1.3. Методологічні основи аналізу депресивної території
Методологія відіграє важливу роль у наукових дослідженнях, оскільки поєднує авторське бачення науковцем об'єкта аналізу з теоретичним змістом науки та її методами. Можна говорити про трактування терміну "методологія" у вузькому та широкому розумінні. У традиційному тлумаченні "методологія" - це вчення про принципи побудови, форми і способи науково-пізнавальної діяльності. На відміну від теорії, котра виступає як система знань, результат пізнання, методологія - процес їх формування і розвитку, вчення про пізнавальні форми, підходи, прийоми, методи, за допомогою яких отримуються наукові знання [53].
Незалежно від об'єкта дослідження найчастіше виділяють чотири рівні методології: 1) філософська методологія; 2) загальнонаукова методологія; 3) методологія конкретних наук; 4) часткова методологія (методика і техніка досліджень). Деякі науковці виділяють методологію споріднених наук.
Філософський рівень методології аналізу процесів регіональної депресивності дозволяє сформувати бачення науковцем сутності регіонального розвитку, явищ циклічності та еволюційності, співвідношення об'єктивного та суб'єктивного тощо.
Крім цього, закони діалектики є основою вчення про суспільно-географічні явища та процеси, що у контексті вивчення регіонального розвитку є важливими методологічним підґрунтям розуміння та пояснення механізмів формування регіональної депресивності.
У світовій практиці управління соціально-економічним розвитком досить уживаним є індуктивний метод, у якому соціальне життя регіону представляється сукупністю різноманітних соціальних процесів, кожен із яких має власну динаміку і спроможний стати самостійним об'єктом управління.
Особливого значення у дослідженні регіональної депресивності набувають сучасні філософські концепції, у яких зміна стадій суспільного розвитку розглядається як еволюційний процес. Йдеться насамперед про концепцію переходу від індустріального до постіндустріального і далі до інформаційного суспільства. Важливість цієї філософської концепції полягає у тому, що відповідно до змін у процесах суспільного розвитку, аналогічні зміни відбуваються і у регіональному розвитку. Вони проявляються через трансформацію галузевої структури економіки регіонів, пріоритетність тих чи інших видів виробничої діяльності, знаходять відображення у територіальній структурі регіонів, обумовлюють їх поляризацію тощо.
Загальнонаукова методологія передбачає використання міждисциплінарних підходів і методів при вивченні регіональної депресивності. Вона виступає своєрідним перехідним містком між філософією і конкретними науками, інтегрує уявлення про об'єкт дослідження з його теоретичним описом і методами пізнання. Оскільки регіональна депресивність є складовою регіонального розвитку, то для її дослідження найдоцільнішим є використання системно-структурного, синергетичного та біхевіористичного підходів [48]. Відповідно до зазначених підходів регіон розглядається як звичайна система, як система, що само організується, та як образ.
Системно-структурний підхід займає провідні позиції у суспільно-географічних дослідженнях із початку 70-х років XX ст. Його широке застосування у даній галузі знань пояснюється тим, що більшість об'єктів цієї науки (суспільно-географічні комплекси, регіони, енерговиробничі цикли тощо) мають системну природу. Як стверджує О. Топчієв, географія має справу переважно з системами відкритими, великими, складними, динамічними, стохастичними, регульованими і саморегульованими". Регіон як системне утворення підпадає під усі перелічені ознаки. Це система відкритого типу, яка постійно знаходиться у стані динамічної рівноваги, а її стабільність, цілісність забезпечується тісними внутрішніми та зовнішніми зв'язками, способом взаємодії елементів системи. Саме характер цих зв'язків і розкриває якісні особливості й побудову всієї системи. До основних властивостей регіональних систем відносяться [51]: 1) територіальна визначеність і географічна конкурентність; 2) динамізм; 3) інерційність; 4) цілісність, складність та організованість; 5) сумативність; 6) стохастичність, централізація; 7) ієрархічність; 8) нерівномірність розвитку окремих компонентів; 9) наявність системи обмежень; 10) конфліктність; 11) адаптивність; 12) самоорганізація; 13) еволюційність; 14) відкритість; 15) функціональність.
