Підсумкові положення

Господарські товариства є більш-менш складними соціальними системами, що створюються і діють з метою акуміляції, синтезу та збалансування приватних та публічних інтересів учасників корпоративних відносин – як безпосередніх (самих товариств, їх засновників та учасників), так і опосередкованих (кредиторів, споживачів, держави, територіальної громади).

Становлення та розвиток інституту господарських товариств зумовлено сукупністю економіко-правових та соціальних чинників, що постійно змінювалися, забезпечивши різноманітність форм та видів цих товариств.

Найдавнішими формами господарських (торгових) товариств є персональні товариства (повне та командитне), що мають забезпечувати реалізацію солідарних інтересів їх засновників та учасників у спільному здійсненні підприємницької діяльності з максимальним врахувнням інтересів кредиторів у повній сплаті боргів товариства.

Поява об’єднань капіталів (насамперед, акціонерного товариства) зумовлена кардинальними змінами в супільно-економічному житті (перемоги ринкових відносин над відносинами натурального обміну, розвиток яких вимагав значних капіталів і відповідно – нових засад створення та функціонування господарських організацій). Відтак, принцип повного відшкодування збитків (за рахунок не лише майна товариства, а й майна його учасників) поступається принципу обмеженої відповідальності (відповідно до якого учасники товариства звільняються від безпосередньої або додаткової відповідальності за його зобов’язаннями з обмеженням їх ризику за результати діяльності товариства лише сплаченими вкладами/акціями); замість принципу спільного ведення справ товариства його учасниками (повними учасниками командитного товариства) застосовуються нові засади, відповідно до яких управління здійснюється за допомогою системи органів товариства, ступінь участі в яких залежить від частки учасника в статутному капіталі товариства, забезпечуючи тим самим контроль над товариством з боку осіб, які володіють значними за розмірами частками (пакетами акцій).

Зазначені риси об’єднань капіталів зумовили значний ступінь і форми державного регулювання їх створення та діяльності з метою захисту інтересів кредиторів, потенційних учасників (підписчиків на акції), меншості в товаристві, в результаті чого склався цілий комплекс організаційно-правових заходів (законодавство про господарські товариства та система державного контролю за їх діяльністю).

Саме проблеми правового регулювання зумовлюють необхідність класифікації господарських товариств за певними ознаками (їх сукупністю), що забезпечує виявлення спільних рис товариств одного виду та застосування відповідних засад регулювання.

Найбільш відомим є поділ господарських (торгових) товариств за ознакою домінування в них персональних чи майнових елементів – на об’єднання осіб або персональні товариства та об’єднання капіталів, що найістотніше враховується в процесі правового регулювання щодо його ступеня (менш значний – щодо персональних товариств, в процесі діяльності яких зазвичай не виникають притаманні для об’єднань капіталів проблеми захисту інтересів кредиторів і меншості), принципів відповідальності, управління справами, ролі та основних засад формування статутного капіталу, обсягу правомочностей, обов’язків та вимог до учасників та ін.

Динамізм господарського життя, глобалізація економічних процесів зумовлюють зміни в правовому регулюванні, пов’язані з розширенням сфери застосування господарських товариств, уніфікацією в міжнародних масштабах основних засад регулювання тощо – з метою забезпечення балансу приватних та публічних інтересів не лише безпосередніх учасників корпоративних відносин, але й інших заінтересованих осіб та соціальних систем вищого (об’єднання, до складу якого входить товариство; економіки регіону, країни, європейського і навіть світового співтовариства) або нижчого рівня (інших організацій як учасників товариства).

Подібні зміни відбиваються і на теоретичному осмисленні суті і змісту корпоративних відносин; традиційний склад їх учасників (товариство, його засновники та учасники) поповнюється не лише кредиторами (які можуть бути і опосередкованими, і безпосередніми учасниками таких відносин), а й споживачами продукції (робіт, послуг) товариства, господарськими систем вищого та нижчого рівнів.

