- •Короткий нарис з історії анатомії
- •Загальні питання анатомії Основні методи дослідження в анатомії
- •Органи і системи органів
- •Основні анатомічні терміни.
- •Елементи гістології та цитології Будова клітини
- •Тканини, їх будова і функції
- •Стадії розвитку зародка людини
- •Вікова періодизація індивідуального розвитку людини
- •Площини
- •Ділянки тіла людини
- •Система скелета (systema skeletale) Загальні дані про будову кісток
- •Хiмiчний склад I фiзичнi властивостi кісток
- •Будова хребців
- •Загальна будова хребців
- •Шийні хребці (vertebrae cervicales ci -сvii)
- •Грудні хребці (vertebrae thoracicae тi - тxii)
- •Будова ребер та груднини
- •Особливостi будови I розташування
- •I, II, XI, XII ребер
- •Груднина (sternum)
- •Загальний огляд черепа. Кiстки мозкового черепа.
- •Кiстки лицевого вiддiлу черепа
- •Топографiя мозкового черепа
- •Топографiя лицевого черепа.
- •Види з’єднання кісток
- •З’єднання кiсток черепа.
- •З’єднання кiсток тулуба
- •Кістки верхньої кiнцiвки. Будова I з’єднання кiсток грудного пояса
- •Будова I з’єднання кiсток передплiччя та кистi
- •З’єднання кiсток передплiччя та кистi.
- •З’єднання кiсток кистi мiж собою I з кiстками передплiччя.
- •Кістки нижньої кiнцiвки (ossa membri inferioris) з’єднання кiсток тазовового пояса
- •Будова та з’єднання кiсток гомiлки I стопи
- •З’єднання кiсток стопи.
- •М'язова система (Systema musculare) Загальна будова м’язiв
- •Допомiжний апарат м’язiв
- •Загальні поняття про біомеханіку м’язів
- •Розвиток скелетних м’язів
- •М’язи спини (musculi dorsi)
- •Короткi глибокi м’язи спини:
- •Фасцiї спини
- •М’язи грудної клітки
- •Фасції грудної клітки
- •М’язи живота (mm. Abdominis)
- •Фасцiї живота. Топографiя живота
- •М’язи шиї (mm. Coli)
- •М’язи глибокого шару
- •Топографія шиї. Фасція шиї
- •М’язи голови
- •М’язи, які оточують очну щiлину
- •М’язи носа
- •М’язи, які оточують ротову щiлину
- •Жувальні м’язи
- •Фасцiї голови
- •М’язи верхньої кiнцiвки
- •М’язи плеча
- •М’язи кисті
- •Топографiя і фасцiї верхньої кiнцiвки
- •Сухожилковi пiхви кистi
- •М’язи нижньої кiнцiвки (musculi membri іnferioris)
- •Фасції нижньої кінцівки
- •Синовіальнi пiхви стопи
- •Короткі відомості про розвиток і будову внутрішніх органів
- •Травна система (systema digestorium) Ротова порожнина і її органи, ротові залози
- •Глотка. Мигдалики
- •Зв’язки дванадцятипалої кишки.
- •Стінка дванадцятипалої кишки складається з трьох оболонок.
- •Порожня та клубова кишки. Товста кишка
- •Печінка і підшлункова залоза
- •Очеревина. Черевна порожнина
- •Розвиток травної системи людини
- •Дихальна система (systema respiratorium) Носова порожнина. Гортань
- •Трахея. Легенi
- •Бронхо-легеневі сегменти правої легені:
- •Плевра. Середостіння
- •Сечова система (systema urinarium) Нирки. Сечовід. Сечовий міхур
- •Сегментна будова нирки.
- •Чоловіча статева система (systema genitale masculinum).
- •Внутрішні чоловічі статеві органи
- •Зовнішні чоловічі статеві органи
- •Жіноча статева система (systema genitale femininum)
- •Внутрішні жіночі статеві органи
- •Зовнішні жіночі статеві органи
- •Промежина (perineum)
- •Фасції промежини.
- •Залози внутрішньої секреції (glandulae endocrinae)
ВСТУП
АНАТОМІЯ (грецькою. anatome - розсічення, розчленування) - наука про будову та форми організму, органів і тканин людини. Термін «анатомія» походить від назви одного з методів вивчення, однак не є лише аналітичною наукою. Вана вивчає тіло людини та тварин, системи органів та тканин у їх функціональній взаємодії, в процесі становлення і розвитку. В анатомії, як в будь-якій науці, аналіз поєднується з синтезом, за детальним описом будови лежить розкриття його причинної обумовленості і досліджуються об’єктивні закони організації живих систем.
