалої правової бази боротьби з організованою злочинністю;    - здатність організованої злочинності швидко змінювати свій профіль діяльності;    - недостатня активність органів державної влади, зумовлена дефектами політичного ходу, корумпованістю, слабкістю політичних лідерів, їхньою нездатністю ефективно діяти у складних умовах;    - незабезпеченість (матеріальна, організаційна, культурна) раціонального функціонування демократичних інститутів суспільного ладу;    - міждержавні суперечності, що перешкоджають концентрації зусиль суспільства в боротьбі зі злочинністю;    - недостатньо цілеспрямований пошук осіб - можливих учасників організованого злочинного угруповання, зокрема й у місцях виконання покарань;    - слабка оперативна робота з контролю за діяльністю лідерів злочинних угруповань, недосконалі тактичні прийоми документування їхньої діяльності;    - професійна підготовка співробітників правоохоронних органів не в повній мірі відповідає вимогам часу, серед них збільшується кількість молодих фахівців, які не мають відповідного досвіду;    - відсутня надійна система захисту працівників правоохоронних органів, а також свідків;    - недостатнє технічне забезпечення правоохоронних органів, а також випадки зради з боку деяких правоохоронців.

81.82 Корупція – соц. явище, характер підкупом - продажністю держ і інших службовців і на цій основі корисливим використанням ними в особисті або групових, корпоративних інтересах офіційних службових повноважень, пов'язаних з ними авторитету й можливостей. Правопорушення, пов'язані з корупцією, включають: 1) корупційні правопорушення, чинені у вигляді надання, прийняття матеріальних, інших благ і переваг; 2) правопорушення, що створюють умови для корупції і які забезпечують її (використання службових повноважень всупереч інтересам служби, перевищення влади). Ці правопорушення різноманітні, носять кримінально-правовий, адміністративний, громадянсько-прав і дисциплінарний характер. Для визначення причинності й детермінації корупційної злочинності істотні три питання:  - характеристики службового середовища (невиконання правила про такий розмір оплати праці службовців, кіт дозволив би гідно жити їм і їхнім родинам; тип керування; соціально-психологічна обстановка);

- характеристики службовців (тут істотна ієрархія їхніх цінностей і, зокрема, готовність принести в жертву матеріальній вигоді закон і норми моралі, професійну честь. Позначаються й такі характерні риси, як жадібність, заздрість. Моральна нестійкість позначається при ініціативному підкупі); - умови й процеси їхньої взаємодії, стан соц контролю в сфері служби (відсутність контролю за доходами й видатками службовців, за виконанням ними службових обов'язків, нереагування на факти корупції або слабке, не засноване на законі реагування в багатьох випадках є умовами, що полегшують здійснення корупційних злочинів). У плані загального попередження необхідно насамперед виключати використання корупції як кошти становлення й зміцнення нових суспільних відносин, створення соц опори ринкових відносин, а також припиняти відмивання, збільшення кримінальних капіталів.

При спец попередженні корупції важливі: -установлення такого утримування службовця, яке здатне забезпечити їм і їхнім родинам гідний рівень життя; -підвищений контроль за: доходами й видатками держ. і ряду інших категорій службовців; аспектами поводження, найбільш чутливими до корупції (видачі інформації, що не підлягає офіційному поширенню); кадровою політикою, використання в т.ч. ротації кадрів; -режим забезпечення безпеки осіб, осущ боротьбу з корупцією, а також членів їхніх родин; -введення режиму виняткового службового використання дорогих держ квартир, особняків, надаваних у зв'язку із заняттям держ посади, при гарантованності частки житла на загальним, передбаченим законом умовах.

83 Економічна злочинність – сукупність посягань, що спричиняють шкоду охоронюваним законом економічним інтересам держави та громадян шляхом розкрадань, господарських і корисливих посадових злочинів. Нині криміногенна ситуація в економіці визначається: 1) сукупністю різних форм розкрадань державного та колективного майна, хабарництва, спекуляції, приписок, зловживань посадовим станом тощо; 2) наявністю високого рівня економічної злочинності, яка не відома правоохоронним органам; 3) появою нових форм економічної поведінки, які в суспільній свідомості розцінюються не просто як небажані, але небезпечні і потребують заборони, у тому числі під страхом кримінальної відповідальності. За способом вчинення розкрадання поділяються на дві групи:  а) відображені на балансі підприємств, організацій у вигляді недостачі товарно-матеріальних цінностей;  б) не показані в облікових документах розкрадання, пов'язані з утворенням неврахованих обсягів сировини, матеріалів, грошових коштів з метою їх вилучення і подальшого розподілу між учасниками злочину. Для цієї групи розкрадань необхідною умовою виступає об'єднання двох і більше підприємств та організацій, пов'язаних спільністю завдань, що вирішуються, так і штучно включених у злочинну орбіту. Сьогодні зростає кількість злочинів, що посягають на економічну систему, та носять відкритий, відверто цинічний характер і потребують високої професійної підготовки, знань специфіки бухгалтерського обліку, технології виробництва. Це стосується і банківської сфери, що дозволяє привласнювати значні кошти за рахунок переведення безготівкових мас у готівку.

84

85

86

87

88

89н еобережна злочинність - це сукупність необережних злочинів, які вчинені в державі чи регіоні за певний період часу.    Необережні злочини вчиняють у багатьох сферах суспільного життя. Шкода від таких злочинів (кількість травмованих і матеріальні збитки) дуже велика й перевищує шкоду від умисних злочинів. Необережні злочини пов'язані з порушенням певних правил поведінки, більшість з яких зафіксовані та регламентовані у відповідних законах і підзаконних нормативних актах, а також правил поведінки в побуті.    Необережна злочинна поведінка проявляється в багатьох сферах людської діяльності:    - експлуатація машин, механізмів та інших джерел підвищеної небезпеки на виробництві;    - експлуатація транспортних засобів, які є джерелами підвищеної небезпеки;    - будівельні, вибухові, гірські роботи;    - транспортування та зберігання енергоносіїв;    - роботи в природному середовищі, пов'язані з небезпекою його забруднення, псування тощо;    - виготовлення медикаментів, лікування людей, ветеринарна допомога;    - службова чи інша професійна діяльність, яка може призвести до суспільно небезпечних наслідків у результаті прийняття помилкових рішень;    - експлуатація джерел підвищеної небезпеки побутового характеру.    З огляду на це, можна виділити такі види необережної злочинної поведінки, пов'язані з порушенням відповідних правил:    - безпеки використання машин і механізмів у народному господарстві;    - провадження робіт, які вимагають особливої уваги;    - безпеки експлуатації транспортних засобів;    - безпеки при виробництві й передаванні енергії, транспортуванні та збереженні енергоносіїв;    - екологічної безпеки;    - медичної безпеки;    - побутової безпеки;    - безпеки виконання посадових і професійних обов'язків, окрім передбачених вище випадків;    - майнової безпеки.    У загальній структурі злочинності необережна становить приблизно 15 %. Структура необережних злочинів така: порушення правил безпеки дорожнього руху й експлуатації транспорту - до 80 %, порушення правил охорони майна, службова недбалість - близько 10 %, порушення правил охорони праці та техніки безпеки - 5 %, необережні злочини проти особи -4 %. Деякі необережні злочини мають високу латентність.