Ускладнення корпоративних відносин вимагає більшої уваги з боку і законодавця, і самих товариств щодо збалансування інтересів усіх учасників (безпосередніх і опосередкованих) корпоративних відносин з метою оптимізації системи господарського товариства (та підсистеми інтересів, що є рушійною силою його діяльності), зменшення ймовірності корпоративних конфліктів та застосування широкого спектру правових механізмів щодо їх розв'язання.

Корпоративні конфлікти – як різновид юридичних або юридизованих конфліктів у сфері господарювання – виникають між учасниками корпоративних відносин (зазвичай безпосередніми – носіями корпоративних інтересів, у певних випадках – за участі опосередкованих учасників), зачіпаючи і приватні, і публічні інтереси.

Приватно-публічний характер корпоративних конфліктів зумовлює застосування різних рівнів (закон, локальні нормативні акти) правового регулювання та правових механізмів, спрямованих на попередження та розв’язання цих конфліктів. Рівень закону є найбільш прийнятним для регулювання відносин, в яких домінують публічні чи найбільш типові приватні інтереси; на локальному рівні має враховуватися специфіка корпоративних відносин в певному господарському товаристві і відповідно – передбачатися внутрішньокорпоративні механізми розв’язання конфліктів в товаристві.

Складність проблем, пов’язаних з корпоративними конфліктами, зумовлює необхідність їх дослідження, що є завданням корпоративної конфліктології як нового напряму господарсько-правової науки.

1 Щодо цього питання також див.: [446; 447; 454; 582; 589; 604/2; 661; 662; 669; 790; 1119; 1127].

2 Так умовно і надалі іменуватиметься сукупність нормативно-правових актів, що регулює усі питання, пов’язані із створенням (шляхом заснування чи реорганізації), функціонуванням та припиненням господарських товариств – через ліквідацію або реорганізацію.

1 Особливість правового становища таких груп вперше було визначено новою (від 7.12.2000 р.) редакцією Закону України «Про банки і банківську діяльність» [13 – Cт. 12].

1 Про це свідчить аналіз їх праць в роботах Г. Ф. Шершеневича [1270 – С. 275, 306, 311, 316, 327, 357, 361, 371, 373, 375, 378, 380, 382-383 та ін.], А. І Тарасова [1161 – С. 28-56, 70-77, 79-135 та ін.], А. І. Венедиктова [424 - С. У-Х, 2-4, 11 та ін.] та ін.

1 Наприклад, повні товариства.

1 Саме в цих організаціях знаходимо чимало рис сучасного акціонерного товариства, що належить до об’єднань капіталів: поділ майна на частки рівної номінальної вартості – loca, володіння (як і перехід володіння до іншої особи) якою засвідчувалося записом у спеціальній книзі і забезпечувало право участі в організації і відповідно – в розподілі прибутків/збитків та в управлінні шляхом участі в загальних зборах і виконавчому органі. Однак ступінь останньої (участі в управлінні) залежав від розміру майнової участі: право голосувати за прийняття рішень на зборах і право бути обраним у виконавчий орган мали лише учасники, що володіли певною кількістю часток.

1 О’Генрі в своєму оповіданні “На першу вимогу” [505 – С. 222-224] розповідає про типову для банківської справи США початку ХХ століття історію, що свідчить про досить значний ступінь державного регулювання в країні “вільної ринкової економіки”: за надання незабезпеченої позики державний ревізор попереджає про застосування до банкіра заходів кримінальної відповідальності, якщо до 12 годин наступного дня він не усуне виявленого порушення.

1 Класичне повне товариство створюється і діє лише у складі певного кола учасників, що зумовлено цілями створення товариства – збереження цілісності сімейного капіталу. Українське право зберегло лише частково принцип стабільності персонального складу учасників повного товариства, створеного на певний строк: вихід з товариства можливий лише з поважних причин і за наявності щонайменше 6-місячного попередження про наступний вихід [18 – Ст. 71]; новий ЦК встановлює ще коротший термін – 3 місяці [92 – Ст.126].

