4.1.3. Правила використання слів іншомовного походження у правових текстах

Зазвичай слово запозичується разом зі значенням предмета чи поняття, яке воно визначає. Термін, який не має асоціації з іншомовними словами в рідній мові, є більш точним і конкретним, оскільки за його допомогою є більше можливостей уникнути небажаної багатозначності. Проте часто запозичуються й такі слова, які не дають нового, паралельного найменування відомим предметам і поняттям. Порівняйте: фр. авторитарний – укр. самодержавний, лат. інкримінувати – укр. звинувачувати, фр. глобальний – укр. загальний, лат. фальсифікація – укр. підроблення, грец. автентичний – укр. справжній тощо.

Доцільність використання запозичених слів і критерії їх включення до юридичного тексту залежать, по-перше, від власних синонімічних одиниць, по-друге, від мовної культури того, хто пише, і, безпосередньо, його майстерності. Останнім часом іншомовну лексику все активніше використовують у праві. Зокрема, у Кримінальному кодексі України вжито такі слова іншомовного походження: трансплантація органів людини ст. 143, контрабанда ст. 201, допінг ст. 323, поширення епідемій, епізоотій, епіфітотій ст. 113, психотропні речовини ст. 305, експлуатація дітей ст. 150, викрадення шляхом демонтажу ст. 188, аналоги, прекурсори ст. 306, підакцизні товари ст. 204 тощо.

Проте використання в юридичних текстах іншомовного слова без потреби часто спричинене нерозумінням його змісту. Це недопустимо, тому що заважає правильному сприйняттю суті мовлення. Неправомірно віддавати перевагу малозрозумілому іншомовному слову перед українським, зловживати класичною латинською мовою на позначення юридичних понять. Саме тому тоді, коли іншомовне слово можна без втрат значеннєвих, виразних, зображальних замінити, його не потрібно вводити до тексту. Недоречно, наприклад, вживати іншомовні слова у юридичному тексті: перед обличчям компетентних суддів; консенсус не викликає сумнівів; суд урахував довготривалий антагонізм сусідів; він завжди інспірував страх тобто викликав страх; ця інсинуація викликала зі сторони підсудного неадекватну реакцію; ігнорувати потерпілого тощо.

Проте не слід уникати іншомовних слів тільки через їх іншомовну природу. Недоцільно, наприклад, писати життєпис замість автобіографія, задум замість проект, насправді замість де факто, зараза замість епідемія, невіра замість скептик, чорна неміч замість епілепсія, проба замість репетиція. Уникнути вживання іншомовної термінології у документах неможливо, але необхідно виробити певний порядок їх використання та дотримуватися його. По можливості, краще не застосовувати в текстах документів іншомовних слів, які мають відповідники в українській мові напр.: адекватний – відповідний; адепт – прибічник; автопсія – розтин трупа; екстрений – терміновий; компенсація – відшкодування; конто – рахунок; локальний – місцевий, вузький, обмежений; одіозний – небажаний; фундація заснування тощо. Але це не означає, що слід замість іншомовних слів, які є загальновживаними та більш зрозумілими, вживати власне українські слова укр. задум – іншом. проект; укр. життєпис – іншом. біографія тощо.

Однак у тих випадках, де українське слово є більш точним і уживаним, слід використовувати саме його. Запозичення з інших мов виправдані в тому випадку, коли слово іншомовного походження інтегрувалося в українську мову. Важливо, щоб запозичення було розумним, не набувало потворних форм, зумовлювалось об’єктивною необхідністю.

Загалом правильне й доречне вживання іншомовних слів у юридичному тексті вимагає дотримання таких правил:

• не треба використовувати іншомовні слова без потреби

• іншомовне слово можна вживати в тому випадку, коли воно точніше й повніше, ніж українське, розкриває відоме поняття

• іншомовне слово необхідно вживати тільки у тому значенні, з яким його запозичено

• запозичення повинне бути зрозумілим не тільки фахівцям певної галузі знань епізоотія, делімітація, консигнація тощо

• вживання іншомовного слова недоцільне, якщо українське слово повністю розкриває значення слова та додає необхідного стилістичного забарвлення

• не можна вживати в одному тексті для позначення того самого поняття запозичене та власне українське слово. У цьому випадку необхідно обрати якесь одне слово та лише його використовувати у тексті.

Загалом збагачуючи українську мову, збільшуючи її виражальні можливості та придатність як засобу спілкування, запозичені слова поступово втрачають свій іншомовний характер, підпорядковуються законам фонетики та граматики української мови. Вжиті доречно та правильно написані, в невеликій кількості іншомовні слова не ускладнюють і не засмічують юридичні документи.