- •Тема №1. Предмет, метод і задачі дисципліни “міжнародна економіка”
- •1. Предмет дисципліни “Міжнародна економіка”.
- •2. Сучасна методологія пізнання міжнародної економіки.
- •3. Цілі, задачі і взаємозв’язок дисципліни з іншими економічними дисциплінами.
- •Тема № 2. Система міжнародних економічних відносин
- •3. Особливості держави як суб’єкта мев.
- •1. Сутність та основні види мев.
- •3. Особливості держави як суб’єкта мев.
- •4. Особливості розвитку сучасних мев.
- •Тема № 3. Середовище розвитку мев
- •1. Поняття середовища мев, його структуризація та особливості.
- •2. Регулювання та інституціональне забезпечення мев.
- •1. Міжнародні організації і їх систематизація.
- •Тема № 4. Сутність, види та форми міжнародного поділу праці (мпп)
- •1. Міжнародний поділ праці, умови і фактори його розвитку.
- •2. Основні форми мпп.
- •3. Основні напрямки розвитку міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва.
- •Тема № 5. Сутність та зміст міжнародної торгівлі.
- •3. Ціноутворення у міжнародній торгівлі
- •1. Теоретичні основи міжнародної торгівлі.
- •2. Місце мт в ме та мев. Форми і показники сучасної мт.
- •3. Ціноутворення у міжнародній торгівлі
- •Тема № 6. Сутність, види та форми міжнародного руху капіталу (мрк)
- •1. Мрк як форма мев. Цілі, чинники вивозу капіталу та його основні форми.
- •2. Проблема зовнішньої заборгованості та можливі шляхи її вирішення.
- •3. Особливості залучення прямих та портфельних інвестицій.
- •Тема № 7. Сутність та форми міжнародної міграції робочої сили (мррс)
- •1. Сутність і фактори мррс, її види та форми.
- •2. Формування та розвиток світових ринків робочої сили.
- •3. Регулювання міжнародних міграційних процесів, його сучасні особливості.
- •Тема № 8. Сутність види та форми міжнародного технологічного обміну (мто)
- •1. Сутність та передумови розвитку мто
- •2. Основні форми мто.
- •Тема № 9. Сутність та форми міжнародної економічної інтеграції (меі)
- •1. Процеси інтернаціоналізації, транснаціоналізації та інтеграції в теорії та практиці ме.
- •2. Етапи розвитку інтеграційних процесів та їх особливості.
- •3. Взаємозалежність суб’єктів світової економіки як об’єктивна передумова координації економічної політики.
- •Список рекомендованої літератури:
2. Проблема зовнішньої заборгованості та можливі шляхи її вирішення.
Зовнішня заборгованість — це сума фінансових зобов'язань країни іноземним кредиторам, що підлягають погашенню в обумовлені терміни. Зовнішній борг (ЗБ) – це кількісний узагальнюючий вираз отримання під гарантії уряду та його агентів іноземного позичкового капіталу.
Показники стану ЗБ:
1) норма обслуговування державного боргу (НОБ), який визначається відношенням суми платежів, яку країна має виплатити іноземним державам за певний період,, до суми іноземної валюти, отриманої від експорту товарів і послуг. У міжнародній практиці прийнято вважати, що при перевищенні НОБ 20% країна є неплатоспроможною.
2) рівень державного боргу визначається як відношення суми зовнішнього державного боргу до ВВП (у %) або до суми експорту (у %).
Світовий банк вважає критичним рівень зовнішнього державного боргу, який знаходиться на рівні 50% ВВП і вище.
Управління зовнішнім боргом – це процес залучення, розміщення (використання) і погашення боргу.
Способи розміщення ЗДБ:
-
фінансове розміщення (фінансував інвестиційних проектів);
-
бюджетне використання (фінансування поточних бюджетних витрат);
-
змішане (бюджетно – фінансове) розміщення.
Джерела погашення ЗДБ:
1) бюджет; 2) золото – валютні резерви країни; 3) кошти від приватизації; 4) нові запозичення.
Найгостріше проблема зовнішньої заборгованості стоїть перед країнами, що розвиваються. Її причини охоплюють усю систему відносин з приводу руху капіталів, товарів і послуг. Тому криза заборгованості має трактуватися не просто як криза фінансово-кредитних відносин розвинутих країн з молодими державами, а як найбільш узагальнюючий прояв кризи всієї системи світогосподарських відносин між ними.
3. Особливості залучення прямих та портфельних інвестицій.
Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) - це будь-яке надання кредиту та придбання власності зарубіжного підприємства, певна частина якого передбуває у власності резидента країниінвестора.
На макроекономічному рівні для приймаючих країн привабливість ПІІ обумовлена:
отриманням доступу до сучасних технологій та управлінського досвіду; збільшуються економічні потужноcті;
появою не тільки нових матеріальних та фінансових ресурсів, а й мобілізацією та ефективнішим використанням відповідних національних ресурсів;
стимулюванням конкуренції з усіма позитивними наслідками цього явища.
З іншого боку існують і негативні наслідки імпорту капіталу:
інвестування як правило пов’язане з подальшим його вивозом (репатріацією);
дуже часто мотивація іноземного інвестора і національні цілі не співпадають, а іноді спостерігається і дискримінація національного сектору тощо;
іноземні інвестиції іноді є не каналами передачі технологій, а їх "вивозу" за кордон;
крупні іноземні інвестори як правило "домовляються" з місцевою оліго- або монополією, що нівелює (послаблює) фактор конкуренції;
нерегульоване залучення крупних іноземних капіталів може спричинити соціальну напруженість у суспільстві.
Портфельні інвестиції вкладення капіталу в іноземні цінні папери, що не дають інвестору права реального контролю над об'єктом інвестування. Такі інвестиції переважно засновані на приватному підприємницькому капіталі, хоч і держави нерідко купують іноземні цінні папери. У рамках міжнародної економіки вивчаються тільки міжнародні портфельні інвестиції, тобто інвестиції в іноземні цінні папери. Тому класифікація цінних паперів, прийнята в рамках міжнародної економіки, дещо інша в порівнянні з теоріями внутрішнього фінансового управління.
Міжнародні портфельні інвестиції класифікуються так, як вони відбиваються в платіжному балансі. Вони розділяються на інвестиції в:
• акціонерні цінні папери;
• боргові цінні папери (облігації, прості векселя, боргової розписки);
• інструменти грошового ринку (казначейські векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти);
• фінансові деривативи (опціони, ф`ючерси, варранти, свопи).
В економічній науці прийнято вважати, що прямі інвестиції є більш ризиковані для інвестора оскільки пов’язані із вкладенням його капіталу в одне підприємство. На відміну від них портфельні – зменшують ризик для даного інвестора. Прямі іноземні інвестиції дають більші позитивні зовнішні економічний ефект для країни реципієнта (привнесення нових технологій та менеджменту).
Відмінності у залучення інвестицій у країнах з перехідною економікою: для перехідних економік більш бажаним є прямі іноземні інвестиції, але не стільки з точки зору отримання позитивного економічного ефекту, а з безпосередньо контакту з підприємством реципієнтом. Портфельні інвестицій в цьому плані потребують розвинутого фондового ринку.