2 В сучасних умовах це положення відповідає повною мірою персональним (особливо повному) товариствам, а в об’єднаннях капіталів (АТ, ТОВ, ТДВ) – лише за умови відсутності у будь-кого з учасників можливостей впливу на товариство (через наявність контрольного пакета акцій або відповідної частки в статутному фонді/капіталі товариства, більшості голосів у загальних зборах та в деяких інших випадках). Подібні проблеми також порушуються в даній роботі.

1 Наприклад: Торгове уложення, Акціонерний закон, Закон про товариство з обмеженою відповідальністю Німеччини [287/2 – Параграфи 105-237; 288; 289].

1 Закон «Про господарські товариства» [18 - Ч. 1 ст. 63] передбачає формування ревізійної комісії товариства з обмеженою та товариства з додатковою відповідальністю у складі щонайменше 3-х учасників товариства, що відповідно і є мінімальною кількістю учасників цих товариств, за умови, якщо вони не входять до складу виконавчого органу. Враховуючи, що в більшості випадків саме з учасників (хоча б за участю одного з них) формується виконавчий орган, мінімальна кількість учасників цих товариств відповідно має бути більшою (за логікою цього Закону). В новому ЦК [92 – Ст. 146] закріплюється можливість вибору форм контролю за діяльністю виконавчого органу ТОВ, що зумовлено легалізацією цього товариства у складі однієї особи [92 – Ч.1 ст. 140].

3 Щодо кількості ознак, притаманних суб’єктові підприємницької діяльності, існують різні точки зору. З цього приводу див.: [657 – С. 91-95; 661 – С. 14-19; 531 – С. 103-107; 595 – С. 21; 848 – С. 64-65; 1034; 1072; 1078 – С. 3-5].

1 Так, згідно із законодавством про кооперацію може формуватися спостережна рада, якщо кількість членів кооперативу перевищує 50 осіб (українське та російське законодавство [49 – Ст. 18; 91 – Ст. 105; 275 – Ст. 16]) або навіть незалежно від його кількісного складу (німецьке законодавства [290 – Параграфи 36, 38]). Подібний орган (спостережна або наглядова рада) функціонує (може створюватися) в товариствах з обмеженою відповідальність згідно зарубіжного (зокрема, німецького [289 – Параграф 52] і російського [277/1 – Ч. 2 ст. 32]) законодавства, в комерційних банках незалежно від їх організаційно-правової форми [13 – Статті 37, 39], інститутах спільного інвестування [74 – Статті 17-19, 24, частини 8-10 ст. 25], кредитних спілках [83 - Статті 13, 15] і навіть негосподарських організаціях - Національній телекомпанії [189; 490], національних вищих навчальних закладах [85 – Ст. 35], спорткомплексу “Олімпійський” [1184], при реалізаціїї різноманітних проектів (в т. ч. з питань охорони здоров’я) за підтримки міжнародних організацій [178].

1 Д. В. Дождєв згадує про “акт мовчазної передачі” компаньонами майна у спільну власність при створенні товариства (societas), що середньовічні коментатори назвали transitus legalis [576 - C. 528-529].

1 Щодо точок зору на правову природу установчого договору див.: [532 – C. 145; 539 – С. 6, 20-21; 691 – С. 31-32; 723 – С. 70-71; 967 – С. 13-14; 1002 – С. 45; 1059; 1154 – С. 9; 1188 – С. 5-10].

2 До них належать, насамперед, держави – засновники Європейського економічного співтовариства, в т. ч. Німеччина [289 – Параграф 1] і Франція [291 – Ст. 34], країни перехідної економіки – Чехія і Словаччина [306 – Параграф 101], Угорщина [302 – Параграф 250], Російська Федерація [274 – Ст. 9; 277/1 – Ч. 2 Ст. 7] та ін..