Анатомія людини дає систематизований опис форми, будови, положення і топографічних взаємовідносин частин тіла і органів з урахуванням їх вікових змін, статевих відмін та індивідуальних особливостей. Виявляє взаємозв’язок між формою і будовою органів і їх функціями, будовою тіла людини в цілому стосовно до умов існування, підтверджує одно з основних положень – взаємозв’язок між формою і функцією. Анатомія вивчає особливості тіла людини в цілому, внутрішню архітектоніку та просторове положення органів в їх виникненні, становленні і розвитку. Анатомія вивчає еволюцію розвитку систем і органів у тварин (порівняльна анатомія), досліджує будову органів у людини у філогенезі (антропогенез), а також в онтогенезі (ембріологія, геронтологія). Такий всебічний підхід потрібен для виявлення внутрішніх і зовнішніх причин, що обумовлюють анатомічні особливості людини порівнянне з тваринами, функціональні пристосування форми і будови органів, вікові закономірності їх розвитку, статеві відміни та індивідуальні особливості. Форма і будова тіла людини вивчаються як наслідок тривалої еволюції хребетних тварин і одночасно як результат його індивідуального розвитку.
Анатомія вивчає індивідуальну мінливість форм і будови тіла людини та всіх складових його частин і органів. Встановлюються крайні форми індивідуальних відмінностей та найбільш типові індивідуальні анатомічні особливості, виявляються кореляції, закономірності взаємовідносин індивідуальної мінливості окремих органів або частин тіла та типу будови тіла в цілому під впливом багато чисельних внутрішніх факторів і впливу зовнішнього середовища. Вивчивши будову тіла людини і правильно зрозумівши, як впливає на організм зовнішнє середовище, можна розробити критерії здорового фізичного розвитку.
Анатомія разом із фізіологією відноситься до фундаментальних для медицини дисциплін. Детальне знання будови тіла надзвичайно важливо для пізнання загальних біологічних закономірностей, які є основою наукового розуміння властивостей здоров’я та хвороби, без чого неможливо проведення лікування і профілактики. Значення анатомії для медицини так розуміли лікарі та анатоми. Везалій писав о том, що анатомія «призначена для збереження людського здоров’я ». Без анатомії медицина не змогла б стати науковою. На початку 19 ст. вчитель М.І.Пирогова російський лікар Е.О. Myхін підкреслив: «Лікар не може виконувати посаду свою, не знаючи анатомії». Видатний московський акушер А.П. Губарев відмічав:«Без анатомії немає ні хірургії, ні терапії, а є лише прикмети і забобони».
Анатомія знаходиться в щільних взаємовідношеннях з рядом інших наук. Вона є частиною морфології, як розділу біології.
Професор П.П. Шапаренко
Короткий нарис з історії анатомії
У стародавні часи, ще до нашої ери анатомія представляла собою уривчасті відомості, що ґрунтувалися в основному на спостереженнях над тваринами. Одним із перших дослідників у Стародавній Греції був Алкмеон Кротонський, який розтинав трупи тварин з науковою метою.
Великим вченим того періоду був грецький лікар-філософ і реформатор античної медициниГіппократ (460 – 377 рр. до н.е.). Основу його вчення складали матеріалістичні погляди на етіологію виникнення хвороб, негативне ставлення до теорій про втручання надприродних сил. У розвитку хвороб Гіппократ надавав вагомого значення чинникам зовнішнього середовища в поєднанні з особливостями самого організму. Учений створив “рідинну” теорію, за якою до складу організму людини у відповідних пропорціях входять різні рідини (кров, жовч, слиз і чорна жовч). Згідно з теорією Гіппократа, конституція і темперамент людини (холерик, сангвінік, флегматик і меланхолік) визначаються різними співвідношеннями цих рідин. Таким чином описовий, систематичний і функціональний аспекти у вивченні будови тіла людини були закладені ще в стародавні часи, започатковані великим ученим і філософом, якого вважають патріархом медицини.
Ідеалістичні погляди на природу людини представляв Платон (427 – 347 рр. до н. е.). На його думку, організмом людини керують три види душі, три стани, три “пневми”, розташовані в головних органах - мозку, серці та печінці.
Учень Платона, знаменитий грецький лікарАрістотель (384 – 322 рр. до н. е.) визнавав наявність душі, вважав, що вона складає одне ціле з тілом і вмирає разом з ним. Арістотель вважається засновником порівняльної анатомії та ембріології, оскільки вивчав анатомію тіла тварин та їх зародків.
