2. Питання конституційного будівництва в Україні в кінці хіх - на початку хх століть

У 1846 – 1847 рр. Г. Андрузький, один із членів Кирило-Мефодіївського братства, підготував “Начерки Конституції Республіки”.

НАЧЕРКИ КОНСТИТУЦІЇ РЕСПУБЛІКИ - — три незавершені конст. проекти члена Кирило-Мефодіївського братства Г. (Ю.) Л. Андрузького. Написані, ймовірно, в 1846—50. С пам'яткою укр. конст. думки середини 19 ст. «Н. К. р.» іноді називають «Конституцією республіки».

В першому проекті («Досягнення можливого ступеня рівності й свободи переважно в слов'янських землях») автор то припускав сильну імп. владу, то обмежував її, то пропонував знищити. Перепонами до демократизації режиму вважав взаємоворожість сусп. станів, свавілля самодержавства, недосконалість освіти. А демократизувати його можливо, на думку Г. Андрузького, за умов рівності у правах, особистої свободи гр-н, ґрунтовної освіти народу, скасування титулів, придвор. посад, перетворення монарха у гр-нина д-ви тощо.

В другому проекті («Ідеал держави»), що поділяється на окр. частини («Про рівність», «Про свободу», «Закон», «Про владу», «Про релігію», «Про стани», «Про повинності», «Податки, майно та капітали», «Майно селянина», «Підданство селянина», «Про військову службу»), автор обстоює вже відомі на той час у Зх. Європі принципи природ, рівності людей, які від народження отримують однакові заг. права. І гр-ни, і уряд у д-ві Г. Андрузького підпорядковуються законам. «Закони корінні» ухвалюються і скасовуються виключно через нар. сейм. «Закони загальні, або скрізь використовувані» може ухвалювати чи поліпшувати ін. влада. Кожний гр-нин має право на власну думку, на критику як корінних, так і заг. законів. За народом залишається право скасування лише заг. законів, а не корінних. Такий підхід можна вважати спробою забезпечити захист конст. норм, конст. ладу д-ви.

Третій проект («Начерки Конституції республіки») викладено у формі вільних міркувань і роздумів. У ньому йдеться про: одиниці адм. устрою д-ви (громади, округи, області, штати) та механізми їхньої діяльності; осн. органи влади, їхні повноваження та склад; вимоги до посад, осіб цих органів влади та управління і питання їх матеріального забезпечення. Докладно окреслено структуру та функції громади як основи держ. механізму, регламентовано діяльність управи, що повинна була поєднувати суд., розпорядчі та викон. функції. Слов'ян, д-ва (федерація), за Г. Андрузьким, має об'єднувати 7 штатів. Останні повинні поділятися на області, області — на округи, округи — на громади (по 200—2000 сімей). Найвищим законод. органом д-ви автор бачив Законодавчі Збори, а виконавчим — Держ. Раду, до якої входили б президент і віце-президенти країни, міністри, держ. прокурор, президент Законод. Зборів та президенти відділень цих Зборів у штатах. У проекті зроблено спробу визначення та розподілу законод., викон. і суд. функцій держ. органів.

Більш докладний проект Конституції України під назвою “Проект оснований устава украинского общества «Вольный союз» («Вільна спілка») був розроблений у 1884 р. видатним українським вченим і політичним діячем М. Драгомановим. Відповідно до нього Російська імперія мала бути перетворена на децентралізовану федеративну державу на зразок США або Швейцарії.

Значно радикальніший проект Конституції України було опубліковано у вересні 1905 р. в першому числі часопису Української народної партії “Самостійна Україна” під назвою “Основний закон “Самостійної України” – спілки народу українського”. Цей проект уже передбачав повну самостійність України.

Питання конституційного будівництва в Україні, ідеї національно-територіальної децентралізації Російської імперії висунуто і М. Грушевським у статті “Конституційне питання і українство в Росії”, опублікованій у травні 1905 р.

Однак, незважаючи на значимість зазначених конституційних проектів і науково-публіцистичних праць, навряд чи можна твердити про початок в Україні з-за тих часів самостійного конституційного процесу. Такий процес повинен мати відповідні соціально-економічні та політичні передумови, нормативну базу тощо. З огляду на минуле, можна відзначити лише наявність відповідних ідеологічних передумов, що сприяли подальшому становленню та розвитку в Україні вже саме конституційного процесу.

Початок реального конституційного процесу в Україні пов’язаний з поваленням самодержавства та організації у перших числах березня 1917 р. Центральної Ради.