1 Згідно з положеннями ст. 135 ГК [91], статей 4, 6 Закону «Про власність» [12], статей 5, 9, 10 Закону «Про підприємства в Україні» [14] власник майна вирішує напрями використання свого майна, в т. ч. для здійснення підприємницької діяльності шляхом створення підприємства, визначає його основні параметри, включаючи і правовий титул закріпленого за підприємством майна та обмеження щодо його розпорядженням, порядок управління діяльністю підприємства.

1 Це стосується господарських товариств, що здійснюють банківську діяльність (до засновників комерційних банків ставляться певні вимоги [13 – Ст. 14]), біржову діяльність (засновниками фондової біржі можуть бути лише торговці цінними паперами у кількості щонайменше 20 осіб, які мають дозвіл на здійснення комерційної та комісійної діяльності з цінних паперів [16 – Ч. 2 ст. 33]), аудиторську діяльність (серед засновників аудиторської організації повинен бути щонайменше один аудитор з відповідним сертифікатом та ліцензією, при цьому загальний розмір частки засновників, які не є аудиторами, у статутному фонді не може перевищувати 30 відсотків [31 – Ст. 6]); засновниками інвестиційного фонду не можуть бути юридичні особи, частка державного або комунального майна у статутному фонді яких перевищує 25% [74 – Ст. 8].

2 Створення банку з іноземним капіталом можливе лише за умови отримання попереднього дозволу Нацбанку України [13 – Статті 21, 22].

1 З цього правила є винятки. Так, при ліквідації корпоративного інвестиційного фонду насамперед задовольняються претензії акціонерів щодо оплати їх акцій, оскільки за рахунок переважно цих сум здійснюється виключна діяльність зі спільного інвестування [74 – Ч. 2 ст. 21].

1 Наприклад, у разі прагнення господарського товариства зекономити на природоохоронних заходах чи на охороні праці своїх працівників з метою зниження собівартості продукції та отримання в результаті цього більш високих прибутків.

1 Відмова учасника повного товариства від ведення справ товариства на користь іншого учасника (учасників) також свідчить про участь такої особи у визначення порядку ведення справ товариства з відповідною фіксацією в засновницькому/установчому договорі та підписаному нею дорученні на ім’я уповноваженого на ведення справ учасника (учасників) [18 – Ст. 67, ч. 2 ст. 68; 92 – Ч. 1 ст. 122; 287/2 – Частини 1-3 параграфа 125; 272 – Ч. 1 ст. 72]. Проте в будь-який час учасник, що “самоусунувся” від ведення справ товариства може скасувати свою відмову з внесенням відповідних змін до державного реєстру суб’єктів підприємницької діяльності (торгового реєстру) [18 – Ч. 5 ст. 68; 287/2 – Частина 3 параграфа 125] або вимагати через суд її скасування та внесення відповідних змін до засновницького (установчого) договору [92 – Ч. 3 ст. 122; 272 – Ч. 2 ст. 72].

1 За вітчизняним законодавством для участі в зборах мають зареєструватися акціонери, що володіють понад 60% голосів [18 – Ст. 44], тоді як зарубіжним ці вимоги значно нижчі: у Франції – 25% голосів і для загальних зборів повторного скликання вимоги щодо кворуму не встановлюються [291 – Ст. 155], Російській Федерації - понад 50% голосів розміщених акцій [274 – Ч. 1 ст. 58] і не менше 30% голосів для повторних загальних зборів [274 – Абз. 2 ч. 3 ст. 58].

1 За оцінкою проф. Ю. Гірке кількість ТОВ в Німеччині протягом 10 років з моменту прийняття 1892 р. Закону «Про товариства з обмеженою відповідальністю» кількість цих товариств досягла значної цифри – 22179 товариств з основним капіталом 41, 4 млрд. марок [523 – С. ІІІ].

1 Відтак виправдовується назва товариства з обмеженою відповідальністю.

