§ 3. Система юридичної психології

" Під системою юридичної психології розуміється логічне розташування проблем і питань, що вивчаються нею і які відображають рівень її розвитку, тенденції і перспективи"¹.

Аналізом системи юридичної психології займаються різні спеціалісти — юристи, психологи, юридичні психологи. Розглянемо окремі підходи щодо розв'язання цього питання.

К. Платонов виділяв у юридичній психології правову психологію (предмет — правосвідомість), кримінальну (предмет — причини злочинності, пов'язані з якостями особистості), судову психологію і ви-правно-трудову².

О. Ратінов вважає, що до системи юридичної психології входять:

• загальні питання (предмет, система, методи);

• правова психологія (психологія нормативно-правової регуляції);

Костицкий М. В. Введение в юридическую психологию: методологические и теоретические проблемы. — С. 160.

Платонов К. К. Система психологии и теория отображения. — М.: Наука, 1982. — С. 291.

• кримінальна психологія (психологія злочинності і особистості злочинця);

• судова психологія (психологія слідчої і судової діяльності);

• виправна психологія (психологія виправлення і перевиховання правопорушників)¹.

А. Дулов як прихильник самостійної юридичної психології висловлював думку про те, що юридична психологія складається із загальної і особливої частини. Загальна частина охоплює її предмет, методи, завдання, психологічну структуру діяльності щодо здійснення правосуддя, психологічний аналіз злочинної діяльності, а особлива частина — психологічні основи попереднього слідства, судової діяльності, діяльності виправно-трудових закладів².

Досить поширеною є система юридичної психології, запропонована В. Васильєвим. Вона складається з таких блоків³.

Загальна частина включає предмет і завдання юридичної психології, методи, історію розвитку, зв'язок з іншими науками, основи загальної і соціальної психології, правосвідомість, психологію юридичної праці та психологію правовідносин у сфері підприємництва.

Особлива частина містить такі дисципліни: психологія потерпілого, психологія неповнолітнього, кримінальна психологія, слідча психологія, психологія судового розгляду кримінальної справи, виправно-трудова психологія, адаптація особистості звільненого до умов нормального життя, судово-психологічна експертиза.

Не вдаючись в детальну наукову суперечку, можна висловити незгоду з такою системою юридичної психології по кількох пунктах. Не зрозуміло, чому проблема правосвідомості виявилася в загальній частині системи? Чим пояснити необхідність виділення проблеми, пов'язаної з адаптацією особистості звільненого з місць позбавлення волі до умов нормального життя, з дисципліни виправно-трудова психологія? Нарешті, чому особлива частина носить назву "Судова психологія", хоча включає в себе і кримінальну психологію, і слідчу, і виправно-трудову?

З погляду організації навчального процесу у вищому навчальному закладі необхідно більш точно і логічно побудувати систему юридичної психології. Чим же керуватися, розв'язуючи це питання?

Ратинов А. Р. Советская судебная психология. — М.: Знание, 1967. — С. 5-6. Дулов А. В. Судебная психология. — С. 43-46.

Васильев В. А. Юридическая психология. — СПб.: Питер Ком, 1998. — С. 13.

"При розгляді системи юридичної психології необхідно виходити з того, що вона є самостійною галуззю знання, яка знаходиться на стику психології і юриспруденції, і як будь-яка наука повинна мати: методологію, теорію, історію, технологію практичного застосування теоретичного знання, спрямованість практичного застосування цього знання"¹.

Враховуючи наведені вимоги до системи юридичної психології і сьогоднішній рівень її розвитку, пропонується такий варіант системи юридичної психології (див. рис. 1).

