2.1 Вибір моделі

 

  Коріння вітчизняного самоврядування простягаються у часи Середньовіччя,

 

коли великими українськими містами «крокувало» Магдебурзьке право.

 

 Воно встановлювало порядок виборів, функції й повноваження органів

 

міського самоврядування, суду, купецьких об’єднань, цехів, регулювало пи-

 

тання торгівлі, спадкування, визначало види покарання за різні злочини

тощо.   Магдебурзьке право можна вважати праобразом сучасного

самоврядування, закріпленого у нормах Європейської Хартії місцевого

самоврядування, а також в інших нормативних актах Євросоюзу. Українці

обрали саме цю модель побудови влади на місцях.

 

  Відправною точкою його розвитку, за найпоширенішою думкою, вважають

 

7 грудня 1990 р., коли був прийнятий Закон УРСР «Про місцеві ради народ

 

них депутатів та місцеве самоврядування». До речі, ця дата здобула й

офіційне визнання, з 2001 р. вона відзначається як професійне муніципальне

свято.

 

  До того ж місцеве самоврядування України в перші роки незалежності

 

взагалі не мало конституційного статусу.

 

2.2 Стратегічна невизначеність

 

  Прийняття Конституції України 28 червня 1996 р. надало відчутного

 

імпульсу розвиткові законодавчої бази місцевого самоврядування. Хоча слід

 

зазначити, що цей процес здійснювався безсистемно та непослідовно. На

 

даний момент у правовому полі України нараховується понад три тисячі

 

нормативно-правових актів, в яких згадується термін «місцеве

 

самоврядування», а 700 законів пов’язані із цією сферою. Для того щоб

 

навести в цій сфері порядок, Кабінетом Міністрів 25 липня 2002 р. видав

 

розпорядження № 416-р «Про схвалення Концепції Програми законодавчого

 

забезпечення розвитку місцевого самоврядування». Щоправда, мета, яка

 

переслідувалася цим розпорядженням, так й не досягнута. Хоча б через те,

що Програма, про яку йшлося в Концепції, досі не прийнята.

 

  Від початку свого становлення вітчизняне самоврядування здійснювалося

 

без чіткої стратегії розвитку. На жаль, такої стратегії не існує й зараз. Також

у державі досі не визначено національної моделі місцевого самоврядування.

 

Звичайно, Україна природно тяжіє до романо-германської (континентальної)

 

моделі.. Зволікання з визначенням стратегії призвело до того, що розвиток

 

місцевого самоврядування випередив розвиток законодавства. На даний мо

 

мент в Україні актуально не тільки прийняття нової редакції профільного

Закону «Про місцеве самоврядування», але й внесення змін до Конституції

України.

 

  Конституцією територіальній громаді надані права володіння певними

 

матеріально-технічними засобами, але на практиці механізму використання

 

громадою власного майна не існує: громада не має статусу юридичної особи.

 

Крім того, українське законодавство не передбачає державної реєстрації

 

територіальних громад. Як наслідок, в Україні є статистичні дані щодо

 

кількості місцевих рад, інших самоврядних органів, проте статистики

 

територіальних громад як основного та первинного суб’єкта місцевого само

 

врядування в Україні немає.

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3 . Принципи місцевого самоврядування в Україні

 

 

  В основі організації місцевого самоврядування важливу роль відіграють

 

його принципи. Принципи місцевого самоврядування — це визначені

 

Конституцією України та відповідними законами вихідні засади, що

покладені в основу його організації і функціонування і визначають

властивості та ознаки місцевого самоврядування. Закріплення в національ­-

ному законодавстві таких принципів є однією з вимог Європейської хартії

місцевого самоврядування, до якої приєдналась Україна. Хартія визначає ряд

принципів, за яких усі держави-учасниці повинні будувати свої системи

місцевого самоврядування.

 

  Принципи місцевого самоврядування в Україні, встановлені Конституцією

 

України та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 4),

 

охоплюють всі аспекти організації і функціонування місцевого

самоврядування. їх можна поділити на дві групи.

 

  Перша група принципів визначає загальні засади організації та здійснення

 

публічної влади в Україні. Вони закріплені в розділі 1 Кон­ституції України і

 

деякі з них в Законі України «Про місцеве самовря­дування в Україні». До

цих принципів можна віднести такі: гуманізм, народовладдя, демократизм,

верховенство права, законність.

 

  Друга група відображає принципи місцевого самоврядування як

специфічної форми публічної влади. Вони дістали закріплення в Кон­ституції

України та в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні»

відповідно до положень та вимог Європейської хартії місцевого

самоврядування. До цієї групи принципів належать такі: гласність, ко­

легіальність, поєднання місцевих і державних інтересів, виборність, правова,

організаційна та матеріально-фінансова самостійність у межах повноважень,

визначених законом, підзвітність та відповідальність пе­ред територіальними

громадами їх органів та посадових осіб, державна підтримка та гарантії

місцевого самоврядування, судовий захист прав місцевого самоврядування.