У залежності від обраних підходів та об'єкту дослідження, у складі регіону як системи можна виділити певні підсистеми. Наприклад сільські території можуть розглядатися як територіально-суспільна підсистема регіону. Різні підсистеми регіону характеризуються неоднаковою динамічністю, їм властиві протиріччя, наприклад між центральними і периферійними районами, між районами-донорами і депресивними територіями тощо. Отже за будь-яких обставин системно-структурний підхід є важливою методологічною основою дослідження процесів регіонального розвитку, у т.ч. і механізмів формування депресивних територій різного типу.
У сучасний період системно-структурний підхід, якому належала першість серед міждисциплінарних методів дослідження суспільно-географічних процесів, поступово втрачає свою пріоритетність. На зміну йому приходить синергетична парадигма. Актуалізація синергетичної методології пов'язана з особливостями сучасної епохи, для якої нестабільність, змінність соціальної мозаїчності парадоксальним чином стає чи не найбільш стійкою характеристикою сучасності.
Із позицій синергетичного підходу, утворення депресивних територій можна трактувати як наслідок утрати регіональними системами стану рівноваги, переходу їх до біфуркаційного, а не адаптаційного розвитку, де різні флуктуації (невдалі економічні реформи, відсутність стратегії розвитку регіону, бідність ресурсної бази, недосконала структура економіки тощо) обумовлюють негативні, а головне, непередбачувані наслідки. Утворення депресивних територій можна також розглядати як різновид дисипативних процесів, поряд із такими явищами як посилення асиметричності регіонального розвитку, ущільнення економічного простору, посилення концентрації соціальних негараздів (маргіналізація, бідність, депопуляція тощо). При цьому варто зазначити, що особливості дестабілізації, рівень і глибина депресивних явищ визначаються не стільки зовнішніми впливами, скільки особливостями будови самої регіональної системи.
Особливу роль у формуванні депресивних територій відіграють автокаталітичні процеси, коли концентрація певних негативних явищ у розвитку регіону обумовлює наростання інших подібних тенденцій у майбутньому. Наприклад стагнаційні процеси в економіці регіону обумовлюють зростання безробіття та бідності населення, що у свою чергу посилює процеси міграційного відтоку населення, знелюднення поселенської мережі тощо.
Таким чином, використання синергетичного підходу у якості методологічних засад дослідження регіональної депресивності дає підстави автору для таких узагальнень [10]: 1) розвиток регіонів не завжди підпорядковується законам лінійності, а відтак пояснення окремих механізмів цього процесу не може базуватися лише на основі аналізу причинності; 2) у відкритих, динамічних системах можуть проявлятися процеси просторової самоорганізації, пояснення яких лежить поза межами традиційних наукових підходів; 3) під дією різноманітних чинників система переходить до нерівноважного стану, точки біфуркації, що передбачає вибір кількох варіантів її розвитку; 4) кожна система прагне до набуття рівноважного стану, що проявляється у її русі до певного атрактора (оптимуму); 5) формування депресивних територій можна розглядати як різновид дисипативних структур, котрі виникають у не рівноважних системах під дією різноманітних чинників; 6) пояснення особливостей трансформації просторової структури депресивних територій може лежати у площині специфіки процесів їх самоорганізації та хаотичності; 7) хаос, котрий виникає в системах, є певним індикатором її "хвороби"; 8) від рівня «стичності» залежить вибір методів подолання негативних тенденцій у розвитку регіональних систем.
Формування явищ регіональної депресивності визначається п’ятьма чинниками. Визначення рівня депресивності окремих територій, прийняття рішення про надання території відповідного статусу, здійснюється на основі аналізу та узагальнення різноманітних соціально-економічних показників.
Серед базових засад суспільно-географічної методології дослідження регіональної депресивності особливе місце посідає вчення про суспільно-просторові процеси. Воно є теоретико-методологічним підґрунтям для пояснення механізмів формування депресивних територій, що знайшло відображення у кількох концепціях регіонального розвитку.
На додаток до викладеного варто зауважити, що відповідно до більшості існуючих концепцій регіонального розвитку формування депресивних територій потрібно розглядати як певну закономірність, як наслідок насамперед циклічності та стадійності економічних і регіональних процесів.