Щодо особливої частини юридичної психології, то її основні складові вирішують свої специфічні завдання:

1. правова психологія, яка вивчає психологічні особливості відображення людиною правових явищ, досліджує психологічні аспекти ефективної правотворчості, психологію правової соціалізації особистості, психологію індивідуальної і суспільної правосвідомості;

2. кримінальна психологія вивчає психологічні механізми правопорушень і психологію правопорушників, проблеми освіти, структури, функціонування і розпаду злочинних груп;

3. судова психологія розглядає коло психологічних проблем, які стосуються судочинства (психологію суддів, слідчих та інших працівників правоохоронних органів і адвокатури, психологічний зміст їхньої діяльності; психологію звинувачених, підозрюваних, потерпілих, свідків; психологічні основи слідчих дій; методологію і методику судово-психологічної експертизи);

4. виправна (пенітенціарна) психологія досліджує умови і особливості виправлення і перевиховання правопорушників переважно у виправно-трудових закладах (процес адаптації цих осіб до перебування у виправних закладах; їхній психічний стан, викликаний позбавленням волі; формування установки на виправлення; реадаптація звільненого до життя на волі та ін.).

Синтез психології та юридичних наук в юридичній психології повинен привести до взаємного збагачення і більш успішного розв'язання складних і актуальних проблем, пов'язаних із підвищенням ефективності правоохоронної і правозастосовної діяльності.

Костицкий М. В. Введение в юридическую психологию: методологические и теоретические проблемы. — С. 165.

Система юридичної психології

І. Загальна частина

Предмет, завдання, історія розвитку

Методологічні основи і методи

Загальнопсихологічні та соціально-психологічні основи

Психологія юридичної праці

II. Особлива частина

Психологія судочинства

Правова психологія

Кримінальна психологія

Судова психологія

Психологія слідчих дій

Виправна (пенітенціарна) психологія

Судово-психологічна експертиза

Рис. 1. Система юридичної психології

Розділ 2

МЕТОДОЛОГІЧНІ основи

І МЕТОДИ ЮРИДИЧНО ПСИХОЛОГІ

Постійною інформацією для юридичних працівників є факти, події, явища про правопорушення, котрі відображаються у зовнішньому середовищі у формі матеріально зафіксованих слідів, різних образів у свідомості людей. Виявлення інформації, її аналіз і оцінка складають суть пізнавального аспекту в діяльності юриста, спрямовану на розкриття, розслідування і запобігання будь-яким злочинам.

Слід відзначити специфіку соціального пізнання: людина не завжди має можливість спостерігати те, що пізнає, мати безпосередній контакт із тим, що доступне при пізнанні природних об'єктів. Для соціального пізнання характерно й те, що явище, подія не лише може не збігатись із сутністю, а й викривляти її. Коли ті чи інші явища, які лежать на поверхні, наприклад, предмети, виявлені на місці події, викривляють дійсну суть явищ.

Результатом пізнавальної діяльності юриста є встановлення об'єктивної істини, під якою розуміється адекватне відображення того чи іншого об'єкта людиною, відтворення його таким, яким він є незалежно від суб'єкта, який пізнає цей результат, і його свідомості. Встановлення істинності пізнання відбувається за допомогою доведення, яке здійснюється шляхом визначених логічних роздумів і чуттєвого сприйняття предметів і явищ. Доведення в юридичній психології як процес, що складається з єдності розумових і практичних операцій щодо відтворення реальної картини значущого з будь-якої юридичної справи фрагмента дійсності, визначення його правових властивостей і наслідків, засвідчених висновків, пов'язано і з теорією пізнання, і з логікою — наукою про мислення.

Пізнавальну і засвідчувальну сфери діяльності юриста відзначають видатні дослідники В. Васильєв, А. Дулов, О. Ратінов та ін.¹

Васильев В. Л. Юридическая психология: Учеб. для вузов. — М.: Юрид. лит., 1991. — С. 138-140; Дулов А. В. Судовая психология. — С. 52;

Ратинов А. Р. Судебная психология для следователей. — М.: Юрид. лит., 1967. —

С. 41.

У зв'язку з цим підвищується роль методології пізнання в юридичній психології. Чіткість методологічної позиції юридичного працівника не дає можливості йому надмірно захопитися збором лише емпіричного матеріалу, віддати себе у володіння фактам на шкоду теоретичних узагальнень, відволіктися на побічні явища, збитися з основної лінії пошуку істини. Вона також не дасть можливості обмежуватися лише теоретичними шуканнями, спонукає слідчого і прокурора, суддю й інспектора, адвоката і захисника вникати в соціальні реальності, вивчати правову проблему в самій дійсності, керуючись при цьому суворими науковими критеріями оцінок.