Гален (130 –201 рр. н. е.) ознаменував початок нашої ери з’явою важливих медичних праць - “Анатомічні дослідження”, “Про призначення частин тіла” та ін. Клавдій Гален – видатний лікар, біолог, анатом і фізіолог свого часу, за його працями навчались медичні фахівці протягом наступних 14 віків. У наукових працях ученого поєднувались як матеріалістичні, так й ідеалістичні погляди. Сверджуючи, що організм можна вивчити, лише шляхом спостереження за хворим, або розтину трупів, Гален водночас визнавав наявність життєвої, фізичної та психічної “пневми” в печінці, серці і мозку.
Великий вклад у медичну науку вніс видатний лікар і філософ (Авіценна) Абу Алі Ібн-Сина (близько 980 –1037 рр.), який написав “Канон медицини” – збірник науково-медичних добірок того часу. Це були медичні твори, за якими вчилися лікарі Сходу і Заходу до XVII ст. включно.
В епоху Відродження були закладені підвалини нової анатомії. Це пов’язано з іменами Леонардо да Вінчі, А. Везалія, М. Сервета, В. Гарвея.
Леонардо да Вінчі (1452 – 1519), зацікавившись анатомією як художник, у подальшому захопився нею як наукою. Він одним із перших почав розтинати трупи людей і став справжнім новатором у дослідженні будови тіла. На своїх малюнках Леонардо правильно зображував різні органи людського тіла, завдяки чому вніс значний вклад у розвиток анатомії людини і тварин, а також став засновником пластичної художньої анатомії.
Андрій Везалій (1514 – 1564) справжній революціонер в анатомії. Він підійшов до вивчення організму людини з матеріалістичних позицій, користувався об’єктивним методом дослідження – виконуючи розтин трупів. В основу його вчення було покладено системний аналітичний метод, який дозволив відкрити велику кількість нових наукових фактів. Везалій вперше систематизував будову тіла людини. При цьому він викривав і відхиляв численні помилки Галена (він назвав близько 200 таких помилок). Так розпочався аналітичний період у розвитку анатомії, впродовж якого було зроблено безліч відкрить описового характеру. Везалій ‑ автор ілюстрованого посібника “Про будову тіла людини в семи книгах”, які І.П. Павлов характеризував такими словами: “Праця Везалія – це перша анатомія людини в новітній історії людства, яка не повторює тільки вказівки і думки древніх авторитетів, а спирається на роботу вільного дослідницького розуму. Опублікування книги Везалія викликало, з одного боку, переворот, а з іншого ‑ шалений опір реакційних анатомів-галеністів, котрі намагалися зберегти авторитет Галена. У цій боротьбі Везалій загинув, але справу його продовжили учні і послідовники вченого. Учень Везалія Реальт Коломбо (1516 - 1559) показав, що кров з правого серця в ліве серце потрапляє не через отвір, який ніби існує в міжшлуночковій перегородці, а через легені по легеневих судинах. Про це писав також іспанський лікар і богослов Мігуель Сервет (1509 – 1553) у своїй праці “Встановлення християнства”. Однак, ще до Коломбо і Сервета мале коло кровообігу було відкрите арабом Ібн-ан-Нафісом.
Вільям Гарвей (1578 – 1657), англійський лікар, фізіолог і анатом, у своїх дослідженнях не обмежувався описуванням, а широко використовував дані порівняльної анатомії, ембріології і фізіології. Відома праця Гарвея “Анатомічні дослідження про рухи серця і крові у тварин” (1628), де стверджував, що кров рухається по замкнутому колу судин, проходячи від артерій у вени через маленькі трубочки. Гарвей, таким чином, не передбачав існування між такими трубочками анастомозів. Вперше про їх існування було повідомлено італійським ученим Марчело Мальпігі (1628 – 1694), коли було винайдено мікроскоп. Замкнуті кровоносної системи була доведена і А.М. Шумлянським (1748 – 1795), який вивчав будову нирок та їх судин.
Розвитку анатомії в Росії сприяли такі вчені, як А.П. Протасов (1724 – 1796), учень і послідовник М.В. Ломоносова, який був першим російським академіком-анатомом, та П.А. Загорський (1764 – 1846), котрий написав перший підручник з анатомії російською мовою: “Сокращенная анатомия или руководство к познанию строения человеческого тела в пользу обучающихся врачебной науки” (1802) і створив першу в Росії анатомічну школу вчених. Видатним його учнем був І.В. Буяльський (1889 – 1866) – анатом і хірург.