1 Акціонерну командиту можна було б визначити як перехідну форму від персональних товариств до об’єднань капіталів, якби в історичному плані її виникнення передувало започаткуванню в підприємницькій діяльності організаційно-правової форми акціонерного товариства. Однак акціонерна командита виникла як спосіб уникнення обмежень при застосуванні акціонерної форми, зокрема дозвільного характеру створення і пильного контролю з боку держави. Відтак із скасуванням зазначених обмежень основна причина використання акціонерної командити відпала, що своєю чергою зумовило її занепад порівняно з іншими організаційно-правовими формами господарських (торгових) товариств.

1 Однак деякі вітчизняні автори наполягають не лише на обов’язковості статутного фонду для всіх господарських комерційних організацій, але й на встановленні законодавством мінімального його розміру з метою захисту інтересів кредиторів таких організацій [1310 – С. 9].

2 Незначний ступінь державного регулювання порядку створення та діяльності персональних товариств, що є традиційним, зумовлений переважно наявністю в учасників таких товариств обов’язку щодо повного покриття боргу товариства.

1 Тобто за згоди учасників, які володіють більшістю голосів, кількість яких адекватна їх майновій участі в товаристві (розміру частки в статутному капіталі), на відміну від демократичної більшості (визначається за кількістю учасників, які проголосували за відповідне рішення).

2 Нідерландська Ост-Індська компанія вважається першим акціонерним товариством, що започаткувало виплату дивідендів (1604 чи 1609 р.) [582 – C. 37].

1 За українським законодавством, орендне підприємство зазвичай має форму господарського товариства, створеного членами трудового колективу державного або комунального підприємства з метою оренди його майнового комплексу [26 – Абз.1 ч. 1 ст. 6; 1026 – С. 63 ].

2 Застосовується в США, країнах Західної та Центральної Європи, з деякими особливостями – в Японії та інших країнах і передбачає спеціальний правовий статус для акціонерних товариств, в яких весь або контрольний пакет акцій належить працівникам [1037 – С. 7-22] .

1 Кратність розміру відповідальності зазвичай встановлюється установчими документами товариства, а в окремих випадках (щодо довірчих товариств) – законом (Декретом Кабінету Міністрів України від 17.03.1992 р. «Про довірчі товариства» [98]).

1 Наприклад, київські підприємства по виробництву промислового устаткування – ЗАТ «Вторполімермаш», ТОВ «Стройкомплект», науково-дослідницькі – НДІ у формі ВАТ «Автопром», Укрнафтобудпроект; з роздрібної торгівлі – ТОВ «Валді», АТ Агроіндустрія», ЗАТ «Гастроном «Жовтневий», ЗАТ Шевченківський універсам, ВАТ «Електроприладпостач», ВАТ «Дитячий світ» [420 – С. 188-189, 262-268, 377-378].

2 Наприклад, комерційні банки у формі акціонерних товариств («Аваль», «Ажіо», «Промінвестбанк» та ін. [420 – С. 96-101].

1 Наприклад, ВАТ «Правекс-страхування», ВАТ «Промислово-страхова компанія», ЗАТ «Омега» та ін. [420 – С. 351].

2 Наприклад, ТОВ «Віспер-аудит», ТОВ «Профі-аудит», ТОВ «Універсал-аудит), ЗАТ Украудит – ХХІ» та ін. [420 – С. 93-94].

3 Наприклад, ПТ «Скарбниця», «Альянс-ломбард» та ін. [420 – С. 225].

4 Наприклад, АТ «Інвестиційний фонд «Київська Русь – МДС» (див.: Фінансовий звіт цього АТ за підсумками діяльності у 1998 р. [420 - . 1356; 1357; 1358].

5 Наприклад, ТОВ «Крок» (Інститут економіки, управління та господарського права) [420 – С. 180 ; 1359].

6 Наприклад, ВАТ «Міжрегіональний фондовий союз», акціонери якого мають право «на отримання програмного продукту, що надається товариством для здійснення депозитарної діяльності» [1361].

