4. Розвиток ідей українського конституціоналізму у період Гетьманату та Директорії

За гетьманату особливого значення набула “Грамота до всього українського народу” від 29 квітня 1918 р., яка відновлювала старі порядки, скасовувала усі акти, прийняті Центральною Радою, у тому числі й Конституцію, визначало право приватної власності як фундамент культури і цивілізації, проголошувала повну свободу торгу і широкий простір для приватного підприємництва та ініціативи

За цим  законом уся повнота державної влади зосереджувалася в руках гетьмана: він затверджував закони, які розроблялися у міністерствах і потрапляли до нього через Раду Міністрів; був наділений верховною владою щодо управління державою; призначав голову і членів Ради Міністрів; був “Верховним Воєводою Української Армії і Флоту”; мав право помилування засуджених. Силу конституційного закону мав й ухвалений Радою Міністрів і затверджений П. Скоропадським “Тимчасовий Закон про верховне управління державою на випадок смерті, тяжкої хвороби і перебування поза межами ясновельможного пана Гетьмана всієї України”. За обумовлених обставин верховне управління державою переходило до трьох її верховних правителів, одного з яких заздалегідь визначав сам гетьман, другого обирав Державний Сенат, а третього – Рада Міністрів.

Боротьба національно-патріотичних сил в Україні проти запровадженого в ній правління, а також революція у Німеччині в листопаді 1918 р. Зумовили падіння гетьманату. 15 листопада було розповсюджено відозву до населення якою офіційно скасовувався гетьманат і встановлювався інститут Директорії у складі п’яти членів на чолі з В. Винниченком. Фактично, за обставин, що склалися, провідна роль у Директорії, належала С. Петлюрі, який згодом став її головою.

Серед правових актів Директорії, що мали конституційне значення, варто назвати Декларацію Української Директорії від 26 грудня 1918 р., закон про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в УНР та ін. За часів Директорії було розроблено розгорнутий проект Конституції УНР під назвою “Основний державний закон Української Народної Республіки”.

Згідно з цим проектом, значно розширеним і допрацьованим, Україна визнавалася унітарною державою з поділом на землі. Проголошувався принцип поділу державної влади на законодавчу (Державна Рада), виконавчу (Голова держави і Рада Міністрів), владу “в справах справедливості” (незалежні суди).

Державною мовою визнавалася українська. Вказувалося, що відносини держави з православною церквою будуть визначені окремим законодавчим актом. Проект конституції мав досить узгоджену структуру. Послідовність його глав була такою: 1) “Українська держава”; 2) “Православна Церква”; 3) “Права і обов’язки громадян”; 4) “Державна Рада і Державний Сейм”; 5) Голова держави”; 6) “Правительство”; 7) “Самоврядування”; 8) “Суд”; 9) “Оборона держави”; 10) “Переходові і кінцеві постанови”.

Про масштаби роботи конституції УНР свідчить велика кількість підготовчих матеріалів до її глав та окремих положень.

Варто зазначити, що цей конституційний проект був досить демократичним, особливо коли згадати, що його було розроблено в умовах громадянської війни.

Падіння директорії на початку 1919 р. і створення так званого другого українського радянського уряду засвідчило початок в Україні нового етапу розвитку конституційного процес.