Державний лад давньогрецької держави Афіни

Древнішим джерелом афінського права був природний звичай. Звичне право було вперше записано в 621 р. до н.е. при архонті Драконті. Евпатриди прагнули обмежити пережитки родового ладу синапси і передусім, кревну помста, забезпечити свій особистий і майнову недоторканність. Необхідною було обмеження влади архонтів.

Закони Драконта, які стосуються VII віці до н. е., вважаються найдавнішої систематизацією афінського права. Навіть у давнину казали, що їх написано кров'ю. Відомі вони своєї непомірною жорстокістю; котрі вкрали овочі й плоди несли те покарання, як і батьковбивці, – страту. «Коли Драконта запитали, - пише Плутарх, - що він за більшу частину злочинів призначив страту, він, кажуть, відповідав, що дрібні злочину, на його думку, заслуговують цього покарання, а великих не знайшов більшого»

На початку VI в. е. і потім однією з основні джерела громадянського права було законодавство Солона. При Солоні закони Драконта було заборонено, крім кількох постанов про вбивство. З того часу афінське право залишалося несистематизированним. Значну частину його була, як в попередні часи, неписаним звичаєм. Виробляючи суд,геліея могла створювати щоразу нову – норму, керуючись переконанням. У V – IV в. е. дедалі більше значення набуває закон, т. е. постанову народних зборів.

Коли Греція була завойована Філіпом Македонським (батьком Олександра), Афіни і ще поліси втратили на своїй незалежності. Проте кожне місто мав власне право, багато в чому вирізнялося від права інших містах. Хоч би як розглядалися судові суперечки, повинні були вирішуватися з урахуванням місцевого права.

У Афінах порівняно високого рівня досягла приватна власності, хоча він і носила у собі сліди свого походження з колективної общинної власності. У чиїх інтересах суспільства взагалі приватна власності обмежувалася. Це полягала у тому, що у власників державою накладалися значні повинності.

Про широкої свободі розпорядження власністю і володінням свідчить наявність різного виду угод: договору товариства, купівлі-продажу, найму, позички, позики, особистого наймання та підряду, поклажі тощо. буд. У одному із законів говорилося: «Кожен може віддати трубку, насос кожному громадянинові, якщо він втратив розуму, не вижив з розуму від голови або потрапив під агресивний вплив жінки».

Шлюб вважався різновидом договору продажу-купівлі, причому наречена розглядали як об'єкт угоди. Шлюб вважалося обов'язковим, відхилення від одруження розцінювалося як забуття культу предків. До холостякам ставилися як до хворого. Порушення подружньої вірності не мало для чоловіка юридичних наслідків. Чоловікові дозволялося мати у свій дім наложницю. Після батька паном жінки був чоловік. Жінка немає від власного імені укладати угоди. Застигнув дома злочину коханця дружини, ображений чоловік міг безкарно вбити його.

У кримінальному праві помітні пережитки родового ладу. Нерідко зізнавалася кревна помста. Справи про вбивство, зазвичай, порушувалися родичами. За вбивство можна було відкупитися. Обвинувачення могло носити характер приватного чи публічного.

Справи про поранення, каліцтвах, образах, крадіжках, і навіть всі справи про вбивства іпрелюбодіяннях були предметом розгляду у суді не інакше як у заяві зацікавленої сторони.

Образа і навіть вбивство посла вважалися злочинами проти релігії: особистість посла перебував під захистом богів.

Серед державних злочинів щонайтяжчими вважалися: державна зрада, замах на демократичний лад правління і безбожництво. Винні у тих злочинах каралися смертю.

Суворо розрізнялися вбивства навмисне, яке волочило у себе страту, і необережне, чи випадкове, покаранням які було вигнання з держави.

Вкрай різноманітні застосовувані судами покарання. У тому числі четвертування, розривання деревами, і тваринами, осуд на голодну смерть. Найбільш гуманним було, очевидно, отруєння – спосіб, яким було страчений філософ Сократ.

Тюремний висновок були лише попереднім. Тюрьмами, як звідси пише Плутарх, служили підземелля, куди не проникав ні світло, ні повітря, без вікон та дверей.

Серед покарань зустрічалися: смертну кару; продаж в рабство; тілесне покарання; позбавлення волі; штрафи; конфіскація;безчестя (позбавлення деяких, або всіх цивільних прав).

Розгляду справи в самісінький афінському суді передувало попереднє слідство. Обвинитель і обвинувачений могли свідчити, вимагати допиту свідків, представляти речові докази. Свідчення запечатувались у спеціальний посудину й у такому вигляді представляли до суду.

Основним елементом судового слідства були промови сторін. Сторони зазвичай вимагали прочитання показань, даних попередньому слідстві, чи оголошення відповідного закону.