Видатним вченим-медиком був Микола Іванович Пирогов (1810–1881), який створив топографічну анатомію, ввів новий метод в анатомічного дослідження – метод послідовного розтину заморожених трупів. Пирогов створив хірургічну, або топографічну анатомію, його перу належать праці “Хірургічна анатомія судинних стовбурів і фасцій”, “Повний курс прикладної анатомії”, атлас “Топографічна анатомія по розтинах через заморожені трупи”. Діяльність М.І. Пирогова ‑ ціла епоха в розвитку медицини.
Велике значення для розвитку анатомії мали наукові праці відомих вчених В.Л. Грубера, П.Ф. Лесгафта, Д.М. Зернова.
В.Л. Грубер (1814-1890) - автор численних робіт із описової анатомії. Він створив один із найкращих у Росії анатомічних музеїв, був ініціатором створення вищої медичної жіночої освіти в Росії.
П.Ф. Лесгафт (1937 – 1909) учень В.Л. Грубера, вперше використав в анатомічних дослідженнях рентгенівські промені. Його наукові праці ґрунтуються на єдності організму і середовища, форми і функції. Лесгафт є засновником і організатором створення та розвитку функціональної анатомії.
Д.М. Зернов (1843 – 1917) відомий московський анатом, йому належать численні роботи з вивчення центральної нервової системи, анатомії черевної порожнини.
До найвизначніших анатомів часів Радянського Союзу належать Г.М. Йосіфов, В.П. Воробйов, В.М. Шевкуненко, В.М. Тонков, Б.А. Долго-Сабуров, Д.А. Жданов, Р.Д. Синельников, М.С. Спіров.
Г.М. Йосіфов (1870 –1933) своїми дослідженнями значно розширив знання з анатомії лімфатичної системи. Послідовником Г.М. Йосіфова став Д.А. Жданов (1902 – 1972). Його монографія “Хирургическая анатомия грудного лимфатического протока” було відзначено Державною премією СРСР.
В.М. Шевкуненко (1871 –1957) продовжив прикладний напрямок анатомії, започаткований М.І. Пироговим. Великого значення він надавав вивченню типової анатомії, а також різноманітних форм індивідуальної мінливості судин, нервів і органів та необхідності цих знань для медичної практики.
В.М. Тонков (1872 – 1954) – засновник великої школи анатомів. Продовжуючи традиції М.І. Пирогова і П.Ф. Лесгафта, він розвивав експериментальний напрям у функціональній анатомії. Вивчав разом з учнями судинну систему, розробив учення про кобічний кровообіг. В.М. Тонков – автор підручника з анатомії, що витримав численні видання.
Дослідження В.М. Тонкова продовжив його учень Б.А. Долго-Сабуров (1900 – 1960) та ін.
Академік, професор анатоміїВ.П. Воробйов (1876 –1937) очолював кафедру анатомії в Харківському медичному інституті. Він розглядав організм людини у зв’язку з його соціальним становищем. Учений розробив макро- та мікроскопічний методи дослідження з використанням стереоморфологічної методики і заклав основи вивчення периферійної нервової системи, яку продовжили його численні учні (Ф.А. Волинський, В.М. Бобін, А.А. Отелін). А Р.Д. Синельников став його послідовником на кафедрі.
В.П. Воробйов написав чимало підручників з анатомії і видав перший в Україні атлас анатомії людини в п’яти томах, розробив особливий метод бальзамування трупів.
В останні роки наукові дослідження про будову судинного русла були поглиблені сучасними вченими В.В. Купріяновим, М.Р. Сапіним, Ю.І. Бородіним, В.В. Баніним, І.І. Бобриком.
До відомих вчених анатомів, які працювали в Україні і створили регіональні школи науковців і викладачів анатомії належать професори М.К. Лисенков, М.С. Кондратьєв, Ф.А. Волинський (Одеса), М.Д. Довгялло (Донецьк), А.П. Любомудров (Львів), В.М. Бобін (Сімферополь), В.Г. Український (Вінниця), М.С. Спіров (Київ), К.Д. Філатова, С.Е. Стебельський (Дніпропетровськ), Ю.П. Мельман (Івано-Франківськ), В.Г. Терентьєв, Б.Й. Коган (Вінниця), К.І. Кульчицький (Київ).
Нині плідно працюють наукові школи професорів В.В.Бобіна (Харків), І.І. Бобрика (Київ), В.Г. Ковєшникова (Луганськ), М.С. Скрипникова (Полтава).