1 Наприклад, холдингова компанія Київміськбуд [420 – С. 215, 313].

1 Подібне положення передбачається Законом України «Про господарські товариства» [18 – Ч. 3 ст. 24, ч. 3 ст. 50].

2 Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [27 – Ч. 1 ст. 25] передбачає обов’язок ліквідатора щодо вжиття заходів, спрямованих на покриття заборгованості інших осіб перед банкрутом, а також право заявити вимоги до осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями банкрута [27 – Ч. 5 ст. 25]; можливість застосування такої відповідальності в Україні виникла з набуттям чинності ГК [92 – Ч. 7 ст. 126].

1 Так, згідно з параграфами 267 (абзаци 1, 2), 276 Торгового уложення Німеччини [287/2] малим і середнім товариствам при складанні балансу дозволяється зводити низку статей балансу в одну статтю.

1 Про фактичну легалізацію товариства однієї особи в низці країн вже згадувалося; в Україні – це також відбулося шляхом закріплення відповідних положень в новому Цивільному та Господарському кодексах [92 – Ч. 1 ст. 140, ч. 4 ст. 151, ч. 4 ст. 153; 91 – Ч. 1 ст. 79;], а також передбачається в проекті Закону «Про акціонерні товариства» [1016 – Ст. 3].

1 За оцінкою Т. В. Кашаніної корпоративні відносини займають «центральне та домінуюче місце в предметі підприємницького права» [662 – С. 49].

1 Більшість вітчизняних авторів, що досліджували правове становище дочірніх підприємств, вважає останніх унітарними підприємствами-невласниками, заснованими однією особою – материнським підприємством [962; 953; 992].

1 Наприклад: Закон України «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків «Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка», «Інституту електрозварювання імені Є. О. Патона», «Інституту монокристалів» [59/2 – Абз. 3 п. 1 ст. 1] дочірнім визнає “підприємство, що створюється технологічним парком для виконання інвестиційних чи інноваційних проектів і випуску інноваційної продукції, єдиним засновником і власником якого є технологічний парк».

2 П. 2 Положення про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації, затвердженого Указом Президента України від 11.05.1994 р. [101], що визначає дочірнє підприємство як господарюючий суб’єкт у формі акціонерного товариства, контрольним пакетом акцій (51 і більше відсотків акцій) володіє холдингова компанія. Подібне положення закріплює і ГК [91 – Ч. 3 ст. 126].

1 У відкритому акціонерному товаристві відповідно до Закону України «Про господарські товариства» [18 – П. «е» ст. 36] це питання вирішується на установчих зборах.

1 Як правило, в об’єднаннях капіталів [18 – Ст. 42, ч. 1 ст. 44; ч. 2 ст. 59; ч. 1 ст. 60].

2 У персональних товариствах, якщо всі учасники з повною відповідальністю спільно ведуть справи товариства, в ТОВ і ТДВ – при вирішенні питань, щодо яких Закон «Про господарські товариства» [18 – Ч. 4 ст. 60, ч. 4 ст. 61] вимагає одностайності (прийняття рішення шляхом опитування, а також прийняття рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства).

1 Останній формувався з врахуванням тією чи іншою мірою типових інтересів споживачів, працівників, контрагентів таких підприємств.

1 Про це свідчать опубліковані повідомлення про скликання загальних зборів акціонерів [1362 – 1365; 1396].

1 Наприклад: [663 - С. 71-72, 161-162, 163-164, 243-245, 330; 581; 582 - С. 198-226 та ін.; 1119 - С. 109-114, 243-249 та ін.; 662 - С. 262-268, 292-344, 502-504 та ін.; 790 - С. 74-76, 97-103, 105, 107-108 та ін.; 1053; 1247; 462; 466; 473; 477].

1 Наприклад: 1344-1350.

1 Наприклад: 1329-1335; 1340; 1341; 1344.